Вирок № 67136013, 15.06.2017, Вишгородський районний суд Київської області

15.06.2017 363/1884/16-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Баличевої М.Б.,

при секретарі Рибка І.С.

прокурора Неділько С.А.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді кримінальне провадження № 42014110000000370 відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, має вищу освіту, розлученого, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей 2005, 2010 та ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого інженером з безпеки руху ТОВ «Хлібозавод», на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 366 КК України,

встановив:

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він, обіймаючи посаду старшого інспектора відділення Державної автомобільної інспекції Вишгородського РВГУ МВС України в Київській області та будучи службовою особою органу державної влади, вчинив службове підроблення, тобто склав завідомо неправдивий офіційний документ за наступних обставин.

Так, ОСОБА_2, отримавши рапорт від 30.12.2013 року інспектора взводу №3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 про те, що 29.12.2013 року під час несення служби на 20 км автошляху Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, водій автомобіляНОМЕР_1, не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4ПДРУкраїни, визначив, що діяння водія зазначеного автомобіля необхідно кваліфікувати за статтею 122-2 КУпАП, як невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.

З метою встановлення особи правопорушника, ОСОБА_2 10 січня 2014 року спрямував виклик за місцем проживання ОСОБА_4 а саме: АДРЕСА_1, однак останній за викликом не з'явився.

ОСОБА_2, будучи інспектором ВДАІ Вишгородського РВ та обізнаним про свої службові обов'язки, у тому числі щодо збирання доказів вчинення адміністративного правопорушення будь-якою особою, не вжив жодних заходів, передбаченихст. 251 КУпАПспрямованих на встановлення доказів вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченогост. 122-2 КУпАП, та 13 січня 2014 року о 16 год. в м. Вишгород в порушення норм статей254,256 КУпАП, без відібрання пояснень у правопорушника та збирання будь-яких інших доказів правопорушення, вніс до офіційного документу - протоколу про адміністративне правопорушення серії АГ2 № 141107 завідомо неправдиві для ОСОБА_4 відомості про те, що саме ОСОБА_4, як власник автомобіля НОМЕР_2, 29.12.2013 року близько 12 год. 40 хв. на 20 км. автодороги Київ-Овруч вчинив адміністративне правопорушення, передбаченестаттею 122-2 КУпАП, у той час як останнього на місці вчинення правопорушення зазначеного в протоколі, не було.

У подальшому вказаний протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 направлено для розгляду по суті до Вишгородського районного суду Київської області.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 19.03.2014 року провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 закрито.

Дії ОСОБА_2 органами досудового слідства кваліфіковано за ч. 1ст. 366 КК України, як службове підроблення складання завідомо неправдивого офіційного документу ( в редакції від 18.04.2013 року).

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчиненні кримінального правопорушенняне визнав. Пояснив, що станом на час вчинення інкримінованого йому злочину обіймав посаду старшого інспектора відділення Державної автомобільної інспекції Вишгородського РВГУ МВС України в Київській області. Під час виконання своїх посадових обовязків він проводив перевірку обставин викладених у рапорті ОСОБА_3, в якому йшлося про те, що автомобіль марки «Фольксваген» не зупинився на його вимогу. Під час проведеної перевірки було встановлено, що даний автомобіль зареєстровано за громадянином ОСОБА_4 Намагаючись відібрати у громадянина ОСОБА_4 пояснення з приводу вчиненого адміністративного правопорушення він направив за його місцем приживання повідомлення про необхідність зявитися до відділення ДАІ, але той на виклик не зявився. Крім того, за його дорученням за місцем проживання ОСОБА_4 виїжджали працівники міліції з метою відібрання пояснень, але ОСОБА_4 відмовився надавати будь які пояснення з приводу подій, що відбувалися 29 грудня 2013 року.

