Постанова № 67097970, 08.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р. Справа№ 910/23487/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з"явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Провідна"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 14.02.2017р.

у справі № 910/23487/16 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Стархова компанія "Колоннейд Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Провідна"

про стягнення 3 976, 55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.02.2017р. у справі № 910/23487/16 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" страхове відшкодування у сумі 3976,55 грн. та судові витрати у розмірі 1378,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Провідна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати частково та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір задоволених позовних вимог з 3 976, 55 грн. до 813, 39 грн., посилаючись на те, що судом першої інстанції не були враховані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Звітом про оцінку вартості збитків №53/04/14 від 07.05.2014 визначено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу складає 10593,37 грн., відповідачем було частково сплачено суму страхового відшкодування у розмірі 9779,98 грн., отже обґрунтованим розміром страхового відшкодування є 813,39 грн.

Апелянт вважає, що не має нести відповідальність в розмірі реально понесених позивачем витрат за укладеним Договором добровільного страхування в межах укладеного полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Апелянт наголошує, що договір страхування є основоположним документом у відносинах між ПрАТ «СК «Колоннейд Україна» та його страхувальником, однак відносини між ПрАТ «СК «Колоннейд Україна» до ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» знаходяться виключно у сфері регулювання норм обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та регулюються виключно нормами спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон України «Про ОСЦПВВНТЗ») і договір добровільного страхування до цих відносин немає жодного відношення. На відміну від особи, яка скоїла дорожньо-транспортну пригоду та є відповідальною за її наслідки обов'язок виплати страхового відшкодування виникає у ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» на підставі договірних зобов'язань (полісу № АС/4757873), а не із зобов'язання, яке виникає внаслідок заподіяння шкоди.

Апелянт зазначає, що відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України. Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Тобто у даному передбачено відшкодування страховиком, лише оціненої вартості тобто вартості відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, визначеної у встановленої законом порядку (за результатами проведеної суб'єктом оціночної діяльності оцінки, а не рахунку СТО).

На думку апелянта, вирішуючи спір у справі, місцевий суд не звернув увагу на те, що дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється не тільки приписами Закону України "Про страхування" та умовами договору добровільного страхування, відповідно до якого ПрАТ «СК «Колоннейд Україна» зі своїм страхувальником - Комсомольський філіал ТзОВ «Цепелін Україна» узгодили не враховувати експлуатаційний знос при визначенні суми страхового відшкодування, а і загальними нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

При цьому, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2017р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Провідна" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді: Тищенко А.І., суддів Отрюха Б.В., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/23487/16, справу призначено до розгляду на 20.04.2017, викликано повноважних представників сторін в судове засідання.

Розпорядженням № 09-53/1601/17 від 20.04.2017р. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв'язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючим суддею ( суддею-доповідачем), у відпустці.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни колегії суддів від 20.04.2017 справу № 910/23487/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Тищенко А.І., суддів: Майданевича А.Г., Отрюха Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2017р. прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Провідна" до провадження в новому складі колегії суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду № 910/23487/16 від 20.04.2017р. розгляд справи відкладено на 16.05.2017 у зв»язку з неявкою представників сторін в судове з засідання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду № 910/23487/16 від 16.05.2017р. розгляд справи відкладено на 08.06.2017 у зв»язку з неявкою представника відповідача в судове з засідання.

В судове засідання представники сторін не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомлено.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, враховуючи строки розгляду справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін, які не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.

Відповідно до довідки № 9375090 про дорожньо-транспортну пригоду 14.04.2014 в м. Комсомольську на вул. Дніпровська, 76 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів "Mitsubishi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, та "Renault", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно із вказаною довідкою дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм транспортного засобу "Mitsubishi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, ОСОБА_2 п. 2.3А. Правил дорожнього руху України.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 14.04.2014, підтверджується постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 30.04.2014 (справа №534/912/14-п).

Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

На момент ДТП, на підставі договору добровільного страхування автотранспорту №CAS0022756 від 18.12.2013, укладеного між Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" (змінено на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна") та Комсомольським філіалом ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" (страхувальник) майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземного транспортного засобу "Renault", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 були застраховані в позивача (строк дії договору з 01.01.2014 по 31.12.2014).

Відповідно до Звіту № 53/04/14 від 07.05.2014 про оцінку вартості розміру збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу марки "Renault", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу становить 15649,33 грн.; вартість ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 10593,37 грн.

Відповідно до рахунку на оплату №СП001199 від 29.04.2014 вартість відновлювального ремонту застрахованого у позивача транспортного засобу становить 14756,53 грн.

Згідно із страховим актом № НОМЕР_2 від 13.05.2014 за вищевказаним страховим випадком позивачем визначено, що виплаті підлягає страхове відшкодування у розмірі 13756,53 грн.

Позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 13756,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням №000030679 від 15.05.2014.

Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Mitsubishi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 була застрахована в ПрАТ "Страхова компанія "ПРОВІДНА" (відповідач у справі) згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/4757873, термін дії з 21.12.2013 по 20.12.2014).

Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 50000,00 грн. та франшизу у розмірі 0,00 грн.

22.10.2014 позивачем направлено на адресу відповідача регресну вимогу про сплату страхового відшкодування у сумі 13756,53 грн.

Відповідач частково сплатив позивачу страхове відшкодування на суму 9779,98 грн., у зв'язку із чим не відшкодованою залишилось страхове відшкодування у сумі 3976,55 грн. (13756,53 - 9779,98).

Враховуючи те, що цивільна відповідальність осіб, які користуються транспортним засобом "Mitsubishi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, з вини водія якого трапилась ДТП, була застрахована в ПрАТ "Страхова компанія "ПРОВІДНА" та останнім було частково здійснено сплату страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 3976,55 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 354 ГК України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як встановлено судом, у відповідності до умов договору добровільного страхування автотранспорту №CAS0022756 від 18.12.2013, внаслідок настання 14.04.2014 страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 13756,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням №000030679 від 15.05.2014.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Отже, на підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.

Позивач, виплативши страхове відшкодування страхувальнику (шляхом перерахування коштів на рахунок ремонтної організації), отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду у межах фактичних витрат.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Mitsubishi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у відповідача відповідно до полісу №АС/4757873, обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як встановлено судом, розмір страхового відшкодування, що підлягав сплаті за договором добровільного страхування наземного транспорту, визначався позивачем на підставі рахунку на оплату №СП001199 від 29.04.2014, виданого ремонтною організацією.

Посилання відповідача на необхідність вирахування коефіцієнту фізичного зносу визнаються судом необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно із ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Як встановлено судом вище, правовідносини позивача і страхувальника - Комсомольського філіалу ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" виникли на підставі договору добровільного страхування автотранспорту, а тому вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За таких обставин, позивач визначив розмір страхового відшкодування на підставі рахунку ремонтної організації без вирахування коефіцієнта фізичного зносу, що узгоджується із умовами договору та приписами Закону України "Про страхування".

Виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідача у сумі страхового відшкодування в розмірі 13756,53 грн., тобто у межах фактичних затрат.

При цьому, стаття 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює правовідносини між відповідачем як страховиком та його застрахованою особою, а не між відповідачем як особою, зобов'язаною відшкодувати збитки за винну особу, та позивачем як особою, яка відшкодувала збитки постраждалій особі, що спростовує посилання відповідача на положення даної норми в обґрунтування своїх заперечень щодо необхідності визначення зносу пошкодженого транспортного засобу.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу. Звіт про оцінку транспортного засобу є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 15.04.2015 у справі №3-50гс15) та Вищого господарського суду України (постанови від 26.09.2016 у справі №910/26829/15, від 19.10.2016 у справі № 910/7108/16, від 10.08.2016 у справі №910/1187/16, від 14.09.2016 у справі № 910/3650/16).

Враховуючи те, що згідно із положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", до позивача в межах фактичних затрат перейшло право вимоги до відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на суму 13756,53 грн., суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення несплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 3976,55 грн. у межах фактичних затрат (13756,53 грн. - 9779,98 грн.(сплачена відповідачем сума страхового відшкодування)).

Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Полісом №АС/4757873 встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну в розмірі 50 000 грн., франшиза за даним полісом не передбачена.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" про стягнення 3 976,55 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апелянта про те, що транспортний засіб "Mitsubishi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, був застрахований відповідачем згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому, при настанні страхового випадку, передбаченого договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відповідач керується, зокрема, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не Законом України "Про страхування", колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулюють правовідносини між відповідачем, як страховиком та його застрахованою особою, а не між відповідачем як особою, зобов'язаною відшкодувати збитки за винну особу, та позивачем як особою, яка відшкодувала збитки постраждалій особі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2016 р. у справі № 910/3650/16.

Стосовно доводів скаржника про те, що оскільки звітом № 53/04/14 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу від 07.05.2014 р., вартість відновлювального ремонту автомобілю "Renault", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 15649,33 грн.; вартість ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 10593,37 грн., відповідачем було частково сплачено суму страхового відшкодування у розмірі 9779,98 грн., то обґрунтованим розміром страхового відшкодування є 813,39 грн., а отже позивач безпідставно звернуся до відповідача із вимогою про повернення в порядку регресу коштів на загальну суму 3973,55 грн., колегія зазначає наступне.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, ні нормами законодавства про страхування, ні договором страхування, укладеним між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності, а тому, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку № СП001199 від 29.04.2014.

Наведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 21.01.2014 р. у справі № 910/11450/13, від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 15.01.2013 р. у справі № 5011-72/9778-2012, від 30.01.2013 р. у справі № 5011-35/11156-2012, від 13.05.2013 р. у справі № 5011-50/17051-2012, від 30.07.2013 р. у справі № 910/3655/13.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду. Відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, або про належне виконання відповідачем своїх зобов»язань перед позивачем.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Провідна" на рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2017р. у справі № 910/23487/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2017р. у справі № 910/23487/16 залишено без змін.

Матеріали справи № 910/23487/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.Г. Майданевич

Б.В. Отрюх