Постанова № 67126956, 12.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2017 р. Справа№ 910/3819/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 12.06.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 (повне рішення складено 13.04.2017)

у справі №910/3819/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"

про стягнення 28 653,51 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/3819/17 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задоволено повністю. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" відшкодування шкоди в сумі 28 653,51 грн. та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/3819/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В своїх доводах апелянт посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/3819/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Представником позивача на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому ПрАТ СК «Українська страхова група» просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3819/17 - без змін.

Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні від 12.06.2017, в якому надавав свої пояснення та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3819/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В судове засідання апеляційної інстанції представник позивача не з'явився, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 ГПК України, не скористався. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні представника позивача.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 29.10.2013 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) та Підприємством з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" (страхувальник) укладено генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку №28-0199-2700/14-AVIS (далі - договір).

Умовами договору передбачено, що позивачем було застраховано, зокрема, майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованими транспортними засобами та додатковим обладнанням, встановленим на транспортним засобах, зазначених у додатку №1 до цього договору, у тому числі, транспортним засобом "Skoda Spaceback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Пунктом 9.2 договору період прийняття на страхування транспортних засобів в рамках цього договору встановлено з 01.01.2014 по 31.12.2015.

16.10.2015 на вулиці Народного ополчення, 35 у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Skoda Spaceback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, транспортного засобу "Opel", державний реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу "ЗАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 24.12.2015 у справі №760/21744/15-п встановлено, що 16.10.2015 ОСОБА_5, керуючи автомобілем "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не надав переваги в русі автомобілю марки "Opel", державний реєстраційний номер НОМЕР_4, який рухався по головній дорозі, та здійснив з ним зіткнення, після чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль НОМЕР_3 (з урахуванням постанови від 05.08.2016 про виправлення описки). ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Таким чином, через пошкодження внаслідок ДТП застрахованого транспортного засобу у позивача виник обов'язок виплатити страхове відшкодування згідно з умовами договору.

16.12.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бровари Моторс" виставлено Підприємству з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" рахунок-фактуру №СФ-0001018, згідно з яким вартість матеріалів та робіт з відновлення транспортного засобу "Skoda", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 29 653,51 грн. з ПДВ.

Надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Бровари Моторс" послуг з ремонту автомобіля "Skoda Spaceback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на суму 29653,51 грн. підтверджується актом наданих послуг №БН-0000911 від 16.12.2015.

Страховим актом №ДККА-47325 від 25.01.2016 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 16.10.2015, страховим випадком та призначив до виплати Підприємству з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" страхове відшкодування за договором у розмірі 29 653,51 грн.

26.01.2016 позивачем виплачено страхувальнику Підприємству з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" страхове відшкодування в сумі 29 653,51 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1262 від 26.01.2016, яке міститься в матеріалах справи.

Місцевим господарським судом також встановлено, що 15.10.2015 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АІ/8754913), а саме транспортного засобу "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, строком дії з 15.10.2015 по 14.10.2016, з лімітом відповідальності за майнову шкоду 50 000 грн. та розміром франшизи 1000 грн.

ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" було направлено на адресу відповідача заяву на виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу на суму компенсації витрат передбачену законодавством, однак погашення вказаної заборгованості здійснено не було.

На підставі чого, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про стягнення 28 653,51 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/3819/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник між двома страховими компаніями щодо порядку і розміру відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування.

За змістом статті 980 ЦК, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як вже зазначалось вище, на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правову відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, було застраховано відповідачем Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" за полісом №АІ/8754913 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з частиною другою статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Так, Верховний Суд України в своїй постанові № 3-1304гс16 від 22.03.2017 дійшов висновку, що відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже фізичний знос, необхідно розраховувати у порядку, встановленому законодавством.

Так, відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу/без урахування зносу необхідно вираховувати відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, та Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика).

Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики, значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ; винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Як вбачається з матеріалів справи, рік випуску автомобіля - 2015, країна виробник - Чехія, а отже на момент ДТП (16.10.2015) строк його експлуатації складав - менше року.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів експлуатації пошкодженого транспортного засобу в інтенсивному режимі, а також те, що автомобіль експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 Методики.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для вирахування зносу в даному випадку немає.

Твердження апелянта про те, що у матеріалах справи відсутні докази оплати відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки належним доказом понесення витрат позивачем є саме платіжне доручення №1262 від 26.01.2016, згідно з яким страхове відшкодування в розмірі 29 653,51 грн. виплачено Підприємству з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ", яке міститься в матеріалах справи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було надано належні докази, які підтверджують проведення відновлювального ремонту, зокрема акт з надання послуг по ремонту автомобіля № БН-0000911 від 16.12.2015 та платіжне доручення № 1262 від 26.01.2016. Крім того, матеріали справи містять: довідку ВДАІ Соломянського РУ ГУМВСУ в м. Києві № 75242484 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 37-38); рахунок-фактури № СФ-0001018 від 16.12.2015 (а.с.42); фотографії пошкодженого транспортного засобу (а.с. 47-58); акт огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість) від 16.11.2015 (а.с. 45-46); заява про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 20.10.2015;страховий акт № ДККА-47325 від 25.01.2016 (а.с. 62); розрахунок суми страхового відшкодування позивача від 25.01.2016 (а.с. 63). Копії всіх зазначених вище документів направлялись відповідачу, що підтверджується додатками до заяви на виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу №25999 від 27.05.2016.

Отже, посилання апелянта на те, що автомобіль не був наданий для огляду відповідачу, що унеможливлює встановити характер заподіяних пошкоджень, є безпідставним.

Як вже зазначалось вище, згідно з рахунком-фактурою №СФ-0001018 від 16.12.2015, виставленим Товариством з обмеженою відповідальністю "Бровари Моторс", вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Skoda", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 29653,51 грн, відповідно до страхового акту №ДККА-47325 від 25.01.2016 та розрахунку суми страхового відшкодування, наданий позивачем, розмір страхового відшкодування також складає 29653,51 грн.

На підставі чого, позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 29 653,51 грн. Підприємству з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ", що підтверджується платіжним дорученням №1262 від 26.01.2016, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/8754913, розмір страхової суми за шкоду заподіяну майну становить - 50 000 грн 00 коп., франшизи - 1000 грн 00 коп.

Відповідач не виконав зобов'язання щодо відшкодування у порядку регресу шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної )суми, встановленої висновком авто товарознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводиться ремонт автомобіля.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, без урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

Отже, з урахуванням норм статей 12, 22 та 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 28653,51 грн. без урахування суми франшизи (29 653,51 грн. - 1 000 грн. = 28653,51 грн.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/3819/17 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким, що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/3819/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/3819/17 - без змін.

2. Матеріали справи №910/3819/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк