Ухвала суду № 67124516, 08.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2017 року м. Київ К/800/31098/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Кириленко О.П.,

за участю представника відповідача Денисенко О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) від 17 серпня 2015 року №0004402202, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 4 752 583,50 грн., в тому числі за основним платежем - 3 168 389,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 584 194,50 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову Товариства відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, виходив з того, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Зерноресурс Груп» з огляду на те, що позивач та контрагент є пов'язаними особами, крім того, у останнього відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення господарської діяльності. Також, згідно первинних документів поставки товарів та робіт позивачу здійснювалось в більшій частині на непідконтрольній Україні території (Луганська та Донецька області).

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Товариством надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «Зерноресурс Груп», натомість висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними та ґрунтуються виключно на припущеннях, та зазначає про безпідставність посилання на отримання товарів та послуг на непідконтрольних Україні територіях.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Зерноресурс Груп» за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатами якої складено акт від 27 липня 2015 року № №4447/26-51-22-02/39020800 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ за липень 2014 року на суму 3 168 389,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції проведені в межах договорів поставок та надання послуг, укладених з контрагентом ТОВ «Зерноресурс Груп», фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки за даними податкової звітності у вказаного контрагента відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення відповідної фінансово - господарської діяльності, декларація з ПДВ за липень 2014 року має статус «до відома», крім того згідно наданої інформації Маріупольською ОДПІ встановлено маніпулювання результатами податкової звітності та здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам, таким чином у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту за вказаними господарськими операціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та контрагентом ТОВ «Зерноресурс Груп» (постачальник) укладено договори поставки сільськогосподарської продукції та борошна пшеничного від 01.04.2014 року №01/03, від 30.072014 року №30/07-2014 та договір про надання послуг від 01.07.2014 року №01/07-2014 (технічне обслуговування та ремонт обладнання: пусконаладка та модернізація вузлів обліку газу, режимно-налагоджувальні роботи печей, режимно-налагоджувальні роботи і екологотеплотехнічне випробування казанів, ремонт приміщення пічного цеху, чищення каналізаційних мереж і колодязів).

На підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем до суду надано копії первинних документів: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, локальні та підсумкові кошториси.

Проте, розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо документально непідтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Зерноресурс Груп», а відповідно і неправомірність формування позивачем податкового кредиту за такими операціями, надав належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшов обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати податковий кредит з ПДВ за такими операціями, оскільки ТОВ «Холдинг Донбасхліб» та його контрагент ТОВ «Зерноресурс Груп» є пов'язаними особами, що не заперечувалось позивачем, вказаний контрагент не має необхідних трудових та матеріальних ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності, так, зокрема, відповідно до «Звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів» за липень 2014 року загальна чисельність працюючих на підприємстві 1 особа, а заробітна плата не нараховувалась та не сплачувалась, поряд з цим доказів укладення ТОВ «Зерноресурс Груп» з третіми особами цивільно - правових угод з метою виконання зобов'язань перед позивачем в матеріалах справи відсутні, як відсутні і дані про наявність основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, зокрема і з проведення робіт з капітального та поточного ремонту.

Крім того, судом апеляційної інстанції також було враховано податкову інформацію надану Маріупольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області від 14 листопада 2014 року №15433/7/05-19-22-01, відповідно до якої ТОВ «Зерноресурс Груп» перебуває на обліку та провадить діяльність на територіях не підконтрольних Україні (Луганська та Донецька області) і є одним із суб'єктів господарської діяльності, яким акумульовані найбільші обсяги схемного податкового кредиту, а з наданих позивачем товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт вбачається, що поставки товарів та роботи здійснювались, у тому числі і на вказаній території, що не підконтрольна Україні.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи в сукупності, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних послуг у контрагента, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Зерноресурс Груп» не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, наявності трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, які необхідні для постачання товарно-матеріальних цінностей та проведення відповідних робіт, що свідчить про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями в межах договорів укладених позивачем з вказаним контрагентом.

Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Із зазначеного вбачається, що судом апеляційної інстанції дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого висновок про правомірність збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі № 826/21469/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.О. Бухтіярова

О.А. Веденяпін

Ухвала в повному обсязі складена 12.06.2017 року.