Рішення № 67097180, 07.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2017№910/4127/17

За позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНТЕР СТАЛЬ ЛТД"

про стягнення 50 036,08 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивачa: Мезенцев О.О. - довіреність № 01-27/22 від 05.04.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНТЕР СТАЛЬ ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення 50 036,00 грн., в тому числі 26 843,56 грн. основного боргу, 15 998,76 грн. пені, 1 879,00 грн. штрафу, 3 999,71 грн. інфляційних втрат, 1 315,00 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 52 від 02.03.2015, не здійснив у повному обсязі поставку узгодженої між сторонами продукції, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати за недопоставлену продукцію.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/4127/17, розгляд справи призначено на 05.04.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.04.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 26.04.2017 року.

Представник позивача в судове засідання 26.04.2017 року не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав заяву № 01-11/1473 від 25.04.2017 про уточнення позовних вимог та відкладення розгляду справи. Відповідно до поданої заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 50 036,08 грн., в тому числі 26 843,56 грн. основного боргу, 15 998,76 грн. пені, 1 879,05 грн. штрафу, 3 999,71 грн. інфляційних втрат, 1 315,00 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.05.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/4127/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 31.05.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 31.05.2017 року надав письмові пояснення по справі.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 31.05.2017 року винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 07.06.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 07.06.2017 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви № 01-11/1473 від 25.04.2017 про уточнення позовних вимог, яка судом прийнята до розгляду.

Представник відповідача у судове засідання 07.06.2017 року не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до пунктів 3.9., 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) відповідач зареєстрований за адресою: 03150, місто Київ, вулиця Анрі Барбюса, будинок 5-Б, офіс 11. Аналогічна адреса відповідача була також вказана позивачем у позовній заяві.

На зазначену адресу відповідача судом на виконання приписів статей 64 та 87 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв'язку були скеровані ухвала про порушення провадження у справі від 16.03.2017, а також ухвали про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, про поважність причин невиконання вимог ухвал суду не повідомив.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Як на тому наголошено у пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка повноважного представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Разом з тим, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.06.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2015 року між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ИНТЕР СТАЛЬ ЛТД" (постачальник) укладено Договір № 52 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у видаткових накладних, надалі - "продукція", на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.1.2 Договору, загальна сума договору складається із сум видаткових накладних.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що кількість, ціна, номенклатура продукції вказується у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

У відповідності з п. 2.2 Договору, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від придбання всієї або частини продукції шляхом направлення постачальникові відповідного повідомлення з переліком продукції, від поставки якої він відмовляється, не пізніше ніж за 3 дні до дати поставки продукції. З моменту відправлення покупцем постачальникові повідомлення про відмову від придбання всієї або частини продукції, даний договір втрачає чинність у частині, що стосується продукції, зазначеної в повідомленні про відмову, але зберігає чинність у частині продукції, не зазначеної в повідомленні.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що поставка продукції здійснюється власними силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місті знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами) в термін 5-ти банківських днів з моменту отримання постачальником замовлення від покупця.

Постачання продукції здійснюється партіями. Асортимент та кількість кожної партії визначає покупець та надає відповідне замовлення постачальнику. Надання замовлення можливе засобами телефонного або факсимільного зв'язку (п.3.2 Договору).

Згідно з п.4.1 Договору, поставка продукції здійснюється за цінами, які визначені у видатковій накладній і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою продукції.

Відповідно до п.5.1 Договору, оплата покупцем продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі.

Оплата за поставлену продукцію має бути здійсненою не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції (п.5.2 Договору).

Пунктом 5.4 Договору визначено, що за узгодженням сторін можливі інші форми оплати, що не суперечать чинному законодавству.

У відповідності до п.10.5 Договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором. У випадку, якщо жодна із сторін не дасть відповідного письмового повідомлення про свій намір розірвати або змінити договір за 30 днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік з 1 січня до 31 грудня. Дана умова діє кожний рік.

Згідно з викладеними у письмових поясненнях № 01-11/1962 від 30.05.2017 доводів позивача, не спростованих відповідачем, на виконання умов п. 3.2. Договору представниками покупця за допомогою телефонного зв'язку визначено та погоджено з відповідачем відповідний асортимент продукції та надано відповідне замовлення, що не суперечить умовам укладеного між сторонами Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено позивачеві рахунок №176 від 21.04.2015 року на суму 180 970,75 грн.

Позивач, у свою чергу, здійснив оплату виставленого відповідачем рахунку на суму 180 970,75 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 915 від 06.05.2015 року.

Відповідачем здійснено часткову поставку продукції на загальну суму 154 127,19 грн., про що свідчить видаткова накладна № 15 від 29.04.2015 на суму 46 941,74 грн. та видаткова накладна № 6 від 15.06.2015 на суму 107 185,45 грн.

Залишок продукції на суму 26 843,56 грн. відповідачем поставлений не був.

Позивач звертався до відповідача із претензією № 2117 від 26.05.2016, в якій просив відповідача повернути зайво сплачені позивачем грошові кошти. Проте відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 671 Цивільного кодексу України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено частиною 2 статті 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постановах від 30.09.2015 р. у справі № 904/699/15, від 05.10.2016 р. у справі № 908/451/14.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем товару на суму 26 843,56 грн.

На підставі викладеного, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару в повному обсязі, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в розмірі 26 843,56 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 999, 71 грн. інфляційних втрат, 1 315,00 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Як на тому наголосив Верховний Суд України (постанова від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012) застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Таку ж саму правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 01.07.2015 у справі № 910/14120/14 та від 16.09.2014 у справі № 921/266/13-г/7.

При цьому, у п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 999,71 грн. інфляційних втрат та 1 315,00 грн. 3 % річних задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 15 998,76 грн. пені та 1 879,05 грн. штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов закону, а відтак з відповідача підлягає стягненню 15 998,76 грн. пені та 1 879,05 грн. штрафу за порушення виконання останнім строків поставки продукції.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, оскільки судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Витрати зі сплати судового збору на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Интер Сталь ЛТД" (03150, місто Київ, вулиця Анрі Барбюса, будинок 5-Б, офіс 11, код ЄДРПОУ 37955491) на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, селище міського типу Новогуйвинське, вулиця Дружби Народів, будинок 1, код ЄДРПОУ 07620094) 26 843 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок три) грн. 56 коп. основного боргу, 15 998 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 76 коп. пені, 1 879 (одну тисячу вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 05 коп. штрафу, 1 430 (одну тисячу чотириста тридцять) грн. 05 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2017.

Суддя М.Є. Літвінова