Постанова № 67090914, 08.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представників позивача ОСОБА_1,ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,

в с т а н о в и в:

ФОП ОСОБА_3 26.12.2016 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Держпраці у Тернопільській області, в якому з урахуванням зменшення розміру позовних вимог під час судового розгляду справи 07.02.2017 просив визнати протиправними та скасувати постанову управління Держпраці у Тернопільській області від 24.11.2016 №ТЕ 116/19/01-40/301 про накладення штрафу в розмірі 1450 грн, постанову управління Держпраці у Тернопільській області №ТЕ 116/1/19-01-40/301 про накладення штрафу в розмірі 4350 грн та постанову управління Держпраці у Тернопільській області №ТЕ 116/2/19-01-40/301 про накладення штрафу у розмірі 14500 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ФОП ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ФОП ОСОБА_3 дотримувався вимог законодавства про працю та виплачував своїм працівникам заробітну плату у законодавчо встановленому розмірі мінімальної заробітної плати. Вказує, що з урахуванням відсутності бухгалтера та того, що працівники інколи залучаються до праці в понадурочний час та у зв'язку із тим, що мінімальна заробітна плата за наявності підстав підлягає індексації, підприємець ОСОБА_3 виплачував працівникам кошти в розмірі більшому від мінімальної заробітної плати. Тобто в такому розмірі щоб в майбутньому не було заборгованості по оплаті за роботу в понадурочний час та суму індексації (оплата на випередження). Вказує, що підстави для проведення індексації заробітної плати за червень, липень, серпень 2016 року були відсутні, тому відповідач прийшов до помилкового висновку про інкриміноване порушення. Також, заробітну плату та аванс працівники отримують вчасно, в повному розмірі, заборгованості по них ФОП ОСОБА_3 не допускав. Про отримання заробітної плати працівники розписуються у відомостях про виплату заробітної плати. В книзі нарахувань заробітної плати працівник ОСОБА_4 не розписалась, тому що ця книга знаходилася в іншому магазині. На момент перевірки не було жодної заборгованості по виплаті заробітної плати продавцю ОСОБА_4, а тому висновки у акті перевірки є не обгрунтованими, а відповідно і постанови відповідача про накладення штрафу є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того зазначає, що у відповідача були відсутні законні підстави для проведення перевірки, у зв'язку із дією мораторію на проведення перевірок контролюючими органами, встановленого Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII.

При апеляційному розгляді представники позивача вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що Управлінням Держпраці у Тернопільській області проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування №19-01-40/301 фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на підставі наказу від 25.10.2016 (а.с. 93) та направлення на перевірку від 25.10.2016 №250 у період з 26.10.2016 по 28.10.2016 (а.с. 94).

28.10.2016 за результатами вказаної перевірки посадовими особами відповідача складено акт №19-01-40/301, яким згідно наданих для перевірки кадрових та бухгалтерських документів зафіксовані порушення трудового законодавства, зокрема, ст. 24, 47, 106, 115, 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. 24, 30, 33, 95 Закону України «Про оплату праці», ст. 21 Закону України «Про відпустки» (а.с. 29-40).

Цього ж дня складено протокол №19-01-40/205 про адміністративне правопорушення, про те, що ОСОБА_3 здійснюючи підприємницьку діяльність упродовж січня-вересня 2016 року вчинив адміністративне правопорушення за ознаками частини 1 статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення (а.с. 41-42), а саме:

1) Пунктом 6 частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України визначено, що при укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми є обов'язковим, а ч. 3 ст. 24 КЗпП України передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Документ, складений ФОП ОСОБА_3 при прийомі на роботу ОСОБА_5 не відповідає вимогам трудового договору, так як у ньому відсутні обов'язкові реквізити, а саме: про сторони, що його уклали (прізвища, імена та по-батькові; паспортні дані, реєстраційні номери облікових карток платника податків кожної із сторін); вид договору і термін його дії (строковий, безстроковий і т.п.); час роботи і відпочинку (тривалість робочого дня); не визначено вихідні дні та порядок і тривалість надання відпустки; не встановлено оплату праці найманого працівника; адреси сторін; умови розірвання договору та інше, що є порушення частини 1 та 3 статті 24 КЗпП України;

2) Всупереч вимогам частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавцем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Зокрема, графік роботи магазину «Влад» станом на день перевірки з 10.00 до 19.00 год., вихідний день - неділя. Впродовж січня - серпня поточного року ОСОБА_5 працювала за графіком з 10.00 до 20.00 год. щоденно, крім неділі. У наданому табелі обліку робочого часу за 2016 рік час роботи продавця ОСОБА_6 не співпадає із вищезазначеним графіком роботи магазину. Аналогічне порушення має місце і стосовно торгового місця у ТЦ «Пасаж» (продавець ОСОБА_4Г.), а саме: графік роботи з 9.00 до 19.30 год., вихідний день понеділок. Згідно пункту 4 трудового договору укладеного між ФОП ОСОБА_3 і продавцем ОСОБА_4 час виконання роботи встановлено з 9.00 до 17.00 год., а у табелі обліку робочого часу у серпні - вересні проставлено по 7 годин, по 6 та 5 годин роботи. Окрім цього, підприємцем ОСОБА_3 надано акт про відсутність на роботі продавця ОСОБА_5 від 06.09.2016, повідомлення про відсутність на робочому місці з 06 по 13 вересня (надіслане ОСОБА_5 рекомендованим листом). В той же час у табелі обліку робочого часу і у книзі нарахування заробітної плати зазначено, що продавець ОСОБА_5 звільнена 06 вересня 2016 року. Також має місце недостовірний бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Так, у книзі нарахування заробітної плати (відомість за серпень 2016 року) продавцю ОСОБА_5 нарахована заробітна плата 1829 грн. 57 коп., а за даними Пенсійного фонду України - 1562 грн. 57 коп. За даними книги нарахування заробітної плати (відомість за вересень 2016 року) продавцю ОСОБА_5 заробітна плата не нараховувалась та проставлено позначення «з/в 6/09.2016 р.», а за інформацією ПФУ їй нарахована заробітна плата 267,00 грн.;

3) Абзацом 1 статті 106 КЗпП України визначено: «за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки». Згідно табеля обліку робочого часу продавець ОСОБА_5 відпрацювала у лютому 2016 року 168 год., у березні - 175 і у червні - 159 год. Місячна норма робочих годин при шестиденному робочому тижні (тривалістю 40 годин) з одним вихідним днем становила: у лютому 2016 року 167 годин, у березні - 173, у червні - 158 год. Понаднормові години складають у лютому - 1, у березні - 2 і у червні - 1 година. У книзі нарахування заробітної плати за ці місяці оплата роботи в надурочний час не проведена, що є порушенням вимог статті 106 КЗпП України. Аналогічне порушення мало місце при оплаті праці продавця ОСОБА_4 Так, згідно табеля обліку робочого часу вищевказаний працівник відпрацювала у вересні 2016 року 176 год. при нормі - 174. Понаднормові години складають 2 години, але у книзі нарахування заробітної плати за вересень оплата надурочних годин відсутня;

4) Всупереч вимогам частини 6 статті 95 КЗпП України («заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку») та статті 33 Закону України «Про оплату праці», за наявності підстав індексація заробітної плати не проводилась. Зокрема, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та офіційно опублікованих індексів споживчих цін, заробітна плата працівників, які прийняті на роботу у січні 2016 року (базовий місяць) підлягала індексації у наступних розмірах: червень - 4,1, липень - 4,1 та серпень - 4,1 відсотка, що становить відповідно по 59,45 грн. у червні і липні та 41,24 грн. у серпні поточного року. Загальна сума не нарахованої і не виплаченої індексації продавцю ОСОБА_5 складає 160 грн. 40 коп.;

5) Частиною 1 статті 115 КЗпП України та частиною 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці» визначено: «заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата». Під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 не надав бухгалтерських документів (відомості на виплату заробітної плати, видаткові касові ордери та ін.) що підтверджували б виплату нарахованої продавцеві ОСОБА_4 заробітної плати за серпень - 893,34 грн. та вересень - 1412,02 грн. У своїй заяві від 26.10.2016 підприємець стверджує, що «заробітну плату та відпускні вона (ОСОБА_5Д.) отримала в повному об'ємі, підписи в книзі нарахування заробітної плати», а в той же час у цій же книзі (при наявності підписів ОСОБА_5Д.) відсутні підписи ОСОБА_4, що підтверджували б отримання нею заробітної плати за серпень та авансу і заробітної плати за вересень. Таким чином, сума невиплаченої заробітної плати продавцеві ОСОБА_4, станом на день перевірки, становить 2305 грн. 36 коп., що є порушенням частини 1 статті 115 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці»;

6) Всупереч вимогам частини 4 статті 115 КЗпП та статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Так, на прохання продавця ОСОБА_5 підприємець ОСОБА_3 надав їй частину щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 21 серпня по 5 вересня 2016 року, а відпускні виплатив - 19.08.2016 року, тобто за 2 дні до початку відпуски;

7) Відповідно до частини 1 етапі 47 КЗпП «власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в етапі 116 цього Кодексу». Частиною 1 етапі 116 визначено: «при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум». У день звільнення (6 вересня 2016 року) продавець ОСОБА_6 не працювала. 20 жовтня 2016 року ОСОБА_6 направила на адресу ФОП ОСОБА_3 листа з вимогою «повернути трудову книжку та провести повний розрахунок». Станом на день перевірки належно заповнена трудова книжка їй не видана та розрахунок не поведений, що є порушенням вимог частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП України.

28.10.2016 Управління Держпраці у Тернопільській області винесло припис №19-01-40/301-251, яким приписано: 1. Укладати трудові договори із найманими працівниками, відповідно до вимог статті 24 КЗпІІ України. 2. Забезпечити достовірний облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці, відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про оплату праці». 3. Оплату роботи в надурочний час привести у відповідність до вимог статті 106 КЗпІІ України. 4. Проводити індексацію заробітної плати працівників відповідно до вимог частини 6 статі 95 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про оплату праці». 5. Виплачу заробітної плати привести у відповідність до вимог статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці». 6. Розрахунки із звільненими працівниками проводити з дотриманням вимог частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП України (а.с. 43-44).

За наслідками проведеної перевірки Управлінням Держпраці у Тернопільській області прийнято:

- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 24.11.2016 №ТЕ 116/19-01-40/301 винесена в.о. начальника Управління Держпраці у Тернопільській області ОСОБА_7, якою накладено на ФОП ОСОБА_3 штраф у розмірі 1450,00 грн.

- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 24.11.2016 №ТЕ 116/1/19-01-40/301 винесена в.о. начальника Управління Держпраці у Тернопільській області ОСОБА_7, якою накладено на ФОП ОСОБА_3 штраф у розмірі 4350,00 грн.

- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 24.11.2016 №ТЕ 116/2/19-01-40/301 винесена в.о. начальника Управління Держпраці у Тернопільській області ОСОБА_7, якою накладено на ФОП ОСОБА_3 штраф у розмірі 14500,00 грн.

Позивач не погоджуючись із винесеними постановами відповідача звернувся із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно встановлено позивачем порушення трудового законодавства, зокрема, ст. 24, 47, 106, 115, 116 Кодексу законів про працю, ст. 24, 30, 33, 95 Закону України «Про оплату праці», ст. 21 Закону України «Про відпустки» та винесено оскаржувані постанови про накладення штрафу від 24.11.2016 за №ТЕ 116/19-01-40/301, №ТЕ 116/1/19-01-40/301 та №ТЕ 116/2/19-01-40/301, а тому позов є не обгрунтованим.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затверджене Наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 № 340, головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі – Порядок №509).

Відповідно до п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 № 509 штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Штрафи накладаються головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Судом встановлено, що з метою перевірки звернення громадянки ОСОБА_5, яке надійшло для розгляду 10.10.2016 Управління Держпраці у Тернопільській області отримало погодження Державної служби України з питань праці від 13.10.2016 №10299/4.3/4.2-дп-16 на проведення позапланової перевірки у ФОП ОСОБА_3 (а.с. 90).

Посилання апелянта на незаконність проведеної перевірки у зв'язку із дією мораторію на проведення перевірок контролюючими органами не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу.

Пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Відтак, управління Держпраці не є відповідним контролюючим органом в розумінні Податкового кодексу України, а тому апеляційний суд приходить до висновку про те, що на відповідача не розповсюджуються вимоги щодо обмеження перевірок, передбачених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71 -VIII.

Між тим, в 2015 році дійсно діяв мораторій на проведення перевірок, який містив обмеження в тому числі і для відповідача відповідно до п. 8 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.

Правовими положеннями п. 8 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, установлено що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Разом з тим, дія вищезазначеного мораторію закінчилась 30.06.2015, а тому починаючи з 01.07.2015 проведення заходів державного контролю за дотримання законодавства про працю у загальному порядку відновилось.

Таким чином, твердження позивача з приводу того, що у відповідача були відсутні законні підстави для проведення перевірки, у зв'язку із дією мораторію на проведення перевірок контролюючими органами, встановленого Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII є помилковим.

Щодо постанови про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/19-01-40/301, то колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи видно, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017 у справі № 607/12471/16-п, яка набрала законної сили ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 №19-01-40/205. Звільнено ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 №19-01-40/205 на підставі ст. 22 КУпАП обмежившись усним зауваженням, справу про адміністративне правопорушення закрито.

Вказаною постановою доведеним матеріалами справи є порушення ФОП ОСОБА_3, які викладенні в пункту 2 протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016, а саме: порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» щодо не забезпечення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці, за виключенням викладених порушень недостовірності бухгалтерського обліку витрат на оплату праці: «У книзі нарахування заробітної плати (відомість за серпень 2016 року) продавцю ОСОБА_5 нарахована заробітна плата 1829 грн. 57 коп., а за даними Пенсійного фонду України - 1562 грн. 57 коп.

За даними книги нарахування заробітної плати (відомість за вересень 2016 року) продавцю ОСОБА_5 заробітна плата не нараховувалась та проставлено позначення «з/в 6/09.2016», а за інформацією ПФУ їй нарахована заробітна плата 267,00 грн.».

Зазначене не підтверджується первинними бухгалтерськими документами про перерахування зазначених коштів, які не долучені до матеріалів протоколу та ОСОБА_8 перевірки і спростовується долученими ФОП ОСОБА_3 звітами, які надані ФОП ОСОБА_3 до органів Пенсійного фонду.

Також, доведеним є порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП України і ст. 21 Закону України «Про відпустки», яке викладене в пункті 6 протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 №19-01-40/205, а саме не виплата заробітної плати працівнику за весь час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до початку відпустки, оскільки доводиться матеріалами справи і, зокрема, Аудиторським висновком від 20.12.2016 №1984.

Враховуючи вище встановлені постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017 обставини, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності вчинення ФОП ОСОБА_3 порушень законодавства про працю, які вказані в пунктах 2, 6 протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 №19-01-40/205, а відтак наявність в діях ФОП ОСОБА_3 порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ч. 4 ст. 115 КЗпП та ст. 21 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/19-01-40/301 є правомірною.

Щодо постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 24.11.2016 №ТЕ 116/2/19-01-40/301 та постанови про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/1/19-01-40/301, то колегія суддів вважає, що вина позивача щодо вчинення ним порушень викладених у пунктах 1, 3, 4, 5, 7 протоколу про адміністративне правопорушення не доведена, що встановлено постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017, яка вступила в законну силу та Аудиторським висновком від 20.12.2016 №1984 (а.с. 49-51).

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Таким чином, вищевказані постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 24.11.2016 №ТЕ 116/2/19-01-40/301 та №ТЕ 116/1/19-01-40/301 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції не врахував вищевказані обставини та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Таке повернення судового збору врегульовано наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів».

Згідно з цим Порядком повернення помилково або надміру сплаченого судового збору в національній валюті здійснюється органами Державного казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування цього виду надходження, відкритих у цих органах відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Як слідує з матеріалів справи, апелянтом надміру сплачено судового збору у розмірі 1212,63 грн., про що свідчить квитанція № 21 від 22.03.2017.

Відтак, апеляційний суд вважає за необхідне повернути ФОП ОСОБА_3 надміру сплачений судовий збір у розмірі 1212,63 грн.

Щодо розподілу судових витрат то таке питання у справі вирішується виходячи з положень ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

При поданні позову позивач сплатив судовий збір в сумі 551,20 грн, що підтверджується квитанцією №20307833 від 05.01.2017 та при поданні апеляційної скарги судовий збір в сумі 606,33 грн згідно квитанції №21416323 від 27.02.2017.

Таким чином, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Тернопільській області в користь позивача підлягає 771,68 грн. у відповідності до задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та ухвалення пової про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198 п. 3, 202 п. 4, 205 ч. 2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі №819/1699/16 скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Тернопільській області від 24.11.2016 №ТЕ 116/1/19-01-40/301 про накладення штрафу в розмірі 4350 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Тернопільській області №ТЕ 116/2/19-01-40/301 про накладення штрафу у розмірі 14500 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повернути ФОП ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1212,63 гривень, сплачений у справі №819/1699/16 у відповідності до квитанції №21 від 22.03.2017 на розрахунковий рахунок з наступними реквізитами: “код отримувача за ЄДРПОУ – 38007573; банк отримувача – 825014 ГУ ДКСУ у Львівській області; рахунок отримувача – 31219206781004; призначення платежу – «*; 101; НОМЕР_1; 22030101; ФОП ОСОБА_3; Судовий збір.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Тернопільській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 771,68 грн. (сімсот сімдесят одну гривню шістдесят вісім копійок) судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Повний текст судового рішення виготовлено 12.06.2017