Рішення № 67059277, 01.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017Справа №910/6984/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний

комбінат»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ»

про стягнення 1.201.758.474,82 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Омельченко О.О., довіреність № 001-21.12.16/1 від 21.12.2016

від відповідача-1 Печена І.В., довіреність № 90 від 27.12.2016

від відповідача-2 не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Госпождарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» про стягнення 1.201.758.474,82 грн., з яких: 1.088.437.497,16 грн. пені, 113.320.977,66 грн. - 3% річних.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що після прийняття рішення у справі № 910/2031/16 відповідач-1 борг за договором № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 в сумі 2.565.675.769,84 грн. не сплатив, а тому позивачем на вказану суму боргу нараховано пеню та 3% річних за період з 28.07.2016 по 21.04.2017. При цьому відповідач-2 поручився за виконання зобов'язань відповідача-1 по договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 в сумі 5.000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 порушено провадження у справі № 910/6984/17 та призначено її до розгляду на 25.05.2017.

Відповідачем-1 24.05.2017 до відділу діловодства суду подано витребувані документи.

Відповідачем-1 24.05.2017 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгялду справи.

Позивачем 25.05.2017 до відділу діловодства суду, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути 1.201.758.474,82 грн., з яких: стягнути з відповідача-1 1.088.437.497,16 грн. пені та 113.315.977,66 грн. - 3% річних; стягнути з відповідача-2 5.000,00 грн. - 3% річних.

Позивач в судовому засіданні 25.05.2017 позовні вимоги підтримав повністю з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач-1 в судовому засіданні 25.05.2017 проти задоволення позовних вимог заперерчував.

Відповідач-2 в судовому засіданні 25.05.2017 позовні вимоги позивача з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог визнав в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.05.2017 відповвідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 01.06.2017.

Відповідач-2 29.05.2017 до відділу діловодства суду подано пояснення.

Відповідач-1 у поданому 31.05.2017 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву зазначає, що оскільки остання поставка за договором № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 була здійснена 16.05.2015, то його оплата мала бути вчинена в строк до 05.06.2015. З 06.06.2015 у позивача виникло право на нарахування пені за несвоєчасне виконання оплати товару. Пеня відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України могла нараховуватись протягом 6 місяців, тобто до 06.12.2015. Відповідач-1 на підставі ст. 258 Цивільного кодексу України заявляє про застосування строку позовної давності в 1 рік до вимог про стягнення пені, який сплив 06.12.2016. Вважає, що вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню. За розрахунками відповідача-1 3% річних становить 56.213.823,60 грн.

Відповідач-2 в судове засідання 01.06.2017 не з'явився.

Відповідач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Згідно абз. 2 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Протокол судового засідання від 25.05.2017 свідчить про те, що представник відповідача-2 ОСОБА_3 згідно довіреності № 157 від 22.12.2016 був присутній в цьому засіданні та повідомлений про те, що наступне судове засідання відбудеться 01.06.2017..

Більше того, в матеріалах справи наявна розписка від 2017 представника позивача ОСОБА_3 про те, що останньому повідомлено судом про дату та місце проведення наступного засідання у справі № 910/6984/17.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача-2.

В судовому засіданні 01.06.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (далі, позивач, постачальник) та Відкритим акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», яке перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» (далі - відповідач-1, покупець) укладено договір поставки № ГРД-01/10-5000 (далі - договір поставки).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов'язався передати у власність покупця залізорудний концентрат (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором та специфікаціями до нього.

Специфікаціями №№ 8 - 18 до договору поставки сторони визначили зміст, ціну, загальну вартість, кількість товару, що підлягав поставці в спірні контрактні періоди (з 01.10.2012 по 30.06.2015), умови та строки його поставки.

На підставі договору та специфікацій постачальник здійснив поставку покупцю товару загальною кількістю 7.309.520,70 тон на загальну суму 717.208.627,39 доларів США.

Покупець частково сплатив постачальнику за поставлений товар в загальній сумі 514.649.605,81 доларів США.

У зв'язку з неналежним вимонанням взятих на себе покупцем зобов'язань щодо повної оплати товару постачальник звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення боргу, а також нарахованої пені, інфляційних втрат та 3% річних. Спір між сторонами розглянуто судом у справі № 910/2031/16.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/2031/16 змінено та

стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» основний борг в сумі 2.565.675.769,84 грн., пеню в сумі 437.385.554,08 грн., 3% річних в сумі 155.395.326, 15 грн.;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» основний борг в сумі 20.000,00 грн.;

в іншій частині позову відмовлено.

Спір виник внаслідок того, що відповідач-1 заборгованість по договору поставки досі повністю не сплатив, тому позивачем нараховані пеня та 3% річних за період з 28.07.2016 по 21.04.2017 на суму боргу 2.565.675.769,84 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбовляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (правовий висновок щодо застосування ст. 525, 526, 599, 611 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 № 6-1206цс15).

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття провадження по його примусовому виконанню, у зв'язку з чим, враховуючи порушення відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань, непогашення у повному розмірі суми заборгованості за договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 у справі № 910/2031/16 заборгованості в спірному періоді (з 28.07.2016 по 21.04.2017), суд визнає вимоги про стягнення з відповідача-1 сум нарахованої пені та 3% річних такими що підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. а також не позбавляє кредитора права на отмриання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (відповідний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України № 3-57гс10 від 20.12.2010, № 3-610гс16 від 15.06.2016, № 3-142гс11 від 23.01.2012, № 3-116гс11 від 14.11.2011, № 6-113цс14 від 01.10.2014).

При розгляді справи № 910/2031/16 Вищим господарським судом України у постанові від 09.11.2016 з посиланням на положення цивільного законодавства (ч. 2 ст. 533 ЦК України) та умови договору сторін, встановлено прострочення за договором № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 по сумі основного боргу 2.565.675.769,84 грн., стягнуто нараховані на вказану заборгованість суми пені та 3% річних в межах розрахунку станом на 19.01.2016.

Рішенням Госпродарського суду міста Києва у справі № 910/2581/17 від 19.04.2017, у зв'язку з не здійсненням відповідачем-1 оплати суми боргу в розмірі 2.565.675.769,84 грн. стягунутої у справі № 910/2031/16, було задоволено вимоги позивача про стягнення нарахованих на цю суму пені та 3% річних у період з 09.02.2016 по 28.07.2016.

Судове рішення про стягнення суми боргу в розмірі 2.565.675.769,84 грн. не виконано відповідачем-1 у спірному періоді (з 28.07.2016 до 21.04.2017), а отже є достатнім доказом наявного прострочення у виконанні зобов'язання по оплаті згідно договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 саме по сумі заборгованості за поставлений та неоплачений товар в розмірі 2.565.675.769,84 грн.

Позивачем пред'явлені вимоги про стягнення 3% річних як до відповідача-1 так і відповідача-2, як поручителя.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

В матеріалах справи наявний договір поруки № ПР080217-3 від 08.02.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (далі - відповідач-2, поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (кредитор).

Згідно з ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» за договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010, укладеним між кредитором та боржником, включаючи за можливу відповідальність за несвоєчасну оплут коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки.

Згідно з ст. 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Пунктом 2.3 догвоору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами; однак, відповідальність поручителя обмежується 5 000,00 гривень за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів, штрафів та інших похідних грошових вимог, передбачених договором поставки, та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки в договорі поруки зафіксована сума в розмірі 5.000,00 грн., в межах якої поручитель відповідає за невиконання боржником своїх зобов'язань, в тому числі процентів, отже відповідач-2 має відповідати перед позивачем в розмірі 5.000,00 грн. - 3% річних.

Судом за результатами здійснення власного перерахунку 3% річних складають 56.304.281,96 грн. (за період з 29.07.2016 по 21.04.2017 на суму боргу 2.565.675.769,84 грн.), з яких: 56.299.281,96 грн. підлягають стягненню з відповідача-1 та 5.000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача-2.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5 постанови Вищого господарського суду країни № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п. 8.3 договору поставки у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 6.2 даного договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочки включно до фактичного моменту оплати.

Отже сторонни дійшли згоди про встановлення іншого строку за який нараховується пеня, що повністю узгоджується з вимогами ч. 6 ст. 232 Господарськогог коедксу України, а відповідний правовий висновок щодо застосування вказаної норми матеріального права, саме при погодженні в договорі сплати пені «по день фактичної оплати» міститься у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-53гс15 (910/6379/14).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Саме такі висновки по застосуванню норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду України у справі № 6-3006цс15 від 08.06.2016 і підлягають врахуванню при вирішенні спору між сторонами в частині застосування строку позовної давності з огляду на заяву відповідача-1 у даній справі.

Остання поставка товару по договору, з приводу оплати за який виникла заборгованість була здійснена 16.05.2015, що не заперечується сторонами, та зазначено у відзиві відповідача-1.

У п. 6.2 договору поставки погоджені умови оплати: протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару (включаючи день поставки); у зв'язку з чим, останній виставлений на підставі договору рахунок повинен був бути сплаченим в строк до 05 червня 2015 року включно, відповідно нарахування пені у спірному періоді (28.07.2016 до 21.04.2017) здійснено позивачем у межах строку позовної давності за основною вимогою, за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду.

Оскільки позов заявлено в межах строку позовної давності, а пеню обраховано відповідно до вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України і пункту 8.3 договору поставки, з урахуванням положень ст. 266, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені за заявою відповідача-1 про застосування строку позовної давності.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті отриманого товару відповідач-1 не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої, за розрахунками суду становить 539.596.434,15 грн. (за період з 29.07.2016 по 21.04.2017 на суму боргу 2.565.675.769,84 грн.).

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 539.596.434,15 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Суд не погоджується з періодом здійснених позивачем нараховань пені та 3% річних (з 28.07.2016), оскільки рішенням Госпродраського суду міста Києва у справі № 910/2581/17 стягнуто нараховані пеню та 3% річних на суму боргу 2.565.675.769,84 грн. по договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 за період з 09.02.2016 по 28.07.2016, а отже нарахування слід здійснювати з 29.07.2016.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Соборна, 18-Б, код ЄДРПОУ 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (87534, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, 116-А, код ЄДРПОУ 34093721) 539.596.434 (п'ятсот тридцять девть мілійонів п'ятсот дев'яносто шість тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 15 коп. пені, 56.299.281 (п'ядесят шість мільйонів двісті дев'яносто дев'ять тисяч двісті вісімдесят одна) грн. 90 коп. - 3% річних, 119.005 (сто дев'ятнадцять тисяч п'ять) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (01015, м. Київ, вул Лейпцизька, 15А, код ЄДРПОУ 32036829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (87534, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, 116-А, код ЄДРПОУ 34093721) 5.000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. - 3% річних.

4.В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 09.06.2017.

СуддяВ.В.Сівакова