Постанова № 67091226, 14.03.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Джабурія О.В.

суддів – Крусяна А.В.

– ОСОБА_1

при секретарі – Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 адміністративну справу за апеляційними скаргами ПП «Южноукраїнська фармацевтична компанія», Южноукраїнської об’єднаної Державної податкової інспекції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року у справі за позовом ПП «Южноукраїнська фармацевтична компанія» до Южноукраїнської об’єднаної Державної податкової інспекції в Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень №000069301/0, 0000471702/0, №0001492350 від 09.12.2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

ПП «Южноукраїнська фармацевтична компанія» звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об’єднаної Державної податкової інспекції в Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень №000069301/0, 0000471702/0, №0001492350 від 09.12.2010 року.

Від позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000471702/0 позивач відмовився згідно заяви від 01.07.2011 року, в зв’язку з чим провадження у справі в цій частині було закрито.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року, прийнятою в порядку письмового провадження, позовні вимоги задоволені частково. Скасовано частково податкове повідомлення-рішення №00000692301/0 від 09.12.2010 року на суму 97 916,75 грн. –донарахованого податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток та на суму 68 537 грн. –штрафних санкцій. В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою на постанову від 01 липня 2011 року. Апелянт просить змінити оскаржувану постанову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2010 р. №0000692301/0 про донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 97 916,75 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 68 537 грн., всього в сумі 166 453,75 грн., чим залишити позовні вимоги ПП «Южноукраїнська фармацевтична компанія»без задоволення.

Позивач з постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року також не погодився, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги підприємства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга «Южноукраїнська фармацевтична компанія»підлягає задоволенню, Южноукраїнської об’єднаної Державної податкової інспекції в Миколаївській області задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлені наступні обставини.

Відповідач здійснив планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07. 2008 по 30.06 2010, за результатами якої 25.11.2010 складено акт перевірки № 123/23-01/31979370. Перевіркою встановлено порушення п.5.1 п.п.5.2.1, п.5.2., п.п.5.3.9,п. 5.3., п.п.5.6.1 п.5.6., п.п.5.7.1. п.5.7 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 р. та п.п 17.1.3 п.17.1. ст..17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 р, а також п.п..2.6, пп. 2.11 п.2 Положення «Про ведення касових операцій в національній валюті України», затвердженого постановою НБУ № 637 від 15.12.2004. За результатами перевірки 09.12.2010 відповідач прийняв податкові рішення повідомлення: № 0000692301/0, яким донараховано позивачеві податок на прибуток у сумі 1 603 395,00 грн. з застосуванням штрафних фінансових санкцій у сумі 707 463,70 грн. та рішення повідомлення № НОМЕР_1 про застосування штрафних фінансових санкцій у сумі 10 996,00 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову частково.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

З висновками суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача погодитися не можна.

На сторінці 8-9 Акту перевірки перевіряючими зазначено, що за 1 квартал 2009 року позивачем завищені валові витрати на суму 391 667,00 грн. Це сума маркетингових послуг, на підтвердження яких позивачем надані первинні документи: Договір з ПП «Радіус-консалтінг-плюс»від 01.03.2009 року, акт прийому –передачі наданих маркетингових послуг від 23.03.2009 року, податкова накладна від 23.03.2009 року на загальну суму з урахуванням ПДВ 470 000 грн., але через відсутність зазначення місця здійснення цих послуг, розшифровки та специфікації проведених робіт органами ДПІ були здійсненні висновки, що витрачені кошти за цим договором не пов’язані з господарською діяльністю підприємства.

Суд першої інстанції вірно погодився з таким висновком органів ДПІ, оскільки, основним видом діяльності ПП «ЮФК»за КВЕДом 52.31.0 є »роздрібна торгівля фармацевтичними товарами», що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та довідкою з відділу статистики у м. Южноукраїнськ. ПП «ЮФК»має мережу аптек в різних містах України, через які підприємство й здійснює реалізацію товару. А від так, господарська діяльність підприємства потребує маркетингового дослідження ринку збуту.

Приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено поняття валових витрат підприємства це –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності». Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено які саме суми витрат повинні включатися до складу валових витрат підприємства, а саме: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В свою чергу у п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», викладений виключний перелік витрат, які не можуть бути включені до складу валових витрат: не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Водночас, п.п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено поняття господарської діяльності, це –будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як видно з аналізу вищенаведених норм, маркетингові та інформаційно - консультаційні послуги, не віднесено Законом до витрат, які не пов'язані з господарською діяльністю. Такої правової позиції дотримується Вищий Адміністративний суд, яку він виклав у своєму рішенні № 2а-К-46852/09 від 29.11.2010 р.

Матеріалами справи дійсно підтверджено, що обсяг послуг, наданих позивачеві відповідав меті здійснення господарської діяльності ПП «ЮФК», а саме допоміг збільшити асортимент товарів, укладенню нових угод з реалізаторами, проведенню рекламних акцій у місцях реалізації фармакологічної продукції, встановлення попиту на продукцію, яку реалізує позивач. Крім того, здійснення господарської операції по наданню маркетингових та консультативних послуг підтверджено документами первинного бухгалтерського обліку, які досліджувалися відповідачем під час перевірки, та будь-який порушень при їх складанні або підстав для визнання їх недійсними не було виявлено, що знайшло відображення в акті перевірки. Тому суд першої інстанції вірно вважає, що наведене свідчить про доведеність економічного обґрунтування дій позивача та зазначає, що з огляду на приписи п.п.5.2.1 п.5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»здійснені платником у цьому періоді витрати мають ознаки витрат, які понесені у якості підготовки виробництва, тобто правомірно віднесені до складу валових витрат підприємства. Отже, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не знайшли свого документального підтвердження. Як наслідок, за 1 квартал 2009 року сума 391 667, 00 грн. виплачена позивачем за договором маркетингових послуг, правомірно включена до складу валових витрат.

Відповідач надав суду розрахунок штрафних санкцій до акту перевірки від 25.11.2010 де зазначено, що у першому кварталі 2009 року позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 200 932,00 грн., в тому числі 97 916,75 грн.(25% від суми понесених витрат за договором маркетингових послуг ) податку на прибуток по господарській операції по наданню маркетингових послуг та відповідні штрафні санкції, згідно п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державним цільовими фондами»у сумі 10% від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для даного додатку, але не більше 50% такої суми та не менше 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Тому судова колегія в цій частині погоджується з висновком суду першої інстанції.

Стосовно включення до складу валових витрат сум на придбання векселів, суд першої інстанції вважав позовні вимоги позивача в цій частині такими, що не підлягають задоволенню.

Судова колегія встановила, що 16.07.08 ПП «ЮФК»уклало договір позики № 0716/2 з ТОВ «Компанія з управління активами «Портфельні інвестиції»про отримання позики в сумі 2 700 00 грн. з метою поповнення обігових коштів. Термін дії договору до 31.12.2026 року, однією з умов договору позики є щоквартальна сплата процентів в розмірі 35% річних за користування позикою.

Додатковими угодами № 1 від 01.11.08, № 2 від 29.01.09, № 3 від 26.08.09, № 4 від 29.09.09, № 5 від 26.11.09, № 6 від 17.12.09, № 7 від 25.01.09, № 8 від 11.03.09, № 9 від 25.06.10, № 10 від 28.09.10, та актів ПП «ЮФК»від ТОВ КУА «Портфельні інвестиції»отримано у якості позики грошові кошти в сумі 14 147 000 грн. Окрім того, додатковими угодами № №1,2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 (а.с.76-92), позикодавець та позичальник неодноразово збільшували процентну ставку за договором позики до розміру від 50% до 70 %, що суд першої інстанції вважав недоцільним.

З такою позицією погодитись не можна. Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, яки за змістом аналогічні правовідносинам встановленим Верховним Судом України щодо віднесення до складу витрат на придбання векселів в окремому «цінно паперовому»обліку вартості векселів, емітованих покупцями цінних паперів та інших товарів у платника податку –позивача.

Судова колегія вважає, що позивачем здійснено розрахунок за поставлені цінні папери та інші товари, що ґрунтується на законі (підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР) та позиції Державної податкової адміністрації України (далі –ДПА), викладеній, зокрема, в її листі від 19 березня 2008 року № 2466/6/15-0216, а також у пункті 2.3 Методичних рекомендацій щодо здійснення перевірок суб’єктів господарювання, які використовують цінні папери у фінансово-господарській діяльності, та порядку документування виявлених порушень податкового законодавства, викладених у додатку до листа ДПА від 23 червня 2006 року № 11927/7/23-1017.

Відповідно до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів.

У підпунктах 7.6.3 та 7.6.4 цього ж пункту визначено, що під терміном «витрати»слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості, а під терміном «доходи»–суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв’язку з таким продажем, обміном або відчуженням. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що формування витрат на придбання цінних паперів не пов’язується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу).

Саме тому судова колегія вважає протиправним висновки відповідача викладені в акті перевірки та наступному ППР в цій частині та приходе до висновку про необхідність повного задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення Южноукраїнської об’єднаної Державної податкової інспекції в Миколаївській області №0001492350 від 09.12.2010 року.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, судова колегія, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ПП «Южноукраїнська фармацевтична компанія»задовольнити, Южноукраїнської об’єднаної Державної податкової інспекції в Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року скасувати, постановити по справі нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов ПП «Южноукраїнська фармацевтична компанія».

Скасувати податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської об’єднаної Державної податкової інспекції в Миколаївській області №000069301/0, №0001492350 від 09.12.2010 року.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 19.03.2012 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький