Рішення № 67105959, 12.06.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 640/18707/16-ц Головуючий суддя І інстанції Зуб Г. А.

Провадження № 22-ц/790/2901/17 Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.17 року колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - Малінської С.М.,

суддів : Швецової Л.А., Коваленко І.П.,

за участю секретаря - Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановила:

30.11.2016 року до суду звернувся представник позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.09.2008 року в розмірі 40893,01 грн., та судові витрати, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 08.09.2008 року, відповідач отримала кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «Приватбанк» є правонаступником прав та обов'язків ЗАТ КБ «ПриватБанк». Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 31.10.2016 року має заборгованість - 40893,01 грн., що складається з: 7602,72 грн. - заборгованість за кредитом; 28284,10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2820,81 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1935,38 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача.

Рішенням Київського районного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) з ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1) заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.09.2008 року у загальному розмірі 38 707 гривень 63 коп., та судові витрати у сумі 1378 грн. 00 коп., а всього 40085 (сорок тисяч вісімдесят п'ять) гривень 63 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Київського районного суду м. Харкова скасувати і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.

Вважає рішення незаконним, і необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на пленум Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року; ст. ст. 614, 617 ЦК України, ст. 56, 58, 60 ЦПК України; ст. 257, ст. 261 ЦК України.

Апелянт вказує на те, що заборгованість була нарощена банком у період з 01.11.2010 року до 21.11.2016 року незаконно, момент виникнення права вимоги слід відраховувати з часу нездійснення чергового платежу після викрадення картки 01.11.2010 року, тобто з 25.12.2010 року, саме з цього часу має рахуватись початок перебігу трирічного строку позовної давності для основної суми та однорічного - для сплати неустойки.

Вважає необгрунтованим висновок суду, який пов»язує початок перебігу позовної давності з моменту подання письмової заяви про закриття кредитного карткового рахунку, посилаючись на п. 3.1.3 Правил користування банківською карткою.

В мотивувальній частині не розглянуто та не надано оцінки запереченням стосовно неправомірних дій банку щодо одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом з 2,5 % до 30 %.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1). чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції керувався ст. ст. 526, 549, 554, 629, 1054 ЦК України та дійшов висновку про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості частково; стягнення на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) з ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1) заборгованість за кредитним договором №б/н від 08.09.2008 року у загальному розмірі 38 707 гривень 63 коп., та судові витрати у сумі 1378 грн. 00 коп., а всього 40085 (сорок тисяч вісімдесят п'ять) гривень 63 коп. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовив.

Посилаючись на п. 3.1.3 Правил користування банківською карткою, по закінченню строку дії відповідна картка продовжується банком на новий термін (шляхом надання клієнту картки з новим терміном дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшла письмова заява Держателя про закриття картрахунку, а також при умові наявності грошових коштів грошових коштів на картрахунку для оплати послуг по виконанню розрахункових операцій по картрахунку( в передостанній день місяця закінчення строку дії) та при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором, суд вказав на те, що не надано доказів, що відповідач зверталась із заявою про закриття картрахунку, та не оспорюється, що на ім'я відповідача в ПАТ КБ «Приватбанк» відкриті інші рахунки, а тому при видачі іншої нової картки вже на ім'я відповідача, останню було ідентифіковано по попередньому рахунку/картки, тому суд не застосував строк позовної давності.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, з огляду на наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 08.09.2008 року між сторонами був укладений договір № б/н, відповідно до якої відповідач отримала кредит у розмірі 1400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5%. Підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

У відповідності до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Тому посилання представника відповідача, що кредитний ліміт було змінено неправомірно є необгрунтованим.

В судовому засіданні, представником відповідача вказано, що у відповідача було викрадено гаманець, в якому перебувала вказана кредитна картка, та вона була заблокована. Було порушено кримінальну справу за ознаками ст. 185 ч.1 КК України, яке було в подальшому призупинено. У вказаному гаманці знаходились картки ПАТ КБ «Приватбанк» з грошовими коштами, на спричинено матеріальну шкоду в загальному розмірі 11400 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, станом на 31.10.2016 року за нею утворилась заборгованість у розмірі 40893,01 грн., що складається з: 7602,72 грн. - заборгованість за кредитом; 28284,10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2820,81 грн. - заборгованість по комісії та пені; 2185,38 грн. - заборгованість по судовим штрафам.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленими «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 5.5 «Правил користування платіжною карткою». Одночасно п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонної зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 4.9 Умов та правил надання банківських послуг і п. 5.8 Правил користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.3 до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.

Таким чином, посилання представника відповідача щодо неправомірної зміни відсоткової ставки позивачем є непринятним, та таким що суперечить умовам договору, оскільки на підставі ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на власний розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідач своїм підписом у заяві підтвердила свою згоду на укладання вказаного договору.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Довідкою про умови кредитування наявною в матеріалах справи передбачено сплату позичальником пені за кожний день прострочення кредиту, та при наявності прострочки за кредитом чи відсоткам 5 і більше днів при виникнення прострочки на суму більше 50 грн.

П. 8.6 Умов та правил надання надання банківських послуг визначає, що при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 120 календарних днів банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. +5 % від суми позову, довідка визначає штраф в розмірі 250 грн. +5% від суми позову.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції просила застосувати строк позовної давності.

Як встановлено судом, у ОСОБА_1 було викрадено картку 01.11.2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у листопаді 2016 року.

Відповідно до статті 256 ПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ПК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ПК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.

Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Аналогічні висновки містяться у Постановах ВСУ від22 жовтня 2014 року у справі № 6-127цс14 та від 18 червня 2014 року у справі № 6-61 цс 14, що має враховуватись

Таким чином, враховуючи, що платіжну картку було викрадено 01.11.2010 року, момент виникнення права вимоги слід відраховувати з часу нездійснення чергового платежу після викрадення картки, тобто з 25.12.2010 року, саме з цього часу має рахуватись початок перебігу трирічного строку позовної давності для основної суми та однорічного - для сплати неустойки, тобто саме з цієї дати у позивача виникло право звернутися до суду за захистом свого порушеного права, отже, строк позовної давності сплив 25.10.2011 року стосовно вимог про стягнення пені та 25.12.2013 року для пред'явлення позовних вимог про стягнення основної суми заборгованості.

При цьому з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 банк звернувся до суду в листопаді 2016 року (а.с. 1), тобто з пропуском строку, встановленого ст. ст. 257, 258 ЦК України.

Відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи викладене вище та те, що ОСОБА_1 просила застосувати строк позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду необхідно скасувати, в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 належить стягнути судовий збір у розмірі 1515 гривні 80 копійки, який був сплачений за подання апеляційної скарги (а.с. 71).

Керуючись ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п. п.2, 4 ч.1 ст.309, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2017 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) гривень 80 копійки за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: