Ухвала суду № 67101643, 12.06.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

За участю секретаря Кальник А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3

на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_3, за участю залученого співвідповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", третьої особи ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспорної пригоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 08.01.2016 на 259 км автодороги Київ-Харків сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, належного ОСОБА_4, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля ОСОБА_5, 2009 р.в. д.н.з. НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2 та під його керуванням. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу автомобіль ОСОБА_5, 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 зазнав механічних пошкоджень, які унеможливлюють його подальшу експлуатацію у зв’язку з необхідністю проведення ремонтно-відновлювальних робіт. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.01.2016 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП з накладенням на нього відповідного штрафу. Оскільки поліс ОСЦПВВТЗ у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутній, дані про нього до бази МТСБУ не внесені вважає, що МТСБУ, поряд з ОСОБА_3, є належними відповідача у справі, з яких солідарно повинно бути стягнуто відшкодування заподіяної шкоди, а саме матеріальну шкоду в сумі 67566 грн. на проведення відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_5, 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 та 700 грн. за проведення визначення вартості матеріального збитку. Також просив стягнути з МТСБУ та ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду у сумі 3378 грн. та 40000 грн. відповідно, а також судові витрати у справі.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 45804 (сорок п’ять тисяч вісімсот чотири) грн. 20 коп., з яких: 42 104 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 700 грн. витрат за проведення визначення вартості матеріального збитку та 3000 грн. моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Моторно (транспортного) страхового бюро України відмовлено.

Вирішено питання стягнення судових витрат у справі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його змінити та збільшити розмір стягненої в рахунок відшкодування матеріальної шкоди з 42 104, 20 грн. до 67 566, 00 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП збільшивши розмір з 3000 грн. до 40 000, 00 грн. В іншій частині рішення суду просить залишити без змін.

В свою чергу, з рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_3 та також подав на нього апеляційну скаргу, обґрунтовуючи її тим, що відшкодування шкоди має бути компенсовано ПрАТ «СК «Україна» відповідно до страхового полісу серії АІ/5587128 від 23.04.2015.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянтів, приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 є власником легкового автомобіля CHEVROLET AVEO SF69Y, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.(т.1 а.с.7). Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 забезпечена полісом №АІ/5047195 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що виданий ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (т.1 а.с.8).

Власником автомобіля «ЗАЗ-110308», 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_3 є громадянин ОСОБА_4, житель ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.а.с.9-10,14,15). Цивільно-правова відповідальність щодо даного транспортного засобу забезпечена полісом №АІ/5587128 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що виданий ПрАТ «СК «Україна» (т.1 а.с.191).

Далі судом встановлено, що 08.01.2016 о 15 год.30 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_3 на 259 км автодороги Київ-Харків не дотримався безпечної швидкості руху, не зорієнтувався в дорожній обстановці, яка склалася, в результаті чого здійснив виїзд на смугу зустрічного руху та зіткнення з автомобілем НОМЕР_4. Постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 25.01.2016, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні вищезазначеного адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (т.1 а.с.а.с.9-10,12,13,14-15,17).

Згідно Звіту №164 про оцінку майна (визначення вартості матеріального збитку) щодо автомобіля CHEVROLET AVEO SF69Y, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 від 24.02.2016 з фототаблицями до нього та невід’ємними додатками, що складений ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи», вартість відновлюваного ремонту автомобіля складає 67 566 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику вищевказаного автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася 08.01.2016 складає 42104 грн.20 коп. (т.1 а.с.а.с.58-100). За проведення вказаного Звіту згідно акту прийому-передачі від 24.02.2016 ОСОБА_2 сплачено на користь ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» кошти в сумі 700 грн. (т.1 а.с.57).

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 неодноразово звертався з відповідними заявами про проведення необхідних страхових виплат до ПрАТ «СК «Україна», однак жодної відповіді від даної страхової компанії не отримав (т. 1 а.с. 31, 33, 34, 37, 40).

08.06.2016 позивач звернувся до ПАТ СК «Країна» з відповідною заявою і отримав відповідь що жодних договорів страхування з гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_3 або будь-якою іншою особою, за яким виступав би забезпечений транспортний засіб марки «Славута-1103», д.н.з. НОМЕР_5, ПАТ «СК «Країна» не укладала, а тому відсутні правові підстави для виплати заявнику страхового відшкодування.

Крім того, тут же, ПАТ «СК «Країна» зазначено, що згідно з Витягу з єдиної централізованої бази даних Моторно-транспортного страхового бюро України, цивільно-правова відповідальність, які на законних підставах допущені до керування транспортним засобом марки «Славута-1103», д.н.з. НОМЕР_5, станом на дату ДТП (08.01.2016), була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Україна» за Полісом №АІ/5587128 (т.1 а.с. 28).

Також як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до МТСБУ про виплату йому страхового відшкодування.

28.03.2016 року МТСБУ надало ОСОБА_2 відповідь, згідно якої вбачається, що ПрАТ «СК «Україна» не визнана банкрутом, що покладає на страхову компанію обов’язковість проведення виплат (.т. 1 а.с. 23).

З огляду на викладені обставини, зокрема те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Славута-1103», д.н.з. НОМЕР_5 ОСОБА_4 застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Україна» відповідно до страхового полісу №АІ/5587128 від 23.04.2015, який діяв до 23.04.2016, така страхова компанія не ліквідована і не перебуває у стадії банкрутства, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог стосовно Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Далі вирішуючи спірні правовідносини, місцевий суд вірно виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник-особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки або особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Відповідно до статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Крім того, згідно ст. 29 вказаного вище Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, місцевий суд встановивши, що в результаті ДТП, що мала місце 08.01.2016 року, ОСОБА_2 діями водія автомобіля «ЗАЗ-110308», 2004 р.в., д.н.з. «ЗАЗ-110308», 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_5, що належить ОСОБА_4 – ОСОБА_3 заподіяна матеріальна шкода в сумі 42104 грн. 20 коп., прийшов до вірного висновку, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню.

Разом з тим, з метою забезпечення реалізації абсолютного права позивача на відшкодування шкоди, завданої ДТП безпосередньо особою, яка завдала шкоду відповідачем у справі ОСОБА_3 (до якого позивачем заявлено позовні вимоги), суд прийшов до висновку про те, що з ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню матеріальна шкода, завдана в результаті ДТП, що мала місце 08.01.2016 року в сумі 42104 грн.20 коп. та 700 грн. за проведення визначення вартості матеріального збитку.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з наведеними в мотивувальній частині рішення правовими висновками, які Верховний Суд України висловив у постанові від 20 січня 2016 року та від 26 жовтня 2016 року.

Зокрема в постанові ВСУ від 26.10.2016 (справа № 6-954цс16) йдеться про те, що потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно п.1 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується особі внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірним рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» розмір відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо ), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. ... При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом встановлено, що внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди було завдано матеріальну шкоду майну позивача, а саме: належному йому автомобілю, внаслідок чого ОСОБА_2 зазнав моральних страждань, розмір яких, виходячи з характеру та розміру матеріальних збитків, суд першої інстанції оцінив у розмірі 3000 гривень.

Виходячи з розміру матеріальної шкоди та вимог закону, колегія суддів вважає такий розмір моральної шкоди достатнім, а висновок суду в цій частині вірним та обґрунтованим.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами і їм надана належна правова оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, а відтак суд обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

В свою чергу, апеляційні скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в них доводи є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Так, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, що стягненню підлягає вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля, а не вартість матеріального збитку, не заслуговують на увагу, оскільки згідно вимог чинного законодавства відшкодуванню підлягають реальні збитки.

Так, за змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі – Методика) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі – КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що заявлений розмір завданої позивачу моральної шкоди саме в сумі 40 000 грн. є недоведеним.

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки не спростовують висновків суду та не підтверджують належними доказами їх неправомірність, зводяться до незгоди з судовим рішення.

Крім того, ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернення до страхової компанії з приводу відшкодування стягнених з нього сум.

Так, відповідно до викладеної правової позиції в постанові ВСУ від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 останній зазначив, що право потерпілого на відшкодування шкоди заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним було укладено договір обов’язкового страхування цивільної правової відповідальності.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення постановлено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим не вбачається підстав для його скасування або зміни.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – відхилити.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ..

Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_1

Судді /підпис/ ОСОБА_6 /підпис/ ОСОБА_7

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області ____ ОСОБА_1