Ухвала суду № 67124542, 30.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2017 року м. Київ К/800/23247/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Вербицької О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року

у справі №814/714/15

за позовом Приватного підприємства «ВІКІ» (надалі - ПП «ВІКІ»)

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

ПП «ВІКІ» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 02.09.2014 року №0002312201, від 02.09.2014 року №0002302201 та від 02.09.2014 року №0002292201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.09.2014 року №0002302201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62600,00 грн. за основним платежем та 31300,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, від 02.09.2014 року №0002292201 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 36921,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 18460,50 грн., від 02.09.2014 року №0002312201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 103514,00 грн. за основним платежем та 51757,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняття нового - про повну відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «ВІКІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 01.08.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 01.08.2014 року, наслідки якої оформлено актом від 12.08.2014 року №1823/14-04-22-01/24055786.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 02.09.2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002312201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибиток у розмірі 199957,00 грн. за основним платежем та 99978,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №0002302201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 65504,00 грн. за основним платежем та 32752,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002292201, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 44763,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 22381,50 грн.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей та послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «КС-МЕГАТРЕЙД» (інгредієнтів для харчової промисловості), Приватного підприємства «ПІВДЕНЬ-СНАБ» (олії соняшникової рафінованої), Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДКЕПІТАЛ-ГРУП» (томатної пасти асептичної в бочках), Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА» (робочих інструментів), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд» (продуктів харчування), Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄДИНЕ ТРАНСПОРТНЕ АГЕНТСТВО-1» (транспортно-експедиційних послуг), Приватного підприємства «Д» ТОРГОВИЙ ДІМ ТЕРНОПІЛЬ» (послуг суборенди нежитлового приміщення) з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених операцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача, де вказано про неперебування деяких із названих постачальників за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців місцезнаходженням, відсутність у них у достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед позивачем, а також здійснення цими платниками операцій із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); рахунків; податкових накладних; банківських виписок; документів, що свідчать про господарський характер понесених ПП «ВІКІ» витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ПП «ВІКІ» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

При цьому судові інстанції правильно відхилили посилання органу державної фіскальної служби на результати контрольних заходів щодо ТОВ «КС-МЕГАТРЕЙД», ПП «ПІВДЕНЬ-СНАБ», ТОВ «ТРЕЙДКЕПІТАЛ-ГРУП», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «Вельд», ТОВ «ЄДИНЕ ТРАНСПОРТНЕ АГЕНТСТВО-1», ПП «Д» ТОРГОВИЙ ДІМ ТЕРНОПІЛЬ» як на підставу для висновку про правомірність здійснених донарахувань та зменшення задекларованої суми бюджетного відшкодування за розглядуваним епізодом, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ Л.І. Бившева

____ О.В. Вербицька