Ухвала суду № 67090594, 08.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/3779/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

08 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Приходько К.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Виндюк О.В.,

від відповідача Кучерявий О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Електроприлад» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2016 року №0000761402.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Електроприлад» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 17 лютого 2016 року №21/26-15-14-02-02, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 314 627,00 грн., зокрема за лютий 2013 року в сумі 16 052,00 грн., за жовтень 2013 року в сумі 33 817,00 грн., за грудень 2013 року в сумі 784 грн., за січень 2014 року в сумі 22 687,00 грн., за лютий 2014 року в сумі 48 791,00 грн., за травень 2014 року в сумі 90 580,00 грн., за серпень 2014 року в сумі 23 136,00 грн. та за вересень 2014 року в сумі 78 780,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2016 року №0000761402, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 393 284,00 грн., в тому числі за основним платежем - 314 627,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 78 657,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські відносини позивача з його контрагентами: ТОВ «Сібол», ТОВ «Інтервенто» та ТОВ «Фобос-О», ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Енерго Буд Сервіс» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у вказаних контрагентів, отримувались з метою використання та були використані платником податків у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій та безпідставності тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками таких операцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідність рішень суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, показники податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість, виходячи з позиції податкового органу, сформовані позивачем неправомірно, оскільки господарські операції ТОВ «Електроприлад» з його контрагентами: ТОВ «Сібол», ТОВ «Інтервенто» та ТОВ «Фобос-О», ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Енерго Буд Сервіс» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності цими контрагентами та їх постачальниками.

До таких висновків контролюючий орган прийшов, посилаючись на непідтвердження реальності вчинення господарських операцій, виходячи із того, що за даними податкової звітності вказаних постачальників вони не мають достатніх можливостей для виконання спірних операцій; отриманням податкової інформації про неможливість проведення зустрічної звірки деяких контрагентів та встановлення порушення ними правил оподаткування; наявності кримінальних проваджень відносно службових осіб контрагентів постачальників та їхніх контрагентів; формуванням постачальниками сумнівного податкового кредиту по ланцюгу постачання.

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Електроприлад» (покупець) та ТОВ «Енерго Буд Сервіс» (постачальник) укладено договори поставки від 28 травня 2014 року №28/05-14 та від 12 червня 2014 року №12/06-14, за умовами яких постачальник зобов'язується постачати покупцю товарно-матеріальні цінності, асортимент, кількість та ціна яких вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Аналогічні за змістом договори поставки ТОВ «Електроприлад» уклало також із ТОВ «Вербена-Н» - від 01 серпня 2013 року №0108-13; з ТОВ «Фобос-О» - від 15 січня 2013 року №1501/23; з ТОВ «Інтервенто» - від 23 липня 2013 року №2307-13; та з ТОВ «Сібол» - від 01 жовтня 2013 року №232-13.

На виконання умов згаданих договорів протягом січня, серпня та жовтня 2013, травня та червня 2014 року постачальники поставили ТОВ «Електроприлад» товари - лист АМГ, пруток, проволка, труба, круг, емаль, кульковий підшипник, хемосил тощо, а саме: ТОВ «Енерго Буд Сервіс» - на загальну суму 1 154 974,38 грн., у тому числі податок на додану вартість 192 494,96 грн.; ТОВ «Вербена-Н» на загальну суму 202 904,40 грн., у тому числі податок на додану вартість 33 817,40 грн.; ТОВ «Фобос-О» на загальну суму 96 312,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 16 052,00 грн.; ТОВ «Сібол» на загальну суму 160 941,60 грн., у тому числі податок на додану вартість 26 823,60 грн.; ТОВ «Інтервенто» на загальну суму 272 630,23 грн., у тому числі, податок на додану вартість 45 438,37 грн.

Поставка товарів підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних, податкових накладних, прибутковими накладними, прибутковими ордерами.

Транспортування придбаного товару здійснювалося власним транспортом ТОВ «Електроприлад» ГАЗ-2705, що підтверджується наявними в матеріалах справи подорожніми листами вантажного автомобіля, а також наказами директора ТОВ «Електроприлад» про постановку на облік транспортного засобу та про введення в експлуатацію основних засобів, актами приймання-передачі транспортного засобу.

За постановлені товари позивач перерахував на рахунок постачальників грошові кошти, що підтверджується відповідними банківськими виписками, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Позивачем підтверджено використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, що підтверджується наступним.

ТОВ «Електроприлад» здійснює діяльність у сфері виробництва електророзподільчої та контрольної апаратури.

Для здійснення основного виду діяльності ТОВ «Електроприлад» орендує у ПАТ «Електроприлад» нежилі приміщення (виробничі корпуса) за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 17; станом на жовтень 2012 року загальна чисельність працюючих на підприємстві складала 114 осіб, що визнається відповідачем в акті перевірки.

Позивач стверджує, що спірний товар є сировиною та придбавався у контрагентів для виробництва потенціометрів.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій та факту використання придбаних товарів у межах господарської діяльності позивач надав до суду копії наступних документів: матеріальні звіти, в яких зазначаються найменування матеріалу, який поступив до цеху, його кількість та вартість, у тому числі кількість та вартість використання матеріалу згідно норми виробництва, а також фактичне використання матеріалу (кількість, яка пішла у виробництво, тобто списано матеріал), у разі якщо використано не весь матеріал - зазначається його залишок; таблиці по списанню сировини в розрізі контрагентів - постачальників із зазначенням: місця зберігання, найменування матеріалу, його кількість та ціна, а також його списання; «Предьявление на готовую продукцію», в яких зазначається цех - виробник, найменування готового виробу та його кількість; оборотно-сальдову відомість по рахунку: 26 Місця зберігання; ТМЦ; Партії», в якій вказано найменування продукції, у тому числі «Потенціометри», їх кількість та вартість на початок періоду, обороти за період та на кінець періоду; «Сводную спецификацию материалов и комплектующих на изделие», в якій зазначається найменування матеріалу, норма витрат на 100 шт.

Також надано докази реалізації позивачем вже готової продукції - потенціометрів, виготовленої із спірної сировини, а саме договори поставки продукції, видаткові накладні, вантажно-митні декларації та виписки з банку, «Ведомость реализации за период», в якій вказується найменування ТМЦ, покупець, документ (видаткова накладна), кількість одиниць та ціна.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що виконання умов договорів поставки підтверджується дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, а тому суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи те, що поставка товарів підтверджена первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первинні документи, оформлені на виконання спірних договорів відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Сібол», ТОВ «Інтервенто» та ТОВ «Фобос-О», ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Енерго Буд Сервіс» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та відображають зміст акта перевірки, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 12.06.2017

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.