Постанова № 67124804, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2017 р. м. Київ К/800/42138/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів: Мороз Л.Л., Горбатюка С.А., Шведа Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м.Києва від 26 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року у справі №757/24640/14-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Севастополя, Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області, третя особа: Держава Україна, в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та дій неправомірними, зобов'язання призначити виплату пенсії, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя, Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області, третя особа: Держава Україна, в особі Державної казначейської служби України, в якому просила: визнати її право на пенсійне забезпечення в Україні; визнати бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не забезпечення їй своєчасного і в повному об'ємі фінансування і виплати пенсії; визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Севастополя щодо не призначення, не нарахування і не виплати позивачу пенсії за віком, а також дії щодо відмови в призначенні пенсії за заявою позивача; визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області щодо не призначення, не нарахування і не виплати позивачу пенсії за віком, а також дії щодо відмови в призначенні пенсії за заявою позивача; зобов'язати зазначене управління призначити і виплачувати з 10 лютого 2014 року позивачу пенсію за віком, з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не призначеної, не нарахованої і не виплаченої пенсії, допустивши негайне виконання виплати пенсії за 1 місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є особою похилого віку, яка потребує пенсійного і соціального забезпечення, оскільки досягла пенсійного віку і має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком. Трудовий стаж ОСОБА_1 складає 30 років. Розмір заробітної плати для призначення пенсії підтверджується відповідними довідками з міста праці. У червні 1996 р. позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач мешкала у м. Севастополь, АР Крим, Україна. Позивачу пенсія не призначалась, відповідно пенсійних виплат позивач не отримує. На звернення до відповідачів про призначення пенсії їй було неправомірно відмовлено, чим порушені її Конституційні права.

Постановою Печерського районного суду м.Києва від 26 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наявні підстави для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій, встановлено, що позивач є особою похилого віку (67 років), має трудовий стаж 30 рік. У червні 1996 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач мешкала за адресою - АДРЕСА_1, АР Крим, Україна. До виїзду за кордон та станом на сьогоднішній день, позивачу пенсія не призначалась, відповідно пенсійних виплат позивач не отримує.

Представник ОСОБА_1 04.03.2014 року особисто, зі заявою (усною і письмовою) та оригіналами необхідних документів звернувся до управління ПФУ в Ленінському районі міста Севастополя для вирішення питання призначення пенсії. У прийнятті оригіналів документів для розгляду було відмовлено. Інспектор зазначив, що пенсія громадянам, які постійно мешкають за кордоном, не призначається. Факт даного звернення підтверджується вхідним штампом управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Севастополя на письмовій заяві (вх. № 37-М від 04.03.2014 року). Останнім містом проживання позивача в Україні було місто Севастополь.

Представник позивача 3 жовтня 2014 року звернувся з письмовою заявою про призначення їй пенсії, а 20.10.2014 року - ще й особисто до управління Пенсійного фонду України у Генічеському районі Херсонської області, яке відповідно до делегованих повноважень, має компетенцію щодо вирішення питання пенсійного забезпечення позивача.

Відповідями від 13.03.2014 року вих. № 37-М (отримано 20.03.2014 року) та від 28.10.2014 року вих. № 4718/08 (отримано 27.02.2014 року) управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Севастополя, управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області відмовили позивачу у призначенні пенсії.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не проживає на території АР Крим і не отримує пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, отже відсутні підстави для призначння їй пенсії, які встановлені Порядком виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. При цьому, рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 25-рп/2009 не поширює свою дію на спірні правовідносини щодо призначення пенсії особі, яка постійно проживає за межами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

У відповідності до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV(далі - Закон № 1105-XIV) та Законі України „Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII(далі - Закон № 1788-XII), якими встановлений порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ст.1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1105-XIV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1105-XIV, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

У п.7 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

Згідно п.16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсі), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.

За приписами п.29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.5 Закону України „Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III(далі - Закон № 2235-III) документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Позивач є громадянином України і у відповідності до ч.1 ст.26 Закону № 1105-XIV за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії за віком.

Як встановлено ч.2 ст.2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення та призначенні їй пенсії за віком.

Відповідно до положень ст.2 Закону № 2235-III, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

На підставі ч.2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Як встановлено ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із положень Конституції України, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів дійшла думки, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, вірно встановили характер спірних правовідносин, але невірно застосували норми матеріального права до їх вирішення, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Враховуючи наведене постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м.Києва від 26 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя та управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області щодо не призначення, не нарахування і не виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, а також дії щодо відмови в призначенні пенсії за заявами позивача.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 10 лютого 2014 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

З оригіналом згідно

Помічник судді А.В. Савченко