Рішення № 67102790 від 30.05.2017 , Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3496/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

30 травня 2017 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бадьорій Є.І.

за участю прокурора Козленко А.С.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, треті особи - ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, треті особи - ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, в якому посилається на грубі порушення законодавства при виділенні та зміні цільового призначення земельних ділянок, які розташовані на землях водного фонду у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро. Неправомірність виділення спірних ділянок із земель державної власності встановлена в межах прокурорської перевірки та судовими рішеннями. Договори купівлі-продажу земельних ділянок прокурор вважав нікчемними. При укладенні договорів оренди земельних ділянок було порушене чинне законодавство. Загалом прокурор просив наступне:

1.Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з чужого незаконного володіння:

-ОСОБА_4 земельні ділянки: площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_3;

-ОСОБА_8 земельні ділянки площею 1,999 га з кадастровим номером НОМЕР_4, площею 2,0001 га з кадастровим номером НОМЕР_5, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_6;

-ОСОБА_1 та ОСОБА_37 земельну ділянку площею 1,9999 га з кадастровим номером НОМЕР_8;

-ОСОБА_3 земельні ділянки площею 1,9999 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_9, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_10, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_11;

-ОСОБА_18 земельні ділянки площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_12, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_13;

-ОСОБА_9 земельні ділянки площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_14, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_15, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_16, площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_17;

-ОСОБА_10 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_18;

-ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_19;

-ОСОБА_29 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_20;

-ОСОБА_16 земельну ділянку площею 0,2222 га з кадастровим номером НОМЕР_21;

-ОСОБА_38 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_22;

-ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_23;

-ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_24;

-ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_25;

-ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_26;

-ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_27;

-ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_28;

-ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером НОМЕР_29, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

2. Визнати недійсними договори оренди від 29 березня 2016 року, укладені між ОСОБА_18 та ОСОБА_39, посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Чоботар Світланою Іванівною щодо земельних ділянок площею по 2 га з кадастровими номерами НОМЕР_12 та НОМЕР_13.

В судовому засіданні прокурор Козленко А.С. позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на те, що прокуратурі в зв'язку за наслідками перевірки за зверненням Держсільгоспінспекції стало відомо про виділення спірних земельних ділянок Обухівською райдержадміністрацією на ім'я фізичних осіб, які фактично знаходяться на острові, а тому не підлягали передачі у власність, ділянки відносяться до земель водного фонду. Потім відбулося декілька наступних відчуджень за нікчемними договорами. Виділення земельних ділянок було проведено незаконно, чим порушені інтереси держави. Про порушення інтересів держави прокуратурі стало відомо за наслідками перевірки. Просила відновити порушені права держави у визначений позовом спосіб.

Відповідач та треті особи в судове засідання вчетверте не з'явились, причин неявки не повідомили, заяв, клопотань чи заперечень не подали.

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26.08.2008 року № 1356 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області та передано їх єдиним масивом безоплатно у власність 20-м громадянам, зокрема ОСОБА_19, ОСОБА_23, ОСОБА_21, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_22, ОСОБА_20, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_28, ОСОБА_36, ОСОБА_27, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_29, ОСОБА_24, ОСОБА_26, ОСОБА_25 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього розпорядження управлінням Державного агентства земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області 20-м громадянам видано державні акти на земельні ділянки з такими кадастровими номерами: НОМЕР_13 (ОСОБА_31, площею 2 га, державний акт від 08.10.2009, серія НОМЕР_30); НОМЕР_12 (ОСОБА_30, площа 2 га, державний акт від 08.10.2009, серія НОМЕР_31); НОМЕР_9 (ОСОБА_21, площа 2 га, державний акт від 23.02.2009, серія НОМЕР_32); НОМЕР_7 (ОСОБА_23, площа 2 га, державний акт від 23.02.2009, серія НОМЕР_33); НОМЕР_10 (ОСОБА_22, площа 2 га, державний акт від 08.10.2009, серія НОМЕР_34); НОМЕР_8 (ОСОБА_19, площа 2 га, державний акт від 23.02.2009, серія НОМЕР_35); НОМЕР_11 (ОСОБА_20, площа 2 га, державний акт від 23.02.2009, серія НОМЕР_36); НОМЕР_14 (ОСОБА_33, площа 2 га, державний акт від 23.02.2009, серія НОМЕР_37); НОМЕР_17 (ОСОБА_35, площа 2 га, державний акт

від 23.02.2009, серія НОМЕР_38); НОМЕР_15 (ОСОБА_32, площа 2 га, державний акт від 23.02.2009, серія НОМЕР_39); НОМЕР_16 (ОСОБА_34, площа 2 га, державний акт від 23.02.2009, серія НОМЕР_40); НОМЕР_5 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_28); НОМЕР_18 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_10); НОМЕР_4 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_27); НОМЕР_19 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_7); НОМЕР_6 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_36); НОМЕР_1 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_24); НОМЕР_3 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_26); НОМЕР_2 (площа 2 га, що належить на праві власності ОСОБА_25); НОМЕР_20 (ОСОБА_29, площа 2 га, державний акт

від 23.02.2009 НОМЕР_41).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.04.2015 у справі № 372/3039/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17.05.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.02.2016, позов прокурора задоволено частково, визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1356 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 20-м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» та від 15.03.2011 № 274 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки 9-ти громадянам з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва», визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки:

-від 08.10.2009, серія НОМЕР_30, виданий ОСОБА_31 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_13;

-від 08.10.2009, серія НОМЕР_31, виданий ОСОБА_30

на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_12;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_32, виданий ОСОБА_21 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_9;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_33, виданий ОСОБА_23 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_7;

-від 08.10.2009, серія НОМЕР_34, виданий ОСОБА_22 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_10;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_35, виданий ОСОБА_19 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_8;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_36, виданий ОСОБА_20 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_11;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_37, виданий ОСОБА_33 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_14;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_38, виданий ОСОБА_35 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_17;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_39, виданий ОСОБА_32 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_15;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_40, виданий ОСОБА_34 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_16;

-виданий ОСОБА_28 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_5;

-виданий ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_18;

-виданий ОСОБА_27 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_4;

-виданий ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_19;

-виданий ОСОБА_36 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_6;

-виданий ОСОБА_24 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_1;

-виданий ОСОБА_26 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_3;

-виданий ОСОБА_25 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_2;

-від 23.02.2009, серія НОМЕР_41, виданий ОСОБА_29 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_20.

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_42, виданий ОСОБА_11 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_22;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_43, виданий ОСОБА_12 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_23;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_44, виданий ОСОБА_14 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_24;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_45, виданий ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_25;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_46, виданий ОСОБА_13 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_26;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_47, виданий ОСОБА_17 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_27;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_48, виданий ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_28;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_50, виданий ОСОБА_15 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_29;

-від 05.05.2011, серія НОМЕР_49, виданий ОСОБА_16 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_21.

Положеннями ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищезазначеними судовими рішення встановлено, що спірні земельні ділянки відносились до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорювані розпорядження Обухівської районної державної адміністрації щодо передачі ділянок у власність фізичних осіб та видача їм державних актів суперечить вимогам закону.

Крім цього, судами встановлено обставини, що первинні власники - ОСОБА_21, ОСОБА_20, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_27 - особисто із клопотанням до Обухівської РДА про надання їм у власність земельних ділянок на території району не зверталися, що підтверджується їхніми поясненнями.

Також, землевпорядна документація щодо надання земельних ділянок

20-м громадянам в Обухівському районі не погоджена Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, оскільки замовниками не виконано ряд умов, передбачених листом управління від 29.07.2008 № 06-13/4394/2, а саме: не винесено межі прибережно-захисної смуги р. Козинка в натуру; не розроблено якісної характеристики ґрунтового покриву; не складено акт технічного обстеження зелених насаджень тощо. Не погоджено документацію і Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів, про що останнє повідомило листом від 29.05.2013 № ІД/4-860.

Таким чином, судовими рішеннями у справі № 372/3039/14-ц встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель водного фонду всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26.08.2008 №1356 незаконно передано у власність 20-м громадянам, зокрема ОСОБА_19, ОСОБА_23, ОСОБА_21, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_22, ОСОБА_20, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_28, ОСОБА_36, ОСОБА_27, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_29, ОСОБА_24, ОСОБА_26, ОСОБА_25 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 39,9971 га в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

У подальшому було встановлено, що після набрання законної сили вказаних вище судових рішень до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за новими власниками, а саме:

-на користь ОСОБА_4 16.03.2016 зареєстровано земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 29.12.2010 за № № 4403, 4396, 4389;

-на користь ОСОБА_16 18.03.2016 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_21 на підставі дублікату договору дарування від 16.03.2016 за № 129;

-на користь ОСОБА_8 17.03.2016 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5, НОМЕР_6 на підставі дублікатів договорів дарування від 14.03.2016 за № № 116, 122;

-на користь ОСОБА_3 26.05.2016 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_7, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_8 на підставі дублікатів договорів дарування від 21.04.2016 за № № 228, 225, 231, 222, 216;

-на користь ОСОБА_18 23.02.2016 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_12 та НОМЕР_13 на підставі договорів купівлі-продажу від 23.02.2016 за № № 118, 121, який в подальшому передав в оренду , згідно договорів оренди від 29.03.2016, вказані земельні діляки ОСОБА_39;

-на користь ОСОБА_9 14.07.2016 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_16, НОМЕР_14, НОМЕР_15 та НОМЕР_17 на підставі дублікатів договорів дарування від 14.06.2010 за № № 2416, 412, 403, 2423.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Так, згідно зі статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості відведення у приватну власність земель водного фонду викладена і у постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Більше того, ст. 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові

від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, які в силу ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватись судами України.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв'язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем (даруванням), а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Суд погоджується із доводами позову про те, що у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України до ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_38, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_2, а не про визнання недійсними договорів купівлі-продажу (дарування) земельних ділянок та державних актів на право власності на земельну ділянку.

