Рішення № 67134995, 01.06.2017, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/3984/16-ц

2/296/502/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2017 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Драч Ю.І.,

при секретарі Івашко Т.А. ,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_2 про набуття права власності ,

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог в якому просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та будівельних робіт, які використані під час будівництва гаража № 249 в МГО «Гаражний кооператив «Залізничник» (м. Житомир, вул. Корольова, 73-а), як обєкта спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1; поділити спільне сумісне майно подружжя, а саме: автомобіль Нісан Примастар, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та будівельні матеріали та будівельні роботи, які використані під час будівництва гаража № 249 в МГО «Гаражний кооператив «Залізничник» (м. Житомир, вул. Корольова, 73-а), шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації в сумі 154597,50 грн. та усіх судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.11.1996 року по січень 2016 року. За час перебування у шлюбі ними за спільні кошти придбано майно: автомобіль Нісан Примастар, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який зареєстрований на відповідача, цегляний на фундаменті та з підвалом гараж № 249 в гаражному кооперативі «Залізничник», власником якого є відповідач, меблі, побутова техніка та речі побутового призначення на загальну суму 100000,00 грн., які знаходяться в квартирі відповідача.

У жовтні 2015 року сторони за взаємною згодою вирішили розірвати шлюб, а відповідач пообіцяв продати автомобіль та сплатити грошову компенсацію позивачу, про що написав заяву, яка була нотаріально посвідчена. У свою чергу позивач письмово висловила свій намір не претендувати на спільні меблі побуту, які знаходяться у квартирі відповідача. Однак, після розірвання шлюбу відповідач відмовився сплатити позивачу грошову компенсацію за автомобіль та не бажає вирішити питання поділу спільного гаража, у звязку з чим виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову. Вказали, що ОСОБА_1 написала розписку, яка була нотаріально посвідчена про те, що позивач будь-яких претензій, в тому числі матеріального, морального та фінансового характеру до ОСОБА_2 не має та мати не буде, в суд звертатись не буде. Спірний автомобіль був виставлений на продаж, однак не проданий у звязку із відсутністю покупця. Також, зазначили, що гараж не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки гроші на його купівлю були отримані від матері відповідача, що підтверджується розпискою, а речі та меблі побутового призначення подаровані відповідачу його матірю, що підтверджується договором дарування від 13.12.1996 року, у звязку з чим у задоволенні позову просили відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги за вказаним позовом задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.11.1996 року по 13.01.2016 року, який було розірвано рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13.01.2016 року (а.с. 18).

22.03.2016 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та після реєстрації шлюбу отримала прізвище ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії І-ТП № 136472 (а.с. 22).

20.10.2015 року ОСОБА_4 написала заяву відповідно до якої стверджує, що у випадку розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 не буде мати до останнього ніяких претензій, як фінансових так і матеріальних. За розподілом будь-якого майна, як рухомого так і не рухомого, що є спільною сумісною власністю та зареєстроване на імя ОСОБА_2 до відповідних органів звертатись не буде. Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрована в реєстрі № 3400 (том 1, а.с. 123).

У свою чергу, ОСОБА_2 заявою від 20.10.2015 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрована в реєстрі № 3401 зобовязався після продажу автомобіля марки Nissan Primastar, 2006 року випуску сплатити ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 47564,00 грн., що станом на 20.10.2015 року за курсом НБУ еквівалентно 2200,00 доларів США (том 1, а.с. 228).

За змістом ст. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, сторони вирішили розподілити спільне сумісне майно подружжя у добровільному порядку гляхом написання нотаріально посвідчених заяв.

Що стосується гаража № 249 в МГО «Гаражний кооператив «Залізничник» (м. Житомир, вул. Корольова, 73-а) та речей, меблів побутового призначення, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 23 постанови Пленому Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60,69 СК України, ч. 3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до договору дарування речей від 13.12.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Першої житомирської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, ОСОБА_8 подарувала, а син ОСОБА_2 прийняв у дар наступні речі: кухня польська, стінка «Житомир-І» з мяким кутком; холодильник «ЗІЛ»; телевізор «Шарп»; коврове покриття 6Х2 м; три коври 3Х2 м; шафа трьохдверна; диван-ліжко; набір-прихожа. Вартість вказаних речей визначена в сумі 5030 грн. (том 1, а.с. 229).

Таким чином, вказане майно є особистою приватною власністю відповідача, позивачем по справі не надано доказів, яке саме майно було придбано за час перебування у шлюбі та не доведено, що речі та меблі побутового призначення є спільною сумісною власність подружжя.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу гаража в гаражному кооперативі «Залізничник» продавець ОСОБА_9 продає, а покупець - ОСОБА_2 купляє гараж № 257 в гаражному кооперативі «Залізничник» за договірною ціною 1150 грн. даний договір набирає чинності після вступу покупця в члени кооперативу (том 1, а.с. 60).

15.06.2004 року ОСОБА_2 на імя голови гаражного кооперативу «Залізничник» подав заяву на членство в кооперативі (том 1, а.с. 61).

З розписки від 08.06.2004 року вбачається, що ОСОБА_2 цією розпискою підтверджує, що отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1150,00 грн. для придбання гаража № 257 в гаражному кооперативі «Залізничник» з умовою, що після придбання даного гаража, нам першу вимогу матері - ОСОБА_3, зобовязаний передати їй право власності на даний гараж (том 1, а.с. 132).

Таким чином, вказаний гараж придбаний не за спільні кошти подружжя, а за кошти взяті борг від матері відповідача, тому вказаний гараж не є спільною сумісною власністю подружжя.

Так, у постанові пленуму Верховного суду України від 05.04.2017 року у справі № 6-399цс17 судом зазначено наступне: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя слід відмовити повністю.

12.08.2016 року ОСОБА_3 було подано позов до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_2 про набуття права власності на будівельні матеріали у вигляді гаража № 249 МГО «Гаражний кооператив «Залізничник» по вул. Корольова № 73-а в м. Житомирі.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 10.10.2016 року обєднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_2 про набуття права власності на будівельні матеріали у вигляді гаража № 249 МГО «Гаражний кооператив «Залізничник» по вул. Корольова, 73 в м. Житомирі.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 09.11.2016 року по січень 2016 року. За час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 за кошти в сумі 1150,00 грн., які дала йому позивач, придбав гараж № 257 в МГО «Гаражний кооператив «Залізничник», згодом даний гараж було перенумеровано з № 257 на № 249 та оскільки гараж не зареєстрований в реєстрі прав, він вважається будівельним матеріалом.

Позивач також зазначила, що до винесення рішення Корольовського районного суду м. Житомира про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали угоду, відповідно до якої ОСОБА_4 стверджувала, що у випадку розірвання шлюбу не буде мати жодних претензій, як фінансових так і матеріальних, однак після винесення рішення про розірвання шлюбу, вона звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, у звязку з чим ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_2 з вимогою передати спірний гараж у приватну власність та останній відмовився від права власності на гараж на користь ОСОБА_3 однак, відповідач не визнає, що гараж був придбаний позивачем на законних підставах, вважаючи, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає розподілу, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Позивач за даним позовом позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача за даним позовом заперечила щодо задоволення позовних вимог, вказала, що гараж був придбаний за час перебування у шлюбі, на час звернення до суду право власності не оформлено, тому власником є ОСОБА_2

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги за вказаним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу гаража в гаражному кооперативі «Залізничник» продавець ОСОБА_9 продає, а покупець - ОСОБА_2 купляє гараж № 257 в гаражному кооперативі «Залізничник» за договірною ціною 1150 грн. даний договір набирає чинності після вступу покупця в члени кооперативу (том 1, а.с. 122).

15.06.2004 року ОСОБА_2 на імя голови гаражного кооперативу «Залізничник» подав заяву на членство в кооперативі (том 1, а.с. 61).

З розписки від 08.06.2004 року вбачається, що ОСОБА_2 цією розпискою підтверджує, що отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1150,00 грн. для придбання гаража № 257 в гаражному кооперативі «Залізничник» з умовою, що після придбання даного гаража, нам першу вимогу матері - ОСОБА_3, зобовязаний передати їй право власності на даний гараж (том 1, а.с. 132).

Відповідно до заяви від 07.05.2016 року ОСОБА_2 відмовляється від права власності на гараж № 249 в гаражному кооперативі «Залізничник» на користь своєї матері ОСОБА_3 (том 1, а.с. 126), а ОСОБА_3 заявою від 07.05.2016 року просить прийняти її в члени кооперативу (том 1, а.с. 125).

Відповідно до довідки «Гаражного кооперативу «Залізничник» № 11 від 11.05.2016 року ОСОБА_3 має гараж № 249 в гаражному кооперативі «Залізничник», який належить їй на праві приватної власності згідно п.3.1 Статуту кооперативу (том 1 а.с. 130).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону бо на незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п. 3.1 Статуту Міської громадської організації «Гаражний кооператив «Залізничник» члени організації є власниками приватних гаражів та місць загального користування, доріг, інженерних комунікацій на праві колективної власності допоміжних приміщень, обєднання його конструктивних елементів і технічного обладнання, іншого майна, коштів організації відповідно до Статуту та законодавства про власність. За формою власності гаражі, які розташовані на території організації є приватною власністю членів організації споживчого призначення, а майно та кошти обєднання є колективною власністю організації.

Згідно п. 3.3 даного Статуту власники гаражів мають право на свій розсуд розпоряджатися своїм майном, продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, що не заборонені законом. Продаж або зміна приватного гаражу здійснюється за умови вступу покупця/набувача/ у члени організації.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_10 ОСОБА_3 відмовлено у державній реєстрації права власності на гараж№ 249, що розташований за адресою: м. Житомир, МГО «Залізничник», вул. Корольова, 73-а, оскільки наявна реєстрація обтяження нерухомого майна (а.с. 129).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 придбав спірний гараж за кошти, отримані ним під розписку від ОСОБА_3 з умовою, що за першою вимогою передасть їй право власності на куплений гараж. Оскільки, гараж у гаражному кооперативі «Залізничник» не був належним чином оформлений, ОСОБА_2 заявою від 07.05.2017 року відмовився від права власності на гараж № 249 на користь своєї матері ОСОБА_3, яка після вступу до Гаражного кооперативу «Залізничник» стала його членом та почала оформлення документів для державної реєстрації права власності на гараж, однак їй було відмовлено у звязку з наявною реєстрацією обмеження нерухомого майна.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 15,16, 328, 334, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 11, 57 - 60, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_2 про набуття права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ід.н. НОМЕР_2) право власності на будівельні матеріали які використані під час будівництва будівлі гаража № 249 в МГО "Гаражний кооператив "Залізничник" ( м. Житомир вул. Корольова, 73-а) .

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення суду, протягом того ж строку з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ю. І. Драч