Ухвала суду № 67124574, 19.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2017 р. м. Київ К/9991/20588/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

особи, які беруть участь у справі, повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, у судове засідання не з'явилися,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2011 року

у справі № 2а-26458/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан 2000"

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан 2000" (далі - ТОВ "Орлан 2000", позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ від 12 листопада 2010 року № 0067721542/0, № 0067731542/0, якими товариству визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у сумі 399413,00 грн та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) - 333957,00 грн.

Донецький окружний адміністративний суду постановою від 12 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2011 року, позов ТОВ "Орлан 2000" задовольнив: скасував податкові повідомлення - рішення ДПІ від 12 листопада 2010 року № 0067721542/0, № 0067731542/0.

У касаційній скарзі Державна податкової інспекція у Калінінському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

У зв'язку з неявкою у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, розгляд касаційної скарги відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 травня 2011 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи з Донецького окружного адміністративного суду.

Через втрату матеріалів справи № 2а-26458/10/0570 внаслідок захоплення будівлі Донецького окружного адміністративного суду незаконним озброєним формуванням ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року відкрито провадження з відновлення втраченого судового провадження у вказаній адміністративній справі та витребувано у сторін документи, що долучалися до матеріалів справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року втрачену справу № 2а-26458/10/0570 відновлено частково, а саме в частині процесуальних документів: судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 274 Кодексу адміністративного судочинства України відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі, закінченій ухваленням судового рішення або в якій провадження закрите, проводиться в порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (ч. 3 ст. 279 цього Кодексу).

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 лютого 2016 року у справі за позовом ТОВ "Ремо" ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами - порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі ст. 279 Кодексу адміністративного судочинства України з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті ДПІ на підставі акта перевірки від 26квітня 2013 року № 415/22-35434347, за висновками якого ТОВ "Орлан 2000" безпідставно збільшило суми податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ "Будреконструкція - Київ2006", та суми витрат, що відповідає витратам з придбання послуг у зазначеного постачальника. Висновок ДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що податковий кредит у квітні 2009 року та березні 2010 року на суму 23385,00 грн сформовано за відсутності первинних документів; господарські операції між позивачем та ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006" не мають реального характеру (безтоварні), правочини між цими особами є нікчемними, які спрямовані на незаконну податкову мінімізацію. При цьому ДПІ на обґрунтування доводів про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом посилається на податкову інформацію щодо господарської діяльності ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006", а саме: матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, як-то, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів тощо не має; за результатами податкової перевірки ТОВ "Будреконструкція - Київ2006" за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, оформленої актом від 30 червня № 291/23-1/34413019, операції зазначеного товариства із його постачальниками мають ознаки нікчемності.

Судові рішення про задоволення позову вмотивовані висновком суду про правомірне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за операціями з придбання послуг у ТОВ "Будреконструкція - Київ2006". У свою чергу, цей висновок ґрунтується посиланням на фактичне виконання ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006" робіт у межах договірних взаємовідносин із ТОВ "Орлан 2000", що, як зазначають суди, підтверджено договорами підряду, додатковими угодами, актами виконаних робіт, податковими накладними, здійсненими розрахунками між підприємствами.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

За змістом наведених норм витрати для цілей податкового обліку мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податків та підтверджені первинними документами згідно з вимогами законодавства.

Водночас, документи мають юридичну силу лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України, входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум податкових зобов'язань із податку на прибуток та ПДВ.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обмежилися лише наявністю у позивача договорів, податкових накладних, актів виконаних робіт та здійсненими розрахунками, доводи контролюючого органу щодо фіктивності контрагента позивача судом не досліджувалися. У той же час, заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальність господарських операцій з поставки позивачу послуг від ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006". Так, контролюючий орган у судовому процесі вказував на обставини відсутності у ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006" основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів), трудових ресурсів (технічного персоналу), необхідних для здійснення господарської діяльності; на акт податкової перевірки ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006" щодо дотримання останнім податкової дисципліни, а також відсутності первинних документів на підтвердження формування податкового кредиту на суму 23385,00 грн.

Наведеним доводам ДПІ про безтоварність операцій з поставки позивачу від вказаного постачальника послуг та відсутності первинних документів суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за документами, які виписані від імені цієї юридичної особи. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, якими суди попередніх інстанцій обґрунтовують прийняті судові рішення, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити відповідність висновків судів дійсним обставинам справи.

Крім того, згідно інформації, наданою Генеральною прокуратурою України, відносно засновника та фінансового директора ТОВ "Орлан 2000" ОСОБА_4 та директора ТОВ "Орлан 2000" ОСОБА_5 порушено кримінальне провадження (справа № 49-3535) за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України (підробка та видача первинних документів щодо фінансово - господарських операцій, зокрема із ТОВ "Будреконструкція - Київ2006", з метою мінімізації податкових зобов'язань у період 2008 - 2011 роки).

Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в акті перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належної оцінки зібраних у справі доказів, яка повинна відповідати нормам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 2 цієї статті).

Водночас, оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 с. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу робіт від ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006", у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог ст. 159 ТОВ "Будреконструкція - Київ 2006". При цьому суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування норм матеріального при розв'язанні відповідних спорів, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 21-737во10 за позовом ПП "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, згідно якої про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2011 року у справі № 2а-26458/10/0570 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя Л.І. Бившева

Судді І.Я. Олендер

Т.М. Шипуліна