Рішення № 67097672, 07.06.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Аганіні В.Ю.

за участю представників сторін :

від позивача: Гузь Г.В. за довіреністю;

від відповідача: Дорогань О.М. за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/726/17:

За позовом: Селянського (фермерського) господарства "ТІЛЕЦЬ";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО";

про визнання недійсними пунктів договору, -

в с т а н о в и в :

Селянське (фермерське) господарство «Тілець» (далі - Позивач) звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (далі - Відповідач) із позовом про визнання недійсним пунктів 2.10, 5.1 та 7.2 Договору поставки № 159-О від 28.03.2014 року, з тих підстав, що вказані пункти Договору поставки, на думку позивача, ставлять сторони договору в нерівні умови, що за своєю суттю, є несправедливим.

З підстав ст.ст. 1-3, 11, 203, 215, 253, 256, 258, 634, 49, ст.ст. 217, 223, 231, 232 ГК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України позивач просить позов задовольнити.

Відповідач з вимогами не згоден з підстав викладених у відзиві на позов.

За клопотанням представника позивача справа розглянута в режимі відео конференції у присутності обох сторін.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.05.2017р. строк розгляду спору по справі продовжено до 08.06.2017р.

В засіданні суду 07.06.2017 р. за правилами ст. 85 ГПК України, у присутності представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представників сторін, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як свідчить зміст позову, позивач просить визнати недійсними пункти 2.10, 5.1 та 7.2 Договору поставки № 159-0 від 28.03.2014 року, які на його думку ставлять сторони договору в нерівні умови, що є, за своєю суттю, несправедливими.

При цьому позивач посилається на приписи ст. ст. 3, 203, 215 ЦК України,

Як випливає з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (Постачальник, Відповідач) та селянським (фермерським) господарством «Тілець» (Покупець, Позивач) 28 березня 2014 року укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № 159-О, згідно умов п. 1.1. якого в строки, визначені Договором, Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену Договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов Договору.

Пунктом 2.1. Договору ціна Договору становить вартість товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2.-2.5. Договору, що передається за цим Договором та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в Додатках до Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору господарські зобов'язання сторін цього Договору виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов'язань Покупця по оплаті вартості товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п. 9.1. Договору), а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям до повного їх виконання.

Згідно п. 7.2. Договору, у випадках порушення умов даного Договору, Постачальник має право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов Договору Покупець:

а) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

б) сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

в) сплачує на користь Постачальника 28 % річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. З ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Аналогічні положення закріплено також і в ст. 49 Господарського кодексу України, за якою держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Позивач зазначає що в порушення зазначених норм та принципів цивільного та господарського права, пункти 2.10, 5.1 та 7.2 Договору поставки № 159-0 від 28.03.2014 року ставлять сторони договору в нерівні умови, є, за своєю суттю, несправедливими.

Позивач також зазначає зазначений договір поставки є договором приєднання.

При цьому посилається на ст. 634 ЦК України, за якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Проаналізувавши приведене суд прийшов до наступного висновку.

Як свідчить зміст пункту 5.1 вказаного Договору, цим пунктом сторони Договору визначили, що господарські зобов'язання сторін Договору, які виниклі на його основі, існують протягом одного року з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов'язань Покупця по оплаті вартості Товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням ( крім випадку, передбаченого п. 9.1 Договору ), а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

Проаналізувавши приведений пункт Договору суд вважає що цим пунктом Договору сторони визначили строк дії господарських зобов'язань сторін за цим Договором - протягом одного року з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.

Інакше кажучи господарські зобов'язання сторін за цим Договором (передача товару Постачальником Покупцю) тривають протягом одного року з його підписання уповноваженими представниками сторін.

Зобов'язання Покупця по оплаті вартості Товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності припиняються лише їх належним виконанням, тобто діють до їх повного виконання.

З приведеного на думку суду випливає, що вказаним пунктом Договору сторони визначили коло cвоїх прав та обов'язків та це не свідчить про нерівні умови сторони договору з підстав вказаних позивачем.

Пунктом 2.10 Договору визначено право Постачальника, у випадку недостатності коштів, отриманих від Покупця на виконання в повному обсягу зобов'зань за Договором, провести черговість зарахування коштів.

