Постанова № 67123680, 13.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/12198/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення про опис майна, акту опису майна та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ в Оболонському районі) в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

- визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення від 02.10.2015 року форми «Ф» №6132-17, податкову вимогу від 14.07.2016 року форми «Ф» №4559-17, рішення від 18.07.2016 року №6391/Ш126-54-17-25 про опис майна у податкову заставу, акт опису майна від 18.07.2016 року №139;

- зобов'язати Відповідача звільнити майно Позивача з податкової застави згідно акту опису майна від 18.07.2016 року №139 та направити повідомлення до філії міста Києва та Київської області ДП «Національні інформаційні системи» про зняття обтяжень з майна Позивача у державному реєстрі обтяжень рухомого майна та виключення інформації про таке обтяження з реєстру.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2017 року позов задоволено частково - визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.10.2015 №6132-17, податкову вимогу від 14.07.2016 №4559-17, рішення про опис майна у податкову заставу від 18.07.2016 №6391/Ш126-54-17-25, акта опису майна від 18.07.2016 №139. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки транспортний податок введений в дію з 01.01.2015 року згідно закону від 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, останнє підлягає справлянню не раніше початку бюджетного періоду, що настає за періодом ухвалення рішення про введення в дію податку. Крім того, суд зауважив, що оскільки оскаржувані рішення, вимоги та акт складені у зв'язку з прийняттям податкового повідомлення-рішення, протиправність якого встановлена у ході розгляду справи, останній також підлягають скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що останні є передчасними та не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що у зв'язку із запровадженням нового податку з 01.01.2015 року до правил його введення в дію не можуть застосовуватися норми ст. 12 ПК України, на які помилково посилався суд першої інстанції. Крім того, підкреслює, що оскільки станом на 14.07.2016 року за Позивачем обліковувався борг (недоїмка) зі сплати транспортного податку, а податкове повідомлення-рішення вважалося узгодженим, підстави для скасування акту, вимоги та рішення були відсутні.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у відкритому судовому засіданні без фіксації технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Позивач є власником автомобіля TOYOTA HIGHLANDER 2012 року випуску, ДНЗ - НОМЕР_1 об'ємом двигуна - 3 456 куб. см. Дані обставини сторонами під сумнів не ставляться.

ДПІ в Оболонському районі на адресу ОСОБА_2 було направлено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 02.10.2015 року №6132-17 (а.с. 27), яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн. Конверт з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернувся до Відповідача за закінченням встановленого строку зберігання (а.с. 28-29).

Крім того, ДПІ в Оболонському районі складено та направлено на адресу ОСОБА_2 податкову вимогу від 14.07.2016 року форми «Ф» №4559-17 про сплату 25 000,00 грн. транспортного податку з фізичних осіб (а.с. 9).

18.07.2016 року заступником начальника ДПІ в Оболонському районі прийнято рішення №6391/Ш/26-54-17-25 про опис майна у податкову заставу (а.с. 10), а податковим керуючим у той же день складено затверджений заступником начальника ДПІ в Оболонському районі акт опису майна №139 (а.с. 11).

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 4, 5, 12, 56, 59, 89, 267 ПК України та ряду рішень Європейського суду з прав людини, а також затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 року №830 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, суд першої інстанції зазначив, що прийняття у 2015 році рішення про встановлення податку та його ставки за правилами ПК України означає можливість введення його в дію не раніше наступного бюджетного року - 2016-ого, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення та всі подальші рішення, прийняті у зв'язку з визначенням ним податковим зобов'язанням, підлягають скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Разом з тим, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, Відповідач не врахував, що відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 ПК України).

При цьому судовою колегією враховується, що відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Системний аналіз наведених норма дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Як було зазначено раніше, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

При цьому до спірних правовідносин, як помилково зазначає Апелянт, не може бути застосовано положення пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, оскільки до 31.12.2014 року відповідний транспортний податок на справлявся.

Аналогічна позиція випливає зі змісту, зокрема, постанов Вищого адміністративного суду України від 26.01.2017 року у справі №813/1235/16 та від 05.04.2017 року у справі №822/6232/15.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Окружного адміністративного суду м. Києва про наявність потреби в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» врахувати у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 року у справі «Серков проти України» в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення про опис майна, а також акту опису майна, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України в редакції, яка була чинна на момент прийняття вказаних оскаржуваних рішень, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно п. 3.10 затвердженого наказом Мінфіну України від 28.11.2012 року № 1236 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Крім того, в силу положень п. 3.1 затвердженого наказом Міндоходів України від 10.10.2013 року № 576 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Таким чином, враховуючи, що з матеріалів справи вбачається повернення Відповідачу поштового відправлення з податковим повідомленням-рішення у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання, а, як стверджує ДПІ в Оболонському районі, станом на 14.07.2016 року в інтегрованій картці Позивача обліковувався борг зі сплати транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн., який виник на підставі несплати суми узгодженого грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішення від 02.10.2015 року №6132-17, судова колегія вважає оскаржуваною вимогу правомірною, однак такою, що підлягає скасуванню у зв'язку зі скасуванням податкового повідомлення-рішення.

Крім іншого, колегією суддів враховується, що відповідно до п. 89.1 ст. 89 ПК України право податкової застави виникає у разі: 89.1.1. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; 89.1.2. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Згідно п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Отже, передумовою для опису майна у податкову заставу є рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Разом з тим, судовою колегією враховується, що матеріали справи не містять доказів направлення Позивачу рішення про опису майна у податкову заставу від 18.07.2016 року №6391/Ш/26-54-17-25 (а.с. 10), а також відмови ОСОБА_2 в описі майна у податкову заставу, наслідком чого стало складання оскаржуваного акту опису майна №139 (а.с. 11) за відсутності Позивача.

Крім того, як вже було зазначено раніше та вірно підкреслено судом першої інстанції, враховуючи встановлення протиправного характеру та необхідності скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2015 року №6132-17, яке стало підставою для виникнення у Позивача податкового боргу зі сплати транспортного податку, судова колегія вважає обґрунтованими висновки Окружного адміністративного суду м. Києва в указаній частині.

Водночас, скасовуючи акт опису майна, суд першої інстанції залишив поза увагою таке.

За своєю природою акт опису майна є способом фіксації переліку майна, яке підлягає включенню до податкової застави.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що оскільки акт опису майна не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 КАС України, самостійно не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, зокрема, платників податків, тому він не може бути окремим предметом судового оскарження.

Відсутність спірних відносин, що не було враховано судом першої інстанції, виключає можливість поновлення порушеного права шляхом скасування акту опису, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 10.09.2013 року у справі №21-237а13.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, що помилково не було враховано судом першої інстанції.

Щодо решти висновків суду першої інстанції судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, оскільки таких порушень у ході розгляду справи встановлено не було, а сторони правомірність висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог під сумнів не ставили, розгляд справи здійснювався у межах апеляційної скарги.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати в частині.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року задоволено клопотання ДПІ в Оболонському районі та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2017 року у розмірі 2 425,28 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 704,00 грн.

Керуючись ст.ст. 41, 88, 98, 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року - скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту опису майна від 18.07.2016 року №139 та ухвалити у вказаній частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення про опис майна, акту опису майна та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (04213, м. Київ, пр-т. Героїв Сталінграда, 58, код ЄДРПОУ 39468697) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 00 копійок на рахунок Державної судової адміністрації України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКC України у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.