Постанова № 67074719, 07.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Житомирської області (правонаступником якої є Коростенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області; далі - Інспекція) про визнання дій протиправними, стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправними дії Інспекції щодо недонарахування та невиплати при звільненні надбавки за вислугу років та середнього заробітку;

- стягнути з Інспекції 9832 грн 90 коп., з яких: недонараховані та невиплачені при звільненні: надбавка за вислугу років у сумі 566 грн 98 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 6 травня 2015 року (з наступного дня після пред'явлення до відповідача вимоги про розрахунок) до 22 вересня 2015 року (до постановлення рішення у цій справі) в сумі 9265 грн 92 коп.

Суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 8 вересня 1997 року по 30 вересня 1999 року та з 27 грудня 2004 року по 30 травня 2005 року працював на різних посадах в Інспекції, що підтверджується копією трудової книжки.

21 вересня 1994 року ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби ІІ рангу» відповідно до Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 509-ХІІ).

30 травня 2005 року позивач відповідно до наказу від 30 травня 2005 року № 151-0 був звільнений із посади заступника начальника МТВПМ - начальника відділу дослідчих перевірок МТВПМ Інспекції за пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із переведенням до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2015 року позов задовольнив: визнав протиправними дії Інспекції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні надбавки за вислугу років; постановив стягнути з Інспекції на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену при звільненні надбавку за вислугу років в сумі 566 грн 98 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 6 червня до 22 вересня 2015 року в сумі 9265 грн 92 коп.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 грудня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника позивача на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У заяві про перегляд цього судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, представник позивача зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII) та пункту 2 Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про те, що надбавка за вислугу років, передбачена статтею 33 Закону № 3723-XII, та винагорода за вислугу років, передбачена пунктом 2 Порядку, є тотожними (ідентичними) поняттями, тому у позивача відсутнє право на отримання одночасно двох різновидів доплат за вислугу років до заробітної плати за період перебування на посаді в державній податковій службі.

Водночас у наданому для порівняння рішенні Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з червня 2005 року по грудень 2013 року Інспекція неправомірно не нарахувала та не виплатила працівнику податкової служби надбавку за вислугу років відповідно до статті 33 Закону № 3723-XII. При цьому суд виходив із того, що працівник податкової служби має право на отримання одночасно двох видів доплат до заробітної плати - надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 33 Закону № 3723-XII, та винагороди за вислугу років, передбаченої пунктом 2 Порядку, оскільки вони є різними за юридичним змістом та рівнем правового регулювання.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон № 3723-ХІІ.

Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апаратах інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.

Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон № 509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Статтею 15 Закону № 509-XII встановлено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Щодо державних службовців, то класифікація їх посад та категорій визначені в статті 25 Закону № 3723-ХІІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_244/ed_2015_12_10/pravo1/T114050.html?pravo=1> У частині четвертій вказаної статті прямо зазначено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Зазначене свідчить про чітке законодавче розмежування працівників державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону № 509-XII, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_499/ed_2012_11_20/pravo1/T050900.html?pravo=1> та працівників, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.

Посади всіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону № 3723-ХІІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2015_12_10/pravo1/T114050.html?pravo=1>

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 503-р <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1998_08_25/pravo1/KR970503.html?pravo=1> «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» (чинним на час виникнення спірних відносин; далі - розпорядження № 503-р) посади працівників державних податкових інспекцій, які не мають спеціальних звань, віднесені від четвертої до сьомої категорій посад державних службовців.

У межах законодавчо закріплених повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12 вересня 1997 року № 1013, якою затвердив Порядок, у пункті 2 якого визначив розміри винагороди за вислугу років посадовим особам державної податкової служби, які мають спеціальні звання, а у пункті 3 Порядку встановив, що розмір цієї винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.

Водночас статтею 33 Закону № 3723-XII передбачено виплату щомісячно державним службовцям надбавки за вислугу років (як складової їх заробітної плати) у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби.

Таким чином, законодавець розрізняє два види доплат за вислугу років до заробітної плати: «надбавка за вислугу років», передбачена статтею 33 Закону № 3723-XII, і «винагорода за вислугу років», передбачена пунктом 2 Порядку.

Хоча у положеннях Закону № 3723-ХІІ та Порядку є певні термінологічні розбіжності у визначенні назви цієї складової заробітної плати для державних службовців, які мають відповідно загальний і спеціальний статус, це не змінює суті та природи цієї виплати саме як відповідної додаткової доплати за рахунок коштів державного бюджету до посадового окладу для відзнаки тривалого виконання особою трудових обов'язків на державній службі (стажу роботи) та не робить їх окремими (самостійними) складовими заробітної плати, зокрема для посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання.

Отже, Порядок є спеціальним порівняно зі статтею 33 Закону № 3723-ХІІ підзаконним нормативно-правовим актом, виданим на розвиток Закону № 509-ХІІ, який визначає умови і розміри виплати такої складової заробітної плати посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання, залежно від їхнього стажу роботи, як винагорода (по суті надбавка) за вислугу років. Тому положення частини п'ятої статті 33 Закону № 3723-ХІІ для здійснення цих виплат для посадових осіб названих органів як державних службовців, що мають спеціальний статус та звання, а не ранги, застосуванню при вирішенні спірних правовідносин не підлягають.

Таким чином, на підставі аналізу наведених вище норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що посадова особа державної податкової служби, якій відповідно до Закону № 509-ХІІ присвоєно спеціальне звання, має право на отримання лише однієї доплати за вислугу років до заробітної плати, а саме «винагороди за вислугу років», передбаченої пунктом 2 Порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 22 березня 2017 року (справа № 21-1908а16).

У справі, яка розглядається, суд установив, що посада, на якій перебував ОСОБА_1 у державному органі податкової служби в період з 27 грудня 2004 року по 30 травня 2005 року, відповідно до положень статті 25 Закону № 3723-ХІІ та розпорядження № 503-р <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1998_08_25/pravo1/KR970503.html?pravo=1>до жодної категорії державних службовців не відносилась, а тому позивачу ранг державного службовця на час перебування на цій посаді не присвоювався і, відповідно, надбавка за вислугу років державної служби не виплачувалася. Суд також установив, що протягом спірного періоду (з 27 грудня 2004 року по 30 травня 2005 року) позивач працював на посаді заступника начальника МТВПМ - начальника відділу дослідчих перевірок МТВПМ Інспекції як посадова особа, якій відповідно до Закону № 509-ХІІ було присвоєно спеціальне звання, і отримував винагороду за вислугу років, передбачену пунктом 2 Порядку.

Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що розглядається, правильно застосували норми матеріального права, у задоволенні заяви представника позивача слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда