Рішення № 67126204, 06.06.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р. Справа № 911/1449/17

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс», Полтавська обл., м. Кременчуцький р-н, с. Піщанедо Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська», Київська обл., Броварський р-н, с. Пухівка про стягнення 3499372,51 грн.за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 дов. від 01.06.2017відповідача:не зявились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чиномсуть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (далі відповідач) про стягнення 3499372,51 грн., з яких 2567854 грн. основний борг, 393301,59 грн. інфляційні втрати, 86643,12 грн. 3% річних та 451573,80 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором поставки від 10.06.2015 № 250 щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не зявився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки від 10.06.2015 № 250 (далі договір), відповідно до умов якого, позивач постачальник зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити і поставити покупцю відповідачу вітамінно-мінеральні суміші (премікси), білково-вітамінні добавки, комбікорм (далі товар) за погодженими з покупцем рецептурами (фізичний та хімічний склад товару), а покупець зобовязався в порядку та на умовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар (п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди від 27.11.2015 до договору).

Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які мають містити обовязкове посилання на цей договір.

Загальна сума договору становить підсумок вартості окремих партій товару, поставленого покупцю по видатковим накладним протягом строку дії цього договору (п. 2.2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що асортимент товару погоджується сторонами шляхом прийняття до виконання постачальником заявок покупця і вказується у видаткових накладних.

Згідно п. 7.1 договору в редакції додаткової угоди від 27.11.2015 до договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2016. У разі якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити його, строк дії договору автоматично продовжується на 1 календарний рік (п. 12.11 договору).

В додатках від 02.02.2016, 09.02.2016, 15.02.2016, 19.02.2016, 24.02.2016 до договору сторони погодили товар, що підлягає поставці, його кількість та вартість.

На виконання умов договору позивач по наступним видатковим накладним: від 04.02.2016 № 418 на суму 365697 грн., від 10.02.2016 № 505 на суму 365697 грн., від 17.02.2016 № 639 на суму 369585 грн., від 23.02.2016 № 758 на суму 369585 грн., від 26.02.2016 № 880 на суму 369585 грн., від 04.03.2016 № 998 на суму 184792,50 грн., від 10.03.2016 № 1058 на суму 184792,50 грн., від 24.03.2016 № 1377 на суму 379770 грн., від 30.03.2017 № 1086 на суму 87760 грн., поставив відповідачу товар на загальну суму 2677264 грн., а останній його отримав на підставі наступних довіреностей: від 01.02.2016 № 72, від 01.03.2016 № 132, від 31.03.2017 № 587. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Для оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату: від 03.02.2016 № 398 на суму 365697 грн., від 09.02.2016 № 522 на суму 365697 грн., від 16.02.2016 № 641 на суму 369585 грн., від 19.02.2016 № 751 на суму 369585 грн., від 24.02.2016 № 837 на суму 369585 грн., від 02.03.2016 № 981 на суму 369585 грн., від 23.03.2016 № 1372 на суму 379770,07 грн., від 28.03.2017 № 1059 на суму 87760 грн., завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Судом досліджені вищеперелічені видаткові накладні та встановлено, що в них зазначені вказані вище рахунки на оплату, що дає підстави дійти висновку про їх наявність у відповідача.

Разом з тим, відповідач своїх договірних зобовязань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар в повному обсязі не виконав, в звязку з чим, за ним рахується борг в розмірі 2567854 грн. різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами п. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобовязань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, в звязку з чим, за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 2567854 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 2567854 грн. заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобовязання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з прострочених сум грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з березня 2016 року по квітень 2017 року включно складають 393301,59 грн., 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 07.03.2016 по 11.05.2017 складають 86643,12 грн.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням періоду нарахування інфляційних втрат заявленого позивачем, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 379860,11 грн. В решті позовних вимог про стягнення 13441,48 грн. інфляційних втрат суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.

На підставі п. 8.4 договору позивач просить стягнути з відповідача за кожен день прострочення платежу з оплати поставленого товару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, яка діяла в період прострочення, яка за розрахунком позивача з прострочених сум за загальний період прострочення з 07.03.2016 по 23.10.2016 складає 451573,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням періоду нарахування пені заявленого позивачем, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 450339,99 грн. В решті позовних вимог про стягнення 1233,81 грн. пені суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2567854 грн. основного боргу, 379860,11 грн. інфляційних втрат, 86643,13 грн. 3% річних та 450339,99 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (07413, Київська обл., Броварський район, с. Пухівка, вул. Радгоспна, ідентифікаційний код 05513187) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс» (39701, Полтавська обл., Кременчуцький район, с. Піщане, вул. Польовий стан, 1, ідентифікаційний код 30748505) 2567854 (два мільйона пятсот шістдесят сім тисяч вісімсот пятдесят чотири) грн. основного боргу, 379860 (триста сімдесят девять тисяч вісімсот шістдесят) грн. 11 коп. інфляційних втрат, 86643 (вісімдесят шість тисяч шістсот сорок три) грн. 12 коп. 3% річних, 450339 (чотириста пятдесят тисяч триста тридцять девять) грн. 99 коп. пені, 52270 (пятдесят дві тисячі двісті сімдесят) грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 14.06.2017.