Постанова № 67123600, 13.06.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шембелян В.С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року справа № 812/1460/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Сіваченка І.В.

суддів: Шишова О.О., Чебанова О.О.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участі представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2, Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року у справі № 812/1460/16 за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сєвєродонецька міська рада Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.11.2016 № НОМЕР_1,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі – Інспекція або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.11.2016 № НОМЕР_1.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 залучено до участі у справі № 812/1460/16 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Сєвєродонецьку міську раду (Луганська область, м. Сєвєродонецьк, буд. Дружби Народів, 32).

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що підставою для винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми “Р” № НОМЕР_1 від 07 листопада 2016 року став Акт № 1533/12-14-13- 01/НОМЕР_2 від 12 жовтня 2016 року про результати камеральної перевірки даних податкової звітності по орендній платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014, 2015, 2016 роки.

За результатами перевірки виявлено нібито заниження сум податкових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2014р., 2015р., січень-вересень 2016 р. на суму 43980,85 грн.

Як вбачається з акту перевірки, дане заниження сталося внаслідок того, що ФОП ОСОБА_4 розрахувала суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності нібито без врахування останніх змін до договору № 706 від 16.10.2003, а саме додаткової угоди б/н від 07.06.2011.

Суть розбіжностей між точкою зору податкового органу та ФОП ОСОБА_4 полягає у тому, яку суму нормативно грошової оцінки та який коефіцієнт слід застосовувати при обчисленні суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності - 9% за 2014 рік та 10% за 2015 рік від нормативної грошової оцінки (точка зору податкового органу, що базується на змісті не зареєстрованої додаткової угоди б/н від 07.06.2011 до договору № 706 від 16.10.2003) чи 3 % від нормативної грошової оцінки, вказаної у договорі № 706 від 16.10.03 (точка зору ФОП ОСОБА_4, що базується на вимогах пп.288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010).

При цьому, в первісній редакції договору № 706 від 16.10.2003 коефіцієнт орендної плати встановлено у розмірі 2,7 %.

Додаткова угода б/н від 07.06.2011, на котру посилається податковий орган, до договору № 706 від 16.10.2003 змін не внесла, оскільки дана додаткова угода не пройшла процедури державної реєстрації.

На думку позивача, податковим органом винесено рішення, яке не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до вимог чинного законодавства України.

З урахуванням вищенаведеного, позивач просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції № НОМЕР_1 від 07 листопада 2016 року.

Під час розгляду справи представник позивача уточнив обґрунтування позову, надавши до канцелярії суду першої інстанції заяву від 06.03.2017, в якій просив суд врахувати також такі обставини, що сам договір оренди позивача складено в нотаріальній формі, а додаткові угоди до нього сторони уклали в простій письмовій формі, а також той факт, що земельна ділянка, щодо якої укладено договір оренди, знаходиться в зоні АТО.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення (а.с.35,36), в обґрунтування яких зазначив, що згідно з даними Сєвєродонецької міської ради між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) укладено договір № 706 оренди землі від 16.10.2004, у відповідності до п. 1 якого в оренду передається земельна ділянка площею 0,0114 га.

Між орендодавцем - Сєвєродонецькою міською радою та орендарем - ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 16.10.2004 № 706 - № б/н від 07.06.2011.

Згідно з п. 1 додаткової угоди № б/н від 07.06.2011, у розділі “Предмет договору” абз. 4 договору змінено на: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: №4412900000:06:027:0071 - 138255,78 гривень.

Згідно до п.2 додаткової угоди № б/н від 07.06.2011, у розділі “Орендна плата” абз. 1 та 2 розділу 2.3 договору змінено на: орендна плата вноситься “Орендарем” самостійно у грошовій формі в розмірі: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 8295,35 гривень на рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 9677,90 гривень на рік, що складає 7% нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 11060,46 гривень на рік, що складає 8% нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 12443,02 гривень на рік, що складає 9% в; нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2015 - 13825,58 гривень на рік, що складає 10% від нормативної грошової оцінки.

Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 691,28 гривень, з 01.01.2012 - по 31.12.2012 - 806,49 гривень, з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 921,71 гривень, з 01.01.2014р. 31.12.2014р - 1036,92 гривень, з 01.01.2015 - 1152,13 гривень.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № б/н 07.06.2011 ця угода є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011.

На адресу Інспекції не надходило жодної інформації про скасування даної додаткової угоди.

Так чином, на думку відповідача, додаткова угода від 07.06.2011 № б/н є невід'ємною частиною договору, на підставі якої має проводитися Розрахунок сум податкових зобов'язань.

У відповідності до поданих до Інспекції звітних податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності ОСОБА_4 задекларовано податкові зобов'язання:

звітна декларація за 2014 рік реєстр. №1400000564 від 21.01.2014 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 в сумі 12712,36 грн.)

звітна декларація за 2015 рік реєстр. №1500006493 від 10.02.2015 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 в сумі 17604,56 грн.)

звітна (нова) декларація за 2016 рік реєстр. №1600006431 від 12.02.2016 за період з 01.01.2016 по 30.08.2016 в сумі 18706,59 грн.)

Позивачем було надано уточнюючу звітність з орендної плати за землю згідно якої, невірний розрахунок податкових зобов'язань, а саме:

уточнююча за 2014 рік за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 в сумі 1463,67 грн. реєстр. №1600008793 від 28.03.2016)

уточнююча за 2015 рік за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 в сумі 1828,13 грн. реєстр. №1600008792 від 28.03.2016)

уточнююча за 2016 рік за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 в сумі 1750,86 грн. реєстр. №1600008794 від 28.03.2016).

На думку відповідача вірним розрахунком є: за 2014 рік з 01.01.2014 по 31.12.2014, нормативно грошова оцінка земельної ділянки (4412900000:06:027:0071, площею 0,0114 га) - 12127700 грн. / 1 га, розмір орендної плати - 9%, 0,0114 х 12127700 х 9% - 12443,02 грн. Всього за 2014 рік сума орендної плати - 12443,02 грн.

За 2015 рік з 01.01.2015 по 31.12.2015: нормативно грошова оцінка земельної ділянки (4412900000:06:027:0071, площею 0,0114 га) - 12127700 х 1,249 = 15147497,30 грн. / 1 га; розмір орендної плати - 10%; 0,0114 х 15147497,3 х 10%= 17268,15 Всього за 2015 рік сума орендної плати - 17268,15 грн.

За 2016 рік з 01.01.2016 по 30.09.2016: нормативно грошова оцінка земельної ділянки (4412900000:06:027:0071, площа 0,0114 га) - 15147497,3 х 1,433 = 21706363,63 грн. / 1 га; розмір орендної плати - 10%; 0,0114 х 21706363,63 х 10% : 12 х 9 = 18558,99 грн. Всього за 2016 рік сума орендної плати - 18558,99 грн.

У зв’язку з чим, за висновками перевірки було встановлено заниження податкових зобов'язань за період з 01.01.2014 по 30.09.2016 - 43980,85 грн., у т.ч. за період: з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 11248,69 грн.; з 01.01.2015 по 31.12.2015 - 15776,43 грн.; з 01.01.2016 по 30.09.2016 - 16955,73 грн.

Згідно з ст. 20 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV “Про оренду землі” (далі – Закон № 161-XIV) - редакції, що діяла на момент укладення додаткової угоди) укладений договір оренди підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Стаття 23 вказаного Закону передбачає, що Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Відповідно до ст. 30 Закону № 161-XIV Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

На думку відповідача, оскільки додаткова угода підписана двома сторонами, згода зміни основного договору є досягнутою. Закон № 161-XIV не передбачає державної реєстрації змін, а лише взаємну згоду, вказаний Закон є спеціальним стосовно регулювання питання оренди земельних ділянок.

Виходячи з вказаного, відповідач вважає, що він діяв в межах наданих повноважень, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року у справі № 812/1460/16 позов задоволено, внаслідок чого, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 07.11.2016 № НОМЕР_1.

Постанова мотивована тим, що податковий орган, визначаючи розмір зобов’язань позивачу за весь період, що перевірявся, мав застосувати спеціальні норми ст. 6 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі – Закон № 1669-VII) щодо звільнення позивача від сплати орендної плати за землю за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 та врахувати як правильні нульові показники податкової звітності позивача за цей період, оскільки позивача звільнено від сплати цього податку в силу спеціальної норми податкового законодавства. Зазначене вказує на відсутність у Відповідача законних підстав для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення щодо донарахування податкового зобов’язання з орендної плати за землю, оскільки, враховуючи показники уточнюючих декларацій та розрахунку фінансових санкцій, сума безпідставно збільшеного (без урахування нульових показників зобов’язання з орендної плати з підстав звільнення позивача в цей період від сплати цього податку в силу закону) податковим органом зобов’язання за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 перевищує суму обґрунтовано збільшеного (на підставі чинної додаткової угоди від 07.06.2011) зобов’язання за період з 01.01.2014 до 14.04.2014 та з 08.06.2016 по 30.09.2016.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, представником позивача також було подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає зміні зазначивши в мотивувальній частині, що підставою задоволення позову є ст. 654 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) та ст. 2,3,4,27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV.

На обґрунтування апеляційної скарги Інспекцією зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження припинення спірного податкового зобов’язання щодо сплати земельного податку, у встановлений законом спосіб та не надано доказів щодо отримання податкової пільги.

Крім того, апелянт вказує, що при зверненні до суду позивач не обґрунтував позовні вимоги посилаючись на Закон № 1669-VII, а лише тим, що податковий орган прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі №б/н від 07.06.2011 до договору оренди землі №706.

Також, виходячи з положень ст.ст. 6 та 7 Закону № 1669-VII йде мова про звільнення від обов’язку саме сплати, а не декларування. Згідно фактичних обставин справи податкове повідомлення-рішення від 07.11.2016 №0012441302 було винесене у зв’язку з невірним декларуванням позивачем своїх податкових зобов’язань. Апелянт наголошує, до податковий орган не звертався до суду з вимогою сплатити податкові зобов’язання нараховані по оскаржуваному рішенню, з чого виходить, що ст.ст. 6 та 7 Закону № 1669-VII взагалі не може бути застосовано.

На обґрунтування апеляційної скарги представником позивача зазначено, що з висновками суду першої інстанції важко погодитись, оскільки такий підхід надав би можливість для зловживань, - адже нотаріус та державний реєстратор, щонайменше, зобов’язаний ідентифікувати особу, що укладає правочин та її повноваження. Також, апелянт вважає, що навіть при задоволенні вимог позивача у рішенні, цим же рішенням права позивача й порушено.

Так, у разі задоволення позовних вимог на підставі ст. 654 ЦК України та ст. 2,3,4,27 Закону №1952-IV, контролюючий орган не мав би права нараховувати позивачу підвищену оренду плату не лише за період дії АТО, а за весь час дії договору оренди.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги представника позивача. В свою чергу, останній просив задовольнити свою апеляційну скаргу, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача. Інші особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2) зареєстрована в якості фізичної особи – підприємця та перебуває на податковому обліку у державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, що не заперечують сторони по справі.

Податковим органом на підставі п.п. 75.1.1 п. 75.1 статті 75 у порядку статті 76 глави 8 розділу II Податкового кодексу України (далі – ПК України) проведено камеральну перевірку податкової звітності по орендній платі за земельні ділянки держаної або комунальної власності ОСОБА_4 за 2014, 2015, 2016 роки. За результатами вказаної перевірки складено акт від 12.10.2016 № 1533/12-14-13-01/НОМЕР_2 (а.с.13-16).

Згідно з висновками контролюючого органу, останнім виявлено порушення позивачем п.288.1, п.288.5 ст. 288 ПК України, відповідно до інформації, яка відображена в АІС “Податковий борг” щодо декларування річних показників по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2014-2016 роки наданих в уточнюючих податкових деклараціях № НОМЕР_3 від 28.03.2016 (за 2014 рік), № НОМЕР_4 від 28.03.2016 (за 2015 рік), № НОМЕР_5 від 28.03.2016 (за 2016 рік) – ФОП ОСОБА_4 занизила податкові зобов’язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на загальну суму 43980,85 грн. Внаслідок того, що ОСОБА_4 розраховано суми податкового зобов’язання по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності без врахування останніх змін до договору № 706 від 16.10.2004, а саме додаткової годи № б/н від 07.06.2011, сума заниження об’єкту оподаткування складає за січень – грудень 2014 року – 11248,69 грн., січень – грудень 2015 року – 15776,43 грн., січень – вересень 2016 року – 16955,73 грн. (а.с.16).

Отже, контролюючим органом виявлено заниження сум податкових зобов'язань з орендної плати за 2014, 2015 роки, січень-вересень 2016 року на загальну суму 43980,85 грн., яке сталося внаслідок того, що ФОП ОСОБА_4 розрахувала суми податкового зобов'язання з орендної плати без врахування останніх змін до договору № 706 від 16.10.2003, а саме додаткової угоди б/н від 07.06.2011.

На підставі акту перевірки від 12.10.2016 № 1533/12-14-13-01/НОМЕР_2 відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 07.11.2016 на суму 43980,85 грн. - за податковими зобов’язаннями, 10995,22 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.12,62).

Між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) укладено нотаріально посвідчений договір № 706 оренди землі від 16.10.2003, у відповідності до п. 1 якого на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради за № 837 від 02.09.2003, в оренду передається земельна ділянка площею 0,0114 га, грошова оцінка земельної ділянки складає 30670,56 грн., коефіцієнт орендної плати складає 2,7. Згідно з п.4 договору зміна договору можлива за взаємною згодою сторін. Орендована позивачем на підставі договору оренди № 706 від 16.10.2003 земельна ділянка загальною площею 0,0114 га розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7,8).

07.06.2011 на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 № 431 “Про затвердження нормативно грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синенький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, села Воєводівка”, між орендодавцем – Сєвєродонецькою міською радою та орендарем - ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № б/н до вказаного договору оренди землі № 706, відповідно до п. 1 якої, у розділі “Предмет договору” абз. 4 договору змінено на: нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий № 4412900000:06:027:0071 становить: 138255,78 гривень”. Сама додаткова угода має просту письмову форму та не містить відміток про державну реєстрацію.

Згідно з п.2 додаткової угоди № б/н від 07.06.2011 у розділі “Орендна плата” абз. 1 та 2 розділу 2.3 договору змінено на: “орендна плата вноситься “Орендарем” самостійно у грошовій формі в розмірі: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 8295,35 гривень на рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 9677,90 гривень на рік, що складає 7% нормативної грошової оцінки; з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 11060,46 гривень на рік, що складає 8% нормативної грошової оцінки; з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 12443,02 гривень на рік, що складає 9% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2015 - 13825,58 гривень на рік, що складає 10% від нормативної грошової оцінки.

Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 691,28 гривень, з 01.01.2012 - по 31.12.2012 - 806,49 гривень, з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 921,71 гривень, з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 1036,92 гривень, з 01.01.2015 - 1152,13 гривень”.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № б/н 07.06.2011 ця угода є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011 (а.с.9).

З листа управління Держгеокадастру у м. Сєвєродонецьку Луганської області від 14.03.2016 № 99-28-99.4-289/2-16 вбачається, що державна реєстрація додаткових угод до договору оренди земельної ділянки № 706 від 16.10.2003 не здійснювалась (а.с.11).

У відповідності до поданих до Інспекції звітних податкових декларацій по платі за землю - земельний податок та/або орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності ОСОБА_4 задекларовано податкові зобов'язання: уточнююча за 2014 рік за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 в сумі 1463,67 грн. реєстр. №1600008793 від 28.03.2016); уточнююча за 2015 рік за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 в сумі 1828,13 грн. реєстр. №1600008792 від 28.03.2016); уточнююча за 2016 рік за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 в сумі 1750,86 грн. реєстр. №1600008794 від 28.03.2016).

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 у справі № 1227/3807/2012, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 в справі №К9991/65360/12, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, - задоволено, рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 № 431 “Про затвердження нормативно грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синенький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, села Воєводівка”, на виконання якої укладено додаткову угоду, скасоване (а.с. 81-90).

Спірним питанням є дійсність зазначеної додаткової угоди, як підстави для визначення розміру нарахування орендної плати за землю за вказаним договором оренди землі.

В обґрунтування недійсності додаткової угоди до договору оренди позивач посилається на ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), вважаючи її нікчемним правочином, оскільки вона укладена в письмовій формі без державної реєстрації, що суперечить, на думку позивача, вимогам ч.1 ст. 654 ЦК України.

Суд встановив, що додаткова угода № б/н 07.06.2011 укладена в письмовій формі без нотаріального посвідчення, не містить відміток про її державну реєстрацію, а згідно з листом управління Держгеокадастру у м. Сєвєродонецьку Луганської області від 14.03.2016 № 99-28-99.4-289/2-16 вбачається, що державна реєстрація додаткових угод до договору оренди земельної ділянки № 706 від 16.10.2003 не здійснювалась (а.с.11).

Виходячи зі змісту п.4 договору № 706 від 16.10.2003 сторони домовилися, що зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін, при цьому, не зазначено про необхідність державної реєстрації змін до договору, а також необхідність дотримуватися нотаріальної форми при внесенні змін до договору.

Щодо аргументів позивача стосовно нікчемності додаткової угоди б/н від 07.06.2011 через недотримання вимог законодавства щодо її державної реєстрації та нотаріальної форми договору місцевий суд зазначив наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 205 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до вимог статті 14 Закону № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, його типова форма затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, норми Закону № 161-XIV не містять вимог до нотаріально посвідченої форми договору оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом – це є одна з шести загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що передбачені цією статтею ЦК.

В силу норми ч.1 ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною четвертою статті 203 цього Кодексу не є підставою недійсності правочину.

Отже, саме по собі недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог закону щодо форми договору не тягне за собою наслідків недійсності правочину.

Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. ст. 18, 20 Закону № 161-XIV (в редакції, чинній на час укладання та набрання чинності самого договору № 706 від 16.10.2003) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Стаття 23 Закону № 161-XIV передбачала такі норми щодо здійснення зміни орендної плати за землю. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини. В редакції станом на 07.06.2011 норма цієї статті щодо перегляду один раз на три роки розміру орендної плати була виключена.

Як встановив місцевий суд виходячи з викладеного, Закон № 161-XIV не містив на час укладання та набрання чинності самого договору № 706 від 16.10.2003, на час укладення додаткової угоди до договору та на час виникнення спірних правовідносин – подання уточнюючих декларацій з орендної плати за землю вимог щодо державної реєстрації внесення змін до договору оренди землі стосовно розміру орендної плати за землю, а також вимог щодо дотримання форми договору під час внесення до нього змін.

Згідно з ч.1 ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до норми, що передбачена ч.2 ст.203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Таким чином, як визначив місцевий суд, прямих вимог щодо обов’язкової державної реєстрації змін до договору оренди землі, що стосуються зміни орендної плати за землю, а ні Законом № 161-XIV, а ні нормами ЦК України не встановлено.

Згідно з ч.3 ст.205 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач не додав до позову судових рішень про визнання додаткової угоди № б/н від 07.06.2011 недійсною, отже вона є дійсною в силу презумпції правомірності правочину, що передбачена ч.1 ст. 204 ЦК України.

Сам по собі факт скасування Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 у справі № 1227/3807/2012, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014, рішення, на виконання якого було укладено додаткову угоду від 07.06.2011 не є підставою нікчемності вказаної додаткової угоди, відповідно до вимог ч.3 ст.205 ЦК України вона може бути визнана недійсною господарським судом за позовом однієї із сторін договору.

Тому позиція позивача щодо нікчемності вказаної додаткової угоди в силу порушення вимог закону є хибною.

Як встановлено судом першої інстанції, податковий орган підтверджує факт своєчасного подання позивачем звітних декларацій з орендної плати за землю за 2014, 2015, 2016 роки, а також подання уточнюючих декларацій.

Статтею 269 ПК України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до статті 70 цього Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до пункту 271.1 статті 271 цього Кодексу базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Статтею 288 ПК України визначені особливості справляння орендної плати за земельні ділянки.

Так, пунктом 288.1 вказаної статті передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.2 вказаної статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 288.3 та 288.4 вказаної статті об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду; розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до підпункту 9.1.10 статті 9 ПК України плата за землю є загальнодержавним податком.

Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнообов'язковий податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктом 3 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу ХХ “Перехідні положення” ПК України встановлено, що в разі, якщо законодавчими актами передбачені інші правила справляння податків і зборів, що регулюються цим Кодексом, застосовуються правила цього Кодексу.

Таким чином, при сплаті орендної плати за землю платники цього податку повинні керуватись нормами ПК України.

Підпунктами 16.1.3 та 16.1 4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено обов'язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів та сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 286.2 вказаної статті платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового боргу з орендної плати за землю, місцевий суд врахував такі вимоги чинного законодавства.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 ПК України (основні засади податкового законодавства України) визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, серед яких діє принцип соціальної справедливості - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014.

Статтею 6 Закону № 1669-VII (в редакції, чинній до 08.06.2016) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Згідно з частиною 3 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За результатами аналізу вказаних норм суд вважає, що Закон № 1669-VII є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

Крім того, Закон № 1669-VII прийнято у часі пізніше ніж Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII, Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14.04.2014, у період з 14.04.2014 до її закінчення..

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" (від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція", від 05 листопада 2014 року № 1079 "Про зупинення дії розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053"), м. Сєвєродонецьк віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Оскільки орендована позивачем земельна ділянка має комунальну форму власності, розташована за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Гвардійський, 27/54, тобто, на території, на якій, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р здійснювалася антитерористична операція, суд вважає, що позивач в силу статті 6 Закону № 1669-VII був звільнений від плати за її використання до 08.06.2016, а саме, до внесення змін до вказаної норми Закону.

Згідно зі ст.10 Закону № 1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

При цьому, статтею 6 Закону № 1669-VII, яка має пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин. До того ж, сертифікат Торгово-промислової палати України потрібен для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, а ст. 6 Закону № 1669-VII передбачає не відповідальність, а звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Предметом розгляду ж цієї справи є саме правомірність застосування штрафних санкцій за несвоєчасне погашення зобов’язання з земельного податку.

Статтею 6 Закону № 1669-VII (в редакції чинній з 08.06.2016 на момент винесення оскаржуваного повідомлення рішення) звільнено суб’єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону, де зазначено, що Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення” м. Сєвєродонецьк не зазначено.

З податкових декларацій з орендної плати за землю вбачається, що цей податок сплачується за об’єкти, які розташовані на території м. Сєвєродонецьку, що не входить до вказаного переліку.

Таким чином, відповідно до положень Закону № 1669-VII достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та скасування орендної плати за користування державним та комунальним майном стосовно конкретних суб’єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції за період з 14.04.2014 по 07.06.2016. Отже, показники податкової звітності позивача з орендної плати за землю мають дорівнювати нулю в цей період.

Суд першої інстанції зауважив, що вказані положення Закону № 1669-VII не є податковою пільгою, що розповсюджується на позивача, не є правом позивача, реалізація якого залежить від дотримання певної процедури, а є спеціальною нормою закону, яка для суб’єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність на певній території протягом певного періоду в часі, в силу об’єктивних обставин - проведення антитерористичної операції - скасовує дію підстав для сплати, отже, і для нарахування певного податку, що відповідає принципу соціальної справедливості, що закріплений в підпункті 4.1.6. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України Податкового кодексу України.

Згідно з вимогами п. 54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, зі змісту цієї статті є наявним такий висновок, що з зазначеного загального правила податковим законодавством можуть бути передбачені виключення, коли розмір самостійно обчисленого позивачем суми податкового та/або грошового зобов'язання, що зазначені в деклараціях, не є узгодженими, і податковий орган має їх самостійно визначити.

Відповідно до п. 54.3.3 ст. 54 ПК України згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Тому, податковий орган, визначаючи розмір зобов’язань позивачу за весь період, що перевірявся, мав застосувати спеціальні норми ст. 6 Закону № 1669-VII щодо звільнення позивача від сплати орендної плати за землю за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 та врахувати як правильні нульові показники податкової звітності позивача за цей період, оскільки позивача звільнено від сплати цього податку в силу спеціальної норми податкового законодавства.

Зазначене вказує на відсутність у Відповідача законних підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення щодо донарахування податкового зобов’язання з орендної плати за землю, оскільки, враховуючи показники уточнюючих декларацій та розрахунку фінансових санкцій, сума безпідставно збільшеного (без урахування нульових показників зобов’язання з орендної плати з підстав звільнення позивача в цей період від сплати цього податку в силу закону) податковим органом зобов’язання за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 перевищує суму обґрунтовано збільшеного (на підставі чинної додаткової угоди від 07.06.2011) зобов’язання за період з 01.01.2014 до 14.04.2014 та з 08.06.2016 по 30.09.2016 року.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія.

По-перше, апеляційний суд не вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що положення Закону № 1669-VII не є податковою пільгою, що розповсюджується на позивача, не є правом позивача, реалізація якого залежить від дотримання певної процедури.

Підпунктом 16.1.4 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно вимог пп. 14.1.175 цієї статті податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормою пункту 287.3 статті 287 ПК України передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014року.

На виконання Закону № 1669-VII розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року та від 02.12.2015 №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Статтею 6 Закону № 1669-VII (в редакції, чинній з 14.04.2014 по 07.06.2016) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Однак, порядок звільнення від сплати за використання земельними ділянками наведеною нормою не визначений.

Згідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У відповідності до вимог п.п. 30.1. 30.2, 30.3. 30.3 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

За приписами п. 30.4 наведеної норми платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

У відповідності до п. 30.9 цієї статті податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що використання податкової пільги є правом платника податків, а не його обов’язком.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Наказом Міністерства доходів і зборів України 30.12.2013 року № 865 затверджено форму податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), зокрема додаток 2 «Відомості про пільги на земельний податок з наявних площ земельних ділянок».

Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), затв. наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2015 року № 560, також містить в собі графи щодо пільг, у яких зазначається розмір пільги відповідно до законодавства та/або рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яким пільгу надано.

Колегія суддів вважає, що наведені норми ПК України не суперечать Закону України № 1669-VII, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано податкові декларації з плати за землю за 2014-2016 роки, у яких самостійно визначено суми земельного податку, які підлягають сплаті за даними платника.

У п. 56.11 ст. 56 ПК України визначено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

В уточнюючих розрахунках позивачем також самостійно визначено суми земельного податку, які підлягають сплаті за даними платника. При цьому ОСОБА_6 не скористалась податковою пільгою та не вказувала про це в деклараціях.

З урахуванням викладеного, висновки місцевого суду щодо необхідності визнання протиправним та скасування оскарженого повідомлення рішення щодо збільшення податкового зобов’язання та застосування штрафних санкцій з підстав, викладених ним у своєму рішення, є необґрунтованими. Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, але частковому, оскільки колегія суддів вбачає слушними доводи апеляційної скарги представника позивача, тому не може задовольнити повністю апеляційну скаргу відповідача і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст. 205 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до вимог статті 14 Закону № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, його типова форма затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначена норма не суперечить загальним правилам, наявним в частині четвертій статті 209 ЦК України.

Таким чином, норми ЦК України, Закону № 161-XIV не містять вимог як обов’язкової форми до нотаріально посвідченої форми договору оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, спірна угода від 07.06.2011 є правочином.

В силу норми ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, підставою для недійсності правочину не може бути недодержання вимог, встановлених частиною четвертою статті 203 ЦК України, а сама ця стаття містить назву загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Цією частиною визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч.1 ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Будь-яким законом (ані ЦК України, ані Законом № 161-XIV) чи самим договором від 16.10.2003 не визначено, що зміни до нього можуть бути внесені в іншій формі, ніж його укладено. Досягнення сторонами згоди на внесення до нього змін є однією з обов’язкових умов правомірності правочина і виконання лише цієї умови не свідчить про те, що інші умови чинності правочина не потрібні.

Таким чином, додаткова угода від 07.06.2011 для її чинності мала бути посвідчена нотаріально, як і угода, до якої нею вносяться зміни.

Що стосується державної реєстрації угода від 07.06.2011.

Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. ст. 18, 20 Закону № 161-XIV (в редакції, чинній на час укладання та набрання чинності самого договору № 706 від 16.10.2003) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Як встановив місцевий суд виходячи з викладеного, Закон № 161-XIV не містив на час укладання та набрання чинності самого договору № 706 від 16.10.2003, на час укладення додаткової угоди до договору та на час виникнення спірних правовідносин – подання уточнюючих декларацій з орендної плати за землю, - вимог щодо державної реєстрації внесення змін до договору оренди землі стосовно розміру орендної плати за землю.

З такими висновками також не може погодитись апеляційний суд.

Так, п.288.1 ст.288 ПК України в редакції станом до 30.09.2015 року вказував на необхідність державної реєстрації договору оренди землі.

Також, у відповідності до ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття. зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV однією із загальних засад державної реєстрації прав є обов’язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, роли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Статтею 4 цього ж Закону чітко визначено, що право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Пунктом 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Системний аналіз п.288.1 ст. 288 ПК України, ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі», ст. 654 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 3,4, 27 Закону № 1952-ІV доводить, що і станом на момент складання податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення, підлягало державній реєстрації як право оренди земельної ділянки, так і внесення змін до договору, на підставі якого виникло дане право.

Таким чином, як цивільне та земельне законодавство України, так і спеціальне законодавство, що регулює державну реєстрацію права власності та інших речових прав, зокрема, оренди землі, однозначно вимагало та вимагає обов’язковості державної реєстрації правочинів, що встановлюють, змінюють або припиняють істотні умови права оренди земельної ділянки.

Тобто, додаткова угода б/н від 07.06.2011 р. до договору № 706 від 16.10.2003р., є вчиненою за умови проведення державної реєстрації.

Твердження місцевого суду про те, що Позивач не додав до позову судових рішень про визнання додаткової угоди № б/н від 07.06.2011 недійсною, отже вона є дійсною в силу презумпції правомірності правочину, що передбачена ч.1 ст. 204 ЦК України, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 2.6 Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв’язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини другі п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори) в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Таким чином, угода б/н від 07.06.2011 р. до договору № 706 від 16.10.2003р. не може вважатися вчиненою, укладеною, тому у податкового органу не було законних підстав для її врахування при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни постанови суду першої інстанції згідно статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Відповідно до частини шостої статті 94 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати позивача по сплаті судового збору складають 1378,00 грн. за подання позову (а.с.2) та суму 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги (а.с.154), яка задоволена нинішнім судовим рішенням апеляційної інстанції, а загалом 2893,80 грн. З огляду на зазначене, ці судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області

В повному обсязі постанова виготовлена 14 червня 2017 року.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 201, 206, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 – задовольнити повністю.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року у справі № 812/1460/16 – змінити.

Позов ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сєвєродонецька міська рада Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 07.11.2016 № НОМЕР_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 07.11.2016 № НОМЕР_1.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (93401, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, вул. Енергетиків, буд. 72, код ЄДРПОУ 39890583) на користь ОСОБА_4 (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Курчатова, буд. 8 а, кв. 16, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень у розмірі 2893 (дві тисячі вісімсот дев’яносто три) гривні 80 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

ОСОБА_7