Рішення № 67094373, 07.06.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2197/17 Справа № 204/2113/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Токар Н. В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив встановити факт набуття ОСОБА_4 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку набувальної давності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська №558/4 від 25 жовтня 1991 року «Про закінчення будівництва самовільно розпочатого домоволодіння по АДРЕСА_1», дозволено відповідачу ОСОБА_4 закінчити будівництво самовільно розпочатого домоволодіння зовнішніми розмірами 7,0х8,0 м. і сіней розмірами 2,3х4,3 м. по АДРЕСА_1, а також закріплено за вказаним домоволодінням земельну ділянку за рахунок вільних міських земель площею 1431 кв.м. (з них 1000 кв.м. - постійного користування і 431 кв.м. - у тимчасове користування з благоустроєм проїзної частини загального користування довжиною 38 м 70 см та шириною 4,0 м/п). У 1991 році відповідачем було закінчено будівництво домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Також позивач зазначив, що з весни 2002 року він почав проживати у вказаному домоволодінні на правах наймача, відповідач з літа 2002 року у домоволодінні не проживає, а позивач підтримує це домоволодіння у належному стані, провів ремонтні роботи, господарює в ньому, продовжує відкрито, безперервно володіти, нерухомим майном більше ніж 10 років без отримання правовстановлюючих документів і реєстрації права власності.

У 2010 році відповідач дозволила позивачу зайнятись узаконенням самовільно побудованого нею домоволодіння, що свідчить довіреність від 10 квітня 2010 року, та на зазначене домоволодіння був виготовлений КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради технічний паспорт станом на 24 вересня 2010 року, згідно якого, домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, складається з житлового будинку літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1, загальною площею 71,7 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., ганок з терасою літ. а, сауна літ. Б, погріб літ. під Б, гараж літ. В, душ літ. Г, сарай літ. Д, споруди №1-4, І,ІІ. Згідно висновку щодо проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, станом на 14.11.2013 року, за результатами проведення технічного обстеження житлового будинку, встановлено відповідність житлового будинку вимогам надійності, безпечної експлуатації і можливість їх безпечної експлуатації, але вирішити питання про визнання права власності не може, у зв'язку з чим, позивач вимушений звернутись до суду.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року позов ОСОБА_3- задоволено та ухвалено; встановити факт набуття ОСОБА_4 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку набувальної давності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, заслухавши представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Задовольняючі позовні вимоги районний суд виходив з того, що рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська №558/4 від 25 жовтня 1991 року «Про закінчення будівництва самовільно розпочатого домоволодіння по АДРЕСА_1», дозволено ОСОБА_4 закінчити будівництво самовільно розпочатого домоволодіння зовнішніми розмірами 7,0х8,0 м. і сіней розмірами 2,3х4,3 м. по АДРЕСА_1, а також закріплено за вказаним домоволодінням земельну ділянку за рахунок вільних міських земель площею 1431 кв.м. (з них 1000 кв.м. - постійного користування і 431 кв.м. - у тимчасове користування з благоустроєм проїзної частини загального користування довжиною 38 м 70 см та шириною 4,0 м/п) (а.с.12,6).

У 1991 році відповідачем ОСОБА_4 було закінчено будівництво домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Також суд першої інстанції виходив з того, що позивач з весни 2002 року почав проживати у вказаному домоволодінні на правах наймача, підтримує це домоволодіння у належному стані, провів ремонтні роботи, господарює в ньому, продовжує відкрито, безперервно володіти, нерухомим майном більше ніж 10 років без отримання правовстановлюючих документів і реєстрації права власності, а відповідач у домоволодінні не проживає, у зв'язку з чим суд вважав можливим встановити факт набуття ОСОБА_4 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 та визанння права власності за позивачем на це домоволодіння за набувальною давністю.

Проте з такими висновками погодитися не можна, з огляду на наступне.

Так, зідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

А згідно, роз'яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Оскільки, як було встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 лише користувався спірним будинком, а тому на даний випадок дія норми 344 ЦК України не поширюється.

Крім того, доводи позивача про те, що він більше 10 років безперервно проживає у спірному будинку, здійснює його ремонт та сплачує всі комунальні послуги, до уваги прийняти не можна, оскільки ці дії позивача не свідчать про набуття ним права власності на будинок та не є підставою для набуття такого права.

Проте суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Також, колегія суддів не може погодитись з вимогами позивача про встановлення факту набуття ОСОБА_4 права власності на спірний будинок, оскільки як вбачається з матеріалів справи рішенням Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська від 25 жовтня 1991 року за №558/4 було дозволено ОСОБА_4 закінчити будівництво самовільно початого житлового будинку по АДРЕСА_1, закріплено за вказаним домоволодінням земельну ділянку за рахунок вільних міських земель та зобов'язано ОСОБА_4 після закінчення будівництва житлового будинку оформити технічну документацію в БТІ, проте остання цього не зробила та взагалі не оформила належним чином право влансості на вказаний об'єкт нерухомого майна, а також доказів неможливості оформлення правовстановлюючих документів суду не надано.

У зв'язку з чим позивач звернувся, в порушення вимог ст. 16 ЦК України, з неналежним способом захисту, а тому позовні вимог в цій частині не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

М.Ю. Петешенкова