Постанова № 67123348, 06.06.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 червня 2017 р. № 820/1423/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Костіної А.В.,

представника позивача - Верещагіна Є.В.,

представника позивача - Середи В.І.,

представника позивача - Калініної О.О.,

представника відповідача - Ковальчук Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" до Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування рішення та визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерна компанія «Харківобленерго» звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Харківського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 07.03.2017 № 2 та визнати протиправними дії Харківського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо складання інкасових доручень, прийнятих на виконання рішення від 07.03.2017 № 2.

Позивач вважає, що винесене рішення є незаконним, а дії протиправними, через відсутність доказів порушення підприємством діючого законодавства.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вказав, що рішення і дії фахівців Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Акціонерна компанія «Харківобленерго» перебуває на податковому обліку у Харківському управлінні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що 28.03.2017 р., 29.03.2017 р., 30.03.2017 р. з розрахункових рахунків Акціонерної компанії "Харківобленерго" у банках в примусовому порядку було списано кошти у розмірі 415 824,19 грн. Згідно з виписками банків та даними меморіальних ордерів таке списання ними проведено на виконання рішення Харківського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 07.03.2017 р. № 2.

Судом встановлено, що вказане рішення Позивач не отримував та його зміст невідомий. Позивачем був направлений запит з проханням надати копію цього рішення, але на цей час ані відповідь, ані копії вказаного рішення на адресу АК "Харківобленерго" не надходили.

Суд вказує, що відповідно до п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника, у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань.

У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника податків у банках є вимогою стягувана до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

Вказана норма була внесена до ПКУ Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 № 1797-VIII та набрала чинності з 01.01.2017.

Як вбачається зі змісту п. 95.5. ст. 95 ПКУ, стягнення коштів з рахунків такого платника у банках можливе лише за одночасного виконання визначених ним обов'язкових умов: податковий борг має виникнути у результаті несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначених платником податків самостійно у податковій декларації або уточнюючому розрахунку; податковий борг має перевищувати 5 мільйонів гривень; податковий борг має бути несплаченим протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати; мають бути відсутніми зобов'язання держави щодо повернення платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань.

Отже, на думку суду, зазначена норма закону прямо встановлює право керівника контролюючого органу (його заступника або уповноваженої особи) прийняти рішення про стягнення коштів платника податків лише в сукупності перелічених вище умов, у тому числі і у разі відсутності зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

При цьому зміст п. 95.5 ст. 95 ПКУ вказує на необхідність відсутності зобов'язань саме держави щодо повернення платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, а не конкретного контролюючого органу та за необмеженим колом грошових зобов'язань, тому наявність зобов'язань держави в особі будь-якого державного (контролюючого) органу перед платником податків щодо повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань з будь-якого податку чи збору унеможливлює стягнення податкового боргу на підставі рішення контролюючого органу без звернення до суду.

Однак, на час прийняття оскаржуваного рішення, а саме станом на 07.03.2017 р., згідно з даними інтегрованої картки електронного кабінету платника податку "Податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності" у Позивача наявна переплата в розмірі 3 344 772,60 грн. з податку на прибуток підприємств.

Крім того, станом на 07.03.2017 р. у Позивача наявна переплата і з інших податків та зборів, зокрема з податку на землю на загальну суму 37 198,10 грн., а саме: по Старосалтівській сільській раді в сумі 709,70 грн., по Печенізькій селищній раді в сумі 15 212,41 грн., по Вовчанському району в сумі 21 275,59 грн.; з податку на нерухомість по Барвінківській сільській раді на сумі 1 935,70 грн., та по орендній платі за землю на загальну суму 13 134,81 грн., а саме: по Піско-Радьківській сільській раді Борівського району в сумі 322,26 грн та по Хотимлянській сільській раді в сумі 12 812,55 грн., що підтверджується роздруківкою з електронного кабінету платника податків на веб-сайті ДФС.

Також, позивачем в порядку ст. 43 ПКУ було направлено Відповідачу заяву від 15.03.2017 № 02-12/1534 про повернення переплати на поточний рахунок Позивача, яка на цей час є нерозглянутою та відповідно переплата не повернута.

Суд зазначає, що відповідно до п. 14.1.115. ст. 14 ПКУ надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями є суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату, які і є облікованими у електронному кабінеті платника податку "Податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності" переплатою в розмірі З 344 772,60 грн. та "Податок на землю" в сумі 37 198,10 грн., "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" в сумі 1 935,70 грн. та "Орендна плата за землю" на суму 12 812,55 грн

Окрім того, враховуючи, що зміни набрали чинності тільки з 01.01.2017 р.та звітним (податковим) періодом відповідно до положень п. 202.1 ст. 202 ПКУ є календарний місяць, перша податкова декларація, яка підпадає під нові вимоги п. 95.5 ст. 95 ПКУ, є декларація за грудень 2016 року.

Відповідно до вимог п. 203.1 ст. 203 ПКУ вона повинна подаватися до 20.01.2017 р., а відповідно до п. 203.2 ст. 203 ПКУ сума податкового зобов'язання за нею підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 цієї статті для подання податкової декларації, тобто до 30.01.2017. Таким чином, визначені п. 95.5 ст. 95 ПКУ 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, повинні обраховуватися від 30.01.2017 р. та спливуть тільки 30.04.2017 р.

Однак з урахуванням того, що відповідно до податкової декларації Позивача з податку на додану вартість за грудень 2016 року зобов'язання Позивача складають менше ніж передбачені п. 95.5 ст. 95 ПКУ п'ять млн. грн., наступною декларацією, що підпадатиме під вимоги зазначеної норми, може бути декларація за січень 2017 року.

Також суд вказує, що відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, Конституційний суд у своєму рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99, здійснюючи тлумачення ст. 58 Конституції України, зазначив, що за "загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним. чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

Отже, принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів слід розуміти так, що той чи інший нормативно-правовий акт слід застосовувати у тій його редакції, що діяла на момент, коли відбувалась певна подія чи мав місце відповідний факт, щодо якого повинен бути застосований відповідний правовий акт.

Стосовно податкового боргу під подією розуміється момент у часі, коли він виник, точніше кажучи, коли виник податковий борг, що відповідає вимогам, зазначеним у ч. 2 п. 95.5 ст. 95 ПКУ. І якщо такий податковий борг виник до 01.01.2017 р., то до нього має застосовувати редакція п. 95.5 ст. 95 ПКУ, що діяла на момент його виникнення.

Стосовно податкового боргу положення ст. 58 Конституції України означають, що якщо податковий борг, який відповідає названим вище критеріям, виник (настав) до 01.01.2017 р., то стягнення коштів для погашення податкового боргу має здійснюватись з використанням тієї редакції п. 95.5 ст. 95 ПКУ, яка діяла на момент, коли вказаний податковий борг виник (настав). Це означає, що податковий орган має право стягувати кошти для погашення такого податкового боргу тільки через суд, бо на момент виникнення податкового боргу редакція п. 95.5 не передбачала права за власним рішення керівника податкового органу стягувати кошти.

За іншого підходу буде мати місце зворотна дія нової редакції п. 95.5 ст. 95 ПКУ, що не допускається згідно зі ст. 58 Конституції України та є порушенням принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Згідно з пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 ПКУ одним із принципів ПКУ є принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

Цей принцип означає, що до усіх платників, в яких податковий борг виник до 01.01.2017 р., має застосовуватись один і той же механізм стягнення коштів для погашення податкового боргу. Якщо ж припустити, що механізм стягнення коштів для погашення податкового боргу, який виник до 01.01.2017 р., буде залежати від періоду його виявлення податковим органом, то принцип рівності буде порушеною, оскільки ті платники податків, податковий борг яких стягувався до 01.01.2017 р., мали можливість захищати свої кошти у судовому порядку до того, як вони будуть стягнуті, а ті платники, податковий борг яких стягується після 01.01.2017 р., такої можливості вже позбавлені.

Отже, порушення принципу рівності платників податків є ще одним аргументом для обґрунтування позиції про неприпустимість стягнення коштів з платників податків за рішенням керівника податкового органу, якщо податковий борг виник до 01.01.2017.

Пунктом 56.21 статті 56 ПКУ, визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За таких обставин на час прийняття оскаржуваного рішення у Позивача відсутній податковий борг, що виник у результаті несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, стягнення якого може бути проведено відповідно до п. 95.5 ст. 95 ПКУ за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, а відтак у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного рішення та стягнення коштів позивача з рахунків у банках в рахунок погашення податкового боргу.

Також, в судовому засіданні встановлено існування великої заборгованості з заробітної плати, що ускладнює сплату податкового боргу, в силу приписів ст. 43 Конституції України, ст. 97 Кодексу законів про працю України, 24 Закону України "Про оплату праці", 6 Закону України "Про колективні договори і угоди", п. 87.3.8 ст. 87 ПКУ.

Позивач повідомив Відповідача листом від 28.03.2017 р. № 01-12/1798. Крім того, про вказану заборгованість Відповідач також був обізнаний з документів, що є додатками до заяви про розстрочення податкового боргу, яку Відповідач отримав 15.02.2017 р.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд вважає , також, за необхідне вказати, що згідно з п. 100.2 ст. 100 ПКУ Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання. При цьому, згідно з п. 100.1 цієї статті розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти.

Разом з цим відповідно до п. 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 574, для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних і фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити і відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати.

Згідно з п. 3.2 цього Порядку за результатами розгляду керівник (заступник керівника) органу доходів і зборів протягом 30 календарних днів з дати подання заяви приймає рішення про розстрочення, або відмовляє платнику податків в розстроченні у письмові формі.

Так Позивач, 15.02.2017 р. звернувся до СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ ДФС з заявою № 01-12/1022 щодо надання розстрочення податкового боргу, яка всупереч зазначеним вище вимогам залишилась не розглянутою.

Щомісячно протягом останніх чотирьох років Позивач не отримує більше 20-30 млн. грн. оплати від найбільшого споживача - КП "Харківводоканал", загальний борг якого станом на 31.03.2017 становить 818 542 236,24 грн..

Крім цього, з урахуванням порядку розрахунків на ринку електричної енергії АК "Харківобленерго" змушена здійснювати оплату власними коштами в ДП "Енергоринок" за куповану електричну енергію у сумі більше 40 млн. грн. на місяць для КП "Харківські теплові мережі", борг якого станом на 01.03.2017р. становить 230 092 184,65 грн. Також системним неплатником є КП "Міськелектротранссервіс", борг якого станом на 01.03.2017 складає 20 667 475,36 грн.

Таким чином, оскільки на цей час відсутня письмова відмова про надання розстрочки податкового боргу, Відповідач взагалі не повинен приймати рішення про стягнення коштів АК "Харківобленерго" з рахунків банків в рахунок погашення податкового боргу, оскільки заява про розстрочення податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 47 444 5493,53 грн. включає в себе суми податкового боргу за 2016 та 2017 роки, в тому числі і за якими приймалось оскаржуване рішення.

Суд також звертає увагу на той факт, що відповідно до виписок банків та листа від 30.03.2017 р. № 10-2761 в призначенні платежу є посилання на інкасові доручення. В інкасових дорученнях на стягнення коштів до бюджету Відповідачем замість електронного рахунку у системі електронного адміністрування ПДВ був зазначений безпосередній розрахунковий рахунок для зарахування ПДВ до бюджету, що суперечить нормам ПКУ, якими була запроваджена система електронного адміністрування ПДВ.

Так, згідно з п. 200.1 ст. 200 ПКУ система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200'.3 статті 200 і цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.2 ПКУ платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Розрахунки з бюджетом у системі електронного адміністрування податку на додану вартість здійснюються з цих рахунків, крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 87.1 ст. 87 цього Кодексу, який стосується лише податкового боргу, що виник до 01.07.2015 р.

Перерахування податку на додану вартість напряму до бюджету, мінуючи електронний рахунок, дозволяється лише п. 25 "Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість", затвердженого постановою КМУ від 16.10.2014 р. № 569 (далі - Порядок № 569), згідно з яким розрахунок з бюджетом у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку відповідно до пункту 50.1 ст. 50 Кодексу, сплата податкових зобов'язань, визначених контролюючим органом відповідно до підпунктів 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 ст. 54 Кодексу, та сплата передбачених Кодексом штрафних санкцій і пені здійснюються платником податку з поточного рахунка до відповідного бюджету.

Стосовно податкової декларації з ПДВ, в якій сума податкових зобов'язань узгоджена самостійно Позивачем, суми боргу за якою і є предметом спору, то для зарахування коштів до бюджету, передбачений чіткий механізм встановлений ст. 200, 2001 ПКУ.

Так, згідно з п. 201.1 цього Кодексу для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.

Згідно з п. 200.5 ПКУ з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду.

П. 200і.7 ПКУ передбачено, що кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200 '.5 ст. 2001 цього Кодексу та погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Порядком № 569 також передбачено, що за підсумками звітного (податкового) періоду відповідно до задекларованих у податковій декларації з податку результатів діяльності платником податку проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному ст. 200 і 209 Кодексу (п. 19). Казначейство перераховує кошти в межах їх залишку на такому рахунку. При цьому залишок узгоджених податкових зобов'язань платника податку, не сплачений до бюджету, обліковується Казначейством до виконання в повному обсязі шляхом перерахування до бюджету (п. 22).

Враховуючи вищезазначені норми, погашення податкового боргу, що виник за самостійно узгодженими податковими зобов'язаннями платника, нарахованими у декларації з ПДВ, повинно здійснюватись лише з електронного рахунку у системі електронного адміністрування ПДВ, звідки кошти за встановленим алгоритмом обов'язково потраплять до бюджету, як це і передбачено ПКУ.

Не протирічить цьому і норми п. 201.4 б) за якими на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти з власного поточного рахунку платника в сумах, недостатніх для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з цього податку, оскільки згідно з інкасовим дорученням кошти стягуються саме з власного поточного рахунку Позивача.

Суд вказує, що порядок складання інкасових доручень регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, зокрема п. 12.4 якої передбачено, що стягувач для стягнення коштів оформляє не менше ніж у трьох примірниках інкасове доручення (розпорядження) за формою, наведеною в додатку 24 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції. У реквізиті "Призначення платежу" інкасового доручення (розпорядження) стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) судового рішення. Судове рішення, на підставі якого оформлено інкасове доручення (розпорядження), банку не подається.

Відповідно до пп. 12.1, 12.2, 12.3 цієї Інструкції органом стягнення (стягувачем) податкового боргу, простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) відповідно до статті 41 Податкового кодексу України та статті 17 Бюджетного кодексу України є органи доходів і зборів.

Стягувач ініціює стягнення коштів у випадках, визначених п. 12.1 цієї глави, з рахунків платників податків / суб'єктів господарювання на підставі рішення суду.

Стягувач несе відповідальність згідно із законом за необґрунтованість стягнення коштів.

В інкасових дорученнях, складених Відповідачем, посилання на рішення суду у призначенні платежу відсутнє, що свідчить про безпідставність їх складання, оскільки на цей час існує лише механізм списання банком коштів з рахунків платників податків лише за рішенням суду, а не на підставі рішення керівника контролюючого органу.

Таким чином, приписами Інструкції передбачено порядок оформлення органом стягнення інкасових доручень (розпоряджень) для списання коштів на підставі саме рішення суду та не визначено механізму списання обслуговуючим платника податку банку коштів з його рахунку на підставі інкасового доручення (розпорядження), яке оформлене на підставі рішення керівника контролюючого органу, що має місце за даних обставин спору, а відтак, виконання оскаржуваного рішення, шляхом складання інкасових доручень, що не відповідають цій Інструкції є порушенням чинного законодавства та прав Позивача.

Про відсутність в Інструкції механізму списання банком коштів за інкасовим дорученням (розпорядженням) на стягнення податкового боргу, яке оформлене контролюючим органом на підставі рішення керівника такого органу зазначається також в абзаці 4 листа Національного банку України "Щодо виконання інкасового доручення (розпорядження)" від 17.02.2017 N 57-0007/12776. (ДОДАТОК 15)

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що підстави для застосування Відповідачем п. 95.5 ст. 95 ПКУ відсутні, а відтак рішення від 07.03.2017 № 2 винесено з порушенням вимог чинного законодавства, є незаконним та таким, що порушує права та інтереси позивача.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення та своїх дій.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України , суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Акціонерної компанії "Харківобленерго" до Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування рішення та визнання дій протиправними -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 07.03.2017 р. № 2.

Визнати протиправними дії Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо складання інкасових доручень, прийнятих на виконання рішення від 07.03.2017 №2.

Стягнути на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська,149 , код ЄДРПОУ 00131954) судові витрати в загальному розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (61052, м. Харків, вул. Благовіщенська,30, код ЄДРПОУ 40980123).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 12.06.2017 року.

Суддя О.М. Тітов