Рішення № 67064603, 08.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів: Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року позивач звернувся із зазначеним позовом, збільшивши в подальшому позовні вимоги зазначив, що 14 вересня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 39.1/АЄ-074.07.2, за умовами якого останній отримав кредит на купівлю автомобіля у розмірі 18 182,00 долари США у вигляді відновлювальної кредитної лінії зі сплатою відсотків у розмірі 7,7 % річних і терміном повернення до 14 вересня 2014 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу, за умовами якого в заставу передано автомобіль марки SKODA модель OCTAVIA TOUR 1.6 І, р.н. НОМЕР_1.

Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, тому Банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка станом на 08 квітня 2015 року складала 51 683,83 грн., з яких: 17 410,33 грн. - плата за обслуговування кредиту; 4 440,85 грн. - 3% річних; 2 751,17 грн. - пеня; 7 110,59 грн. - інфляційні втрати від плати за обслуговування кредиту та 3654 грн. судового збору. (т.1 а.с.1-3, 31-32)

Відповідач проти позову заперечував, зазначав, що оскільки гроші були отриманні на придбання автомобіля, кредит є споживчим. Відповідно до положень частини 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції закону від 22 вересня 2011 року, яка набула чинності 16 жовтня 2011 року, умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Тому вважав нарахування 17410.33 грн. плати за обслуговування кредиту незаконним, у т.ч. заборгованості нарахованої до 16 жовтня 2011 року такою, що заявлена з пропуском строку позовної давності. З цих підстав вважав необґрунтованим нарахування на вищевказану суму відсотків річних, пені та інфляційних втрат. Просив про застосування положень частини 4 ст. 267 ЦК України, як підставу відмови в позові. (т.1 а.с.47-64)

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 39.1/АЄ-074.07.2 від 14 вересня 2007 року у розмірі 51 683,83 грн. та судовий збір в розмірі 3654 грн. (т.1 а.с.68-71)

Не погодившись з рішенням районного суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 27 липня 2015 року направила по пошті апеляційну скаргу, а 03 серпня 2015 року направила по пошті доповнення до апеляційної скарги. (т.1 а.с.79-93)

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 січня 2016 року скасовано рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість у розмірі 27 236,88 грн. та судовий збір в розмірі 408,46 грн. В задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено. (т.1 а.с.226, 230-232)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року скасовано рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (т.2 а.с.46-48)

В апеляційній скарзі та доповненнях до апеляційної скарги відповідач посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування скарги зазначив, що районний суд не врахував вимог законодавства, обставин та доказів, які викладені на обґрунтування заперечень проти позову. Вказує, що судом не застосовано позовну давність щодо вимог про стягнення інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту, трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту, пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту за період до 16 жовтня 2011 року. Крім того, судом не прийнято до уваги доводи щодо нікчемності правочину на підставі ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». (т.1 а.с.79-91)

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_2 підтримала скаргу і просила її задовольнити. Представник ПАТ «Родовід Банк» - Свинар М.Ю. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. (т. 2 а.с. 59)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, представників сторін, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції зазначив, що судом не враховано вимог ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та фактичних обставин, зокрема чи мав право банк встановлювати у кредитному договорі плату за проведення розрахунків по обслуговуванню кредиту, чи законом передбачено нарахування такої плати.

З огляду на положення частини 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Судом встановлено, що 14 вересня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 39.1/АЄ-074.07.2, за умовами якого останній отримав кредит на купівлю автомобіля у розмірі 18 182,00 долари США у вигляді відновлювальної кредитної лінії зі сплатою відсотків у розмірі 7,7 % річних і терміном повернення до 14 вересня 2014 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу, за умовами якого останній передав у заставу банку автомобіль Skoda Octavia Tour1.6i, р.н. НОМЕР_1. (т.1 а.с.4-11)

Оскільки ОСОБА_1 отримав кредит для придбання автомобіля з метою його використання для задоволення особистих потреб, колегія суддів погодилась із доводами відповідача, що вказаний кредит є споживчим.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Згідно до пункту 1.5.1 кредитного Договору, щомісячна плата за проведення розрахунків зі списання та зарахування коштів за позичковим рахунком та рахунком для нарахування процентів (плата за проведення розрахунків) встановлено у розмірі 0.25% від суми наданого кредиту.

Відповідно до частини 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції Закону України від 22.09.2011 р. N 3795-VI, який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За пунктом 17 ст. 1 вищевказаного Закону, послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Районний суд, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернув уваги, що, в кредитному договорі щомісячна плата була визначена за проведення розрахунків зі списання та зарахування коштів за позичковим рахунком та рахунком для нарахування процентів (плата за проведення розрахунків) у розмірі 0.25% від суми наданого кредиту, тобто за вчинення дій щодо повернення грошей на користь Банку.

При цьому позивач нарахував, а суд першої інстанції стягнув плату за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Відповідно до положень частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідачем заявлено про недійсність (нікчемність) положень п. 1.5.1 вищевказаного кредитного Договору.

Тому в задоволенні вимог Банку про стягнення плати за обслуговування кредиту з нарахуванням такої заборгованості з 16 жовтня 2011 року слід відмовити, оскільки положення пункту 1.5.1 кредитного Договору є нікчемними з набуттям чинності положень частини 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції Закону України від 22.09.2011 р. N 3795-VI.

Відповідно до ч. 1 статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Частина 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції Закону України від 22.09.2011 р. N 3795-VI, який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, не скасовує і не пом'якшує цивільну відповідальність особи, відтак, не має зворотної дії в часі.

Тому, Банк мав право вимагати нарахування плати за обслуговування кредиту з часу укладення кредитного договору і до 16 жовтня 2011 року. Проте із зазначеним позовом Банк звернувся до суду лише 02 грудня 2014 року про що свідчить штемпель на конверті поштового відправлення позовної заяви.(т. 1 а.с. 1-20)

Відповідач заявив про застосування положень частини 4 ст. 267 ЦК України як підставу відмови в позові про що до районного суду подав відповідну заяву.(т.1 а.с.47-64)

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тому в задоволенні позовних вимог Банку про стягнення плати за обслуговування кредиту з часу укладення договору і до 16 жовтня 2011 року слід відмовити за спливом позовної давності.

З цих підстав не підлягають задоволенню і похідні вимоги Банку про стягнення із відповідача: 4 440,85 грн. - 3% річних; 2 751,17 грн. - пені; 7 110,59 грн. - інфляційних втрат нарахованих на вищевказану суму плати за обслуговування кредиту.

Зважаючи на положення частини 2 ст. 314 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволення позовних вимог.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст.ст. 303, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року - скасувати, ухвалити нове.

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б. Левенець

В.М.Ратнікова

О.В.Борисова

Справа № 22-ц/796/5993/2017

Унікальний номер 756/17180/14-ц

Головуючий у першій інстанції - Луценко О.М.

Доповідач Левенець Б.Б.