Після того, як громадянин ОСОБА_4 проігнорував виклик і не зявився до відділення ДАІ, ним відповідно до вимог КУпАП був складений протокол про адміністративне правопорушення на підставі даних, що містилися в рапорті ОСОБА_5, оскільки при наявності рапорту, як одного з доказів, передбачених ст. 251 КУпАП він не мав права не скласти протокол, умислу на підроблення протоколу він не мав і виклав в протоколі фактичні дані про вчинення правопорушення, які були викладені в рапорті. Ніякого мотиву й наміру умисно фальсифікувати документи в нього не було. Просить виправдати його за відсутністю в його діях складу злочину.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що 29 грудня 2013 року протягом дня, разом з дружиною ОСОБА_6 та знайомою ОСОБА_7 їздив на автомобіліНОМЕР_1 з м. Вишгорода до м. Києва по магазинах. Близько 13 год. виїхав з м. Києва і близько 13 год. 45 хв. повернувся до м. Вишгород. Наполягав на тому, що автодорогою вказаною в протоколі й рапорті в с. Нові Петрівці не їхав, ніхто зі співробітників ДАІ вимогу про зупинку йому тоді не подавав. Повістки про виклик до суду не отримував. Після отримання постанови суду першої інстанції, оскаржив її до апеляційного суду. Зазначив, що на його адресу приходили листи щодо явки до робітників міліції. Також, ОСОБА_4 пояснив, що до нього до дому приїздили працівники ДАІ, але він відмовився надавати їм будь-які пояснення, оскільки вважав, що правопорушень він не вчиняв. Вважає, що особа, яка склала відносно нього рапорт, винна в тому, що він був притягнутий до адміністративної відповідальності та в подальшому він був вимушений захищати своє право у суді.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в суді підтвердили обставини, про які свідчив останній й дали аналогічні показання.

Свідок ОСОБА_3 в судому засіданнівід дачі показань щодо себе відмовився на підставі ст.ст.62і63 Конституції України, згідно яких мав право не свідчити проти себе і цим правом скористався, посилаючись на те, що за цією подією його звинувачено в іншому кримінальному провадженні та його справа розглядується в суді.

Судом встановлено, що 13 січня 2014 року старшим інспектором відділення ДАІ Вишгородського РВГУ МВС України в Київській області ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 заст. 122-2 КУпАП.

Згідно рапорту інспектора взводу №3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 29.12.2013 року під час несення служби на 20 км автошляху Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, водій автомобіляНОМЕР_1, не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п.2.4ПДРУкраїни.

10.01.2014 року ОСОБА_4 направлялося повідомлення про запрошення до підрозділу ВДАІ Вишгородського РВ для складання протоколу про адміністративне правопорушення, який не можливо було скласти на місці. Зазначене також підтверджується списком згрупованих внутрішніх відправлень.

Згідно витягу з інформаційної системи ДАІ автомобільНОМЕР_1 з вересня 2005 року зареєстрований за ОСОБА_4.

З рапорту Інспектора ДПС ВДАІ Вишгородського РВГУ МВС України від 03.01.2014 року вбачається, що у вказаний день в квартирі АДРЕСА_2 за місцем проживання відвідали власника вказаного автомобіля ОСОБА_4, який від надання пояснень і пред'явлення документів відмовився.

24.01.2014 року постановою Вишгородського районного суду Київської області за результатами розгляду вказаного протоколу ОСОБА_4 визнано винним й накладено адміністративне стягнення заст. 122-2 КУпАП.

19.03.2014 року постановою Апеляційного суду Київської області провадження в справі щодо ОСОБА_4 закрито за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши, проаналізувавши та оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов до таких висновків.

Так, склад злочину згідно ст.ст.11,23 КК Українивключає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені до об'єкту і об'єктивної сторони відповідного злочину.

Суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1ст. 366 КК Українихарактеризується тількипрямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення і за наявності умов, зазначених уст. 367 КК України, може потягти за собою відповідальність за службову недбалість.

В суді не встановлено конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого ОСОБА_2 охоплювалося внесення в офіційний документ неправдивих відомостей, за обов'язкової умови усвідомлення обвинуваченим неправдивого характеру таких відомостей.

Положеннями статей 91, 92 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідностатті 9 КПК Українипід час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнароднихдоговорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Стороною обвинувачення при формулюванні обвинувачення ОСОБА_2 зазначено про вчинення ним службового підроблення, а саме складання завідомо неправдивого офіційного документу.

Однак, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення у суді залишились не доведеними.

Мотивами вчинення злочину є збуджуючі приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у обвинуваченого рішучість вчинити діяння, заборонене кримінальним законом, за умови усвідомлення його протиправного характеру. Правильне визначення мотиву здійснюється в зв'язку із встановленням мети злочинних дій, яка є бажаним результатом, якого прагне досягти особа. Мотив і мета злочину відповідають на запитання: для чого і чому особа вчинює певну дію.

Разом з тим, ні мотив, ні мета інкримінованих ОСОБА_2 діянь органом досудового слідства не встановлені, в обвинуваченні не визначенні. Крім того в обвинуваченні не зазначено й по справі не встановлено конкретного місця вчинення злочину на території м. Вишгорода.

У той же час за змістом обвинувачення неправдивими відомостями в протоколі серії АГ2 № 141107 є всі обставини події - вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченогост. 122-2 КУпАП.

Отже, вносячи ці недостовірні дані до документу, винувата особа, має завідомо усвідомлювати їх неправдивість, тобто заздалегідь, до моменту складання документу, бути безсумнівно обізнаною щодо цього.

Таким чином для утворення в діянні особи складу злочину, передбаченого ч. 1ст. 366 КК України, підробка документу має вчинюватися нею тільки з прямим умислом, коли вона усвідомлює неправдивий характер відомостей, які вносяться до офіційного документу.

Будь-які докази про те, що ОСОБА_2 усвідомлював та достеменно знав про неправдивий характер події - вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, стороною обвинувачення суду не представлено.

Крім того, в суді ОСОБА_4 також показав, що до складання протоколу про адміністративне правопорушення на початку січня 2014 року він відмовився надавати співробітникам ДАІ будь-які письмові пояснення з приводу обставин невиконання п. 2.4ПДРУкраїни, коли останні прибули до нього додому з метою перевірки вказаного, вважаючи їхні вимоги безпідставними.

Таким чином, жоден з досліджених у суді доказів, на яких ґрунтується звинувачення, не підтверджує, що ОСОБА_2, діючи з прямим умислом, вносив неправдиві відомості до протоколу серії АГ2 № 141107 й усвідомлював їх неправдивий характер.

При цьому об'єктивна сторона цього злочину за змістом обвинувачення полягає у формі внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей. Тобто саме винна особа має завідомо усвідомлювати неправдивий характер таких відомостей.

Проте всупереч викладеному в обвинуваченні стверджується, що такі відомості були завідомо неправдивими для ОСОБА_4, а не для особи, яка складала офіційний документ.

Пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення не містить даних про те, що той був завідомо обізнаний й усвідомлював неправдивий характер згаданих відомостей.

В даному випадку усвідомлення останнім завідомо неправдивих відомостей тільки тоді матиме місце в його діянні, коли згідно обставин події та доказів про них буде встановлено, що саме обвинуваченому заздалегідь (безсумнівно, остаточно й достовірно саме для нього) відомі протилежні обставини від викладених ним у протоколі. Однак вказаного в суді не встановлено.

У справі відсутні докази того, що ОСОБА_2 володів відомостями, які б незаперечно для нього самого спростовували причетність ОСОБА_4 до події 29 грудня 2013 року за участю водія автомобіляНОМЕР_1, викладеної в рапорті ОСОБА_3

Не встановлено в суді й того, в чому саме полягала обізнаність обвинуваченого у недостовірності цих відомостей, в який саме момент і в який спосіб ОСОБА_2 неспростовно дізнався про це.

Окрім цього зміст обвинувачення фактично зводиться до неякісного, всупереч вимог ст.ст.245,251,254-256 КУпАП, зібрання ОСОБА_2 при складанні протоколу про адміністративне правопорушення доказів винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення та їх неправильної оцінки.

За такого викладу обставин діяння ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1ст. 366 КК Українине утворює і за певних умов може бути підставою для дисциплінарної відповідальності особи.

Також слід взяти до уваги й те, що за будь-яких обставин жоден доказ не може мати наперед встановленої сили і оцінюється в сукупності з іншими доказами, що здійснюється посадовою особою за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Дотримання процесуальної якості зібрання доказів слід відрізняти від умисних дій спрямованих на свідому підробку документів, що повинна мати виключно завідомо неправдивий характер.

В контексті викладеного, органом досудового слідства не дано правової оцінки тому, що ОСОБА_2 при складанні протоколу мав рапорт ОСОБА_3 із викладеними в ньому фактичними даними про обставини правопорушення.

Дану обставину слід тлумачити на користь ОСОБА_2, який в суді ствердив, що будь-яких незаперечних спростувань викладеному в згаданому рапорті ним не здобуто, а тому він не мав правових підстав не вірити цим фактам й не складати протокол про адміністративне правопорушення.

Зазначене в свою чергу свідчить про відсутність прямого умислу в діях ОСОБА_2 на підробку протоколу, який не був обізнаний і не усвідомлював неправдивий характер згаданих відомостей.

Крім цього, стороною обвинувачення не надано будь-яких доказів про те, що ОСОБА_2 усвідомлював та знав про неправдивий характер тих відомостей, які вносилися ним до протоколу про адміністративне правопорушення, також таких доказів не здобуто і на стадії досудового розслідування.

Посилання сторони обвинувачення на невжиття ОСОБА_2 заходів, передбаченихстаттею 251 КУпАП, спрямованих на встановлення доказів вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченогостаттею 122-2 КУпАПсудом до уваги не береться, з урахуванням складу злочину, визначеного частиною 1статті 366 КК.

Відповідно дост. 62 Конституції Україниніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В рішенні ЕСПЛ у справі Вассіліоса Ставрополуса проти Греції (скарга № 35522/04, 27 вересня 2007 року п. 39), суд вважає, що на підставі принципу «in dubio pro reo» (сумніви тлумачаться на користь підсудного), який представляє собою приватне вираження принципу презумпції невинуватості, не повинно існувати ніякої якісної відмінності між виправдувальним вироком, зважаючи на відсутність доказів і виправдувальним вироком у зв'язку з констатацією безсумнівної невинуватості особи. У дійсності, виправдувальні вироки не розрізняються залежно від підстав, прийнятих до уваги в кожному окремому випадку суддею в кримінальному процесі.

Згідно роз'яснень, даних у п. 23Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», недопустимим є обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.

Відповідно до ч. 2ст. 17 КПК Україниніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо стороною обвинувачення не доведено винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно ч. 6ст. 284 КПК України, якщо обставини передбачені п. 1, 2 частини 1 цієї статті, а це встановлення відсутності події кримінального правопорушення або відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, виявлені під час судового розгляду суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.

На підставі п. 3 ч. 1ст. 373 КПК Українивиправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Відповідно доч.3 ст. 373 КПК Україниобвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що під час досудового розслідування не було встановлено, а прокурором в ході судового розгляду справи не наведено суду доказів, які б забезпечували надійне, повне та достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмету доказування щодо обвинувачення ОСОБА_2, в зв'язку з чим, суд вважає необхідним в силу презумпції невинуватості, закріпленого уст. 62 Конституції Українивиправдати ОСОБА_2 за ч.1ст. 366 КК Україниза недоведеністю наявності в його діях складу злочину, в якому його обвинувачують.

Цивільний позов та судові витрати відсутні.

Речові докази, відповідно до ст.100 КПК України - протокол АГ2 № 141107 від 13.01.2014 року та завірену копію рапорту від 30.12.2013 року інспектора взводу №3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 необхідно залишити в матеріалах справи.

На підставі викладеного і керуючисьстаттями 370-376 КПК України, суд

засудив:

ОСОБА_2 за пред'явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 366 КК України, визнати невинуватим і виправдати в зв'язку з відсутністю в його діянні складу злочину.

Речові докази - протокол АГ2 № 141107 від 13.01.2014 року та завірену копію рапорту від 30.12.2013 року інспектора взводу №3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 залишити в матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Київської області через Вишгородський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий: М.Б.Баличева