Тобто цим пунктом Договору Сторони визначили право Постачальника, при виконанні договору, провести черговість зарахування коштів, у випадку недостатності коштів, отриманих від Покупця.

Виходячи з приведеного суд відхиляє доводи позивача, що вказаний пункт Договору призводить до дисбалансу між інтересами кредитора та боржника, та протирічить природі штрафних санкцій у господарському та цивільному праві.

Пунктом 7.2 Договору, виходячи з його змісту, сторони визначили право Постачальника притягнути до цивільної відповідальності Покупця у випадку порушення умов Договору.

При цьому у вказаному пункті Договору сторони визначили межу відповідальності Покупця у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України, штраф в розмірі 20% від несплаченої суми та 28 % річних від простроченої суми в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України.

Розмір вказаної відповідальності передбачений норами ГК та ЦК України, Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так за ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку розмір процентів річних встановлений Договором - 28 % річних від простроченої суми.

Стаття 549 ЦК України визначено поняття неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячі зі змісту ст. 549 ЦК України сторони у Договорі можуть визначити будь-який відсоток штрафу за невиконане або неналежне виконане зобов'язання.

Отже, виходячи з приведенного, суд відхиляє доводи позивача, що вказаний пункт Договору значно змінює положення вказаних Законів та приводять до дисбалансу між інтересами кредитора та боржника та протирічить природі штрафних санкцій у господарському та цивільному праві.

При цьому суд зазначає, що позивач, вказуючи що даний пункт Договору значно змінює положення вказаних Законів та приводить до дисбалансу між інтересами кредитора та боржника та протирічить природі штрафних санкцій у господарському та цивільному праві, ані у позові, ані в ході розгляду справи конкретно не зазначив у чому саме полягає зміна положень Закону змістом цього пункту Договору, яким чином зміст цього пункту Договору приводять до дисбалансу між інтересами кредитора та боржника та як зміст цього пункту Договору протирічить природі штрафних санкцій у господарському та цивільному праві.

Також суд зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.08.2015року, по справі № 916/1646/15, за позовом ТОВ «Спектр-Агро» до СФГ «Тілець» про стягнення заборгованості за договором поставки № 159-0 від 28.03.2014 року, яке залишено без змін, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 р. по справі № 916/1646/15, стягнуто з СФГ «Тілець» - пені, 28% річних, штрафу, відсотків за користування товарним кредитом, за спірними умовами договору.

Тобто, судом при розгляді вказаної справи встановлено правомірність нарахування Відповідачеві пені, 28% річних, штрафу, відсотків за користування товарним кредитом, як передбачено п.7.2 спірного Договору.

При цьому суд зазначає що вказаний Договір виконувався обома сторонами Договору без жодних зауважень. При укладенні цього Договору сторони зазначили у ньому що вони погоджуються з його умовами.

При цьому суд зазначає, що у вказаному рішенні зазначено про зменшеня розміру пені та штрафу з підстав того, що відносини між сторонам носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочення відповідача по розрахункам виникла через фінансові труднощі, а санкції у вигляді пені та штрафу спрямовані на спонукання сторони винної у порушені зобов'язання до його виконання та дотримання у подальшому, а не є засіб безпідставного збагачення.

Тобто, з підстав наявності тривалих взаємовигідних господарських зобов'язань між сторонами та тимчасове прострочення виконання зобов'язань, яке виникло з об'єктивних причин, судом і було зменшено розмір пені та штрафу при прийнятті вказаного рішення.

Виходячи з наведеного суд відхиляє доводи позивача про те, що з метою забезпечення балансу між інтересами кредитора і боржника та забезпечення застосування пені, як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, суди прийшли до висновку про необхідність зменшення суми штрафних санкцій.

Крім того суд зазначає, що вказаний Договір є чинним в частині повного виконання сторонами Договору своїх зобов'язань щодо розрахунку за товар.

З огляду на вищенаведене суд не вбачає правових підстав для задоволення позову як повністю так і частково.

Керуючись ст. ст.32,33,43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2017 р.

Суддя М.І. Никифорчук