Ухвала суду № 67123943, 08.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/4758/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Залізничної об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКРО Львів" до Залізничної об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10 жовтня 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКРО Львів" звернулось до суду із позовом до відповідача - Залізничної об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, у якому з урахування уточнених позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 22.08.2013 № 0001582210/2840 в частині визначення грошового зобов»язання з податку на прибуток у сумі 979203,00 грн - за основним платежем та у сумі 37712,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про невідповідність висновків акта перевірки, на підставі якого Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, фактичним обставинам, зокрема, податковим органом не враховано, що основні засоби, для будівництва яких позивачем отримано позику від нерезидента, у ІІ кварталі 2011 року використовувалися у господарській діяльності ТзОВ "ФАКРО Львів".

Позивач зауважує, що цех з виробництва деталей мансардних вікон та котельня на альтернативному виді палива введені в експлуатацію з 01.04.2011 у звязку із закінченням їх будівництва, що підтверджується відповідними документами, наданими позивачем до проведення перевірки.

Крім того, податковим органом не враховано, що проценти за позикою підлягають включенню до складу витрат у податковому періоді їх нарахування на підставі пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 та п. 141.1 ст.141 Податкового кодексу України, оскільки після завершення будівництва та початку експлуатації основних засобів, такі основні засоби перестають бути кваліфікаційним активом, припиняється їх капіталізація (включення фінансових витрат до їх собівартості), що підтверджується пунктом 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати». Суми курсових різниць від перерахунку отриманої позики та процентів в іноземній валюті належать до інших операційних витрат періоду їх нарахування, а тому відсутні будь-які правові підстави для віднесення втрат від курсових різниць до фінансових витрат, що включаються до собівартості основних засобів, на створення яких було отримано позику, а також застосування до правовідносин по відображенню у податковій декларації від»ємного значення курсових різниць положення пп.138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПКУ, що регулює віднесення фінансових витрат до складу інших витрат. В даному випадку застосуванню підлягають норми пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 та пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПКУ, що регулюють віднесення втрати від курсових різниць до складу інших операційних витрат.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 22.08.2013 №0001582210/2840 в частині визначення грошового зобов»язання з податку на прибуток у сумі 979203 (девятсот сімдесят дев'ять тисяч двісті три) грн 00 коп за основним платежем та у сумі 37712 (тридцять сім тисяч сімсот дванадцять) грн 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова мотивована тим, що отримані позивачем суми позики від FakroSp. zо.о. (Польща) згідно укладених договорів від 22.07.2008 та 20.10.2008 використані на будівництво майнового комплексу на вул. Городоцькій 355-б у м. Львові, що складається із нежитлових будівель цеху з виробництва деталей мансардних вікон, загальною площею 6833,9 кв.м (літ. «И-1»), та котельні, загальною площею 314,7 кв.м (літ. «І-1»). Наказом ТзОВ від 29.03.2011 № 15 вказані об»єкти введені в експлуатацію з 01.04.2011 (ІІ квартал 2011 року) у зв'язку з закінченням будівництва. Нараховані та сплачені процентні ставки за користування вказаними позиками ТзОВ правильно включало до первісної вартості об'єкта основного засобу, на будівництво якого було їх отримано та використано, до моменту завершення його створення, а після початку експлуатації - до витрат періоду їх нарахування. Суд зазначає, що відповідачем не враховано, що основні засоби, для будівництва яких було отримано та використано позику від нерезидента, введені в експлуатацію та у ІІ кварталі 2011 року почали використовуватись у господарській діяльності позивача. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги контролюючий орган, зокрема, покликається на те, що нараховані та сплачені процентні ставки за користування позиками ТзОВ "ФАКРО Львів" повинно було включити до первісної вартості обєкта основного засобу, на будівництво якого було їх отримано та використано. Також, відємне значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці підлягають включенню до первісної вартості обєкта основного засобу, на будівництво якого було їх отримано та використано, як інші витрати підприємства, повязані із запозиченнями.

Натомість ТзОВ "ФАКРО Львів" включило до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування в рядок 06.4 ІВ Декларації з податку на прибуток (2011 рік - рядок 06.5 ІВ Декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» відємне значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по вищезазначених позиках всього на суму 2861518,38 грн, у тому числі за ІІ квартал 2011 року у сумі 1457792, 63 грн, за ІІІ квартал 2011 року в сумі 452824,25 грн, за ІУ квартал 2011 року в сумі 950901,50 грн. Таким чином, в порушення вимог, встановлених п. 138.1 ст.138, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153, п. 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами і доповненнями), завищило витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, всього в сумі 2861519,00 грн, в тому числі за ІІ квартал 2011 року у сумі 1457793, 00 грн, за ІІІ квартал 2011 року в сумі 452824,00 грн, за ІУ квартал 2011 року в сумі 950902,00 грн.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду (К/800/25089/16) від 17 листопада 2016 року, якою справу було направлено на новий розгляд, вказано на необхідність дослідження віднесення до складу витрат процентів за позикою та відємного значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці у періоді їх нарахування.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занизило доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2011 року в сумі 92830,00 грн;

- п. 138.1 ст. 138, пп.138.10.5 п.138.10 ст. 138 ПК України, в результаті чого завищило витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (при нарахуванні процентів за позикою), всього у сумі 1458343,00 грн, у т.ч. за ІІ-ІV квартали 2011 року в сумі 186550 грн, 1492157 грн, 938689 грн відповідно, за ІІ-ІV квартали 2012 року в сумі 421374 грн, 196138 грн та 100813 грн відповідно;

- п. 138.1 ст. 138, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п. 146.5 ст. 146, п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК України, в результаті чого завищило витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (при відображення від'ємного значення курсових різниць), всього у сумі 2861519 грн, у т.ч. за ІІ-ІV квартали 2011 року у сумі 1457793 грн, 452824,00 грн та 950902 грн відповідно, про що складено акт від 22.08.2013 № 334/22-10/25551988.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області 22.08.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення №0001582210/2840, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1038266,25 грн (основний платіж 1000554,00 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 37712,25 грн) (т.1 ст. 244).

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області 22.08.2013 № 0001582210/2840, протиправним в частині визначення грошового зобовязання з податку на прибуток в сумі 979203,00 грн за основним платежем та у сумі 37712,25 грн за штрафними (фінансовими санкціями), звернувся до суду з вимогою про його скасування в цій частині. Водночас позивачем визнано несвоєчасне включення до доходу суми безнадійної кредиторської заборгованості у розмірі 92830 грн.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

В розумінні пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування згідно з п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України складаються із:

-витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті;

-інших витрат, визначених згідно з п.138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 п.138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу;

-крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.10.4 п. 138.10 цієї ж статті інші операційні витрати, включають, зокрема: а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі ст.153 цього Кодексу; б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об'єктів, отриманих у концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності»; в) інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю.

Відповідно пп.14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України поняття основні засоби визначено як матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Водночас виключний перелік витрат, з яких складається первісна вартість об'єкта основних засобів визначено п.146.5 ст.146 ПК України: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням/отриманням прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику); витрати на страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів; фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою (п.146.5 ст.146 ПК України).

Так, ст. 141 ПК України встановлено особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, зокрема згідно п.141.1 цієї статті будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку), включаються до складу витрат у податковому періоді їх нарахування, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи слідує, що 22.07.2008 між ТзОВ "ФАКРО Львів" та позикодавцем FakroSp. zо.о. (Польща) укладено договір, згідно з яким ТзОВ "ФАКРО Львів" отримало довгострокову позику для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів на суму 1000000 Євро, який зареєстрований Управлінням Національного банку України у Львівській області - реєстраційне свідоцтво від 21.08.2008 № 741, мета використання коштів - «для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів».

Крім того, 20.10.2008 року між ТзОВ "ФАКРО Львів" та позикодавцем FakroSp. zо.о. (Польща) укладено договір згідно з яким ТзОВ "ФАКРО Львів" отримало довгострокову позику для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів на суму 2000000 Євро, який зареєстрований Управлінням Національного банку України у Львівській області - реєстраційне свідоцтво від 21.11.2008 № 781, мета використання коштів - «для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів».

За умовами зазначених договорів процентна ставка є змінною та вираховується як сума ставки WIBOR для 1 місячних міжбанківських депозитів у Польщі та націнки у 1,1 %. Процентна ставка визначається від ставки WIBOR в перший день місяця, в який сплачується відсоток, у випадку якщо у цей день ставка нефіксована, то на підставі ставки, коли була в останнє фіксована.

Отримані від FakroSp. zо.о. (Польща) суми позики позивачем використані на будівництво майнового комплексу на вул. Городоцькій 355-б у м. Львові, що складається із нежитлових будівель цеху з виробництва деталей мансардних вікон, загальною площею 6833,9 кв.м (літ. «И-1»), та котельні, загальною площею 314,7 кв.м (літ. «І-1»).

Відповідно до Наказу ТзОВ "ФАКРО Львів" від 29.03.2011 № 15 зазначені обєкти введені в експлуатацію з 01.04.2011 (ІІ квартал 2011 року) у зв'язку з закінченням будівництва.

Закінчення такого будівництва підтверджується: актами готовності об'єктів до експлуатації від 12.10.2010 №№ 1, 2; рішенням Виконкому від 22.10.2010 №№ 1452, 1455 «Про погодження акта готовності об'єкта до експлуатації - цеху з виробництва деталей мансардних вікон на вул. Городоцькій, 355-б» та «Про погодження акта готовності об'єкта до експлуатації котельні на альтернативному виді палива на вул. Городоцькій, 355-б» відповідно; сертифікатами відповідності серії ЛВ001390, ЛВ001391 від 22.11.2010, виданими Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області.

На вказані об»єкти нерухомості 19.04.2011 позивачем отримано правовстановлюючі документи свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю.

При цьому за користування вказаними позиками позивач нараховував та сплачував проценти, суму яких включав до скдаду:

- первісної вартості основних засобів відповідно до п. 146.5 ст. 146 ПК у 2010 році - І кварталі 2011 року;

- витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в рядок 06.3.1 Декларації з податку на прибуток (2011 рік - рядок 06.4.1 Декларації) «Фінансові витрати» відповідно до пп.138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК, а саме, за II-IV квартали 2011 року у сумі 186550 грн, 1492157 грн, «-» 93889 грн відповідно, а всього - 740018,00 грн. За І-IV квартали 2012 року у сумі 0 грн, 421374 грн, 196138 грн та 100813 грн відповідно, а всього - 718325 грн. Разом - 1458343,00 грн.

Також судом встановлено, що ТзОВ «ФАКРО Львів» щомісяця подавало звіти про залучення та обслуговування кредиту за договором з нерезидентом, згідно з якими обслуговуючий банк контролює правильність нарахування відсотків за договорами позик, отриманих від нерезидента.

Визначення термінів «капіталізація фінансових витрат» та «кваліфікаційний актив» в ПК Українине наведено.

Проте відповідно до пп.14.1.84 п.14.1 ст.14 ПК інші терміни для цілей розділу III (Податок на прибуток підприємств) використовуються у значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Так, Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України (далі МФУ) від 27.04.2000 № 92, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, визначено, що фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати») (п.8).

Відповідно до п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом МФУ від 28.04.2006 №415 (зареєстровано в МЮУ 26.05.2006 за №610/12484; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі П(С)БО 31):

запозичення - позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки;

фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями;

кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення;

капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу;

собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі - витрати на створення кваліфікаційного активу).

Приклади кваліфікаційних активів наведено в додатку 1 до цього Положення (стандарту), зокрема, це будівництво приміщень, будинків, будівель, споруд, виготовлення і монтаж устаткування, розробка (створення) програмного продукту та інших матеріальних активів, які тривають.

За п.4 П(С)БО 31 фінансові витрати визнаються юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Пунктом п.13 П(С)БО 31 визначено, що капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено.

Відповідно до пункту 2.9 розділу II «Порядок капіталізації фінансових витрат» Методичних рекомендації з бухгалтерського обліку фінансових витрат, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2010 № 1300, капіталізація фінансових витрат припиняється після завершення робіт із створення кваліфікаційного активу, а саме після:

- введення в експлуатацію основних засобів забудовником;

- введення в експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів, які створювались на підприємстві;

- завершення підрядником виконання робіт за будівельним контрактом;

- оприбуткування готової продукції з суттєвим за часом операційним циклом.

Отже, після завершення будівництва та початку експлуатації будівель вони перестають бути кваліфікаційним активом та стають основними засобами, та припиняється включення фінансових витрат до їх собівартості. Фінансові витрати, пов'язані із позикою, що виникли після завершення створення кваліфікаційного активу, не включаються до первісної вартості основних засобів, а визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані.

Таким чином, нараховані та сплачені процентні ставки за користування вказаними позиками ТзОВ "ФАКРО Львів" правомірно включало до первісної вартості об'єкта основного засобу, на будівництво якого було їх отримано та використано, до моменту завершення його створення, а після початку експлуатації - до витрат періоду їх нарахування.

Слід зазначити, що основні засоби, для будівництва яких було отримано та використано позику від нерезидента, введені в експлуатацію та з ІІ кварталу 2011 року використовувались у господарській діяльності позивача.

При цьому реальність господарських операцій доведена наданими позивачем на розгляд суду належними та допустимими доказами.

Крім того, відповідно до пп.153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Пунктом 20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом МФУ від 31.12.1999 № 318, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин (далі - П(С)БО 16) визначено, що до інших операційних витрат включаються втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства).

Визначення курсових різниць здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 10.08.2000 № 193, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі-П(С)БО 21).

Зокрема, відповідно до п.п. 7 та 8 П(С)БО 21 монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кожну дату балансу. Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу. Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Крім того, в розумінні п.4 П(С)БО 21 курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. Монетарні статті - це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

У поданій позивачем декларації має місце відображення як відємного так і позитивного значення курсових одиниць. Позитивне значення курсових різниць (доходи) за 2011 рік становить разом 3746008,13 грн, у т.ч. за ІІ-ІV квартали 2011 року 948330,13 грн, 1320102,25 грн та 1477575,75 грн відповідно. Від'ємне значення курсових різниць (витрати) за 2011 рік становить разом 3054341,58 грн, у т.ч. за вказані квартали - 1556,117,46 грн, 96824,25 грн та 60901,50 грн відповідно.

За підсумками 2011 року дохід позивача від розрахунку курсових різниць за вищевказаними договорами позики перевищив витрати на 1332164,92 грн, однак, податковим органом при прийнятті рішень за результатами перевірки не враховувано існуюче позитивне значення курсових різниць (доходи).

Оскільки з моменту введення в експлуатацію обєкти, для будівництва яких позивачем отримана позика, не є кваліфікаційним активом, що має наслідком припинення їх капіталізації, твердження відповідача на можливість віднесення курсових різниць до первісної вартості обєкта основного засобу процентів та інших витрат є безпідставними.

Разом з тим, такі твердження ДПІ не відповідають Узагальнюючій податковій консультації щодо визначення курсових різниць від перерахунку операцій у іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти, затвердженій наказом ДПС від 05.07.2012 № 574, якою передбачено, що перерахунок курсових різниць проводиться за заборгованістю, що не враховується у податковому обліку, оскільки відповідно до П(С)БО 21 така заборгованість є монетарною статтею (наприклад, заборгованість за кредитом та відсотками, якщо кредитні кошти використовуються не у межах господарської діяльності).

Також є помилковим застосування податковим органом до спірних відносин щодо віднесення до складу інших витрат відємного значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці в іноземній валюті положень пп.138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління...».

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКРО Львів" про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 22.08.2013 № 0001582210/2840 в частині визначення грошового зобов»язання з податку на прибуток у сумі 979203 (девятсот сімдесят дев'ять тисяч двісті три) грн 00 коп за основним платежем та у сумі 37712 (тридцять сім тисяч сімсот дванадцять) грн 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Залізничної об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі № 813/7638/13-а без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_1 судді ОСОБА_2 ОСОБА_3

Ухвала складена в повному обсязі 13.06.2017