Постанова № 67089504, 07.06.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 червня 2017 рокум. ПолтаваСправа №816/814/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Колодяжного Д.В.

та представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Вороньківська сільська рада Чорнухинського району Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (надалі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив:

визнати протиправною та скасувати відмову, оформлену листом від 07.04.2017 вих. №3715/6-17, у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,73 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області;

зобов'язати відповідача надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,73 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у березні 2017 року з метою одержання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у розмірі 1,73 га звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, за результатами розгляду даного клопотання отримав відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що мотивована необхідність першочергового забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції.

Відповідач позов не визнав, у наданих до суду письмових запереченнях представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ґрунтується на положеннях статті 118 Земельного кодексу України. Звернула увагу на те, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898-р Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області проводиться робота з резервування земельних ділянок для надання у власність учасникам антитерористичної операції. Посилалась на додаткову потребу у резервуванні 70,0 га землі на території Чорнухинського району Полтавської області для надання у власність учасникам АТО.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Сільський голова Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області надав до суду заяву, у якій зазначив, що земельна ділянка орієнтовною площею 1,73 га, на яку претендує позивач, є вільною, не перебуває у користуванні (власності) третіх осіб, а тому третя особа не заперечує проти задоволення позову ОСОБА_3 Справу просив розглядати без його участі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

09.03.2017 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,73 га земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства /а.с. 7, 24/. До заяв додав графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного номера, рішення п'ятнадцятої сесії Вороньківської сільської ради сьомого скликання від 16.03.2016 "Про погодження надання дозволу на розробку проектів землеустрою", лист виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 27.02.2017 №37, довідку Сільської ради від 27.02.2017 №38 /а.с. 8-15, 25-33/. Також повідомили, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використали.

Листом від 07.04.2017 №3715/6-17 відповідач повідомив ОСОБА_3 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що мотивував наявністю додаткової потреби у резервуванні земельних ділянок для відведення учасникам АТО відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898-р /а.с. 6, 34-35/.

Не погодившись з відмовою відповідача, позивач оскаржив її до суду.

Верховний Суд України у постанові від 13.07.2016 у справі №21-1265а16 (813/3482/14) зазначив, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач (територіальний орган Держземагентства, правонаступниками яких є територіальні органи Держгеокадастру) здійснює владні управлінські функції, у зв'язку з чим спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомого згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 07.04.2017 №3715/6-17 суд встановив, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав необхідність резервування земельних ділянок для відведення учасникам АТО відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898-р.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям доручено забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

Разом з тим, за приписами статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Зі змісту листа сільського голови Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 02.06.2017 вих. №99/02-11 суд встановив, що земельна ділянка орієнтовною площею 1,73 га, на яку претендує позивач, є вільною, не перебуває у користуванні чи власності третіх осіб /а.с. 36/.

Відповідачем не надано суду доказів, що зазначена земельна ділянка зарезервована для відведення учасникам АТО. Так само, відповідачем не доведено наявності на розгляді у Головному управлінні Держгеокадастру у Полтавській області заяв учасників АТО про надання у власність згаданої вище земельної ділянки.

Залученою до матеріалів справи копією довідки виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області від 27.02.2017 вих. №38 підтверджено, що у користуванні позивача перебуває земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,27 га /а.с. 33/.

Лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 07.04.2017 №3715/6-17 не містить посилань на невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що в силу положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України визначено у якості єдиної підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги наявність у позивача права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив ОСОБА_3 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

За таких обставин, відповідну відмову належить визнати протиправною, а позов в цій частині - задовольнити.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, суд виходить з такого.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання органу державної влади прийняти рішення, і це прямо передбачено наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням особи можливості здійснювати (реалізувати) свої права повністю або частково, що є підставою для звернення такої особи за захистом своїх прав до суду із застосуванням відповідних способів захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З приводу посилань відповідача на те, що прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, а тому суд не може втручатись у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень, суд звертає увагу на таке.

Дискреційними є повноваження державних органів обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде легітимним (законним).

У спірних відносинах дискреційне повноваження відповідача полягає у наявності в останнього обов'язку здійснити перевірку поданого позивачем клопотання разом з доданими до нього матеріалами на відповідність вимогам закону.

Так, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідач у місячний строк мав здійснити перевірку клопотання позивача та у разі його відповідності вимогам закону надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою. Водночас у разі невідповідності такого клопотання вимогам закону відповідач мав надати мотивовану відмову. При цьому суд зауважує, що виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначені у законі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

З огляду на викладене, відповідач позбавлений можливості на власний розсуд тлумачити підстави для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.

Як встановлено судом вище, лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 07.04.2017 №3715/6-17 не містить обґрунтованих підстав для відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отже, відповідач виконав своє дискреційне повноваження щодо перевірки клопотання позивача та за результатами його розгляду надав відмову, що судом визнана немотивованою.

У судовому засіданні судом досліджено клопотання позивача разом з доданими до нього документами, за результатами чого не встановлено їх невідповідності вимогам закону.

Бажана земельна ділянка є вільною, спір між позивачем та третіми особами щодо цивільних прав на вказану земельну ділянку відсутній.

Верховний Суд України у постанові від 10.12.2013 у справі №21-358а13 зазначив, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_3 повністю.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Вороньківська сільська рада Чорнухинського району Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлену листом від 07.04.2017 вих. №3715/6-17, у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,73 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області;

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,73 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12 червня 2017 року.

Суддя О.О. Кукоба