Рішення № 67126266, 07.06.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" червня 2017 р.справа № 916/895/17

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІКАНТ

до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАЙН ОСОБА_1

про стягнення 672 180,80 грн.

Суддя Петренко Н.Д.

при секретарі Воровіній Т.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 03.05.2017р.

від відповідача: не зявився, про місце та дату судових засідань був повідомлений за юридичною адресою.

Суть спору: позивач товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІКАНТ звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАЙН ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 672 180,80 грн., яка складається з основного боргу в сумі 505 010,22грн., 3%річних в розмірі 15 152,40грн., пені в сумі 86 183,50грн. та інфляційні витрати в розмірі 65 834,68грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.04.2017р. було порушено провадження у справі №916/895/17 із призначенням до розгляду в судовому засідання.

До повноважень господарських судів не віднесено зясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Особи, які беруть участь у справі вважаються належним чином повідомленими про час, місце та дату її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві (викладена правова позиція міститься в Інформаційних листах ВГСУ від 02 червня 2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14 серпня 2007 року №01-8/675 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 13 серпня 2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (пункт 19).

Згідно розяснень, викладених у п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10 грудня 2009 року відмітка про відправку процесуального документа про призначення судового засідання у справі, зроблена відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28, на першому примірнику цього документу є підтвердженням повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання у справі.

Оскільки належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання о справі відповідач в судове засідання не зявився, про причини свого не зявлення суд не повідомив, правом на відзив на позов не скористався, праву розглянуто в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в матеріалах справи документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

25.11.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАЙН ОСОБА_1 (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІКАНТ (Постачальник) був укладений договір поставки №82-ОС/1, за умовами якого постачальник зобовязується поставити та передати покупцеві товар, визначений підписаний сторонами специфікаціями до договору, а покупець зобовязується прийняти належним чином поставлений товар і оплатити його (п. 2.1 договору).

Загальний обсяг та кількість товару, що поставляється на умовах договору, визначається підписаними сторонами специфікаціями договору. Фактична кількість та обсяг поставленого товару підтверджується товарно-транспортними та товарними (видатковими) накладними, що були підписані сторонами протягом строку дії договору (п.2.2 договору).

Розділом 3 договору передбачена ціна договору. Так, пунктом 3.1 договору визначено, що ціна договору дорівнює сумі загальної вартості товару, поставки якого відбулись протягом строку дії договору згідно підписаними сторонами товарно-транспортними та товарними (видатковими) накладними. Ціна та вартість товару визначається для кожної парії товару згідно специфікації, підписаної сторонами до договору (п.3.2 договору). Визначені підписаною сторонами специфікацією ціна, вартість та кількість (обсяг) товару не підлягає зміні (п.3.3 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що товар поставляється покупцеві на протязі 5 (пяти) днів з моменту належної передоплати покупцем вартості товару (партії товару), зазначеної у виставленому постачальником рахунку відповідно до підписаної сторонами специфікації, якщо інші умови та строки не визначені підписаною сторонами специфікацією щодо поставки такого товару (партії товару). Надсилання постачальником (листом та/або факсом) відповідного рахунку покупцю є підтвердженням наявності товару у постачальника та готовності його поставити та передати покупцю згідно умов договору та підписаної сторонами специфікації.

Датою поставки товару (партії товару) вважається дата отримання товару покупцем згідно підписаним сторонами товарно-транспортним та товарним (видатковим) накладним щодо такого товару (партії товару), що має відбуватись згідно підписаним сторонами специфікаціями (п.4.2 договору).

Згідно п. 4.3 договору перехід права власності на товар та ризиків випадкової загибелі чи пошкодження товару від постачальника до покупця відбувається в момент передачі товару покупцю та підписання сторонами товарно транспортних та товарних (видаткових) накладних щодо поставки такого товару (момент поставки) (п.4.3 договору).

Розрахунки за поставку товару здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України, шляхом попередньої оплати (передоплати) вартості товару, визначеної підписаною сторонами специфікацією та зазначеної у виставленому постачальником рахунку, у розмірі 100% (сто відсотків) такої вартості не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку постачальника, якщо умовами підписаної сторонами специфікації не передбачено інше (п.5.1 договору).

При здійснені платежу покупець зобовязаний зазначити у платіжному дорученні номер, дату договору, а також номер і дату рахунку постачальника (п.5.2 договору).

Відповідно п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами і діє до 31.12.2016р., а в частині розрахунків та поставки товару (партій товару), щодо яких сторонами було підписано специфікацію до договору до повного виконання сторонами зобовязань щодо поставки такого товару.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі були підписані специфікації №6 від 28.03.2016р. та №7 від 31.03.2016р. на загальну суму 730 454,50грн.

Позивач вказує, що на виконання умов договору за видатковими накладними №5752 від 30.03.2016р., №5753 від 30.03.2016р., №6059 від 01.04.2016р. поставив відповідачу товар на загальну суму 730 454,50грн. Повноваження представників відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей належним чином підтверджені довіреностями №147 від 29.03.2016р., №150 від 01.04.2016р.

Проте, відповідач свої зобовязання за договором поставки щодо розрахунку за отриманий товар виконав частково на суму 225 444,28грн., в звязку з чим у нього виникла заборгованість за отриманий товар в розмірі 505 010,22грн.

02.03.2017р. та 06.04.2017р. позивач направив на адресу відповідача претензії №0302/17 та №137 з вимогою сплатити заборгованість, проте зазначені претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивач зазначає, що відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно умов договору та чинного законодавства.

На підставі зазначеного пункту договору та норми законодавства позивач нарахував пеню у сумі 86 183,50грн., яку також просить суд стягнути з відповідача.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеної норми законодавства позивач нарахував відповідачу інфляційні витрати у розмірі 65 834,68 та 3% річних у розмірі 15 152,40 які також просить суд стягнути з відповідача.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

25.11.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАЙН ОСОБА_1 (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІКАНТ (Постачальник) був укладений договір поставки №82-ОС/1, за умовами якого постачальник зобовязується поставити та передати покупцеві товар, визначений підписаний сторонами специфікаціями до договору, а покупець зобовязується прийняти належним чином поставлений товар і оплатити його (п. 2.1 договору).

Статтю 712 ЦК України передбачено, що договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як встановлено судом позивач свої зобовязання за договором виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 730 454,50грн., що підтверджується видатковими накладними №5752 від 30.03.2016р., №5753 від 30.03.2016р., №6059 від 01.04.2016р.

В той же час, відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 225 444,28грн.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №82-ОС/15 від 25.11.2015р. в сумі 505 010,22грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Позивачем було нараховано три відсотки річних на суму простроченого грошового зобовязання в розмірі 15 152,40грн. та інфляційні витрати в сумі 65 834,68грн. Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних витрат, перевіривши їх за допомогою системи „ЛІГА-ЗАКОН, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАЙН ОСОБА_1 трьох відсотків річних в сумі 15152,40грн. та інфляційні витрати в сумі 65 834,68грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАЙН ОСОБА_1 пені в розмірі 86 183,50грн. , суд зазначає наступне.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обовязкове нарахування пені для сторін договору у разі прострочки платежу, а лише обмежують договірне волевиявлення сторін, фіксуючи максимальний розмір пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення пені не ґрунтуються ні на положеннях закону, ні на положеннях укладеного між сторонами у справі договору та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у частково, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 43,44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАЛАЙН ОСОБА_1 (65012, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 9, код ЄДРПОУ 38572882 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІКАНТ (01033, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 33-В, літ. А, оф. 17, код ЄДРПОУ 24942675) основний борг в розмірі 505 010 (пятсот пять тисяч десять) грн. 22 коп., 3% річних в сумі 15 152 (пятнадцять тисяч сто пятдесят дві)грн. 40коп., інфляційні витрати в сумі 65 834 (шістдесят пять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 68 коп. та 8 790 (вісім тисяч сімсот девяносто) 11грн. судового збору.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІКАНТ (01033, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 33-В, літ. А, оф. 17, код ЄДРПОУ 24942675) до державного бюджету (рахунок № 31210206783008; отримувач: УК у м.Одесі/Приморський район, код ЄДРПОУ 38016923; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код класифікації доходів бюджету „Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) 22030101, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 2 507 (дві тисячі пятсот сім)грн. 56 коп.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12 червня 2017 р.

Суддя Н.Д. Петренко