Ухвала суду № 67126059, 14.06.2017, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

14 червня 2017 року Справа № 915/566/17

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши матеріали

за позовом: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (79005, м. Львів, вул. І.Франка, 61; ідентифікаційний код 20812013)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Об’єднаний торговий дім “Безпека руху” (54030, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 45; ідентифікаційний код 38062545)

про: стягнення штрафу та пені на підставі рішення АМК № 67р/к від 20.11.2015,

В С Т А Н О В И В:

12 червня 2017 року позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н і б/д (вх. № 8298/17), в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Об’єднаний торговий дім “Безпека руху” до Державного бюджету України 50000,00 грн. штрафу та 50000,00 грн. пені.

Суд, ознайомившись з матеріалами позовної заяви б/н і б/д (вх. № 8298/17 від 12.06.2017), дійшов висновку про повернення її без розгляду, з наступних причин:

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

За змістом ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У відповідності до ст. 2 вказаного закону платники судового збору – громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору.

Водночас, позивач звернувся до господарського суду з клопотанням б/н і б/д (вх. № 8304/17 від 12.06.2017) про відстрочення сплати судового збору, яке аргументоване тим, що відповідно до ст. 28 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” фінансування АМК здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фонду державного бюджету, однак у 2017 фінансову році відсутнє відповідне фінансування, кошти у належному обсязі на сплату судового збору відсутні.

Також до зазначеного клопотання додано довідку № 13/06-953 від 07.06.2017, у якій зазначено, що пропозиції щодо надання асигнувань Львівським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України надані до Антимонопольного комітету України, але фінансування у належному обсязі на сплату судового збору ще не надійшло. При цьому, вказані в довідці обставини не містять посилань на підтверджуючі докази і самих доказів, а також не знайшли свого відображення у заявленому до суду клопотанні. За таких обставин, суд не може прийняти довідку № 13/06-953 від 07.06.2017 у якості належного та допустимого доказу при розгляді клопотання б/н і б/д (вх. № 8304/17 від 12.06.2017) про відстрочення сплати судового збору.

Відповідно ч. 1 до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу” (з останніми змінами та доповненнями), єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов’язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати. Господарський суд вправі вчинити дії, про які йдеться у статті 8 Закону, і зі своєї ініціативи з наведенням в ухвалі відповідних мотивів.

За практикою Європейського суду з прав людини, принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). До того ж, принцип рівності сторін у процесі (у розумінні “справедливого балансу” між сторонами) вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище щодо другої сторони (див. Dombo BeheerB. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

Згідно зі статтями 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статей 34, 36 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши наведені в клопотанні доводи та фактичні обставини згідно з вимогами чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено та не підтверджено належними і допустимими доказами факту того, що у нього реально з’являться грошові кошти на оплату судового збору у встановленому законом розмірі.

За таких обставин, господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання.

В пункті 2.22 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу” (з останніми змінами та доповненнями), зокрема, зазначено, що якщо заявником не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, заява повертається господарським судом з підстав передбачених ГПК України, а саме пунктом 4 частини першої статті 63.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Таким чином, недодержання позивачем вимог ст. 57 ГПК України є підставою для застосування судом ст. 63 ГПК України – повернення позовної заяви без розгляду.

Позивач, усунувши обставини, які були підставами повернення позовної заяви без розгляду (сплативши судовий збір у встановленому законом порядку та розмірі і надавши суду відповідні докази), має право повторно звернутися з нею до господарського суду в загальному порядку.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

1. Повернути позовну заяву б/н і б/д (вх. № 8298/17 від 12.06.2017) та додані до неї документи без розгляду.

2. Клопотання б/н і б/д (вх. № 8304/17 від 12.06.2017) та додані до нього документи направити на адресу позивача.

Додатки:

- позовна заява б/н і б/д (вх. № 8298/17 від 12.06.2017) з доданими до неї документами всього на 17 арк.;

- клопотання б/н і б/д (вх. № 8304/17 від 12.06.2017) з доданими до нього документами всього на 4 арк.;

- конверт на 1 арк.

Суддя О.Г. Смородінова