Постанова № 67060232, 06.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р. Справа №917/229/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача у режимі відеоконференції ОСОБА_1, за довіреністю №14 від 10.01.2017 року;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №9 від 01.04.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», м.Гадяч, Полтавська область, (вх.№1604П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2017 року по справі №917/229/17,

за позовом Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко», м.Заводське, Полтавська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», м.Гадяч, Полтавська область,

про стягнення 2185563,12 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» на свою користь 2185563,12 грн., у тому числі: 2133026,39 грн. основного боргу, 47452,53 грн. пені та 5084,20 грн. 3% річних. В обґрунтування позову позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №33-Г від 12.07.2016 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.04.2017 року у справі №917/229/17 (суддя Семчук О.С.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» на користь Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» 2133026,39 грн. основного боргу, 5084,20 грн. 3% річних та 32071,66 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача було заявлено клопотання про призначення судової економічної експертизи в задоволені якої відмовлено. При цьому, суд першої інстанції без належних обґрунтувань не прийняв до уваги платежі здійснені відповідачем з 10.06.2016 року по 08.07.2016 року, однак чомусь погодився з правомірністю зарахування часткової оплати здійсненої покупцем 14.07.2016 року. Після відмови в призначені експертизи, представник відповідача заявив клопотання про оголошення короткої перерви для надання суду інших не врахованих позивачем копій платіжних доручень для встановлення дійсних обставин справи. Однак, місцевий господарський суд, порушуючи принцип змагальності та рівності сторін, відмовив у оголошенні перерви, прийнявши до уваги лише усні пояснення позивача, не підтверджені доказами і в свою чергу позбавив відповідача можливості довести належними доказами дійсні обставини, які є спірними.

Також скаржник вказує, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було встановлено момент виникнення зобовязань відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору.

Крім того апелянт звертає увагу суду на те, що законодавством України та умовами договору встановлено, що саме спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН(МС), а не будь-який інший документ, є первинним документом, що підтверджує факт здійснення поставки відповідно до договору. Отже, посилання суду на приймальні квитанції, як на первинні документи та докази поставки, суперечить як умовам договору так і приписам законодавства, що регулює питання поставки молочної сировини.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

29.05.2017 року від позивача електронною поштою надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№940), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

До початку судового засідання 06.06.2017 року представник відповідача подав через канцелярію суду клопотання (вх.№5852), в якому просить призначити у справі судову економічну експертизу, проведення якої доручити Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_3. На вирішення експертизи поставити питання: чи підтверджується документально (якщо так то у якій сумі) зазначена ПрАТ «Райз-Максимко» в позовній заяві сума заборгованості ТОВ «Гадячсир» за товар, поставлений за договором поставки №33-Г від 12.07.2016 року; чи відповідає матеріалам справи, умовам укладеного договору поставки №33-Г від 12.07.2016 року та правилам арифметичних дій сума пені та 3% річних, що нараховані ПрАТ «Райз-Максимко»; якщо подані ПрАТ «Райз-Максимко» розрахунки пені та 3% річних проведені невірно, з помилками, то навести правильний розрахунок. На час проведення судової економічної експертизи і надання висновку за її результатами відповідач просить суд зупинити провадження у справі №917/229/17.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Як роз'яснено у п. п. 2, 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» №4 від 23.03.2012 року, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості у звязку з неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору. Заперечення відповідача проти стягнення коштів зводяться до незгоди із заявленими сумами, а саме проведеним позивачем розрахунком. На думку відповідача невірність розрахунку обумовлена невірним тлумаченням наявних між сторонами правовідносин, що полягає у неналежному оформлені документів, проведені зарахування сум оплат не за призначенням. Однак, колегія суддів зазначає, що вказане відноситься до правової сфери і не може бути обєктом експертизи.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Наразі колегія суддів не вбачає підстав для призначення судової експертизи, оскільки в матеріалах справи наявні документи, що стосуються предмету позову і суд не позбавлений права та можливості здійснити перевірку розрахунків сторін та з урахуванням норм чинного законодавства надати оцінку правовідносинам сторін щодо спірного договору. Таким чином, у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи слід відмовити.

У судовому засіданні 06.06.2017 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти позиції скаржника заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.07.2016 року між Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №33-Г.

Відповідно до п. 1.1. договору, у порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов'язався поставляти покупцю молочну сировину (молоко коров'яче, сире, незбиране, яке піддавалося попередній фізичній обробці (фільтрації, охолодженню) (далі - молоко), відповідно до усного та/або письмового (в тому числі отриманого за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем) замовлення покупця, а покупець приймати й оплачувати його на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що кількість молока зазначається у товарно-транспортній накладній Ф1-ТН (далі - ТТН) та спеціалізованій товарній накладній на перевезення молока за формою №1 ТН (МС), затвердженою наказом Міністерства аграрної політики України №457 від 01.12.2015 року (далі - товарна накладна), ціна - у протоколах погодження цін (додаток №1), які погоджуються сторонами у порядку, передбаченому даним договором, є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 1.3. договору постачальник зобов'язаний поставляти молоко, на умовах: п.1.3.1. EXW - склад постачальника, що знаходиться за адресою: с.Сватки, с.Ціпки Гадяцького району Полтавської області. Молоко за даним договором може поставлятися покупцю партіями. Партія молока за даним договором є молоко в кількості вказаній у ТТН та товарній накладній.

Пунктом 1.3.2. договору передбачено, що передача постачальником передплаченої покупцем партії молока/молока проводиться протягом 1 (одного) календарного дня з моменту здійснення покупцем 100% попередньої оплати (за умови надання покупцем автоцистерни для завантаження молока).

У пункті 4.5. договору сторони погодили, що молоко вважається прийнятим належним чином і уповноваженою на це особою, якщо у ТТН та товарній накладній проставлений підпис покупця/уповноваженої особи покупця, печатка або штамп покупця (при наявності та необхідності).

Відповідно до п. 5.2. договору покупець проводить 100% попередню оплату замовленого молока/партії молока у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури.

Згідно п. 5.6. договору сторони погодили, що умови здійснення 100% оплати замовленого покупцем молока/партії молока, яке поставлятиметься постачальником покупцю у вихідні/святкові дні, відрізнятиметься від умов, зазначених в п. 5.2 даного договору. Покупець проводить 100% оплату такого молока/партії молока на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури не пізніше робочого (банківського) дня, що передує вихідному/святковому дню, в який здійснюватиметься поставка.

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2016 року, а в частині розрахунків за поставлене молоко до моменту остаточного розрахунку (п. 8.1 договору).

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору поставки, позивачем за період з 01.12.2016 року по 28.12.2016 року передано відповідачу товар на загальну суму - 2939070,13 грн. Факт поставки товару підтверджується приймальною квитанцією на закупівлю молочної сировини №5 від 31.12.2016 року (форма №3-ПК (МС).

Також позивачем надано копію видаткової накладної №914 від 31.12.2016 року на суму 2939070,13 грн., яка не підписана представником відповідача.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відсутність у наданій позивачем копії видаткової накладної обов'язкових реквізитів (підпису представника відповідача та його печатки) не є підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів у зв'язку з господарською операцією мав місце. Тому, місцевий господарський суд, як і суд апеляційної інстанції правомірно досліджує всі наявні докази, що можуть свідчити про здійснення позивачем поставки товару, в їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджується, що на кожну поставлену місячну партію товару відповідачем надана підписана приймальна квитанція, яка складається на підставі спеціалізованих товарних накладних, як це передбачено умовами договору, а саме п. 4.4. та Інструкцією про порядок заповнення приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини (форма №3-ПК (МС) затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №457 від 01.12.2015 року.

Згідно п. 4.4. договору не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним покупцем на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини, виписується приймальна квитанція за формою №3-ПК (МС), в якій вказується кількість та вартість молочної сировини та інші реквізити, передбачені законодавством.

Приймальна квитанція на закупівлю молочної сировини №5 від 31.12.2016 року виписана відповідачем, підписана його представником та скріплена печаткою.

У пункті 4.5. договору сторони погодили, що молоко вважається прийнятим належним чином і уповноваженою на це особою, якщо у ТТН та товарній накладній проставлений підпис покупця/уповноваженої особи покупця, печатка або штамп покупця (при наявності та необхідності).

На підтвердження поставок молока за вказаний період позивачем надано копії спеціалізованих товарних накладних на перевезення молочної сировини, товарно-транспортних накладних, актів про розходження кількісних або якісних показників молочної сировини, які складені та підписані належним чином.

Так, у п. 4 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробнично-технічного призначення та товарів народного споживання по якості» №П-7, зазначено, що приймання продукції по якості та комплектності проводиться в точної відповідності зі стандартами, технічними умовами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукція, яка постачається (технічний паспорт тощо). Відсутність зазначених супровідних документів не зупиняє приймання продукції. В даному випадку складається акт о фактичної якості та комплектності одержаної продукції і у акті зазначається, які документи відсутні.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У той час, відповідачем не надано доказів звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів які зазначені у п. 1.2, 2.7, 3.1.4 договору, щодо неналежності їх оформлення, та встановлення строку для їх повернення, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого товару.

Колегія суддів вважає, що наявність виписаної відповідачем приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини №5 від 31.12.2016 року є належним та допустимим доказом поставки сировини на суму 2939070,13 грн.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ст. 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується поставка товару відповідачу за грудень 2016 року на загальну суму 2939070,13 грн.

Позивач стверджує, що відповідач розрахувався за отриману сировину частково, на суму 806043,74 грн., що підтверджується копією виписки по рахунку за період з 15.12.2016 року по 28.12.2016 року (т. 1, а.с. 182-193) на загальну суму 894226,00 грн. та зазначено, що платіж 15.12.2016 року був здійснений в сумі 110268,00 грн., проте частина цієї суми, а саме 88182,26 грн. була зарахована в погашення заборгованості за молоко поставлене в листопаді 2016 року.

Відповідачем було надано до матеріалів справи докази оплати (копії платіжних доручень) за період з 23.11.2016 року по 14.12.2016 року на загальну суму 2145035,00 грн.

Позивач пояснив, що вказані оплати було зараховано в рахунок погашення заборгованості по договору за попередній період.

На підтвердження існування заборгованості по договору в попередні періоди позивачем надано копію підписаної сторонами видаткової накладної №365 від 31.07.2016 року, копії приймальних квитанцій відповідача №23 від 31.08.2016 року, №22 від 30.09.2016 року, №6 від 31.10.2016 року та №4 від 30.11.2016 року, а також копії виписок по рахунку за період з 02.08.2016 року по 28.12.2016 року.

Згідно наданої позивачем довідки щодо розрахунків між сторонами за договором поставки №33-Г від 12.07.2016 року за період з початку дії договору (12.07.2016 року) по грудень 2016 року позивач поставив відповідачу товар на суму 17370381,19 грн. Відповідач отриманий товар оплатив частково, на суму 15237354,80 грн. Тобто заборгованість відповідача становить 2133026,39 грн. При цьому, в довідці вказано, що 14.07.2016 року відповідачем здійснено оплату 132579,00 грн., однак частина суми - 68594,20 грн. була зарахована в рахунок договору на поставку молока, який існував між сторонами раніше, до укладення договору №33-Г від 12.07.2016 року під тим самим номером №33-Г. Факт існування між сторонами такого договору сторонами не заперечується.

У матеріалах справи наявний контррозрахунок суми боргу здійснений відповідачем, згідно якого ним сплачено по договору 17379352,45 грн. У цю суму включено оплати з 10.06.2016 року по 28.12.2016 року. Відповідачем надано копії платіжних доручень за період з 10.06.2016 року по 08.07.2016 року. В призначенні платежу наданих копій платіжних доручень вказано: «плата за молоко зг. рахунків.». Відповідач стверджує, що оплати з 10.06.2016 року по 14.07.2016 року були здійснені в рахунок передоплати по договору №33-Г від 12.07.2016 року згідно наданих позивачем рахунків. У той час, доказів виставлення позивачем таких рахунків відповідач не надав.

Суд першої інстанції правомірно відхилив надані відповідачем платіжні доручення за період з 10.06.2016 року по 08.07.2016 року як докази по оплаті товару отриманого по договору поставки №33-Г від 12.07.2016 року, оскільки згідно п. 8.1. договору, він набирає чинності з дати підписання сторонами, тобто з 12.07.2016 року, а підстави для зарахування оплат за період з 10.06.2016 року по 08.07.2016 року, тобто до моменту укладення договору, в рахунок погашення заборгованості по договору №33-Г від 12.07.2016 року відсутні. Докази оплат за період з 12.07.2016 року по 14.07.2016 року, які включено в контррозрахунок, відповідачем не надано.

Зарахування позивачем частини оплати здійсненої 14.07.2016 року в рахунок заборгованості по договору №33-Г від 12.07.2016 року не суперечить ні чинному законодавству, ні умовам договору.

Таким чином, судом першої інстанції на підставі матеріалів справи та пояснень сторін вірно встановлено, а відповідачем не спростовано, що його заборгованість за поставлений товар становить 2133026,39 грн.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобовязання за договором поставки і сплатив залишок заборгованості за поставлений товар у розмірі 2133026,39 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про не дослідження судом і не встановлення моменту виникнення зобовязань відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалося, згідно п. 5.2. договору покупець проводить 100% попередню оплату замовленого молока/партії молока у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури.

Відповідно до пункту 5.6. договору сторони погодили, що умови здійснення 100% оплати замовленого покупцем молока/партії молока, яке поставлятиметься постачальником покупцю у вихідні/святкові дні, відрізнятиметься від умов, зазначених в п. 5.2. даного договору. Покупець проводить 100% оплату такого молока/партії молока на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури не пізніше робочого (банківського) дня, що передує вихідному/святковому дню, в який здійснюватиметься поставка.

Тобто, умовами договору встановлено 100% попередню оплату молока. Отже, вимога договору по оплаті за молоко на підставі виставлених рахунків, застосовується при проведенні попередньої оплати.

Стаття 693 Цивільного кодексу України визначає, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Частиною 4 ст. 538 встановлено, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наразі має місце невиконання відповідачем умови щодо 100% попередньої оплати, яка встановлена договором, а отже він зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст.ст. 538 та 692 Цивільного кодексу України.

Наявні в матеріалах справи докази (копія опису та квитанції) свідчать про направлення рахунку на оплату №101 від 31.12.2016 року на адресу відповідача 15.02.2017 року, тобто після звернення позивача до суду з позовом у даній справі. Однак, рахунок в даному випадку є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обовязку оплати. Обовязок по оплаті отриманого відповідачем товару настав до звернення позивачем до суду з позовом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання за договором поставки №33-Г від 12.07.2016 року. Таким чином, місцевий господарський суд, перевіривши матеріали справи та розрахунок позивача, дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 2133026,39 грн., враховуючи відсутність доказів їх оплати, є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 6.3 договору сторони визначили, якщо покупець не сплатив суму заборгованості протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати отримання покупцем акту звірки взаєморозрахунків у порядку, визначеному п. 5.4. цього договору, та в разі відсутності мотивованих письмових заперечень з боку покупця, останній зобов'язаний сплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов'язання, від простроченої суми грошового зобов'язання.

Тобто, можливість нарахування пені повязується з певними обставинами: по-перше, отримання відповідачем направленого позивачем акту звірки взаєморозрахунків; по-друге, відсутність мотивованих письмових заперечень на акт звірки взаєморозрахунків з боку відповідача; по-третє, несплата суми заборгованості на протязі пятнадцяти днів саме з моменту отримання відповідачем акту звірки взаєморозрахунків.

Згідно наявних у матеріалах справи копіях опису та квитанції (т.2, а.с. 6-8) акт звірки взаємних розрахунків за грудень 2016 року було направлено на адресу відповідача 15.02.2017 року. Слід відзначити, що обставини з якими сторони повязують можливість нарахування пені за п. 6.3. договору наразі відсутні, а отже позивачем безпідставно нараховано пеню за період з 05.01.2017 року по 02.02.2017 року.

Таким чином, суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 05.01.2017 року по 02.02.2017 року у розмірі 5084,20 грн.

При цьому, колегія суддів вважає, що з огляду на приписи п. 5.2. та п. 5.4. договору, а також наявні правовідносини сторін, визначення саме 05.01.2017 року днем прострочення боржника є вірним, оскільки 31.12.2016 року передсвятковий день та закінчення періоду по бухгалтерському обліку, 01.01.2017 року 03.01.2017 року святкові та вихідні дні, а 04.01.2017 року є першим робочім банківським днем у 2017 році на протязі якого мало бути виконано зобовязання.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого висновку про вірність розрахунку і належності суми 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо посилань скаржника на порушення принципу змагальності та рівності сторін, колегія суддів зазначає, що рівність сторін у процесі полягає у наданні рівних процесуальних можливостей сторонам у захисті їхніх прав і законних інтересів. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази. Пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Судова колегія вважає, що судом першої інстанції в межах наданих ним повноважень вчинено належні дії та створено належні умови щодо розгляду справи, зокрема, надання доказів, пояснень по справі та інше. Разом з тим, судом дотримано балансу інтересів як відповідача так і позивача щодо їх представництва та розумних строків розгляду справи. У той час на сторін також покладається обовязок належним чином користуватися наданими їм правами та вчиняти всі необхідні дії направлені на швидкий та ефективний розгляд справи. Твердження скаржника про порушення принципів змагальності та рівності сторін під час розгляду справи спростовуються матеріалами справи, зокрема тим, розгляд справи неодноразово відкладався з метою надання сторонами доказів у справі та пояснень і тривав визначений законодавцем строк.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору поставки №33-Г від 12.07.2016 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі за поставлений товар, тобто належного виконання ним прийнятого на себе зобовязання.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2017 року по справі №917/229/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2017 року по справі №917/229/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 12 червня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.