Постанова № 67098214, 07.06.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа № 914/13/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

при секретарі судового засідання: Оштук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хустська пересувна механізована колона», № 34 від 03.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1724/17 від 11.04.2017 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 16 березня 2017 року

у справі № 914/13/17 (суддя Пазичев В.М.),

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хустська пересувна механізована колона», м. Хуст, Закарпатської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Облсількомунгосп», м. Львів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області, с. Вільхівці, Тячівського району, Закарпатської області,

про стягнення заборгованості за виконані роботи згідно акту форми № КБ-2в та довідки форми № КБ-3 за грудень 2013 року в сумі 655753,44 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: не прибув;

від відповідача: ОСОБА_2 (п/к за довіреністю № 47 від 05.05.2017 р.), ОСОБА_3 (п/к за довіреністю № 2 від 19.01.2017 р.);

від третьої особи: не прибув.

Права та обов’язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України представникам роз’яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів – не надходило.

Представником відповідача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового засідання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2017 р., справу № 914/13/17 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хустська пересувна механізована колона», № 34 від 03.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1724/17 від 11.04.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 10.05.2017 року, про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази – оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 р. у даній справі, розгляд справи відкладено на 07.06.2017 р., про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені (том ІІІ, а. с. 19-20/зворот).

В судове засідання представник апелянта/позивача, повторно, не прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подав заперечення на відзив відповідача № 58 від 25.05.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3697/17 від 02.06.2017 р.), в якому просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, визнати недійсним договір переведення боргу від 03.02.2014 р., а також стягнути з відповідача всі судові витрати, також до заперечень скаржником долучено копію листа (заперечення) № 30 від 15.03.2017р.

Як вбачається з апеляційної скарги (том ІІ, а. с. 215-221), апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2017 р. у справі № 914/13/17 повністю та прийняти нове рішення про задоволення позову ТзОВ «Хустська ПМК» до ТзОВ «НВО «Облсількомунгосп» про стягнення суми 655 753,44 грн. та визнати недійсним договір про переведення боргу від 03.02.2017 р.

Від відповідача в судове засідання прибули два представники, проти апеляційної скарги заперечили з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, надали усні пояснення по справі, навели свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду справи, просять у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення місцевого господарського суду від 16.03.2017 р. по справі № 914/13/17 - залишити без змін.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору представник в судове засідання, повторно, не прибув, вимог ухвали суду повторно не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, був повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, однак, поштова кореспонденція повернута поштовим відділенням з відміткою поштового зв’язку: «Відмова».

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хустська пересувна механізована колона», № 34 від 03.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1724/17 від 11.04.2017 р.) до провадження та з підстав зазначених в ухвалі суду від 10.05.2017 р. розгляд справи було відкладено, про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією.

Однак, уповноважений представник апелянта/позивача та третьої особи в судове засідання, повторно, не прибули.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., “Чуйкіна проти України” № 28924/04 від 13.01.2011р.).

За наведених обставин, враховуючи те, що апелянт/позивач, відповідач та третя особа належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією, колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника апелянта/позивача та третьої особи за наявними в матеріалах справи документами, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Крім того, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 р. участь уповноважених представників обов’язковою не визнавалась (том ІІІ, а. с. 19-20).

Слід зазначити, що поштова кореспонденція, яка була скерована судом апеляційної інстанції на адресу третьої особи, повернута поштовим відділенням з відміткою поштового зв’язку: «Відмова».

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 р. (п. 5 резолютивної частини ухвали) зобов’язано третю особу (Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області) подати суду: письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу; докази в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, однак, вимоги ухвали суду третьою особою виконано не було.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до ч. 4 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Статтею 75 ГПК України визначено, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 914/13/17 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника апелянта/позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2017 року у справі № 914/13/17 (суддя Пазичев В.М.) у задоволенні позовних вимог - відмовлено (том ІІ, а. с. 187, 188-207).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням місцевого господарського суду, скаржник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Хустська пересувна механізована колона»), звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІ, а. с. 215-221), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2017 р. у справі № 914/13/17 повністю та прийняти нове рішення про задоволення позову ТзОВ «Хустська ПМК» до ТзОВ «НВО «Облсількомунгосп» про стягнення суми 655753,44 грн. та визнати недійсним договір про переведення боргу від 03.02.2017 р.

Також апелянтом в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції було подано лист (доповнення до апеляційної скарги) № 45 від 27.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3015/17 від 03.05.2017 р.), в якому апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2017 р. у справі № 914/13/17 повністю та прийняти нове рішення про задоволення позову ТзОВ «Хустська ПМК» до ТзОВ «НВО «Облсількомунгосп» про стягнення суми 655753,44 грн. та визнати недійсним договір про переведення боргу від 03.02.2017 р. та стягнути з відповідача усі судові витрати (том ІІІ, а. с. 1-3).

Апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з’ясуванням усіх обставин справи, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню.

Так, скаржник апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що укладений між відповідачем та третьою особою договір суперечить частині 2 статті 203 ЦК України, оскільки на думку апелянта, відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним, в даному випадку Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області (третя особа) не набув статусу юридичної особи, так, як не здійснив свою легалізацію шляхом реєстрації, як того вимагає ст.13 Закону України «Про органи самоорганізації населення», в п.п.1,2 якої зазначено,що легалізація органу самоорганізації населення є обов’язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування, а статус юридичної особи орган самоорганізації населення набуває лише у разі реєстрації виконавчим комітетом відповідної ради. Тобто, якщо орган самоорганізації населення немає свідоцтва про державну реєстрацію, він не є юридичною особою.

Також апелянт вважає, що незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи, а також від того, чи є вона благодійною організацією, об’єднанням громадян, органом самоорганізації населення,правоздатність її виникає з моменту державної реєстрації і отримання свідоцтва про державну реєстрацію. Про що зазначено у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.01.2002 р.

Апелянт в апеляційній скарзі та доповненні до апеляційної скарги № 45 від 27.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3015/17 від 03.05.2017 р.) звертає увагу суду на те, що Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області,з яким ТОВ НВО «Облсількомунгосп» уклав договір про переведення боргу (за участю ТОВ «Хустська ПМК») не є зареєстрованим як юридична особа і не знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто, сторона за договором про переведення боргу - Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області не є юридичною особою і не несе самостійної відповідальності. За таких обставин Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області не набув цивільної правоздатності юридичної особи і угоди,укладені ним,не можуть породжувати будь-яких прав та обов’язків.

Крім того, на думку скаржника, місцевий господарський суд відмовляючи в позові, безпідставно посилається на рішення Господарського суду Львівської області від 10.03.2016 р. у справі № 914/4420/15 за позовом ТОВ «Хустська ПМК» до ТзОВ «НВО «Облсількомунгосп» про стягнення 97004,06 грн. за виконані роботи по ізоляції труб на будівництві газопроводу від с. Грушово до с. Діброва, як на таке, що містить преюдиціальні обставини, які згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Зокрема в рішенні зазначається, що перераховані відповідачем кошти у 2012- 2013 роках на суму 844266,00 грн., були використані позивачем за цільовим призначенням, на придбання матеріалів для виконання робіт по газифікації сіл Тячівського району Закарпатської області, в т.ч. частково на будівництві газопроводу до с. Нересниця, Тячівського району, Закарпатської області, згідно договору підряду від 21.11.2013 р. та на придбання матеріалів при будівництві підвідного газопроводу до с. Солотвино, Тячівського району, Закарпатської області.

Скаржник стверджує, що посилання суду на справи № 914/4420/15 та № 914/116/15, про стягнення заборгованості за виконані роботи на будівництві газопроводу від с. Вишиватий до с. Вільхівці, на часткове використання перерахованих відповідачем коштів у 2012- 2013 роках на суму 844266,00 грн. свідчить про те, що метою суду було з’ясувати ті обставини, що між сторонами існували та існують правовідносини також і на підставі інших договорів та з приводу виконання підрядних робіт на інших об’єктах, відтак, суд не повинен був брати до уваги вказаних тверджень відповідача про перерахування коштів в 2012-2013 роках, оскільки позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що жоден з проведених платежів відповідачем, які підтверджуються наданим ним платіжними дорученнями, не були здійснені в погашення боргу за виконані роботи, що є предметом даного спору.

Відтак, апелянт зазначає, що відповідач, укладаючи договір про переведення боргу від 03.02.2014 р., являвся боржником перед ТОВ «Хустська ПМК» за договором від 21.11.2013 р. на суму 655753,43 грн., тобто він визнавав, що боргує ТОВ «Хустська ПМК» вказану суму і в п.3.2 договору про переведення боргу взяв на себе зобов’язання перед новим боржником підтвердити дійсність вимог кредитора-позивача в даній справі, а тому, є незрозумілим його заперечення наявності боргу за договором від 21.11.2013 р. на суму 655753,43 грн., який він намагався передати третій особі і який вважав дійсним.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хустська пересувна механізована колона» (скорочене найменування ТзОВ «Хустська пересувна механізована колона») є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 00910392, місцезнаходження юридичної особи: 90400, Закарпатська обл., м. Хуст, вул. І.Франка, 203, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том І, а. с. 77-90).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Облсількомунгосп» (скорочене найменування ТзОВ «НВО «Облсількомунгосп») є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 01337475, місцезнаходження юридичної особи: 79058, Львівська обл., м. Львів, Шевченківський р-н, проспект В.Чорновола, буд. 67, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том І, а. с. 39-46, 91-105).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області не є юридичною особою, місцезнаходження: 90542, с. Вільхівці, Тячівський район, Закарпатська область.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач 23.12.2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Хустська пересувна механізована колона» через відділення поштового зв’язку подано на розгляд Господарського суду Львівської області позовну заяву до Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Облсількомунгосп» про стягнення заборгованості за виконані роботи згідно акту форми № КБ-2в та довідки форми № КБ-3 за грудень 2013 року в сумі 655753,44 грн. та стягнення судових витрат, яка зареєстрована місцевим господарським судом 03.01.2017 р. за вх. № 13. Дану позовну заяву ухвалою суду першої інстанції від 05.01.2017 р. прийнято до розгляду та 16.03.2017 р. місцевим господарським судом прийнято відповідне рішення у даній справі, яке позивачем оскаржено в апеляційному порядку.

Місцевим господарським судом ухвалою від 25.01.2017 р. по справі № 914/13/17 було залучено до участі у справі за клопотанням відповідача третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району, Закарпатської області (п. 1.1. резолютивної частини ухвали)(том І, а.с. 146-148).

Колегією суддів дослідивши наявні в матеріалах справи докази встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 21 листопада 2013 року між ТОВ «Хустська пересувна механізована колона» (Позивач – у справі, Субпідрядник – за договором) та ТОВ Науково-виробниче об’єднання «Облсількомунгосп» (Відповідач – у справі, Генпідрядник – за договором) було укладено договір підряду на виконання робіт по об’єкту «Підвідний газопровід до с. Нересниця, Тячівського району, Закарпатської області ІІ-га черга будівництва» (надалі - ОСОБА_4) (том І, а. с. 14-15).

Зазначений договір укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України.

Сторонами в Договорі погоджена та підписана договірна ціна на суму робіт в розмірі 655753,44 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 16167,34 грн.

На виконання умов вищевказаного договору, який за своєю правовою природою є договором субпідряду, позивачем виконано для відповідача комплекс будівельно-монтажних робіт по будівництву підвідного газопроводу до с. Нересниця, Тячівського району, 2-а черга на загальну суму 655753,44 грн., що підтверджується відповідними Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт ф.КБ-3 за грудень 2013 року та Актом приймання виконаних підрядних робіт ф. КБ-2в за грудень 2013 року (том І, а. с. 16-17, 18-24, 25-30, 31-34).

Вищевказані Довідка про вартість виконаних підрядних робіт ф. КБ-3 та Акт приймання виконаних підрядних робіт ф. КБ-2в підписані уповноваженими представниками сторін за Договором та завірені належними їм печатками, а саме, з боку відповідача (генпідрядника) - Генеральним директором ТОВ НВО “Облсількомунгосп” п. Гойсаком О.М., від субпідрядника (позивача) – Генеральним директором ТОВ “Хустська ПМК” п. Хмарою М. Ю.

Об’єкт прийнято в експлуатацію 31.12.2013 р., що підтверджується відповідним Актом приймання закінченого будівництвом об’єкту систем газопостачання.

З матеріалів спарив вбачається, що відповідно до умов договору субпідряду б/н від 21.11.2013 р., а саме п. 2.5 договору, розрахунки відповідача (генпідрядника) з позивачем (субпідрядником) проводяться згідно довідок про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3 та актів приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в, підписаних сторонами за фактично виконані обсяги робіт, тобто розрахунки за виконанні роботи здійснюються генпідрядником грошовими коштами по факту виконання робіт після підписання акта форми № КБ-2в та довідки ф. № КБ-3.

З акта форми № КБ- 2в за грудень 2013 р. вбачається, що в такому акті відсутня дата підписання/тому датою підписання цього акту позивач в позовній заяві просив суд вважати останній день місяця, тобто 31.12.2013 р., оскільки розрахунок за виконані роботи здійснюються щомісячно в межах договірної ціни (п. 2.8. Договору), тобто строк оплати за виконані роботи по Акту ф. № КБ-2в за грудень 2013 року на суму 655753,44 грн. настав до 02 січня 2014 року, відтак, заборгованість на суму 655753,44 грн. не сплачена до цього часу.

Враховуючи зазначене позивачем на адресу відповідача було скеровано претензію вих. № 89 від 11.11.2016 р. з вимогою негайно перерахувати на рахунок позивача заборгованість в сумі 655753,44 грн. (том І, а. с. 38), яка надіслана на адресу відповідача 12.11.2016 р., що підтверджується фіскальним чеком (том І, а. с. 37), однак, відповідачем вищезазначена претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як зазначає апелянта/позивач, 03.02.2014 р. між відповідачем (ТОВ «НВО «Облсількомунгосп»), Газовим комітетом села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області (третя особа у справі) та позивачем (ТОВ “Хустська ПМК”) було укладено ОСОБА_4 про переведення боргу та надано завірену копію до матеріалів справи (том І, а. с. 138-140).

Згідно даного договору, відповідач переводить борг у сумі 655753,44 грн. за Договором підряду на виконання робіт при здійсненні газифікації населених пунктів Тячівського району Закарпатської області від 21.11.2013 р., укладеним між відповідачем (первісним боржником - ТОВ НВО “Облсількомунгосп”) і позивачем (кредитором - ТОВ “Хустська ПМК”), на Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області, який стає Новим боржником за Договором субпідряду від 21.11.2013 р., що був укладений між відповідачем і позивачем. З цієї причини відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що у позивача відсутнє право вимоги до відповідача за Договором субпідряду від 21.11.2013 року.

Однак, як стверджує позивач/апелянт в апеляційній скарзі, укладений договір про переведення боргу суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства згідно пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки третя особа, яка вчиняє правочин, має мати необхідний обсяг цивільної правоздатності.

Колегією суддів встановлено, що даний ОСОБА_4 від 03 лютого 2014 року, зі сторони Газового комітету села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області (новий боржник) підписано головою газового комітету ОСОБА_5, який діє на підставі протоколу № 2 зборів селян с. Вільхівці від 10 червня 2012 року. Проте, згідно вищевказаного протоколу, головою Газового комітету села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області обрано ОСОБА_6, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_5 - заступником голови газового комітету (том І, а. с. 134-136).

Так, апелянт/позивач зазначає, що відповідно до протоколу № 2 зборів селян с. Вільхівці від 10 червня 2012 року, голові сільського газового комітету надано право укладати Договори з правом підпису, а також давати доручення на виконання вищевказаних функцій заступникам голови сільського газового комітету або іншим особам, які входять у загальний склад сільського газового комітету.

На думку позивача, долучене до Договору переводу боргу від 03 лютого 2014 року доручення від 15 червня 2013 року, яким ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (мешканець с. Вільхівці, вул. Матросова, 19, Тячівського р-ну, НОМЕР_1, виданий 18.09.1997 р. Тячівським РВ УМВС України в Закарпатській області) уповноважує громадянина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, НОМЕР_2, виданий Тячівським РВ УМВС України в Закарпатській області 14 червня 2010 року) на представництво інтересів довірителя - ОСОБА_6 перед третіми особами, видане довірителем повіреному для його представництва перед третіми особами як фізичної особи за його власними і особистими інтересами, а не для представництва його як голови газового комітету села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області. Тобто, на підставі доручення від 15 червня 2013 року, виданого довірителем ОСОБА_6 громадянину ОСОБА_5 1.1., останній не мав права на підписання будь-яких угод від імені Газового комітету села Вільхівці Тячівського району, в т.ч. спірного Договору про переведення боргу від 03 лютого 2014року.

Таким чином, за твердженням позивача, ОСОБА_4 про переведення боргу від 03 лютого 2014 року був підписаний зі сторони Нового боржника неповноважною особою, а тому, у розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, такий правочин має бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦКУ, вчиняти правочини мають право суб’єкти цивільних прав. Таке право становить елемент їх правового статусу. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним.

Крім того, апелянт/позивач стверджує, що Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області не набув статусу юридичної особи, тому що він не здійснив свою легалізацію шляхом реєстрації, як того вимагає ст. 13 Закону України “Про органи самоорганізації населення”, в п.п. 1.2 якої зазначено, що легалізація органу самоорганізації населення є обов’язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. А статус юридичної особи орган самоорганізації населення набуває лише у разі реєстрації виконавчим комітетом відповідної ради. Тобто, якщо орган самоорганізації населення немає свідоцтва про державну реєстрацію, він не є юридичною особою.

Отже, позивач стверджує, що незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи, а також від того, чи є вона благодійною організацією, об’єднанням громадян, органом самоорганізації населення,правоздатність її виникає з моменту державної реєстрації і отримання свідоцтва про державну реєстрацію.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, керуючись ст. 83 ГПК України, позивач просить визнати недійсним повністю ОСОБА_4 переведення боргу № 1, укладений 03 лютого 2014 року між ТОВ науково-виробниче об’єднання “Облсількомунгосп” м. Львів, Газовим комітетом села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області та ТОВ “Хустська пересувна механізована колона”.

Окрім цього, позивач зазначає, що в спірному Договорі про переведення боргу № 1 від 03.02.2014 року відсутнє посилання на те, що саме по Договору підряду від 21.11.2013 р. по будівництву підвідного газопроводу до с. Нересниця Тячівського р-ну 2-а черга, укладеного між ТОВ “Хустська ПМК” та ТОВ НВО “Облсількомунгосп” м. Львів, борг переводиться на Нового боржника-Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області.

Крім того, в п. 1.1 спірного Договору про переведення боргу № 1 від 03.02.2014 р. зазначається, що первісний боржник переводить борг у сумі 655753,44 грн. за Договором субпідряду на виконання робіт при здійсненні газифікації населених пунктів Тячівського району Закарпатської області, укладеним між первісним боржником і кредитором. При цьому, номер і дата основного договору не зазначаються. Тобто, в Договорі про переведення боргу не вказується, що здійснюється перевід боргу саме по Договору підряду від 21.11.2013 р. по будівництву підвідного газопроводу до с. Нересниця, Тячівського р-ну, 2-а черга.

Вищенаведені обставини слугували підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за виконані роботи згідно акту форми № КБ-2в та довідки форми № КБ-3 за грудень 2013 року в сумі 655753,44 грн. та стягнення судових витрат.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже було зазначено вище у цій постанові, 21 листопада 2013 року між ТОВ “Хустська пересувна механізована колона” (надалі - позивач, субпідрядник) та ТОВ Науково-виробниче об’єднання “Облсількомунгосп” (надалі - відповідач, генпідрядник) укладено ОСОБА_4 підряду на виконання робіт по об”єкту “Підвідний газопровід до с. Нересниця, Тячівського району, Закарпатської області, ІІ-га черга будівництва” (надалі – ОСОБА_4 підряду).

Сторонами в Договорі підряду погоджена та підписана договірна ціна на суму робіт в розмірі 655753,44 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 16167,34 грн.

На виконання умов вищевказаного Договору підряду, який за своєю правовою природою є договором субпідряду, позивачем виконано для відповідача комплекс будівельно-монтажних робіт по будівництву підвідного газопроводу до с. Нересниця, Тячівського району, 2-а черга на загальну суму 655753,44 грн., що підтверджується відповідними Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт ф. КБ-3 за грудень 2013 року та Актом приймання виконаних підрядних робіт ф. КБ-2в за грудень 2013 року.

Вищевказані Довідка про вартість виконаних підрядних робіт ф. КБ-3 та Акт приймання виконаних підрядних робіт ф. КБ-2в підписані уповноваженими представниками сторін за Договором підряду та завірені належними їм печатками, а саме, з боку відповідача (генпідрядника) - Генеральним директором ТОВ НВО “Облсількомунгосп” п. Гойсаком О.М., від підрядника (позивача) – Генеральним директором ТОВ “Хустська ПМК” п. Хмара М. Ю.

Об’єкт прийнято в експлуатацію 31.12.2013 р., що підтверджується відповідним Актом приймання закінченого будівництвом об’єкту систем газопостачання.

В листі Державного комітету статистики України та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 7/98 від 03.03.1998 р. вказується, що акт приймання виконаних підрядних робіт є документом первинного обліку, який складається щомісячно для визначення вартості та обсягів виконаних будівельно-монтажних, ремонтних та інших підрядних робіт і є основою для складання довідки про вартість виконаних підрядних робіт.

Згідно з п. 96 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві” № 668 від 01.08.2005 р., підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 2.5 договору підряду б/н від 21.11.2013 р., розрахунки відповідача (генпідрядника) з позивачем (субпідрядником) проводяться згідно довідок про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3 та актів приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в, підписаних сторонами за фактично виконані обсяги робіт, тобто розрахунки за виконанні роботи здійснюються генпідрядником грошовими коштами по факту виконання робіт після підписання Акта форми № КБ-2в та довідки ф. № КБ-3.

Як вбачається з Акту форми № КБ- 2в за грудень 2013 р. відсутня дата підписання, тому, на думку позивача, датою підписання цього акту слід вважати останній день місяця, тобто 31.12.2013 р. Розрахунок за виконані роботи здійснюється щомісячно в межах договірної ціни (п. 2.8. Договору підряду), тобто строк оплати за виконані роботи по Акту ф. № КБ-2в за грудень 2013 року на суму 655753,44 грн. повинен був здійснитись до 02 січня 2014 року.

В зв’язку з неоплатою виконаних робіт, позивачем на адресу відповідача було скеровано претензію вих. № 89 від 11.11.2016 р. з вимогою негайно перерахувати на рахунок позивача заборгованість в сумі 655753,44 грн. (том І, а. с. 38), яка надіслана на адресу відповідача 12.11.2016 р., що підтверджується фіскальним чеком (том І, а. с. 37), однак, відповідачем вищезазначена претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, як встановлено місцевим судом, з чим погоджується колегія судів, в матеріалах справи є наявні рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2016 р. по справі № 914/4416/15 та рішення від 10.03.2016 р. по справі № 914/4420/15 (дані рішення набрали законної сили відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 р. по справі № 914/4416/15 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 р. по справі № 914/4420/15), з якого вбачається, позивачем та відповідачем визнано, що протягом червня 2012 року – листопада 2013 року позивач отримав від відповідача 844266 грн. грошових коштів, які відповідач перерахував з призначенням платежу: “на закупівлю матеріалів для виконання робіт по газифікації сіл Тячівського району Закарпатської області”.

Більше того, сторони погодилися, що даний факт, а також те, що частина цих коштів була використана позивачем на погашення заборгованості за спірним Договором підряду по будівництву підвісного газопроводу до с. Нересниця, Тячівського р-ну, Закарпатської області, 2-га черга на загальну суму 655753,44 грн.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що дані обставини були предметом дослідження при розгляді справ № 914/4416/15 та № 914/4420/15 та наполягають на застосуванні положень ст. 35 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з заперечень на додаткові пояснення відповідача від 13.03.2017 р. за № 24 та доповнень до відзиву від 27.02.2017 р. за № 18 (надалі – Заперечення) позивач зазначає, що в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 26.03.2016 р. у справі № 914/4416/15 зазначено, що колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували та існують правовідносини також і на підставі інших договорів та з приводу виконання підрядних робіт на інших об’єктах (селах Тячівського р-ну Закарпатської області), а у платіжних дорученнях, які підтверджують факт перерахування відповідних коштів позивачу, призначення платежу вказане: “оплата на закупівлю матеріалів для виконання робіт”. В цих же Запереченнях позивач зазначає, що вищезазначеним рішенням Господарського суду Львівської області встановлено, що перераховані кошти “НВО “Облсількомунгосп” в 2012-2013 роках в сумі 844266 грн. на закупівлю матеріалів для газифікації сіл Тячівського району були частково використані позивачем на придбання матеріалів при будівництві підвісного газопроводу до с. Солотвино Тячівського району Закарпатської області, що підтверджується відповідною Довідкою про вартість виконання підрядних робіт ф. КБ-3 та Актом приймання виконаних підрядних робіт ф КБ-2 за 2013 рік, та частково на придбання матеріалів на будівництво газопроводу до с. Нересниця Тячівського району Закарпатської області, згідно Договору підряду від 21.11.2013 р.

Крім того, у вказаних рішеннях Господарського суду Львівської області не вказано, яка частина з перерахованої відповідачем суми в 2012-2013 роках в розмірі 844266,00 грн. здійснена на закупівлю матеріалів при будівництві підвідного газопроводу до с. Солотвино, Тячівського району, Закарпатської області, а яка частина – на придбання матеріалів на будівництво газопроводу до с. Нересниця, Тячівського району, Закарпатської області. Позивач зазначає, що вказане свідчить про те, що метою було довести ті обставини, що між сторонами існували та існують правовідносини також і на підставі інших договорів та з приводу виконання підрядних робіт на інших об’єктах. Аналогічні пояснення були надані позивачем також при розгляді вищезазначених справ, що відображено також у відповідних судових рішеннях.

Отже, позивачем визнано та підтверджено вищезазначеними судовими рішеннями, що набрали законної сили, те, що частина договірної ціни по спірному Договору підряду від 21.11.2013 року на виконання робіт на об’єкті “Підвідний газопровід до с. Нересниця, Тячівського району, Закарпатської області, 2-га черга будівництва, що погоджена сторонами в сумі 655753,44 грн., в т.ч. ПДВ – 16167,34 грн., погашена при перерахуванні відповідачем коштів в сумі 844266,00 грн.

Однак, незважаючи на встановлені судами попередніх інстанції обставин, позивач не визначив та не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують, в якій саме сумі вищезазначені витрати були оплачені за рахунок перерахованих відповідачем коштів в сумі 844266,00 грн., а яка частина заборгованості із зазначеної позивачем в позовних вимогах суми 655753,44 грн. залишилась непогашеною сумою боргу.

Отже, незважаючи на те, що позивачем визнано погашення частини суми позовних вимог, як зазначено в позовній заяві, щодо стягнення повністю суми Договірної ціни за Договором підряду від 21.11.2013 року в сумі 655753,44 грн., ним не підтверджено, який розмір частини, що була раніше погашена відповідачем за рахунок раніше отриманих коштів в сумі 844266,00 грн., а яка частина залишилася непогашеною. Позивач продовжував наполягати на стягненні суми Договірної ціни за спірним Договором підряду від 21.11.2013 р. в повному обсязі та категорично заперечив проти встановлення фактичної суми заборгованості судовим експертом при проведенні експертизи.

Отже, виходячи з вищенаведеного, слід зазначити, що незважаючи на вимоги суду, позивачем не доведено і не підтверджено належними та допустимими доказами фактичний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за виконання Договору підряду від 21.11.2013 року, стягнення якої є предметом даного позову.

Слід зазначити, що укладаючи 03 лютого 2014 року між відповідачем (надалі – Первісний боржник), ТОВ “Хустська ПМК” (надалі - Кредитор) та особою, яка, згідно преамбули Договору № 1 представляла Газовий комітет села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області на підставі протоколу зборів селян с. Вільхівці від 10.06.2012 р., ОСОБА_5 (паспорт серія ВР № 418473, виданий 14.06.2010 року Тячівським РВ УМВС у Закарпатській обл., ідент. № НОМЕР_3, адреса: буд. № 19, вул. Шевченка, с. Вільхівці, Тячівський р-н, Закарпатська обл.)(надалі – Новий боржник) сторонами було підписано ОСОБА_4 про переведення боргу № 1 (надалі – ОСОБА_4 № 1), згідно п. 1.1 якого, зобов'язання по сплаті заборгованості відповідача перед позивачем за виконання робіт згідно Договору підряду від 21 листопада 2013 року, підписаного між відповідачем та ТОВ “Хустська ПМК”, в сумі 655753 (шістсот п'ятдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят три) гривні 44 копійки перейшли до Нового боржника.

Відтак, відповідно до п. 1.2 Договору про переведення боргу № 1 від 03 лютого 2014 року, позивач дав згоду на зміну боржника та переведення боргу за виконання робіт по договору, що став основою даного судового позову, до Нового боржника.

Згідно п. 1.2 Договору № 1, підписанням цього договору Кредитор дає повну згоду на переведення боргу за Основним договором від Первісного боржника до Нового боржника.

Згідно п. 3.3 Договору № 1, після підписання даного Договору Кредитор не має права висувати Первісному боржнику жодних претензій щодо невиконання Новим боржником умов даного Договору і/чи Основного договору та підтверджує виконання Первісним боржником усіх зобов'язань перед Кредитором за Основним договором.

Згідно п. 5.1 Договору № 1, цей ОСОБА_4 набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Згідно п. 5.2 Договору № 1, після підписання цього Договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу.

Згідно п. 5.3 Договору № 1, зміни в цей ОСОБА_4 можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору.

Згідно п. 5.4 Договору № 1, зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Згідно п. 5.5 Договору № 1, усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.

Згідно п. 5.6 Договору № 1, Цей ОСОБА_4 складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою на трьох сторінках у трьох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін.

Слід зазначити, що договір про переведення боргу № 1 від 03 лютого 2014 року з боку “Кредитора” підписано Генеральним директором позивача - ОСОБА_7, з боку “Первісного боржника” ОСОБА_4 № 1 підписано Генеральним директором відповідача - ОСОБА_8, з боку “Нового боржника” ОСОБА_4 № 1 підписано ОСОБА_5

Норми ЦК України передбачають певні вимоги щодо правомірності зміни боржника у зобов'язанні. Так, згідно ч. 1 ст. 520 ЦКУ, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. У даному випадку позивач дав згоду на зміну боржника (п. 1.2 Договору про переведення боргу № 1 від 03 лютого 2014 року).

Згідно норм ст. 513 та ст. 521 ЦК України, правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання. У даному випадку, і Основний договір, і ОСОБА_4 переведення боргу № 1 укладено в письмовій формі. Отже, в цілому можна зробити висновок, що ОСОБА_4 про переведення боргу № 1 від 03 лютого 2014 року не суперечить нормам ЦК України.

Також, згідно норм ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом тощо. Оскільки зазначений вище ОСОБА_4 про переведення боргу № 1 вступив в силу і не суперечить нормам ЦК України, то з 03 лютого 2014 року зобов'язання по оплаті наданих послуг за Договором підряду від 21 листопада 2013 року перейшло до представника газового комітету села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області. Також слід зазначити, що згідно п. 3.3 Договору № 1, позивач підтвердив виконання відповідачем усіх зобов'язань перед ТОВ “Хустська ПМК” по Договору від 21 листопада 2013 року та погодився з тим, що не має права висувати до відповідача претензій по ньому та щодо невиконання новим боржником зобов'язань по сплаті боргу.

Як вбачається з тексту Договору про переведення боргу № 1 від 03 лютого 2014 року, даний ОСОБА_4 зі сторони Газового комітету села Вільхівці Тячівського району Закарпатської області (новий боржник) підписано його представником ОСОБА_5, який діє на підставі протоколу № 2 зборів селян с. Вільхівці від 10 червня 2012 року.

За твердженням позивача, ОСОБА_4 про переведення боргу № 1 від 03 лютого 2014 року був підписаний зі сторони нового боржника неповноважною особою, а тому, у розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, такий правочин має бути визнаний недійсним за суб’єктним складом.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Однак, незважаючи на вимоги суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують, що зміст Договору № 1 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно ч. 2 ст. 237 ЦК України, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Згідно ч. 3 ст. 237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно ч. 4 ст. 92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, ОСОБА_4 про переведення боргу № 1 від 03.02.2014 р. підписаний з боку Кредитора (позивача) Генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Хустська пересувна механізована колона” ОСОБА_7, з боку Первісного боржника (відповідача) - Генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання “Облсількомунгосп” ОСОБА_8, підписи яких засвідчені належними печатками сторін, що підтверджує наявність повноважень представників сторін на підписання даного Договору. Більше того, кожна сторінка цього Договору підписана представником позивача - Генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Хустська пересувна механізована колона” ОСОБА_7, підписи якого засвідчені оригіналом відтиску печатки даного підприємства.

Згідно ч. 1 ст. 30 ЦК України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно ч. 2 ст. 30 ЦК України, обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 34 ЦК України, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Згідно ч. 1 ст. 36 ЦК України, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно ч. 2 ст. 36 ЦК України, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Згідно ч. 4 ст. 36 ЦК України, цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Слід зазначити, що з боку Нового боржника ОСОБА_4 № 1 підписаний ОСОБА_5, однак, незважаючи на вимоги суду, учасниками процесу не надано належних та допустимих доказів Державної реєстрації Нового боржника, як юридичної особи, не надано установчих документів, тому підстав вважати, що, підписуючи ОСОБА_4 № 1, гр. ОСОБА_5 виступав в якості представника юридичної особи, немає.

Крім того, не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи, що підписала ОСОБА_4 № 1 від Нового боржника.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом встановлено, що незважаючи на вимоги суду, учасниками процесу не надано належних та допустимих доказів того, що при підписанні Договору № 1 волевиявлення будь-якого учасника процесу не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 про переведення боргу № 1, як і ОСОБА_4 підряду від 21.11.2013 р., вчинений у письмовій формі.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також слід зазначити, що сторонами у справі, не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, що договір про переведення боргу № 1 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, згідно ч. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ч. 1 п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Крім того, виходячи з аналізу правових норм, оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності підстав для визнання договору про переведення боргу № 1 від 03.02.2014 р. недійсним.

Інші твердження апеллянта/позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/позивача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2017 р. у справі № 914/13/17 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 35, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 16 березня 2017 року у справі № 914/13/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

07.06.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 13.06.2017 р.