Також, з огляду на наведені вище порушення вимог земельного та водного законодавства, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України договір оренди земельних ділянок від 29.03.2016, укладений між ОСОБА_18 та ОСОБА_39 на площу 2 га з кадастровим номером НОМЕР_12 та на площу 2 га з кадастровим номером НОМЕР_13.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що Київська обласна державна адміністрація з 2008 року і по теперішній час не наділена повноваженнями щодо виявлення порушень під час відведення у приватну власність на території області земель водного фонду порушення на даний час залишаються не усунутими.

Таким чином, враховуючи те, що відведенням у приватну власність громадян спірних земельних ділянок порушено інтереси держави, як власника земельних ділянок, адже з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані в межах Української міської ради.

Суд погоджується із тим, що вказане вище відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації як органу державної влади наділеного повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду.

Крім того, позовна заява про витребування земель водного фонду із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об'єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об'єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об'єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Установлено, що земельні ділянки, віднесені розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1356 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належали до земель водного фонду. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до одержання вказаних земельних ділянок у власність.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельних ділянок з володіння відповідачів є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибули з такої власності.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Враховуючи вимоги ст. ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України слід зазначити, що законодавцем визначено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть надавати у власність та передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Більше того, можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Таким чином, законно набути право приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду загальною площею 39,9971 га із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_38, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_2

Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади відповідного розпорядження та укладення подальших договорів купівлі-продажу та дарування.

Вказані громадяни в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Козинка, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельних ділянок здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Згідно п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

Порушене право власності держави на спірні земельні ділянки підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відведенням у приватну власність громадян земель водного фонду порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації з наступних підстав.

Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Положеннями ч. 4 цієї ж статті установлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень), визначалось, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та севастопольської міських, районних державних адміністрації відповідно до закону.

Виходячи із вищевикладених норм законодавства та аналізуючи положення ст. ст. 50 та 122 Земельного кодексу України єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись землями водного фонду у порядку, передбаченому земельним кодексом України є Київська обласна державна адміністрація.

Суд погоджується із доводами позову про те, що належним позивачем у цьому спорі є Київська обласна державна адміністрація, як орган в особі держави, поза волею якого спірні землі вибули з її власності, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Зважаючи на те, що спірні землі до моменту передачі їх у власність громадянам, відносились до земель водного фонду, Обухівська районна державна адміністрація не мала права ними розпорядитись. Таким чином, спірні землі вибули із власності держави поза волею останньої, оскільки уповноважений державою орган відповідного рішення не приймав.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як було вмотивовано вище, з державної власності протиправно вибули земельні ділянки, розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України за № 459/2011 від 13.04.2011 «Про Державну інспекцію сільського господарства України» та положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим цим же Указом Президента України є Держсільгоспінспекція України.

Проте, вищевказаними законодавчими та нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень вказаного органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі на звернення до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Крім того, Київською обласною державною адміністрацією, як органом уповноваженим розпоряджатися спірними земельними ділянками, з 2012 року по теперішній час жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих земельних ділянок вжито не було, у зв`язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.

Зважаючи на викладене, оскільки центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі не наділений повноваженнями щодо звернення до суду із позовними заявами про визнання недійсними розпоряджень райдержадміністрацій, а Київською обласною державною адміністрацією, як власником спірних земельних ділянок не вжито заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави з вказаних питань, з даною позовною заявою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації правомірно звернувся прокурор.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, вказаний позов пред'явлено в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як власника земельних ділянок водного фонду, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки водного фонду, які не могли бути передані у власність, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України, ст. 5 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що доводи позову знайшли підтвердження під час судового розгляду, при цьому слід врахувати відсутність заперечень відповідачів та третіх осіб, які жодним чином не спростували обставин, які покладені в основу позову, тому суд вважає доведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів держави у спірних правовідносинах, які підлягають судовому захисту.

Враховуючи тривалий час розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених прокурором предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, при цьому відповідачі не заперечили проти позову та не спростували доводи прокурора, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати відповідні до ст.88 ЦПК України слід покласти на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-59, 60, 61, 209, 212-214, 226 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 17, 20, 21, 35, 52, 60, 152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 21, 31, 204, 215, 216, 387, 388, 392, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 5, 86, 88, 89 Водного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з чужого незаконного володіння: