Постанова № 67098095, 08.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р. Справа№ 925/6/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Майданевича А.Г.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від позивача: Ярчак І.С. - за дов.

від відповідача-1: Демидас Д.А. - за дов.

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи: Стилик О.Ю. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017

у справі №925/6/17 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) Публічного акціонерного товариства «Азот»;

2) Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Енергоринок»

про визнання угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

Національне антикорупційне бюро України (далі, позивач або НАБУ) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» (далі, відповідач-1 або ПАТ «Азот») та Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (далі, відповідач-2 або ПАТ «Черкасиобленерго») про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/64 від 10.10.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що угода у формі заяви ПАТ «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/64 від 10.10.2016 суперечить порядку проведення розрахунків на оптовому ринку електроенергії, встановленому Законом України «Про електроенергетику» та Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28, а також суперечить інтересам держави та суспільства, що є підставою для визнання її недійсною з огляду на норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.01.2017 залучено до участі у справі №925/6/17 Державне підприємство «Енергоринок» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (далі, третя особа або ДП «Енергоринок»).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 у справі №925/6/17 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною угоду у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.10.2016 №202-09/64.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь Національного антикорупційного бюро України 689 грн. витрат на сплату судового збору.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на користь Національного антикорупційного бюро України 689 грн. витрат на сплату судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що здійснене за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» від 10.10.2016 №202-09/64 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 6.3. Правил користування електричною енергією, порушує порядок розрахунків за поставлену електричну енергію та не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Азот» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 у справі №925/6/17 та відмовити Національному антикорупційному бюро України у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 зазначив, що нормами Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» не передбачено надання НАБУ права звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави.

Скаржник зазначає, що нормами статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» не передбачені положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Спеціальне законодавство не містить заборони на припинення зобов'язань шляхом проведення заліків зустрічних вимог. У свою чергу, позивачем не доведено, у чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору та наявність наміру хоча б однієї зі сторін щодо настання негативних наслідків.

Крім того, апелянт зазначає, що Верховний Суд України у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15 дійшов висновку, що зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

На думку апелянта, ПАТ «Азот» дотримані загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності оспорюваного правочину.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 20.04.2017.

03.04.2017 апелянт подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких додатково наголосив наступне: позивачу необхідно було довести, а суду на підставі доказів встановити факт нанесення державі матеріальної шкоди; в ході судового розгляду НАБУ та ДП «Енергоринок» не було надано жодних доказів, що зарахування зустрічних однорідних вимог було результатом зловмисної змови керівників відповідачів з метою завдання шкоди державі чи ДП «Енергоринок»; НАБУ не доведений факт порушення оспорюваним договором його прав та охоронюваних законом інтересів як позивача у справі.

14.04.2017 від представника Державного підприємства «Енергоринок» надійшли письмові пояснення у справі, у яких третя особа заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача-1, зазначивши, що заява ПАТ «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить Умовам та Правилам здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженим постановою НКРЕ від 13.06.1996 №15/1, Правилам користування електричною енергією, затвердженим постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28, положенням Закону України «Про електроенергетику» та порушує встановлений ним порядок проведення розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України.

20.04.2017 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

У зв'язку із перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. у відпустці, судове засідання, призначене на 20.04.2017, не відбулося.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Яковлєв М.Л., розгляд справи №925/6/17 призначено на 25.05.2017.

25.05.2017 представник відповідача-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення у справі, у яких наголосив на необхідності врахування під час вирішення спору правових висновків, викладених у рішенні Господарського суду Черкаської області від 07.12.2016 у справі №925/965/16.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 розгляд справи було відкладено на 08.06.2017.

Представник відповідача-2 у судове засідання знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Оскільки у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-2 про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на те, що неявка його представника не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-2.

Представник відповідача-1 заявив у судовому засіданні 08.06.2017 усне клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю надання додаткових пояснень у справі.

Представники позивача та третьої особи проти задоволення вказаного клопотання заперечували.

Колегія суддів, заслухавши думку представників учасників судового процесу з приводу заявленого відповідачем-1 клопотання про відкладення розгляду справи, ухвалила відмовити у його задоволенні з підстав його необгрунтованости.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі відповідача-1, заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 24.05.2005 між Відкритим акціонерним товариством «Черкасиобленерго» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго»), як постачальником, та Відкритим акціонерним товариством «Азот» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Азот»), як споживачем, було укладено Договір постачання електричної енергії №524-213/24 (далі, Договір постачання №524-213/24).

Відповідно до пункту 1 Договору постачання №524-213/24 постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є то невід'ємними частинами.

Згідно з пунктом 2.1.2. Договору постачання №524-213/24 постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору.

Пунктом 2.2.3. Договору постачання №524-213/24 передбачено, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до пункту 9.4. Договору постачання №524-213/24 цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2005 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

На підставі пункту 9.4. Договору постачання №524-213/24 строк дії цього договору щорічно продовжувався протягом 2005 - 2016 років.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, під час здійснення господарської діяльності Публічне акціонерне товариство «Азот» за поставлену електричну енергію за лютий 2016 року заборгувало 25 000 000,00 грн.

15.09.2016 між ПАТ «Азот» (позикодавець) та ПАТ «Черкасиобленерго» (позичальник) було укладено Договір про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги №285-304 (далі, Договір №285-304).

Відповідно до пунктів 2.1., 4.2. Договору №285-304 розмір фінансової допомоги становить 25 000 000,00 грн. Строк повернення фінансової допомоги встановлюється до 30.09.2016.

Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 25 000 000,00 грн. у строк до 30.09.2016 Публічному акціонерному товариству «Азот» не повернуло.

Заявою від 10.10.2016 №202-09/64, адресованою Публічному акціонерному товариству «Черкасиобленерго», Публічне акціонерне товариство «Азот» заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме вимоги Публічного акціонерного товариства «Азот» до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 25 000 000,00 грн. і вимоги Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Публічного акціонерного товариства «Азот» про оплату боргу за поставлену у лютому 2016 року активну електричну енергію у сумі 25 000 000,00 грн. та про припинення зобов'язань між цими особами щодо сплати однією одній вказаної суми коштів.

Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» заяву Публічного акціонерного товариства «Азот» від 10.10.2016 №202-09/64 про зарахування зустрічних однорідних вимог отримало 12.10.2016 і після цієї дати отримані від Публічного акціонерного товариства «Азот» кошти безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 25 000 000,00 грн. на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання, передбачений для розрахунків споживачів за поставлену їм електричну енергію, не перевело, не повернуло їх Публічному акціонерному товариству «Азот» і не оскаржило вказане вище зарахування зустрічних однорідних вимог у судовому порядку.

Звертаючись до суду першої інстанції, Національне антикорупційне бюро України зазначало, що оспорювана угода про зарахування зустрічних однорідних вимог укладена з порушенням вимог законодавства, а саме статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (далі, НКРЕ) від 31 липня 1996 року №28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач вказував, що зазначена угода суперечить інтересам держави (стаття 228 Цивільного кодексу України).

Водночас, позивач, з посиланням на приписи статей 1, 16, 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, зазначав про наявність підстав для звернення з даним позовом про визнання угоди недійсною у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення. При цьому вказував, що антикорупційним бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Національного антикорупційного бюро України, а доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це, суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Так, слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому, треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Національне антикорупційне бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач вбачає у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі.

Твердження ПАТ «Азот» про те, що НАБУ не доведено правомірність свого звернення з позовом про визнання недійсною угоди є безпідставними та спростовуються вищезазначеними правовими нормами.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку немає необхідності у доведенні Національним антикорупційним бюро України порушення своїх особистих цивільних (господарських) прав та інтересів, оскільки НАБУ звернулось до суду із даним позовом не для захисту своїх особистих, як юридичної особи, цивільних (господарських) прав та інтересів, а для захисту інтересів держави і суспільства як державний орган, уповноважений на це пунктом 13 статті 17 Закону України «Про національне антикорупційне бюро України», що кореспондується із частиною 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначено у пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди Цивільному кодексу України та Господарському кодексу України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому, суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 6-923цс15.

Стаття 601 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачають можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги і, що таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

З викладених вище обставин справи та норм Цивільного і Господарського кодексів України вбачається, що зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» від 10.10.2016 №202-09/64, як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов'язання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, стаття 602 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік випадків, коли зарахування зустрічних вимог не допускається:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Цивільний та Господарський кодекси України безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заяві публічного акціонерного товариства «Азот» від 10.10.2016 №202-09/64 зустрічних однорідних вимог, які є такими, проте передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом.

Заперечуючи проти позову, скаржник зазначає, що спеціальним законодавством у сфері електроенергетики не передбачено заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Такі доводи апелянта є безпідставними та спростовуються наступним.

Закон України «Про електроенергетику», як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 Закону України «Про електроенергетику» термін «поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії» визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін «алгоритм оптового ринку електричної енергії» - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про електроенергетику» купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Частиною 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Подібні вказаним нормам частини 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» містить і пункт 6.3. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28 з урахуванням внесених до них у подальшому змін і доповнень.

Відповідно до частини 3 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на:

- поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії;

- поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами;

- поточний рахунок енергопостачальника;

- поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії".

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 15-1 Закону України «Про електроенергетику» передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що внаслідок здійсненого за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» від 10.10.2016 №202-09/64 зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачі зігнорували вимоги Закону України «Про електроенергетику» і Правил користування електричною енергією щодо оплати поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провели розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому порядку без використання поточного рахунку зі спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнули перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що в силу статті 26 Закону України «Про електроенергетику» не вважається оплатою спожитої Публічним акціонерним товариством «Азот» у лютому 2016 року електричної енергії.

Таким чином, здійснене за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» від 10.10.2016 №202-09/64 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15, 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 6.3. Правил користування електричною енергією.

Зі змісту Закону України «Про електроенергетику» вбачається, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, порушення відповідачами встановленого Законом України «Про електроенергетику» і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 №2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», на яку посилається відповідач-1 у апеляційній скарзі, була прийнята до внесення змін і доповнень Законом України від 02.12.2010 №2756-VI у частину 1 статті 203 та у частину 3 статті 228 Цивільного кодексу України, тому не містить роз'яснень щодо застосування цих норм Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 02.12.2010 №2756-VI.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (пункт 3.7. постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Враховуючи вищевстановлені обставини справи, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки полягала у тому, щоб обійти встановлений Законом України «Про електроенергетику» і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії та залишити усю отриману Публічним акціонерним товариством «Черкасиобленерго» суму коштів фінансової допомоги у своєму розпорядженні, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

Доводи ПАТ «Черкасиобленерго» про його непричетність до порушення інтересів держави і суспільства та безпідставність пред'явлення НАБУ позову до нього, як до відповідача-2 у справі, враховуючи, що зарахування зустрічних однорідних вимог було здійснено Публічним акціонерним товариством «Азот» в односторонньому порядку, колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на те, що Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» сприяло вчиненню цього правочину, про що свідчить його бездіяльність після отримання від Публічного акціонерного товариства «Азот» заяви від 10.10.2016 №202-09/64 про зарахування зустрічних однорідних вимог і його правові позиції, викладені у відзиві на позов, які не ґрунтуються на нормах Закону України «Про електроенергетику» і Правилах користування електричною енергією. З огляду на вказане, позивачем правомірно визначено ПАТ «Черкасиобленерго» відповідачем-2 у справі, оскільки внаслідок здійснення неправомірного зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» від 10.10.2016 №202-09/64, припинились зобов'язання обох відповідачів, що у даному випадку суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, місцевий господарський суд у ході судового розгляду вірно встановив наявність наміру у діях відповідачів та дав оцінку наслідкам вчинення такого правочину.

Посилання відповідача-1 на ту обставину, що доказом вини сторін правочину, яка виражається у намірі порушити публічний порядок, повинен був бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, не приймаються судом до уваги, оскільки Вищий господарський суд України в інформаційному листі «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» зазначив про те, що вирок суду, постановлений у кримінальній справі, є лише одним із доказів вини особи. У свою чергу, питання чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.

Колегія суддів також наголошує на тому, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень частини 3 статті 509 цього Кодексу зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту статті 13 Цивільного кодексу України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням правом слід розуміти передбачену нормами права поведінку управомоченої особи по здійсненню свого суб'єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам.

Згідно частини 3 статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що при здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачами було порушено принцип справедливості, що обґрунтовується тим, що при наявності необхідної кількості коштів на погашення заборгованості за договором №524-213/24, ПАТ «Азот» замість погашення суми боргу у розмірі 25 000 000,00 грн. перерахувало такі кошти ПАТ «Черкасиобленерго» як правову допомогу, що свідчить про недобросовісність, зокрема, ПАТ «Азот» в частині виконання свого обов'язку по оплаті поставленої електричної енергії.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у Цивільному та у Господарському кодексах України від 16.01.2003 відсутнє визначення терміну «угода», проте цей термін вживається у цих Кодексах як тотожний термінам правочин, договір, контракт, зобов'язання тощо, тому у даному спорі вимога позивача про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.04.2016 №202-09/93 є тотожною вимозі про визнання недійсним вчиненого Публічним акціонерним товариством «Азот» згідно з його заявою від 10.10.2016 №202-09/64 одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Отже таке формулювання позивачем позовної вимоги, яке він вказав у позовній заяві, є правильним.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням принципу справедливості, добросовісності, норм чинного законодавства, а саме частини 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» та суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсною.

Разом з тим, є помилковими посилання ПАТ «Азот» на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення не було взято до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15 щодо можливості припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд України зазначив наступне: «висновок Господарського суду Львівської області, наведений у рішенні від 11 вересня 2014 року та у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2015 року, з яким погодився і Вищий господарський суд України, про те, що ні Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу», ні договором від 01 січня 2012 року №В128 не передбачено розрахунку за спожитий газ у порядку взаємозаліку грошових вимог, є безпідставним, оскільки згідно з укладеними договорами сторони прямо передбачили таку можливість, а Закон не містить прямої заборони стосовно подібних розрахунків».

Отже, Верховним Судом України у вказаній справі досліджувались правовідносини суб'єктів господарювання в контексті положень Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», та відповідність правочину саме нормам вказаного закону, в той час як у справі №925/6/17 правочин було визнано судом недійсним у зв'язку з його невідповідністю положенням Закону України «Про електроенергетику», інтересам держави.

Також, не приймаються до уваги посилання відповідача-1 на правові висновки, викладені у рішенні Господарського суду Черкаської області від 07.12.2016 у справі №925/965/16, яке набрало законної сили, оскільки правовідносини та предмет спору, які досліджувались у вказаній справі, не є аналогічними тим, що досліджуються у справі №925/6/17.

Твердження скаржника з приводу того, що судом першої інстанції у резолютивній частині оскарженого рішення безпідставно не було визначено наслідків недійсності оспорюваної угоди, що свідчить про поверхневий розгляд справи, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Так, у позовній заяві НАБУ було заявлено вимогу про визнання недійсною угоди у формі заяви ПАТ «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.10.2016 №202-09/64.

Відповідно до абзаців 5, 6 пункту 2.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у разі задоволення позову господарський суд у резолютивній частині рішення зазначає про визнання правочину недійсним (у тому числі й на майбутнє) і одночасно може зазначити про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню, та/або найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (пункт 4 частини першої статті 84 Господарського процесуального кодексу України), а за необхідності й строк виконання певних дій (абзац 2 частини 2 цієї статті Господарського процесуального кодексу України). У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України.

Відтак, оскільки заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину є виключно його правом, а також у зв'язку з тим, що вихід за межі позовних вимог є правом суду, місцевий господарський суд правомірно зазначив у резолютивній частині рішення про визнання недійсною угоди без застосування наслідків її недійсності.

Поруч із вищевикладеним, колегія суддів вважає також за необхідне зазначити, що станом на час вирішення спору ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває в загальній процедурі банкрутства у відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19.01.2013, в стадії розпорядження майном (справа №14-01/1494 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»).

Відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю таких спорів є їх розгляд і вирішення господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Згідно частини 1 статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з підстав, вказаних в цій статті.

Однак, Національне антикорупційне бюро України не є ані арбітражним керуючим, ані конкурсним кредитором, ані головою комітету кредиторів у справі №14-01/1494 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго».

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не містить положень щодо необхідності розгляду судом в межах справи про банкрутство позовних заяв, поданих іншими особами, що не набули певного процесуального статусу в справі про банкрутство.

При цьому, позивач не обґрунтовував позовні вимоги обставинами, визначеними частиною 1 статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Крім того, пунктом 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, однак оскаржена угода була укладена лише кредитором, а в боржника виник обов'язок припинення правовідносин в силу особливостей вчинення односторонніх правочинів, які виникають внаслідок дій лише однієї особи.

Відтак, пред'явлення позову НАБУ до ПАТ «Черкасиобленерго», яке перебуває у процедурі банкрутства, у межах даного позовного провадження не суперечить нормам чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах. Позовні вимоги про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/64 від 10.10.2016 обгрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі про задоволення позовних вимог обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Азот» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 у справі №925/6/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 у справі №925/6/17 залишити без змін.

Матеріали справи №925/6/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.Г. Майданевич

М.Л. Яковлєв