Рішення № 67125923, 07.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2017Справа №910/4775/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд"простягнення 5 927, 33 грн.Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Поліщук С.М. - представник за довіреністю;від відповідача:не з'явився.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд" (далі - відповідач, ТОВ "Концерн "Київпідземшляхбуд") про стягнення:

- 21 200, 00 грн. заборгованості за надані послуги;

- 2 578, 06 грн. пені;

- 2 120, 00 грн. штрафу;

- 275, 33 грн. 3% річних;

- 954, 10 інфляційного збільшення суми боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період дії договору надання та організації послуг № 20/09/2016, позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 71 200, 00 грн., що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків між Позивачем та відповідачем, відповідно до якого відповідач частково оплатив послуги у розмірі 50 000, 00 грн., внаслідок чого в останнього виникла стійка прострочена заборгованість перед позивачем за надані послуги у розмірі 21 200, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 р. порушено провадження у справі № 910/4775/17, розгляд справи призначено на 19.05.2017 р.

19 травня 2017 р. судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Підченка Ю.О. на навчанні.

Відповідно до Ухвали Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 року справу № 910/4775/17 призначено до розгляду у судовому засіданні 07.06.2017 року.

19.05.2017 року через загальний відділ діловодства суду від позивача по справі надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач повідомив суд про повну оплату відповідачем суми основної заборгованості відповідно до платіжного доручення № 318 від 11.04.2017 року.

З огляду на це, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 2 578, 06 грн. пені;

- 2 120, 00 грн. штрафу;

- 275, 23 грн. 3% річних;

- 954, 10 інфляційного збільшення суми боргу.

Безпосередньо у судовому засіданні 07.06.2017 року представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та надав усні пояснення по справі.

Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовому клопотанні, прийняте господарським судом, тоді новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 5 927, 33 грн.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання 02.06.2017 року не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.06.2017 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.092016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК" (далі також - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд" (далі також - замовник) було укладено договір про надання та організацію послуг № 20/09/2016 (далі також - Договір).

У відповідності до п. 1.1. Договору, позивач/виконавець зобов'язався організувати перевезення довіреного йому відповідачем/замовником вантажу у міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом або іншим видом транспорту, при попередньому погодженні в Заявці сторонами, з місця відправлення до пункту призначення, і видати вантаж уповноваженій особі замовника на його одержання та надати інші транспортно-експедиторські послуги, а відповідач/замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти надані послуги та сплатити за них обумовлену плату.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що оплату за послуги з організації перевезення вантажів відповідач здійснює у формі 100% оплати протягом трьох банківських днів з моменту отримання документів від позивача (акту надання послуг, рахунок, податкову накладну, копію ТТН/СМR) шляхом перерахування погодженої суми на поточний рахунок позивача.

Отримання відповідачем усіх необхідних для оплати документів підтверджується наступними актами надання послуг, які підписані сторонами Договору:

- Акт № 10517 від 23.09.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

- Акт № 10803 від 01.10.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

- Акт № 8769 від 12.10.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

- Акт № 8770 від 13.10.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

- Акт № 8771 від 13.10.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

- Акт № 8773 від 13.10.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

- Акт № 8774 від 15.10.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

- Акт № 8922 від 19.10.2016 року на суму 8 900, 00 грн.;

Як вбачається із позовної заяви, за період дії Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 71 200, 00 грн., що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків. Відповідно до згаданого акту звіряння, відповідач частково оплатив послуги у розмірі 50 000, 00 грн.

Також, у матеріалах справи наявні докази оплати відповідачем суми заборгованості за надані послуги у розмірі 21 200, 00 грн. відповідно до платіжного доручення № 318 від 11.04.2017 року, що зумовило повне погашення боргу перед позивачем.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Судом прийнято до уваги що учасниками судового процесу є суб'єкти господарювання в розумінні ст. 55 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. п. 2.1.13., 3.3. Договору визначено, що у випадку безпідставної відмови замовника від оплати послуг, замовник виплачує виконавцю додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, а у випадку прострочення оплати виконавцю, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується на весь період прострочення оплати, починаючи з першого дня прострочення і закінчуючи днем повного погашення заборгованості.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічне застосування наведених норм міститься в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 р. у справі № 20/246-08, що згідно Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим при розгляді інших справ.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків оплати наданих позивачем послуг, то стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 120, 00 грн.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 2 279, 61 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 279, 61 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунками інфляційних нарахувань, а тому вимога позивача про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 954, 10 грн. підлягають задоволенню.

Також, судом було здійснено перевірку нарахування 3% річних, за результатами якої суд дійшов висновку про помилковість наданого позивачем розрахунку та про задоволення вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних частково на суму 243, 62 грн.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд" (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9-Г; код ЄДРПОУ 31169965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК" (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 43; код ЄДРПОУ 36958491) штраф у розмірі 2 120, 00 грн., пеню у розмірі 2 279, 61 грн., 3% річних у розмірі 243, 62 грн., інфляційні нарахування у розмірі 954, 10 грн. та судовий збір у розмірі 1 510, 92 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 12.06.2017 р.

Суддя Ю.О. Підченко