Постанова № 67059766, 24.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2017 р. Справа№ 911/4231/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 24.05.2017 року

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Трубіж Агро» на рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 року

по справі № 911/4231/16 (суддя - Шевчук Н.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агротехніка»

до приватного підприємства «Трубіж Агро»

про стягнення 1 542 048,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 10.03.2017 року у справі № 911/4231/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1339477,59 грн., з яких: заборгованість по оплаті у сумі 1190251,68 грн., відсотки за користування товарним кредитом у сумі 8726,34 грн., 28% річних у сумі 105306,13 грн., інфляційні втрати у сумі 34850,44 грн., штраф у сумі 238 грн., пеня у сумі 105 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПП «Трубіж Агро» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Крім того, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 року відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві та письмових поясненнях на апеляційну скаргу позивач вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необгрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні 16.05.2017 року представник ПП «Трубіж Агро» надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, подану апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому, у судове засідання 24.05.2017 року представник скаржника не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Крім того, скаржник звернувся до суду з клопотанням про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи документів, а саме, договору поставки №32-САТ/ЧН від 20.04.2016 року та додатку №1/СТ000000828 від 20.04.2016 до договору для встановлення, ким саме вчинено підпис на вказаних документах від імені ОСОБА_1

Представник ТОВ «Спектр-Агротехніка» у судових засіданнях 16.05.2017 року та 24.05.2017 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у письмових поясненнях та відзиві. Представник позивача просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Щодо заявленого клопотання скаржника про призначення у даній справи судової почеркознавчої експертизи, представник позивача заперечив.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника про оголошення у справі перерви. Участь представника ПП «Трубіж Агро», що не з'явився, у судовому засіданні 24.05.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи на час розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Щодо заявленого клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів відмовляє у його задоволені виходячи з наступного.

Обгрунтовуючи вказане клопотання скаржник вказує про сумнів щодо справжності підпису колишнього директора ПП «Трубіж Агро» на договорі поставки та додатках до нього. При цьому, будь-якими ґрунтовними поясненнями чи належними доказами, які б дійсно вказували на наявність взаємно суперечливість обставин справи чи доказів що містяться у справі, відповідач не обґрунтував. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що як спірний договір, так і додатки до нього, крім підписів директора містять також відтиск печатки ПП «Трубіж Агро». Матеріали не містять доказів звернення відповідача до правоохоронних органів у зв'язку з неправомірним використанням печатки ПП «Трубіж Агро», або її втрати у період підписання спірних правочинів. Колегія суддів звертає увагу на те, що на умовах укладеного договору відповідач через повноважного представника згідно довіреності отримував товар, та сторонами складено і підписано акт надання послуг.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. «Про деякі питання призначення судових експертиз», п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення у даній справі, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що призначення у даній справі судової експертизи лише затягне розгляд даної справи.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Спектр-Агротехніка» (постачальник) та ПП «Трубіж Агро» (покупець) 20.04.2016 був укладений договір поставки №32-САТ/ЧН (далі - договір), відповідно до якого в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару, та нарахування відсотків, інші умови, визначені в додатках до договору, який є його невід'ємною частиною (пункт 1.2 договору).

Згідно пункту 2.1 договору ціна договору становить загальну вартість товару, визначену із врахуванням вимог пунктів 2.2-2.3 договору, що передається за цим договором, та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що зважаючи на те, що товар виробляється за кордоном та імпортується на територію України, сторони домовились, що вказані у підписаних сторонами додатках в гривнях ціни на товар та загальна сума договору не є фіксованими і можуть бути відкориговані постачальником в залежності від зміни курсу гривні до іноземної валюти.

Покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог пунктів 2.2-2.3, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком до договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті покупцем.

Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку за поставлений товар (п. 2.7).

Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником відповідно до пункту 2.6 договору. Щомісячно з 01 вересня поточного року або в день повного розрахунку, якщо такий настав раніше, постачальник складає акт надання послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця, що вказана в тексті цього договору, покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом 1 робочого дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Оплата нарахованих відсотків відбувається одночасно з оплатою вартості (ціни) товару і зараховується постачальником відповідно до вимог пункту 2.10 (пункт 2.12 договору).

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за порушення умов договору покупець: А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; Б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання; В) сплачує на користь постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення. Сума відсотків річних підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків річних та підлягає обов'язковій платі покупцем.

Сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всіх зобов'язаннях (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього договору до 3 років. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (пункт 7.3 договору).

Додатком №1/СТ000000828 від 20.04.2016 до договору (арк. с. 22) передбачено поставку насіння кукурудзи до 05.05.2016 на загальну суму 1190251,68 грн. з відстроченням платежу у сумі 595125,84 грн. (50% від ціни товару) до 15.10.2016 року і у сумі 595125,84 грн. (50% від ціни товару) до 15.11.2016 року та встановлена річна ставка відсотків за користування товарним кредитом 1,00, нарахування яких починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору по видатковій накладній №549 від 21.04.2016 року, що підписана та скріплена печатками обох сторін, постачальник передав, а покупець прийняв товар на суму 1190251,68грн; повноваження представника ПП «Трубіж Агро» на отримання товару підтверджені довіреністю №64 від 21.04.2016 року.

Натомість, відповідач отриманий товар за договором не оплатив.

Так, у грудні 2016 року ТОВ «Спектр-Агротехніка» звернулось з позовом до ПП «Трубіж Агро» та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просило стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1190251,68 грн. по оплаті за поставлений по договору поставки №32-САТ/ЧН від 20.04.2016 товар, 28% річних у сумі 105459,56 грн., пеню сумі 105634,84 грн., інфляційні у сумі 34850,44 грн., штраф у сумі 238050,34 грн., відсотки за користування товарним кредитом у сумі 8726,34 грн.

У свою чергу, відповідач з посиланням на пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України та стаття 233 Господарського кодексу України 09.03.2017 заявив клопотання про зменшення розміру штрафу і пені, оскільки вони є непомірно великими, докази понесення позивачем збитків відсутні, фінансове становище відповідача є скрутним, а період прострочення оплати є незначним.

Так, як зазначалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 10.03.2017 року у справі № 911/4231/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1339477,59 грн., з яких: заборгованість по оплаті у сумі 1190251,68 грн., відсотки за користування товарним кредитом у сумі 8726,34 грн., 28% річних у сумі 105306,13 грн., інфляційні втрати у сумі 34850,44 грн., штраф у сумі 238 грн., пеня у сумі 105 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ПП «Трубіж Агро», проте рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 року у справі № 911/4231/16 підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, додатком №1/СТ000000828 від 20.04.2016 до договору передбачено поставку насіння кукурудзи до 05.05.2016 на загальну суму 1190251,68 грн. з відстроченням платежу у сумі 595125,84 грн. (50% від ціни товару) до 15.10.2016 року і у сумі 595125,84 грн. (50% від ціни товару) до 15.11.2016 року та встановлена річна ставка відсотків за користування товарним кредитом 1,00, нарахування яких починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем.

На виконання умов договору по видатковій накладній №549 від 21.04.2016 року, підписаній та скріпленій печатками обох сторін, постачальник передав, а покупець прийняв товар на суму 1190251,68 грн.; повноваження представника ПП «Трубіж Агро» на отримання товару підтверджені довіреністю №64 від 21.04.2016 року.

Докази оплати відповідачем отриманого по цій видатковій накладній товару, скаржник, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав та матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що платіж у сумі 595125,84 грн. є простроченим з 16.10.2016 року (додатком №1/СТ000000828 від 20.04.2016 року до договору відстрочення платежу було до 15.10.2016 року), платіж у сумі 595125,84 грн. - 16.11.2016 року (додатком №1/СТ000000828 від 20.04.2016 року до договору відстрочений платіж до 15.11.2016 року). А тому, місцевим господарським судом правомірно задоволено позов у цій частині та стягнуто заборгованість по оплаті цього товару у сумі 1190251,68 грн.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Актами надання послуг №1331 від 05.09.2016 року на суму 5165,36 грн., №1577 від 04.10.2016 року на суму 1173,95 грн., №1774 від 04.11.2016 року на суму 1213,08 грн. і №1860 від 05.12.2016 року, які підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками, позивач та відповідач відповідно до умов договору погодили суму відсотків за користування товарним кредитом 8727,34 грн.

Отже, вимога про стягнення відсотків за користування товарним кредитом у сумі 8726,34 грн. також є обґрунтованою, а тому правомірно задоволена судом першої інстанції.

Крім того, за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару ТОВ «Спектр-Агротехніка» просить стягнути з ПП «Трубіж Агро» передбачені договором 28% річних у сумі 105459,56 грн.

Як вірно вказав суд першої інстанції, зазначена вимога є правомірною, проте за розрахунком суду 28% річних за вказаний позивачем період прострочення з 16.10.2016 року по 23.02.2017 року становлять 105306,13 грн.

Так, перевіривши розрахунок 28% річних колегія суддів апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та правомірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 105306,13 грн., а не 105459,56 грн. як просив позивач.

Крім того, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок інфляційних втрат за період з 16.10.2016 року по 23.02.2017 року. Колегія суддів вважає його обґрунтованим та правомірним, а тому з відповідача вірно стягнуто 34850,44 грн. інфляційних втрат.

Однак, що стосується висновків суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у даній справі, щодо стягнення пені та штрафу, судова колегія апеляційного господарського суду погодитися не може, виходячи з наступного.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме підпунктом «А» пункту 7.2 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення, від суми боргу.

Разом з тим, згідно з підпунктом «Б» пункту 7.2 договору сторонами передбачена сплата штрафу як вид цивільно-правової відповідальності за той самий вид правопорушення, а саме, покупець сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тобто, сторонами у договорі передбачена відповідальність покупця за одне й те саме прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, на переконання колегії суддів, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що у відповідності до ч.2 ст. 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення, саме окремих видів господарських зобов'язань.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинного правочину, визначені ст.203 ЦК України. Так, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з п.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Як роз'яснено в п.2.3 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11, якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п.1 ч.1 ст.83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Таким чином, встановивши факт визначення сторонами в договорі пені та штрафу за одне й те саме грошове порушення, за кожен день прострочення, враховуючи норму ст. 61 Конституції України, яка забороняє притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, колегія суддів апеляційного господарського суду користуючись правом на вихід за межі позовних вимог, передбаченим п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, вважає за необхідне визнати вказаний договір недійсним у відповідній частині, а саме підпункти «А» та «Б» пункту 7.2 договору поставки №32-САТ/ЧН від 20.04.2016 року.

Така правова позиція щодо необхідності виходу суду за межі позовних вимог на підставі п.1 ч.1 ст.83 ГПК України у разі встановлення судом, що договір чи його певна частина суперечить чинному законодавству, викладена зокрема у постанові Вищого господарського суду України від 30.12.2014 року у справі № 910/5692/14.

Оскільки, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що вимоги позивача про стягнення пені та штрафу у даній справі, по даному договору не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, та суд позбавлений можливості самостійно обирати, який з видів юридичної відповідальності можливо застосувати до відповідача за порушення зобов'язання за договором (пеню чи штраф), за наслідком чого судом визнано недійсним підпункти «А» та «Б» пункту 7.2 договору поставки №32-САТ/ЧН від 20.04.2016 року, та доказів погодження сторонами іншого порядку/строків нарахування пені чи штрафу за порушення умов договору суду не надано у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті у сумі 1190251,68 грн., відсотки за користування товарним кредитом у сумі 8726,34 грн., 28% річних у сумі 105306,13 грн. та інфляційних втрат у сумі 34850,44 грн.

Однак, щодо стягнення штрафу у сумі 238 грн. та пені у сумі 105 грн. колегія суддів погодитися не може з вищезазначених обставин. На переконання колегії суддів, підпункти «А» та «Б» пункту 7.2 договору поставки №32-САТ/ЧН від 20.04.2016 року, підлягають визнанню недійсним, а у стягненні пені та штрафу слід відмовити.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, як у резолютивній частині рішення, так і по всьому тексту було допущено описку щодо організаційно-правової форми відповідача. Замість, ПП «Трубіж Агро» було зазначено ТОВ «Трубіж Агро».

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Оскільки рішення господарського суду Київської область від 10.03.2017 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, вказане рішення підлягає скасуванню частково з прийняттям нового рішення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, п.1 ч.1 ст.83, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Трубіж Агро" на рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 року у справі № 911/4231/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 року у справі № 911/4231/16 скасувати частково в частині стягнення штрафу у сумі 238 грн. та пені у сумі 105 грн.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 року у справі № 911/4231/16 в новій редакції, а саме:

" 1. Визнати недійсним підпункти "А" та "Б" пункту 7.2 договору поставки №32-САТ/ЧН від 20.04.2016 року укладеного між товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та приватним підприємством "Трубіж Агро".

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з приватного підприємства "Трубіж Агро" (07450, Київська область, Броварський район, село Плоске, вул. Жовтнева, буд. 47, ідентифікаційний код 39333971) на користь товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" (08702, Київська область, місто Обухів, вул. Промислова, буд. 20, ідентифікаційний код 37850706) 1 190 251,68 грн. заборгованості, 8 726,34 грн. відсотки за користування товарним кредитом, 105 306,13 грн. 28% річних, 34 850,44 грн. інфляційних втрат та судовий збір у сумі 20087,02 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили."

4. Матеріали справи № 911/4231/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова