Постанова № 67122969, 01.06.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

01 червня 2017 року Справа № 814/1898/16

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД", вул. Кірова, 238-б, оф. 201,ОСОБА_1,54031 доДержавної податкової інспекції в Інгульському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1,ОСОБА_1,54028 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення від 28.07.2016р. № НОМЕР_1, від 28.07.2016р. № НОМЕР_2,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ЛТД» (далі-позивач, ТОВ) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління в ДФС у Миколаївській області (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000281401, №0000291401 від 28.07.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків податкової викладених в акті перевірки, відтак прийняті рішення на підставі таких висновків є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення, вважає позовні вимоги не обґрунтованими та просив відмовити в задоволенні позову.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 09.06.2016 р. по 17.06.2016 р. податковою проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ОСОБА_1 ЛТД» з питень правомірності формування податкового кредиту декларацій з ПДВ та витрат, які враховуються при обчислені обєктом оподаткування податком на прибуток за 2014 рік, а також фінансового результату до оподаткування декларації з податку на прибуток за 2015 рік по взаємовідносинам з ТОВ «Інтер-Лайт» за жовтень грудень 2014 року, ТОВ «Глорі-Мотор» за березень-червень 2015 року, ТОВ «БСВ-Трейд за грудень 2015 року, ТОВ «Кардіан Торг» за липень-листопад 2015 року, ТОВ «Альфа Торг» за листопад 2015 року, ТОВ «Бертран-сервіс» за листопад 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки №281/14-02-14-01/34511098 від 29.06.2016 року (далі-акт, т. 1 арк. с. 12-67).

На підставі висновків акту контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0000281401 від 28.07.2016 р. про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 133448 грн., в тому числі за податковим зобовязанням 88965 грн та 44483 за штрафними санкціями;

-№0000291401 від 28.07.2016 р. про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1732508 грн., в тому числі за податковим зобовязанням 1155005 грн. та 577503 грн. за штрафними санкціями

Позивач не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду для захисту своїх прав.

Суд вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обовязковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Cудом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у періоді контрагентами позивача були ТОВ «Інтер-Лайт», ТОВ «Глорі-Мотор», ТОВ «Бертран-Сервіс», ТОВ «Кардіан торг», ТОВ «БСВ-Трейд» та ТОВ «Альфа-торг».

На підтвердження реальності господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами позивачем було надано всі первинні документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти наданих послуг та здачі-прийняття робіт, банківські виписки, арк. с. т. 1 арк. с. 80-241).

Також, позивачем додатково надано до суду договір оренди нерухомого майна від 01.09.2014 р. №20 на підтвердження транспортування товарів на орендований склад, транспортування здійснювалось на підставі договорів про надання послуг автомобільним транспортом ТОВ «Глори-Мотор», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Кардиан Торг» та ТОВ «ОСОБА_3 Трейдінг», а навантажувально-розвантажувальні роботи здійснювались механізмами орендованими на підставі договорів з ФОП «ОСОБА_4, ТОВ «Миколаївбудмеханізація» (т. 2 арк. с. 56-69).

Таким чином, факт придбання товару та отримання послуг позивачем у вищезазначених контрагентів підтверджується первинними документами.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на відсутність ТТН здійснені господарських операцій з контрагентами ТОВ «Інтер-Лайт», ТОВ «Глорі-Мотор», ТОВ «Бертран-Сервіс» та ТОВ «Альфа-торг», з огляду на таке.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ', що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким актом законодавства є Постанова. Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні».

Відповідно до цієї постанови визначено наступних перелік документів для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керу вання транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспорт ним засобом: галон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного етапу транспортного засобу.

Зміст процитованої Постанови КМУ Ке 207 свідчить про те. що для юридичної, яка здійснює перевезення вантажів для власних потреб (а перевезення поставленого за договором товару однією з сторін договору є перевезенням саме для власних потреб, оскільки це обовязок постачальника відповідно до пункту 2.2. договору поставки за умовами DDP), не передбачена обовязкова наявність товарно-транспортної накладної. Тим більше, що базою для оподаткування у правовідносинах з контрагентами позивача є не придбання послуг з перевезення, а придбання товару.

Також, суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на податкову інформацію довідки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУДФС у Миколаївській області від 06.05.2016 р. №4/14-03-14-02/39483867 «Про проведення зустрічної звірки ТОВ «Кардіан Торг» , від 10.05.2016 р. №5/14-03-14-02/33626530 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «БСВ-Трейд».

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних субєктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів субєкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для зясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у субєктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобовязань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває субєкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли субєкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того, ті обставини, що у постачальників позивача недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом для більш ретельної перевірки їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Адже, реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обовязкової ознаки для визнання правочинну недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєві ГУ ДФС у Миколаївській області №0000281401 від 28.07.2016 року.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєві ГУ ДФС у Миколаївській області №0000291401 від 28.07.2016 року.

4.Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області сплачений згідно платіжного доручення №;2427 від 22.09.2016 року судовий збір в сумі 28004,35 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич