Ухвала суду № 67091075, 08.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції, інспектора управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови за апеляційною скаргою управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 04 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Сихівського районного суду міста Львова з адміністративним позовом до управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції, інспектора управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії АР № 550924 від 28.02.2017.

Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 04 квітня 2017 року позов задоволено частково. Постанову інспектора Управління патрульної поліції у м.Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 від 28 лютого 2017 року серії АР № 550924 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасовано. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції подав апеляційну скаргу на вищевказану постанову суду, у якій вказує, що оскаржувана постанова є безпідставною та необґрунтованою, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що наявність суттєвої перешкоди для руху пішоходів підтверджується 2 поясненнями осіб, яким створилася перешкода. Оскільки пішоходи не мали можливості здійснити рух по тротуару за наявності автомобіля, який перешкоджав їхньому руху, вони змушені були виходити на проїжджу частину, тим самим наражаючи себе на небезпеку.

Представник апелянта ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити її з підстав, що у ній наведені.

Позивач у судове засідання не з’явився, подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін та клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 28 лютого 2017 року інспектором управління патрульної поліції у м.Львові Департаментом патрульної поліції лейтенантом поліції ОСОБА_2 винесено постанову серії АР № 550924, якою до позивача ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З даної постанови вбачається, що позивач 28 лютого 2017 року о 17:35 год. на вул. В.Великого, 18 у м.Львові здійснив стоянку на тротуарі, де для руху пішоходів залишилось менше 2 метрів, чим створив суттєву перешкоду для руху пішоходів, чим порушив п. 15.10 (в) ОСОБА_4 дорожнього руху України.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Згідно п. 1.10 ОСОБА_4 дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі – ОСОБА_4) стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих ОСОБА_4, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Пунктом 15.10 ОСОБА_4 встановлено, що стоянка забороняється: а) у місцях, де заборонена зупинка; б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м; г) ближче 50 м від залізничних переїздів; ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху; д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів; е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП) перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п’ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вимогами ч. 1 та 2 ст. 222 КУпАП України передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, як вірно враховано судом першої інстанції, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Частинами 1, 2 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інспектором управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 не здійснювались жодні вимірювальні дії, щоб підтвердити зазначене у постанові серії АР № 550924 від 28.02.2017 твердження про те, що для руху пішоходів залишилось менше двох метрів.

Відповідачем не доведено порушення правил стоянки, що створили перешкоди дорожньому руху, що є обов’язковою кваліфікуючою ознакою об’єктивної сторони інкримінованого правопорушення (перешкода для руху пішоходів, як про це вказано в оскаржуваній постанові такою не є), а тому у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, доводи апелянта про те, що наявність суттєвої перешкоди для руху пішоходів підтверджується 2 поясненнями осіб, яким створено перешкоду, то такі не заслуговують на увагу, оскільки згідно даних пояснень, особи не попереджались про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від дачі показань за ст.ст. 384, 385 КК України (а.с. 22, 23).

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем ОСОБА_4 дорожнього руху є безпідставними, належним чином не підтверджені.

На підставі наданих доказів та вимог чинного законодавства колегія суддів дійшла висновку, що при винесенні відповідачем постанови про адміністративне правопорушення порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягали задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду міста Львова від 04 квітня 2017 року у справі № 464/1703/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

ОСОБА_5

Повний текст виготовлено 13 червня 2017 року.