Рішення № 67063236, 06.06.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/975/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/2820/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Брикайло М.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

встановила:

28 січня 2016 року позивач ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3про стягнення з відповідачів 601661,44 гривень заборгованості за кредитним договором та судові витрати в розмірі 9024,92гривень.

Вимоги обґрунтовані тим, що 21 квітня 2008 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк», ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 1301/0408/88-051, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 30000,00 доларів США, зобов»язвався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Банк повністю виконав свої зобов»язання згідно кредитного договору та надав відповідачу кредитні кошти.

28 листопада 2012року між ПАТ «Сведбанк» та Факторинговою компаніє «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, згідно якого ПАТ «Сведбанк» відступив Факторинговій компанії «Вектор Плюс» право вимоги, яка належала банку.

28 листопада 2012року між Факторинговою компаніє «Вектор Плюс» та ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, згідно якого Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступає ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» право вимоги, яке належить клієнту на підставі документації.

Також, для забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 21 квітня 2008 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого останній виступає поручителем по даному зобов»язанню, що означає абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов»язання повністю як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.

Станом на 01 січня 2016 року відповідачі не повернули банку отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатили нараховані відсотки, комісію на загальну суму 601661,44 гривень.

Оскаржуваним рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2017 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_3на користь ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» 601661 гривню 44 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_3на користь ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» судовий збір в розмірі 9024 гривні 92 коп.

Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, вважає рішення необгрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права та невідповідністю висновків суду зібраним по справі доказам.

Звертає увагу на те, що на момент відкриття провадження у справі за цим позовом у провадженні цього ж суду знаходилась справа № 466/6564/14 між тими ж сторонами, про той самий предмет, однак суд проігнорувавши вимогу статті 122 ЦПК України, не відмовив у відкритті провадження по даній справі, чим суттєво порушив норми процесуального права.

Покликається на те, що вході розгляду справи та в судових дебатах представник відповідача заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, що не знайшло свого відображення в оскаржуваному рішенні.

В апеляційній скарзі зазначає, що останній платіж відповідно до календарного плану погашення кредиту, визначеного в додатку до кредитного договору, відповідач здійснив 20.06.2012 року на рахунок ВАТ «Сведбанк», тому згідно із п. 3.8 кредитного договору банк набув право вимоги виконання грошових зобовязань позичальником в повному обсязі не пізніше 01 вересня 2012 року.

Зазначаючи, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (ст. 1078 ЦК), апелянт вважає, що право грошової вимоги у позивача настало з дати укладення договору факторингу, тобто з 28.11.2012 року.

В подальшому позивач неодноразово звертався до суду за захистом порушеного права з позовами до відповідачів, за наслідками розгляду яких постановлено ухвали про залишення позовів без розгляду, проте, відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦПК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Зважаючи на те, що з 01 вересня 2012 року у кредитора була можливість звернутися за судовим захистом, що двічі мало місце при зверненні з позовами до суду, проте, станом на день звернення із даним позовом 28 січня 2016 року, позивачем пропущено строк позовної давності, відтак сплив позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, судові витрати віднести на рахунок позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4 на підтримку доводів скарги, наданих в судовому засіданні 11.05.2017 року, а також пояснення представника позивача ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 21 квітня 2008 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк», ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №1301/0408/88-051, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 30000,00 доларів США та зобов»язалась повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором (а.с. 4-6).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Банк взяті на себе зобов'язання виконав в повному обсязі, проте, у з вязку з невиконанням позичальником своїх зобовязань за кредитним договором, утворилась заборгованість, розмір якої на 01.01.2016 року становив 601661,44гривень.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 квітня 2008 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк», ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 виступає поручителем по зобов»язанню за кредитним договором, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов»язання повністю як від позичальника та поручителів разом, так і від кожного окремо (а.с. 9-10).

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

В свою чергу, положення гл. 73 ЦК України передбачають можливість укладення договору факторингу, за умовами якого одна сторона передає або зобов"язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов"язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (ст. 1077 ЦК України).

При цьому, в силу приписів ст. 1082 ЦК України, боржник зобов"язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначення грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов"язку перед клієнтом (Банком).

З матеріалів справи встановлено, що 28 листопада 2012року між ПАТ «Сведбанк» та Факторинговою компаніє «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, згідно якого ПАТ «Сведбанк» відступив Факторинговій компанії «Вектор Плюс» право вимоги якої належить банку (а.с. 15-28).

Одночасно, 28 листопада 2012 року між Факторинговою компаніє «Вектор Плюс» та ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, згідно якого Факторинговою компанією «Вектор Плюс» відступлено ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» право вимоги якої належить клієнту на підставі документації (а.с. 29-37).

Отримавши у Факторингової компанії «Вектор Плюс» право грошової вимоги за кредитним договором до боржників ОСОБА_6 та ОСОБА_3, відповідно до п. 1.2.1, 2.1 Договору позивач придбав права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, разом з правами вимоги до фактора перейшли всі повязані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій (п. 2.2 договору).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що банк взяті на себе зобовязання виконав, при цьому такі залишились без виконання зі сторони боржника та її поручителя, тому заборгованість розраховану у встановленому порядку стягнув в користь позивача, який за договором факторингу отримав право грошової вимоги до відповідачів.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як зазначено вище, у кредитному договорі № 1301/0408/88-051 від 21.04.2008 року сторони встановили як дату остаточного повернення кредиту 20.04.2018 року, так і умови погашення заборгованості і сплати процентів (п. 3.1.), відповідно до якого позичальник зобовязується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу Банку згідно Додатку № 1 (Графік погашення кредиту та сплати відсотків), що є невід»ємною частиною договору.

Таким чином, графіком повернення кредиту, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів, визначено місяцями.

Відповідно до Графіку повернення кредиту та п. 3.3. кредитного договору кошти на погашення заборгованості та проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з 01 по 20 число включно за попередній місяць через касу банку.

Яквстановленосудом, ОСОБА_6 перестала виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з 20.06.2012 року (розрахунок заборгованості), у той час як з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся 28.01.2016 року, включивши до позовних вимог суму заборгованості по кредиту, по відсотках за період понад три роки.

У доводах апеляційної скарги представник відповідача покликався на те, що неодноразово наголошував суду про застосування наслідків спливу строку позовної давності про стягнення заборгованості (основного зобов"язання, процентів), однак суд залишив таке поза увагою.

Правова позиція щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності по кредитних договорах викладена у постанові Верховного Суду України № 6-116цс13 від 06.11.2013 року, де зокрема зазначено, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Висновок суду першої інстанції про те, що у позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав з часу останньої дати погашення відповідачем ОСОБА_6 заборгованості за кредитом (20.06.2012 року), відтак звернувшись з позовом до суду в січні 2016 року позивач не пропустив строк позовної давності звернення до суду, є помилковим, оскільки, як зазначено вище, позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.

Беручи до уваги Графік повернення кредиту (Додаток № 1 до кредитного договору), звернувшись до суду із позовом 28.01.2016 року позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості по чергових платежах за період з 20.06.2012 року по 28.01.2013 року, що складає 1750 дол. США чергових платежів по тілу кредиту та 196,58 дол. США відсотків, еквівалент зазначених сум згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.01.2016 року складає відповідно 42000 грн. тіло кредиту та 4717,92 грн. відсотки.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 10, 11, 60, 212-214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи представника відповідача про те, що позивач ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» з моменту отримання прав вимоги пропустив строк звернення до суду за захистом свого права про стягнення заборгованості по чергових платежах за період з 20.06.2012 року по 28.01.2013 року, у зв'язку із чим висновки місцевого суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі не узгоджуються із вказаними положеннями закону.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково стягнув солідарно з відповідачів в користь позивача судовий збір, не може залишатись поза увагою апеляційного суду, оскільки відповідно до ст.ст. 541, 543 ЦК України передбачена солідарна відповідальність лише за виконання обов"язку, який встановлений законом або договором.

В свою чергу, у ст.88 ЦПК України не передбачено право солідарної вимоги або солідарного обов"язку на присудження з другої сторони понесених іншою стороною судових витрат, тому судові витрати підлягають до стягнення з кількох відповідачів у відповідній частині.

Таким чином, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, зменшити на відповідну суму стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, відтак стягнути солідарно з відповідачів в користь позивача ОСОБА_5 «Кредитні ініціативи» 554926,80 грн., з яких заборгованість за кредитом 377783,76 грн., заборгованість за відсотками 177143,04 грн., із зменшенням суми судового збору, що підлягає стягненню в рівних частинах з відповідачів.

Крім цього, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 5 ст. 88 ЦПК України).

З відповідачів необхідно стягнути в рівних частинах судовий збір в розмірі 8320,97 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, ухвалою судді-доповідача від 10.04.2017 року апелянту ОСОБА_3 відстрочено сплату судового збору в розмірі 9927,41 грн. до ухвалення апеляційним судом рішення у справі, однак зважаючи на зміну судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції, за розгляд апеляційної скарги необхідно стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 9153,06 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2017 року- скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з солідарно з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» ЄДРПОУ 35326253, місцезнаходження Київська обл., м. Бровари, бульвар Незалежності, буд. 14, заборгованість за кредитним договором № 1301/0408/88-051 від 21 квітня 2008 року в сумі 554926 (п»ятсот п»ятдесят чотири тисячі дев»ятсот двадцять шість) грн. 80 коп.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_6 та ОСОБА_3на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судовий збір в розмірі 8320 грн. 97 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 9153 грн. 06 коп. за розгляд апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_7