Постанова № 67126893, 08.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р. Справа № 922/4677/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1 за довіреністю від 06.04.2017 р.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (вх. №964 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/4677/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська область,

про стягнення 76738,68 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/4677/16 (суддя М.В.Калантай) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Поткотилівка, вул. Фрунзе, 18, код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, Україна, м. Київ, пр-т. ОСОБА_2, 1В, офіс В, код 35571472) 7662,88 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 1300,67 пені, 411,20 грн. 3% річних, 1972,83 грн. інфляційних витрат, 203,77 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі 922/4677/16 в частині відмови у задоволенні збитків у розмірі 65391,10 грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" збитки в розмірі 65391,10 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на Закон України "Про фінансовий лізинг" та положення статей 22, 623, 626-628, 632, 653 Цивільного кодексу України; положення статей 224, 225 Господарського кодексу України; положення статей 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи при цьому, що при укладанні договору про фінансовий лізинг від 18.09.2013р. апелянт сподівався отримати доходи впродовж дії договору у вигляді процентів і комісій, які входять до складу щомісячного лізингового платежу, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми збитків у вигляді упущеної вигоди, яка виникла з припиненням дії зазначеного договору в розмірі 59391,10 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, апелянт зазначає, що при відмові судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми реальних збитків в розмірі 6000,00 грн. було неповно досліджено умови пунктів 8.2.3, 8.6 та 13.6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, відповідно до яких сторонами погоджено відшкодування всіх витрат незалежно від завершення/припинення дії Договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2017р. (колегія суддів В.В.Лакіза, Л.М.Камишева, Л.І.Бородіна) апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 13.04.2017р.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.04.2017р. у звязку з перебуванням судді Камишевої Л.М. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Бородіної Л.І., судді Плахова О.В.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до пункту 9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України2 у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ними справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги.

13.04.2017р. на електронну адресу Харківського апеляційного господарського суду (вх. №4099) від представника ТОВ "Порше Лізинг Україна" надійшов лист з клопотанням (від 09.03.2017р. б/н) про розгляд справи без участі апелянта та його представника. Проте зазначений лист не засвідчено електронним цифровим підписом, про що складений акт Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017р. №13-42/241

Відповідно до пункту 1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013р. №01-17/315/384/13 та затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20.02.2013р. №28 документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного звязку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Враховуючи, що клопотання скаржника надіслано на електронну адресу Харківського апеляційного господарського суду без засвідчення електронним підписом та відсутність оригінала документу в паперовій формі, колегія суддів дійшла висновку про недостатність правових підстав для його розгляду.

19.04.2017р. через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Порше Лізинг Україна" надійшов оригінал клопотання від 09.03.2017р. б/н (вх. №4292) про розгляд справи без участі апелянта та його представника.

08.06.2017р. через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Порше Лізинг Україна" надійшли додаткові пояснення від 07.06.2017р. б/н (вх. №6015) до яких додано інформацію про курс валют Креді ОСОБА_3 банку станом на січень-лютий 2015р.; копію Графіку покриття витрат від 27.02.2017р.; копію доказів направлення позовної заяви до господарського суду Харківської області та копію Зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ТОВ "Постман" від 18.01.2016р.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Постман", відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Підпунктом 3.9.1 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено: якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством звязку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового звязку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідач у справі належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи за його юридичною адресою, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, проте не скористався правом бути присутніми у судовому засіданні, представників для участі в даному засіданні не направив, не повідомив про причини їх неявки суд.

Відповідно до пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі 922/4677/16 в частині відмови у задоволенні збитків у розмірі 65391,10 грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" збитки в розмірі 65391,10 грн.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обовязком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", як лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман", як лізингоодержувачем, було укладено договір фінансового лізингу від 18.09.2013р. №00008608 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого обєктом лізингу виступав транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZKZEX004259, двигун № CBZА03488 (далі за текстом Обєкт лізингу), а відповідач зобовязався прийняти Обєкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі за текстом План відшкодування), що становить невідємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 20518,60доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 6155,40доларів США. Строк лізингу визначено сторонами у 60 місяців.

Відповідач згідно пункту 6.1 контракту зобовязався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі за текстом - Плану відшкодування).

Пунктом 6.3 контракту передбачено, що лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

Відповідно до пункту 6.5 контракту щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем, не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.

Пунктом 6.12 контракту передбачено, якщо лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усі його зобовязання перед Порше Лізинг Україна та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені лізингоодержувачем, будуть розподілятися наступним чином (у черговості, як зазначено нижче): а) витрати на відновлення становища, стану обєкту лізингу, в тому числі якщо такі витрати не були з будь-яких причин відшкодовані з боку страховика Обєкту лізингу відповідно до умов Договору, в тому числі державний технічний огляд/обовязковий технічний контроль, технічне обслуговування відповідно до рекомендацій виробника, тощо; б) штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів, в) лізингові платежі (при чому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування), г) інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна у звязку з цим договором.

Як передбачено пунктом 8.1 контракту відповідач зобовязаний негайно повідомляти позивача про будь-яку передбачувану затримку сплати платежів або прострочення, що вже відбулося.

У випадку прострочення платежів за договором, згідно з пунктом 8.2 контракту до відповідача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу; компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до договору.

Виходячи зі змісту пункту 8.3.1 контракту, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо оплати, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Договору в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1 Умов лізингу. Сторони погоджуються, що невиконання зобовязань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому викупувати свої зобовязання за цим Договором.

Підпунктом 20.1 умов лізингу встановлено, що усі зміни, доповнення, відмови або положення цього договору стають обовязковими до виконання будь-якою стороною виключно у випадку їхнього оформлення в письмовій формі та письмового підтвердження належним чином уповноваженими представниками.

На виконання умов контракту, позивач придбав предмет лізингу - транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі №WV1ZZZKZEX004259, двигун № CBZА03488 та передав його у користування відповідачу за актом прийому-передачі від 30.09.2013р. (а.с. 33).

Як зазначено в позовній заяві, відповідач з листопада 2013 року почав порушувати виконання своїх зобовязань з оплати лізингових платежів згідно встановленого в Плані відшкодування строку.

З січня 2015 року відповідач не проводив своєчасно та в повній мірі розрахунки по зобовязаннях за договором фінансового лізингу від 18.09.2013р. №00008608, внаслідок чого виникла заборгованість: часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1365,93 грн., відповідно до рахунку від 13.01.2015р. №59101-00254906 (а.с. 34), належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015р.; несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6296,95 грн., відповідно до рахунку від 02.02.2015р. №00256746 (а.с. 35), належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015р.

Відповідно до п. 12.6.1. Умов Договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13 передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Договором, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

02 березня 2015 року відповідачем направлено позивачу повідомлення про неможливість здійснення оплати щомісячних платежів за договрами, у том числі за Договором №00008608, та просив прийняти об'єкти лізингу.

Позивач 03.03.2015 направив відповідачу повідомлення про розірвання Договору та вимагав повернути об'єкт лізингу на користь лізингодавця впродовж 10 робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем.

Відповідно до п. 12.9. Договору, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобовязаний повернути Обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

06 березня 2015 року відповідно до акту прийому-передачі до Договору відповідач передав, а позивач прийняв Об'єкт лізингу.

Також позивач зазначає, що станом на дату складання позовної заяви, всупереч вимогам, встановленим у договорі, відповідач не виконав свої зобовязання зі сплати заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 7662,88 грн. відповідно до умов договору, що стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

З огляду на викладені обставини, позивачем додатково було нараховані: інфляційні втрати у сумі 1972,88 грн. та 3% річних у сумі 411,20 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання, в порядку статті 625 Цивільного кодексу України; збитки в сумі 65391,10 грн., в порядку пункту 8.6 контракту; пеня у розмірі 1300,67 грн.

Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Виходячи із приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №00008608 від 18.09.2013р., який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, зокрема - зі своєчасного здійснення лізингоодержувачем на користь лізингодавця періодичних лізингових платежів та інших передбачених договором платежів згідно виставлених рахунків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами Закону України "Про фінансовий лізинг", а також - Господарським та Цивільним кодексами України.

Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відносини, що виникають у звязку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у звязку з цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, на виконання умов договору про фінансовий лізинг від 18.09.2013р. №00008608 передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі, який підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками товариств (а.с. 33).

Положеннями статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобовязаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Належне виконання лізингоодержувачем обовязків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Відповідно до п. 6.5 контракту лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу за винятком випадків, визначених контрактом.

Згідно з п. 6.10 контракту лізингоодержувач здійснює лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у графіку покриття витрат та лізингових платежів (Плану відшкодування). Якщо лізингоодержувач матиме намір здійснити оплату лізингового платежу раніше встановленого терміну, лізингоодержувач зобовязаний звернутися до Порше Лізинг Україна з письмовою заявою не пізніше ніж за 30 (тридцять) робочих днів до запланованого дня сплати такого авансового платежу та отримати від Порше Лізинг Україна відповідний рахунок для сплати (включаючи суму дострокового погашення, проценти і комісії). Разом із рахунком лізингоодержувач отримує від Порше Лізинг Україна новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Такий графік покриття витрат та лізингових платежів (План відшкодування) вважається погодженим лізингоодержувачем і набуває чинності з моменту отримання коштів від лізингоодержувача на підставі зазначеного рахунку.

Пунктом 6.9 контракту передбачено, що лізингоодержувач інформує Порше Лізинг Україна протягом 5 (пяти) робочих днів з дати виставлення рахунку щодо можливого неотримання такого рахунку.

Відповідно до п. 6.16 контракту здійснення лізингоодержувачем лізингового платежу відповідно до пунктів 6.5, 6.12 контракту, є підтвердженням належного надання Порше Лізинг Україна та прийняття лізингоодержувачем послуг за відповідний місяць, за який здійснюється лізинговий платіж. У разі здійснення лізингових платежів авансом, послуги вважаються наданими по завершенню відповідних періодів, за які здійснено такі лізингові платежі авансом. Сторони домовились вважати рахунки, видані Порше Лізинг Україна та направлені лізингоодержувачу, як це передбачено цим контрактом, актами прийому-передачі відповідних послуг, укладених сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов п. 6.5 контракту виставив відповідачу на оплату лізингових платежів наявні у справі рахунки-фактури за січень - лютий 2015 року на загальну суму 11964,19 грн., а саме за №59101-00254906 від 13.01.2015 р. на суму 5667,24грн., № 00256746 від 02.02.2015 р. на суму 6296,95 грн.

Відповідно до наданого позивачем зміненого Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), до договору про фінансовий лізинг № 00008608 від 18.09.2013р., відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа поточного місяця.

Як зазначає позивач, відповідач лише частково оплатив рахунок-фактуру №59101-00254906 від 13.01.2015 р. за січень 2015 року на суму 4301,31 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по оплаті лізингових платежів за січень-лютий 2015 р. в розмірі 7662,88 грн.

Положеннями статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до п.п. 8.3.1-8.3.2 контракту, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 (десять) робочих днів, позивач має право: надіслати відповідачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги щодо сплати означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом. Якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), позивач має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати Об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 12.6.1 контракту позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору та право на повернення обєкта лізингу, зокрема, у випадку коли відповідач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобовязання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.7 контракту передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від Договору та, за можливості, звязується з ним доступними телефону засобами звязку для повідомлення про розірвання/відмову від Договору. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Місцевим судом встановлено, що на виконання пункту 12.6.1 контракту позивач направив на відповідачу повідомлення про розірвання договору від 03.03.2015р. (а.с. 37) та вимагав повернути обєкт лізингу на користь лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем.

Як встановлено судом першої інстанції, 06.03.2015р. обєкт лізингу було повернуто позивачу, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом прийому-передачі до договору фінансового лізингу №00008608 від 18.09.2013р. (а.с. 38).

Відповідно до вказаного акту сторони у звязку з припиненням дії договору фінансового лізингу від 18.09.2013р. № 00008608 засвідчили факт повернення обєкту лізингу лізингодавцю за вказаним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання позивачем письмового повідомлення від 03.03.2015р. про розірвання договору відповідачу з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки, а підставою підписання обома сторонами акту прийому-передачі зазначено припинення дії договору фінансового лізингу від 18.09.2013р. №00008608, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що датою розірвання договору про фінансовий лізинг від 18.09.2013р. №00008608 в позасудовому порядку за взаємною згодою сторін вважається 06.03.2015р.

В постанові Верховного Суду України від 19.12.2011р. у справі № 3-13гс11 вказано, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобовязаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань, з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статті 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обовязок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар.

Положеннями пункту 4.1 контракту сторони погодили, що позивач зберігатиме за собою право власності на обєкт лізингу, в той час як відповідач матиме право на експлуатацію Обєкта лізингу впродовж усього строку дії договору (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей договір чи відмовитися від договору та вимагати повернення Обєкта лізингу як зазначено в Договорі).

Відповідно до пункту 4.2 контракту після завершення строку дії цього договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим договором та виконання всіх зобовязань відповідачем, право власності на Обєкт лізингу перейде до відповідача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений позивачем.

Положеннями частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються, а згідно з частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобовязанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а відповідно до статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобовязаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обовязку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки обєкт лізингу було повернуто позивачу 06.03.2015р. та право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності позивача, є безпідставним та таким, що не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.10.2013р. у справі № 3-31гс13 та від 01.10.2013р. у справі № 3-28гс13.

Згідно з п. 6.3 контракту сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_3" або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_3" або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні) (надалі - обмінний курс), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим Контрактом, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в Контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

Пунктом 6.4 контракту встановлено, що у Плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких(якої) узгоджений сторонами.

В даному випадку, відповідно до письмових пояснень позивача (вх.№ 6015 від 08.06.2017р.) Порше Лізин України було обрано спосіб розрахунків в українських гривнях за обмінним курсом ПАТ "Креді ОСОБА_3", інформацію щодо курсу валют якого станом на січень-лютий 2015 року позивачем надано до матеріалів справи. ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Постман" також надано План відшкодування до договору про фінансовий лізинг від 18.09.2013р. №00008608, викладений в новій редакції.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення заборгованості відповідача за січень 2015 року в розмірі 1365,93 грн., судова колегія зазначає наступне.

Згідно зміненого Плану відшкодування, лізинговий платіж за січень 2015 року, у тому числі 1) відшкодування частини вартості обєкта лізингу в розмірі 133,49 доларів США, 2) проценти та комісії в розмірі 178,24 доларів США мав бути сплачений відповідачем не пізніше 15.01.2015р.

Вказаний платіж відповідає гривневому еквіваленту, який розрахований за обмінним курсом ПАТ "Креді ОСОБА_3" станом на 12.01.2015р. та складає 5667,24 грн., з яких: 2426,85 грн. плати з відшкодування вартості об'єкта лізингу, 3240,39 грн. - процентів та комісії.

Як зазначає позивач, відповідач лише частково сплатив щомісячний лізинговий платіж за січень 2015 року в розмірі 4301,31 грн., що підтверджує наявна в матеріалах справи Зведена облікова виписка з рахунку клієнта ТОВ "Постман" від 18.01.2016р. , у зв'язку з чим заборгованість за вказаний місяць склала 1365,93 грн.

Пунктом 6.12 контракту передбачено, якщо лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усі його зобовязання перед Порше Лізинг Україна та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені лізингоодержувачем, будуть розподілятися наступним чином (у черговості, як зазначено нижче): а) витрати на відновлення становища, стану обєкту лізингу, в тому числі якщо такі витрати не були з будь-яких причин відшкодовані з боку страховика обєкту лізингу відповідно до умов договору, в тому числі державний технічний огляд/обовязковий технічний контроль, технічне обслуговування відповідно до рекомендацій виробника, тощо; б) штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів, в) лізингові платежі (при чому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування), г) інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна у звязку з цим Договором.

Враховуючи вищенаведені положення контракту, сплачений відповідачем за січень 2015 року платіж на підставі виставленого рахунку від 13.01.2015р. №59101-00254906 (а.с. 34) в розмірі 4301,31грн. має бути зарахований на погашення лізингового платежів в наступному порядку: в першу чергу - відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, іншу частину - в рахунок відшкодування обсягу фінансування.

За таких обставин, оскільки заявлена позивачем заборгованість в розмірі 1365,93 грн. відноситься до лізингового платежу за січень 2015 року в частині відшкодування вартості обєкта фінансового лізингу, який залишається у власності позивача, судова колегія дійшла висновку про безпідставність заявлених позовних вимог в цій частині та відмовляє в її задоволенні.

Крім того, судовою колегією було встановлено, що відповідно до наданої позивачем зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ТОВ "Постман" від 18.01.2016р. відповідачем до порушення даної справи було остаточно погашено заборгованість з лізингового платежу за січень 2015 року 23.11.2015р. в розмірі 1365,93 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року судова колегія зазначає наступне.

Як встановлено судовою колегією, Планом відшкодування визначено, що платіж за лютий 2015 року складається з: відшкодування частини вартості обєкта лізингу в розмірі 134,48 доларів США; процентів та комісії в розмірі 177,25 доларів США та належний до сплати не пізніше 15.02.2015р.

Відповідно до рахунку-фактури від 02.02.2015р. №00256746 сума заборгованості за лютий 2015 року становить 6296,95 грн., що еквівалентно доларам США, вказаним в Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів, викладеному в новій редакції за вказаний місяць, який розрахований за обмінним курсом доларів США ПАТ "Креді ОСОБА_3" станом на 30.01.2015р.

Як вбачається з Зведеної облікової виписки з рахунку ТОВ "Постман" від 18.01.2016р., відповідачем 23.11.2015р. було частково погашено вказану заборгованість в розмірі 2716,50 грн. до порушення провадження у справі, що свідчить про безпідставність заявлених позивачем вимог в цій частині. Таким чином, загальна заборгованість зі сплати лізингового платежу за лютий 2015 року станом на момент розгляду справи складає 3580,45 грн.

Разом з тим, зважаючи на визначений умовами 6.12 контракту порядок розподіл виплачених лізингоодержувачем сум у випадку несвоєчасного погашення лізингових платежів, заявлена до стягнення сума заборгованості зі сплати лізингових платежів за лютий 2015 року в розмірі 3580,45 грн. має бути зарахована в наступному порядку: 863,95 грн. на сплату відсотків/процентів за користування обсягом фінансування, інша частина в розмірі 2716,50 грн. - в рахунок відшкодування обсягу фінансування.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за лютий 2015 року в розмірі 863,95 грн., в іншій частині слід відмовити як безпідставно заявлених.

Також, позивачем, на підставі пункту 8.2.1 контракту заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу, яка нарахована позивачем на суму заборгованості за лізинговими платежами: за січень 2015р. згідно рахунку від 13.01.2015р. №59101-00254906 за період з 14.01.2015р. по 24.11.2016р. в розмірі 254,47 грн.; за лютий 2015р. згідно рахунку від 02.02.2015р. №00256746 за період з 16.02.2015р. по 24.11.2016р. в розмірі 1116,20 грн.

За приписами частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положеннями частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частинами третьою, пятою статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Судова колегія зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, за загальним правилом, можливість застосування кредитором такого виду відповідальності як пеня передбачає діючого між сторонами письмового договору з встановленням порядку та розміру її нарахування.

Судовою колегією встановлена обставина припинення дії договору про фінансовий лізинг від 18.09.2013р. № 00008608 з моменту його розірвання, тобто з 06.03.2015р.

Разом з тим, сторонами договору не було визначено умови щодо можливості застосування до відповідача такої міри відповідальності як пеня за несвоєчасно сплачених лізингових платежів у випадку припинення його дії за наслідками розірвання. Оскільки, вказаний договір фінансового лізингу припинив свою дію 06.03.2015р., позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, нарахованої з зазначеної дати, є безпідставними.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Разом з тим, як вище встановлено судовою колегією, частина лізингового платежу за лютий місяць 2015 року по сплаті процентів та відсотків в розмірі 2716,50 грн. відповідачем була погашена лише 23.11.2015р., що свідчить про наявність правових підстав для нарахування суми пені за вказаний місяць на суму, вказану в рахунку від 02.02.2015р. № 00256746 в розмірі 3580,45 грн.

Зважаючи не невірно визначений період нарахування належної до стягнення пені за порушення відповідачем грошового зобовязання, арифметично правильним розрахунком пені за прострочення сплати процентів та комісій за лютий 2015 року в межах заявлених позовних вимог є наступний: на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 3580,45 грн. в період з 16.02.2015р. по 05.03.2015р. пеня підлягає сплаті в сумі 17,66 грн. В решті позовних вимог щодо стягнення пені необхідно відмовити, як безпідставно заявлених.

Таким чином, колегія судів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що вимоги про стягнення пені з відповідача на користь позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 17,66 грн.

Також позивачем, зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобовязання щодо здійснення оплати лізингових платежів за січень - лютий 2015 року заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобовязання, а саме:

- 3% річних з простроченої суми заборгованості за лізинговим платежем за січень 2015р. відповідно до рахунку 13.01.2015р. №59101-00254923 за період з 14.01.2015р. по 24.11.2016р. в розмірі 76,34 грн.; суму заборгованості за лізинговим платежем за лютий 2015р. відповідно до рахунку від 02.02.2015р. №00256746 за період з 16.02.2015р. по 24.11.2016р. в розмірі 334,86 грн.

- інфляційні втрати з простроченої суми заборгованості за лізинговим платежем за лютий 2015р. відповідно до рахунку від 02.02.2015р. №00256746 за період з 16.02.2015р. по 24.11.2016р. в розмірі 1972,83 грн.

Щодо заявлених в цій частині позовних вимог колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.; цього листа розміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.1997р. №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

При цьому у вказаному листі Верховного Суду України зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобовязань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи.

Оскільки, судом задоволено позовні вимоги щодо основної заборгованості лише в частині нарахованих процентів та комісії вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат з такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи не невірно визначений період нарахування належної до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем грошового зобовязання, арифметично правильним розрахунком за прострочення сплати процентів та комісій за лютий 2015 року в межах заявлених позовних вимог є наступний:

3% річні - на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 3580,45 грн. в період з 16.02.2015р. по 22.11.2015р. підлягають сплаті в розмірі 82,40 грн.; на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 863,95 грн. (після часткового погашення заборгованості 23.11.2015р.) в період з 23.11.2015р. по 24.11.2016р. підлягають сплаті в розмірі 26,07 грн.;

інфляційні втрати - на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 3580,45 грн. в період з 16.02.2015р. по 22.11.2015р. підлягають сплаті в розмірі 1113,16 грн.; на суму нарахованих процентів та комісії в розмірі 863,95 грн. (після часткового погашення заборгованості 23.11.2015р.) в період з 23.11.2015р. по 24.11.2016р. підлягають сплаті в розмірі 104,87 грн.

Відповідно, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з січня-лютого 2015 року заборгованість зі сплати такої частини лізингових платежів, як проценти та комісія, в межах визначеного позивачем періоду, колегія судів апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення заявлених вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 108,47 грн., інфляційних втрат - у розмірі 1218,03 грн.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в цій частині судова колегія, з урахуванням викладеного та здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог, дійшла висновку про його скасування в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів в розмірі 6798,93 грн., пені в сумі 1283,01 грн., 3% річних в розмірі 302,73 грн., інфляційних витрат в розмірі 754,80 грн. та відмові в задоволенні зазначених вимог.

Що стосується рішення суду в частині відмови в стягнені збитків, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов контракту та припиненням дій контракту позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України збитки в розмірі 65391,10 грн., а саме: реальні збитки в розмірі 6000,00 грн., які складаються послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви у даній справі. При цьому позивач просить компенсувати дані збитки з урахуванням ПДВ, посилаючись на той факт, що позивач є платником ПДВ; та послуг за зберігання транспортного засобу; упущена вигода, що на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю Об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу Об'єкту лізингу в розмірі 59391,10 грн.

В обґрунтування зазначеної вище вимоги позивач посилається на статті 174, 224, 225 Господарського кодексу України, статтю 22 Цивільного кодексу України, та пункти 8.2.3; 16.1; 12.10 Умов лізингу відповідно до якого позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка обєкта лізингу, доставка Обєкту лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Так, позивач посилається на те, що з метою виконання зобов'язань за договором ТОВ "Порше Лізинг Україна" був змушений звернутися до ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді. Так, на підставі договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 ТОВ „Юридична фірма Вернер і Партнери" надано позивачу юридично-консультаційні послуги по справі за позовом до ТОВ "Постман" про стягнення заборгованості та збитків, договір про фінансовий лізинг №00008673 від 01.10.2013р., в т.ч. представництво інтересів замовника і підготовка юридичних документів. Загальна вартість послуг складає 6000,00 грн.

Розглянувши дані вимоги позивача, судова колегія дійшла наступних висновків.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22.01.2013р. у справі №3-72гс12.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 18.11.2014р. у справі №910/1887/14.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний звязок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) звязку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з п. 12.10 договору у будь-якому випадку дострокового припинення дії договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

Оскільки, згідно матеріалів справи, договір фінансового лізингу достроково припинив свою дії, а саме з 18.04.2015р., відповідно, припинено і зобовязання сторін за цим договором.

Отже, позивачу необхідно довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Як вбачається зі змісту ст.59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 6000,00 грн. (реальних збитків), враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в пункті 1 Оглядового листа від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків», колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду України зазначає, що заявлена позивачем до стягнення грошова сума, сплачена ним за отримані юридичні послуги, які були надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Вернер", не може розглядатись як завдані позивачу відповідачем збитки, оскільки такі витрати не мають обовязкового характеру і їх наявність та розмір не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за іншим договором.

Так, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що отримання позивачем послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обовязковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 13.04.2010р. у справі № 05/248-09.

Також, віднесення до збитків витрат позивача на правову допомогу суперечить закону, зокрема положенням статей 224, 225 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України.

При цьому, вимоги в частині стягнення 6000,00 грн. не можуть бути відшкодовані позивачеві і на підставі статті 44 Господарського процесуального кодексу України, оскільки цією статтею передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що витрати, які включені позивачем до складу реальних збитків (збитки, завдані у звязку із припиненням та порушенням відповідачем своїх зобовязань за договором) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 6000,00 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

В той же час до збитків, що виникли у зв'язку з припиненням договору, позивач відносить упущену вигоду у вигляді різниці між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, що становить 59391,10 грн.

За положеннями пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 224 ГК України під збитками, зокрема, розуміються не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі) обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що обєктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобовязання, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобовязань.

Так, позивачем розраховано збитки, зокрема, в сумі 59391,10 грн. у вигляді упущеної вигоди, що складається з різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку виплат, та вартістю реалізованого об`єкту лізингу. В обґрунтування вказаних вимог позивачем надано розрахунок-фактуру від 23.11.2015р. № 00307971 щодо нарахованої компенсації витрат згідно договору про фінансовий лізинг.

Відповідно до статті 4-3 та частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 12.9 контракту у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувачу придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишається у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Так, ринковою вартістю колісного транспортного засобу є вартість, за яку можливе відчуження колісного транспортного засобу (його складників) на ринку подібного колісного транспортного засобу (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Методика оцінки вартості колісних транспортних засобів затверджена Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р.

Позивачем, на підтвердження фактично отриманої ТОВ "Порше Лізинг Україна" в результаті продажу об'єкту лізингу суми грошових вимог, не було надано жодного договору купівлі-продажу, за яким обєкт лізингу було реалізовано третій особі.

Разом з цим, розрахунки за вказаним договором, є умовними, побудовані на отриманні певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними і допустимим доказами в частині оптимально можливого за відповідних обставин прибутку.

Будь-яких доказів щодо продажу об'єкта лізингу за ринкової вартістю об'єкта лізингу, визначеного професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства, та розрахунки вказаної в п. 12.9 контракту різниці вартості позивачем також не надано, не закріплено належними та допустимими доказами.

Разом з цим, апеляційний господарський суд зазначає, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими (що є по суті частиною відшкодування вартості предмету лізингу) та вартістю реалізованого позивачем об`єкту лізингу, суперечить законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу.

Отже, в цій частині позовних вимог позивачем не доведено наявність обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, а саме: збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а тому підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 59391,10 грн. відсутні.

Зважаючи на встановлені вище обставини, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/4677/16.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у звязку з чим, рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/4677/16 підлягає частковому скасуванню з підстав викладених вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 91, 99, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, статтею 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/4677/16 скасувати частково в частині задоволення позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованості зі сплати лізингових платежів в розмірі 6798,93 грн., пені в сумі 1283,01 грн., 3% річних в розмірі 302,73 грн., інфляційних витрат в розмірі 754,80 грн., судових витрат за подання позову в розмірі 164,23 грн.

В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Викласти абз. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Поткотилівка, вул. Фрунзе, 18, код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, Україна, м. Київ, пр-т. ОСОБА_2, 1В, офіс В, код 35571472) заборгованість зі сплати лізингових платежів в розмірі 863,95 грн., пеню в сумі 17,66 грн., 3% річних в розмірі 108,47 грн., інфляційні витрати в розмірі 1218,03 грн., судові витрати за подання позову в розмірі 39,54 грн.".

В решті рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний судовий наказ.

Повний текст постанови складений 13.06.2017р.

Головуючий суддяВ.В. Лакіза

СуддяЛ.І. Бородіна

Суддя О.В. Плахов