Ухвала суду № 67064777, 07.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/5072/17 Головуючий у 1 інстанції -Шумейко О.І.

Унікальний №756/2081/16--ц Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Слюсар Т.А., Волошиної В.М.

при секретарі - Крічфалуши С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про визнання недійсним кредитного договору в частині,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ «ВБР») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 і просило винести рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 31.420 грн.45 коп., яка утворилась станом на 03.02.2016 року.

Позивач послався на те, що 31.10.2013 року між сторонами укладена кредитна угода за №ІКСАSНSНG/189031/001, згідно якої позичальник ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у сумі 16.500 грн. на термін до 30.10.2016 року під 0,001% річних.

Відповідно до п.1.6 цього кредитного договору, сторонами передбачена сплата позичальником комісійних у розмірі 4% від суми кредиту по договору щомісяця в період сплати.

В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «ВБР» і просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним п.1.6 кредитної угоди з посиланням на те, що указаний пункт не відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10.05.2007 року №168.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року позов ПАТ «ВБР» задоволено частково.

Ухвалено стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВБР» кредитну заборгованість (по тілу кредита та відсоткам) у сумі 2.802 грн.30 коп. та пеню у сумі 10.798 грн.15 коп., а в решті позову ПАТ «ВБР» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Судовим рішенням встановлено нікчемність пункту 1.6 кредитного договору від 31.10.2013 року за №ІКСАSНSНG/189031/001 та на підставі ст.216 ЦК України за ініціативою суду застосовано наслідки нікчемності правочину в цій частині (щодо стягнення комісії).

Так, сплачену позивачем на користь Банку комісію за період з 24.12.2013 року по 23.12.2014 року у сумі 8.355 грн.94 коп., судом зараховано в погашення боргу по тілу кредита та відсоткам, а у позовних вимогах Банку про стягнення простроченої комісії у сумі 8.804 грн.06 коп. - відмовлено.

Вирішене питання розподілу судових витрат.

В поданій апеляційній скарзі ПАТ «ВБР», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову про визнання нікчемним п.1.6 спірного кредитного договору щодо зобов»язання позичальника щомісяця сплачувати Банку комісійні у розмірі 4% від суми кредиту щомісячно при сплаті сум на погашення кредиту.

Скаржник послався на те, що згідно пункту 3.1. постанови НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачам про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» слідує, що Банки зобов»язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов»язань споживача, зазначивши таке:

- перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов»язані з наданим обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості за розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій юридичне оформлення тощо.

Скаржник ПАТ «ВБР», будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, у судове засідання свого представника не направив, клопотання про перенесення судового розгляду не подав, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд за відсутності представника ПАТ «ВБР».

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що, відповідно до угоди від 31.10.2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 укладена кредитна угода за №ІКСАSНSНG/189031/001, згідно якої позичальник ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у сумі 16.500 грн. на термін до 30.10.2016 року під 0,001% річних.

У відповідності до п.1.6 цього кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує на користь Банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 4% від суми кредиту по договору щомісяця в період сплати.

Пунктом 6.3 кредитної угоди, за прострочку повернення кредитних ресурсів, та/або сплати відсотків та комісійних платежів сторонами передбачена сплата позичальником пені у розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

А, згідно пункту 3.1.11 кредитного договору Банку надано право дострокового звернення стягнення кредитної заборгованості у разі порушення позичальником строків погашення кредиту, відсотків та комісійних.

Із зазначеного слідує, що між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини кредиту, в силу яких, відповідно до ст.1054 ЦК України, банк зобов»язався надати грошові кошти (кредит) позичальникові, у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами, а в силу ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки позичальник ОСОБА_1 не виконував договірні зобов»язання щодо погашення кредиту, за розрахунком Банку, станом на 03.02.2016 року за ним утворилась заборгованість, що становить: борг по тілу кредиту - 9.934 грн.01 коп.; за відсотками - 1.224 грн.23 коп.; по комісійним платежам - 9.464 грн.06 коп.; по пені, у сумі 10.798 грн.15 коп., а всього, у сумі 31.420 грн.45 коп.

Розрахунок наданий суду позивачем виконаний правильно і відповідачем не оскаржується.

Між тим, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним п.1.6 кредитного договору від 31.10.2013 року за №ІКСАSНSНG/189031/001 позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вважав недійсною указану договірну норму.

При цьому, ОСОБА_1 послався на те, що указаний пункт, як такий, що в момент його укладення не відповідав вимогам чинного законодавства, зокрема, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу «Про умови кредитування та сукупну вартість кредита», затверджених Постановою Національного банку України №168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, які набрали чинності 05.06.2007 року, є нікчемним.

Згідно указаного пункту 3.6 Правил банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Крім того, відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов»язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредита, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредита будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредита, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Тобто, встановивши пунктом 1.6 кредитного договору плату позичальником на користь Банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 4% від суми кредиту по договору щомісяця в період сплати, Банк тим самим встановив комісію за послуги у вигляді надання кредитних ресурсів щомісячно, які, згідно договору, не надаються позичальнику.

Із вище наведеного слідує, що вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору в частині п.1.6 кредитного договору є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент на момент відшкодування.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Дійшовши висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що судом обґрунтовано, з дотриманням вимог закону, зараховано безпідставно стягнуту Банком з позичальника ОСОБА_1 за період з 24.12.2013 року по 23.12.2014 року комісію у сумі 8.355 грн. 94 коп. на погашення заборгованості по тілу крита та відсотків, у зв»язку з чим заборгованість по тілу кредита та відсотків у загальній сумі склала 2.802 грн. 30 коп., а також стягнуто пеню за прострочку погашення тіла кредита та відсотків у сумі 10.798 грн.15 коп., а в решті позову відмовлено.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції ухвалене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» відхилити, а рішення Оболонського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді