Постанова № 67126907, 12.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2017 р. Справа№ 910/19937/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: Чумак О.В.

від відповідача 1: Вітович О.Я.

від відповідача 2: не з'явилися.

розглянувши

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек

Експорт"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 02.03.2017 року

у справі № 910/19937/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек

Експорт"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-

Маркет";

2. Приватного підприємства "Український

інформаційний центр екологічних технологій

експертизи та аудиту"

про стягнення 912050,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн. припинено.

В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" 902050,00 грн. Рішення в частині припинення провадження щодо стягнення 10000,00 грн. залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 12.06.2017 року.

Представником відповідача 1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 12.06.2017 року представник відповідача 2 не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача 2, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 року у справі № 910/19937/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вказала, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що на спірні правовідносини поширюється дія ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України та відповідно не з'ясовано чи міг такий договір визнаватись припиненим; не встановлено наявності взаємозв'язку договору поруки з договором, за умови коли факт укладення договору належним чином не з'ясовано; також не надано правової оцінки висновку Дніпропетровської торгово-промислової палати № ГО-3468 від 05.10.2015 року.

За змістом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

01.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг № 35816 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги, а замовник зобов'язується прийняти належно надані виконавцем послуги та оплатити їх на умовах та в порядку, зазначених в даному договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи - формуляру (протоколу) судового засідання від 09.02.2017 року, суд першої інстанції в судовому засіданні вже заслухав позовні вимоги позивача та заперечення представника відповідача-1. Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції розпочав розгляд спору по суті, з урахуванням підстав позову, що ґрунтуються на неукладеності договору та наявності підстав для повернення коштів згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України. Отже будь-якого порушення прав позивача щодо зміни підстави позову не відбулося.

Спір виник в зв'язку з тим, що на думку позивача сторонами не досягнуто згоди з такої істотної умови договору як предмет, а тому договір є неукладеним, що є підставою для стягнення сплачених ним коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає, що до вимоги про стягнення грошових коштів переданих на підставі неукладеного договору повинні застосовуватися правила ст. 1212 Цивільного кодексу України, а не ст. 570 Цивільного кодексу України, що має назву «Поняття завдатку».

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до матеріалів справи. Ця заява підписується позивачем.

Згідно до ч. 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України до прийняття відмови позивача від позову суд перевіряє чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Розглянувши заяву позивача про часткову відмову від позову, суд першої інстанції вірно відзначив, що відмова позивача від позову в частині стягнення з Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" 10000,00 грн. не суперечить діючому законодавству України та приймається судом, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України

Пунктом 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 3.2 договору попередня оплата на кожний звітний період, в якому надавалися послуги згідно з додатками до цього договору, здійснюються замовником на підставі рахунку в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця до останнього числа кожного звітного періоду.

Відповідачем-1 з посиланням на договір був виставлений позивачу рахунок № 537 від 13.01.2014 року на оплату маркетингових послуг на загальну суму 922050,00 грн.

Позивач платіжними дорученнями № 10141 від 27.01.2016 року та № 10151 від 29.01.2014 року (з посиланням в призначенні платежу на рахунок № 537 від 13.01.2014 року та договір) повністю перерахував відповідачу-1 оплату за послуги у загальному розмірі 922050,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору перелік і види послуг, які виконавець надає замовнику, вказуються в додатку № 1 (таблиця №1) до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надати послуги з переліку послуг, вказаних у додатку № 1 (таблиця № 1), в обсязі, протягом строку і на умовах, зазначених у додатках до цього договору, які являється його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 3.1 договору вартість послуг вказується в доповненнях до даного договору, які є його невід'ємною частиною. Звітним періодом за даним договором є 1 календарний місяць.

Згідно додатку № 1 до договору сторони погодили перелік послуг, що можуть бути надані у межах правочину, та їх вартість, зокрема, до таких послуг відносяться:

1. визначення об'ємів продажу товарів в торговельних точках у кількісному виразі, що приймають участь у дослідженні у звітний період;

2. визначення об'ємів продажу товарів в торговельних точках у грошовому виразі, що приймають участь у дослідженні у звітний період;

3. визначення залишків продукції в магазинах, що приймають участь у дослідженні;

4. визначення відносної динаміки продажу продукції постачальника у торговельній мережі;

5. визначення середньодобових продажів продукції постачальника через одну торговельну точку;

6. надання інформації по кожній окремій точці: код найменування магазину, адреса, розмір торговельної площі, кількість кас, робочі дні та часи, дата відкриття, всі зміни, пов'язані з відкриттям та закриттям магазинів;

7. проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (закриті питання);

8. проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання);

9. проведення телефонного опитування респондентів;

10. проведення моніторингу по збільшенню кількості фейсів товарної позиції в розрізі торговельних точок;

11. обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту;

12. проведення фокус-груп;

13. надання інформації щодо роздрібних цін у роздрібних торгових точках;

14. дослідження ставлення споживачів до видів реклами різних товарних груп;

15. дослідження факторів вибору торговельної точки та покупки різних товарних груп;

16. дослідження ставлення покупців до найменування товарних марок;

17. дослідження ставлення покупців до упаковки товарів;

18. On-line опитування споживачів на підставі розробленої анкети з фіксованою кількістю питань;

19. CAPI-опитування з використанням анкети з фіксованою кількістю питань.

Згідно з п. 4.1. договору по завершенню надання передбачених цим договором щомісячних послуг виконавець передає замовнику акти здачі-приймання наданих послуг у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою виконавця та скріплених печаткою виконавця. Замовник протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання актів здачі-приймання наданих послуг, що підтверджується або підписом її уповноваженого представника в журналі реєстрації видачі актів здачі-приймання наданих послуг, актів звірки та іншої кореспонденції виконавця або повідомленням про вручення поштового відправлення замовнику, але не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним періодом, зобов'язаний підписати обидва примірники акту здачі-приймання наданих послуг та один екземпляр повернути виконавцю. В разі безпідставної відмови від підписання актів здачі-приймання наданих послуг протягом зазначеного строку, послуги вважаються наданими виконавцем замовнику в повному обсязі та належної якості.

Позивач зазначав, що він отримав підписані зі сторони відповідача-1 акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за січень 2014 року № 00605 від 31.01.2014 року на суму 835970,00 грн. та за лютий 2014 року № 024004 від 28.02.2014 року на суму 97040,00 грн., на які надав виконавцю письмові відмови від підписання вказаних актів, оформлені листами № 27-СЄ від 27.03.2014 року та № 32-СЄ від 04.04.2014 року, з тих підстав, що сторони не узгодили перелік послуг, послуги у спірний звітний період не замовлялись. Позивач вважав, що за відсутності узгодженості послуг (предмету договору) договір є неукладеним.

Відповідач-1 в свою чергу зазначав, що позивач підписав додаток № 3 від 01.01.2014 року до договору, в якому обрав певні послуги з переліку, наведеного у додатку № 1 до договору, чим погодив перелік належних до надання послуг; на виконання погоджених сторонами умов співробітництва, виконавець здійснив декілька маркетингових досліджень у січні та лютому 2014 року, за результатами яких склав відповідні маркетингові звіти та акти виконаних робіт № 00605 від 31.01.2014 року та № 024004 від 28.02.2014 року, які направив на адресу замовника.

Відповідно ч. 1 до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Дослідивши наявні у матеріалах справи два примірники додатку № 3 від 01.01.2014 року до договору № 35816 від 01.01.2014 року, судом першої інстанції вірно з'ясовано, що у примірнику додатку № 3 від 01.01.2014 року до договору, наданого суду позивачем, у пункті 1 у графі "Найменування послуг", відсутні порядкові номери послуг, що містяться у переліку послуг за договором, наведеним у додатку № 1 до договору, та які повинні були вноситись замовником у відповідну графу.

Натомість у примірнику додатку № 3 від 01.01.2014 року до договору, наданому відповідачем-1 графа "Найменування послуг" заповнена та в ній зазначені номери 2, 4, 7, 8, 9, 12 згідно з додатком № 1 до договору.

Оскільки примірники додатку № 3 до договору, надані сторонами, відрізняються один від одного, вони не є належними та допустимими доказами погодження сторонами кількості та вартості послуг.

Додаток № 1 до договору містить перелік послуг та вартість одиниці послуги, що можуть надаватись у межах правочину та їх вартість.

Загальна вартість наданих робіт за актами № 00605 від 31.01.2014 року та №024004 від 28.02.2014 року становить 933010,00 грн. та незначно перевищує суму виставленого позивачем рахунку на суму 922050,00 грн.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 року у справі Трофимчук проти України хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен довод.

Отже, зауваження позивача щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції не приймаються колегією суддів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В матеріалах справи міститься висновок експерта № ГО-3468 від 04.10.2015 року, складений експертом Дніпропетровської торгово-промислової палати за замовленням ТОВ "АТБ-маркет", в якому проведено дослідження звітів про проведені маркетингові дослідження та встановлено, що виконані маркетингові дослідження та підготовлені на їх підставі маркетингові звіти відповідають роботам (послугам), вказаним в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 00605 від 31.01.2014 року та акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 024004 від 28.02.2014 року.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень є обов'язковими для застосування на всій території України.

Згідно норм діючого законодавства та правозастосовної практики, якщо чинним законодавство не передбачено певних встановлених засобів доказування, до належним та допустимим доказом будуть будь-які фактичні дані та документи, що спроможні містити інформацію стосовно обставин, що входять до предмету доказування.

Висновок № ГО-3468 від 04.10.2015 року Дніпропетровської торгово-промислової палати, є доказом у відповідності до ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Також в матеріалах справи наявний висновок Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 214/215-17 від 24.01.2017 року яким встановлено, що в об'ємі наданих документів бухгалтерського обліку (ТОВ "АТБ-маркет") підтверджується відповідність найменування послуг, які надані згідно актів здачі-приймання-робіт (надання послуг) № 006005 від 31.01.2014 року на суму 835970,00 грн. та № 024004 від 28.02.2014 року на суму 97040,00 грн. послугам, які передбачені договором № 35816 від 01.01.2014 року про надання маркетингових послуг.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не було прийнято як належний і допустимий доказ висновок №425 експертного економічного дослідженняСумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса складеного 08.05.2015 року. Вказаний висновок проведено на замовлення позивача на підставі документів поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Снек Експорт» (стор. 6 висновку) за відсутності інших документів, що об'єктивно можуть підтвердити факт наявності або відсутності виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Позивачем доказів в підтвердження не надання відповідачем-1 послуг за актами не подано.

Частина 8 ст. 181 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Дії сторін (виставлення виконавцем рахунку, оплата рахунку замовником, надання послуг) свідчать, що фактично договір є укладеним.

Відповідно до п. 8.3 договору він набирає сили з моменту підписання повноважними представниками сторін та діє протягом дванадцяти місяців.

Пунктом 8.9. договору сторони узгодили, що у випадку, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії даного договору ні одна із сторін не заявить про його закінчення, то даний договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.

Позивач з посиланням на п. 8.9 договору звернувся до відповідача-1 з листом б/н від 01.12.2014 року, в якому повідомив про припинення договору та відмову від продовження строку дії договору на наступний термін. Даний лист надіслано відповідачу-1 01.12.2014 року, що підтверджується поштовою квитанцією № 0368 від 01.12.2014 року та описом вкладення у цінний лист від 01.12.2014 року, що є вчиненням дій на підтвердження визнання позивачем укладеності договору.

Оскільки договір є укладеним, то позивач правомірно звернувся до відповідача про його припинення по закінченню строку його дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Так, 20.01.2014 року між Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" (кредитор) та Приватним підприємством "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" (поручитель) було укладено договір поруки, за змістом п. 1.1 якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором на суму не більше 20000,00 грн. за виконання ТОВ "АТБ-маркет" своїх зобов'язань, які виникли на підставі договору про надання маркетингових послуг № 35816 від 01.01.2014 року.

Пунктом 3.1 даного договору передбачено, що поручитель та ТОВ "АТБ-маркет" несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань по основному договору, з врахуванням вимог чинного законодавства.

Позивач листом № 55-СЄ від 04.06.2013 року звернувся до відповідача-2 з вимогою повернення суми попередньої оплати в розмірі 20000,00 грн., оскільки послуги не надано та відповідачем-1 не виконано зобов'язання з повернення попередньої оплати.

Відповідач-2 листом № 10/06 від 09.06.2015 року повідомив позивача про те, що перерахує 10000,00 грн., що і було в подальшому здійснено, що підтверджується банківською випискою від 15.06.2015 року.

Отже, договір поруки укладено на забезпечення часткового виконання зобов'язань відповідачем-1 на підставі укладеного (діючого) між позивачем та відповідачем-1 договору.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Позивач просив стягнути грошові кошти як безпідставно набуті.

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що сплачені ним кошти в розмірі 902050,00 грн. є безпідставно набутими відповідачем-1, оскільки сплачені на підставі укладеного договору, який не визнаний в установленому законодавством порядку недійсним. Більше того, судом встановлено виконання договору.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги з підстав, які заявлено, необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову про стягнення з відповідача-1 грошових коштів в розмірі 902050,00 грн. слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року у справі №910/19937/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу №910/19937/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло