Рішення № 67058633, 06.06.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" червня 2017 р. Справа № 906/349/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. від 12.05.17р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 27.01.17р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Багатогалузевого приватного малого підприємства "Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон"

про стягнення 395836,82 грн.

Позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 395836,82 грн., з яких 249971,38 грн. боргу за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р. та договору поставки № 64/15 від 27.07.15р., 145865,44 грн. пені.

Представником позивача в судовому засіданні подано заяву від 06.06.17р. про відмову позивача від стягнення пені в сумі 72932,72 грн. у зв'язку з тим, що під час підрахунку пені фактично було застосовано четвертну облікову ставку НБУ (а.с.177).

Також у даній заяві зазначено про те, що позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 72932,72 грн.

Крім того, представник позивача заперечив щодо можливості надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, відмовитись від позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи передбачені ст.22 ГПК України права позивача, заява про відмову від позову не суперечить вимогам чинного законодавства України, не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів та приймається судом.

Розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих змін.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в сумі 322904,10 грн., з яких 249971,38 грн. боргу за поставлений товар та 72932,72 грн. пені, з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях від 15.05.2017 р. (а.с. 81) та з урахуванням поданої ним заяви від 06.06.17р. (а.с.177).

Відповідач у відзиві від 15.05.17р. на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково - в сумі 229971,38 грн. боргу за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р., оскільки після подання позивачем позову відповідачем було частково сплачено основний борг: 14.04.17р. - 10000,00 грн. та 20.04.17р. - 10000,00 грн. (а.с.122-124).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що він не визнає заявлену позивачем до стягнення суму пені - 145865,44 грн., оскільки у розрахунку позивача наявні значні помилки, які полягають у неправильному зазначенні позивачем кількості днів прострочення, а також у застосуванні четвертної облікової ставки НБУ.

На цій підставі, відповідачем було подано свій контррозрахунок пені (а.с.125).

Також, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду із щомісячним погашенням боргу в сумі 20258,81 грн., починаючи з червня 2017 року по травень 2018 року включно, посилаючись, зокрема, на скрутне матеріальне становище та на здійснення відповідачем часткової сплати боргу перед позивачем.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи, 29.05.15р. між Багатогалузевим приватним малим підприємством "Агро" (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" (покупець/відповідач) був укладений договір купівлі-продажу № 290515 МБ, згідно умов якого продавець зобов'язався передати у власність (повне господарське відення) покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його (пп.1.1 договору)(а.с.16).

Згідно пп.1.4 договору, ціну цього договору складає сума вартості всіх товарів, що поставляються постачальником покупцю на умовах цього договору протягом його дії.

Відповідно до пп.2.1 договору, продавець зобов'язаний після отримання коштів на розрахунковий рахунок в строк, не пізніше трьох днів, передати покупцеві товар.

Покупець зобов'язаний прийняти товар від продавця і здійснити за нього оплату в строки й порядку, передбачені цим договором (пп.2.3 договору).

Згідно пп.6.1 договору, оплата товару покупцем здійснюється стовідсотковою попередньою оплатою за договірною ціною на протязі трьох днів з моменту отримання рахунку - фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

У пп.9.1 договору сторони погодили, що даний договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до 31 грудня 2016 року.

В подальшому до договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р., сторони укладали додаткові угоди, а саме: № 59/15 від 06.08.15р., № 60/15 від 12.08.15р., № 61/15 від 13.08.15р., № 72/15 від 18.08.15р., № 73/15 від 21.08.15р. (а.с.167-172), в яких обумовлювали зміст п. 3.3 договору в частині місцезнаходження сільгосподарської продукції, яка поставлялась відповідачеві.

Зокрема, додатковою угодою № 73/15 від 21.08.15р. сторони погодили, що товар, а саме пшениця, згідно видаткових документів, поставляється самовивозом за рахунок покупця зі складу продавця за адресою: село Велика Рача Житомирської області (а.с.172).

Крім того, 27.07.15р. сторони уклали договір поставки № 64/15, згідно умов якого постачальник зобов'язався по заявці покупця поставити та передати у власність останнього товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору (пп.1.1 договору) (а.с.17).

Згідно пп.1.2 договору, предметом поставки за цим договором є товар, а саме пшениця, зазначений в рахунках-фактурах, накладних або специфікаціях, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пп.3.1 договору, оплата за товар згідно договору здійснюється по факту отримання кожної партії товару.

При наявності заборгованості за попередні партії продукції оплата зараховується на погашення боргу раніше поставленої партії продукції (пп.3.2 договору).

Згідно даних позивача, на виконання умов договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р. та договору поставки № 64/15 від 27.07.15р., ним у період з червня 2016 року по січень 2017 року було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 3306595,70 грн., що підтверджується відповідними накладними (а.с.18-44,87-90).

Всупереч вимогам п. 6.1 договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р. та п. 3.1 договору поставки № 64/15 від 27.07.15р. відповідач свої договірні зобов'язання в частині оплати поставленого товару виконав неналежним чином, внаслідок чого станом на день подачі позову утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 249971,38 грн.

Позивач, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилається на те, що правовідносини між сторонами по поставці товару виникли на підставі двох договорів: договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р. та договору поставки № 64/15 від 27.07.15р.

Однак, при цьому, посилаючись на пп.9.6 договору поставки № 64/15 від 27.07.15р., наголошує, що: "Всі попередні договори, втрачають юридичну силу", тому вважає, що розрахунки відповідачем мали бути проведені у відповідності до пп.3.1 договору від 27.07.15 р., а саме по факту отримання товару.

Відповідач у відзиві від 15.05.17р. на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково в сумі 229971,38 грн. боргу за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р., оскільки мала місце часткова сплата: 14.04.17р. - 10000,00 грн. та 20.04.17р. - 10000,00 грн. (а.с.122-124).

Представник відповідача в судовому засіданні наголосив на тому, що заборгованість виникла за договором купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р., оскільки в видаткових накладних має місце посилання на договір від 21.08.2015 р.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини щодо купівлі-продажу сільськогосподарської продукції.

При цьому, як встановлено судом, сторонами було укладено два договори. Перший - 29.05.2015 р. договір купівлі-продажу № 290515 МБ; другий - договір поставки № 64/15 від 27.07.2015 р.

Досліджуючи видаткові накладні, які позивачем додані до матеріалів справи, суд встановив, що у кожній накладній, як на підставу поставки, має місце посилання на угоду: договір поставки від 21.08.2015 р.

Судом встановлено, що 21.08.2015 р. договір поставки сторонами не укладався, однак 21.08.2017 р. була підписана додаткова угода № 73/15 до договору купівлі-продажу № 290515 Мб від 29.05.2015 р.

Таким чином, є підстави вважати, що поставка сільгосппродукції здійснювалась на виконання саме договору купівлі-продажу від 29.05.2015 р., а тому умовами саме цього договору слід керуватись при вирішенні спору.

При цьому, господарський суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що п.9.6 договору поставки № 64/15 від 27.07.15р. сторони обумовили, що в результаті укладення цього договору, всі попередні договори, втрачають юридичну силу.

Так, згідно п.9.6 договору поставки № 64/15 від 27.07.15р., після підписання даного договору всі попередні договори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються даного договору, втрачають юридичну силу.

Тобто, прописавши в договорі дану умову, сторони узгодили припинення будь-яких домовленностей за цим договором, які існували до його підписання, однак вказане не стосується інших договорів, зокрема, договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, умовами пп.6.1 договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р. сторони визначили, що оплата товару покупцем здійснюється стовідсотковою попередньою оплатою за договірною ціною на протязі трьох днів з моменту отримання рахунку - фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

За приписами ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст.538 ЦК України, частиною 1 якої визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.4 ст.538 ЦК України).

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, обов'язок продавця передати товар не пізніше трьох днів після отримання коштів на розрахунковий рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, як позивач, так і відповідач, відійшли від умов договору купівлі-продажу № 290515 від 29.05.2015 р., оскільки відповідач не здійснював попередню оплату, а позивач, незважаючи на відсутність попередньої оплати, здійснював відпуск сільськогосподарської продукції згідно видаткових накладних (а.с.18-44,87-90). У цей же день, відповідачу виписувались рахунки на оплату товару (а.с. 91- 121).

Таким чином, оскільки , незважаючи на відсутність попередньої оплати, мала місце поставка товару, відповідач, в порядку ст. 538 ЦК України, мав виконати покладений на нього обов'язок, в частині оплати поставленого товару, згідно ст. 692 ЦК України.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання у відповідності до вимог чинного законодавства виконував неналежним чином.

На день звернення до суду заборгованість за поставлений товар становила 239971,38 грн.

При цьому, позивачем було заявлено 249971,38 грн. Кошти в сумі 10000,00 грн. були перераховані позивачу 14.04.2017 р., однак не враховані при зверненні до суду.

Крім того, 20.04.2017 р., після звернення позивача до суду, відповідачем в рахунок погашення боргу було перераховано 10000,00 грн. (а.с.142-154).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день розгляду справи становить 229971,38 грн., що підтверджується довідкою позивача від 15.05.17р. (а.с.84), підписаним позивачем актом № 4 звіряння взаємних розрахунків станом на 12.05.17р. (а.с.82,83), підписаним відповідачем актом звірки взаємних розрахунків станом на 15.05.17р. (а.с.142-154) та іншими матеріалами справи.

Судом встановлено, що вказана заборгованість виникла за поставлений товар згідно видаткових накладних № 1 від 19.01.2017 р. (а.с. 44), № 4 від 20.01.2017 р. (а.с 90) та 15448,88 грн. часткова заборгованість за товар отриманий згідно накладної № 663 від 28.12.2017 р. (а.с. 87).

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідач доказів сплати боргу не подав.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 229971,38 грн. боргу за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р.

В частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу, сплаченого відповідачем до подачі позову до господарського суду - в позові відмовити.

В частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу, сплаченого відповідачем після подачі позову до господарського суду, провадження у справі підлягає припиненню за відсутністю предмета спору (п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України).

Позивач, крім суми основного боргу, посилаючись, на п.7.3 договору купівлі-продажу № 290515 МБ від 29.05.15р. просив стягнути з відповідача 72932,72 грн. грн. пені.

Однак, суд вважає, що дана вимога є безпідставною, виходячи з наступного.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як встановлено судом, сторони відійшли від умов договору щодо поставки товару на умовах попередньої оплати. Разом з цим, сторони взагалі не визначили відповідальність відповідача за несвоєчасно проведені розрахунки за товар, щодо якого не проведена попередня оплата.

За таких обставин, позивачем неправомірно заявлено до стягнення з відповідача 72932,72 грн. пені на підставі пп.7.3 договору, оскільки така відповідальність для покупця передбачалась лише за неналежне виконання зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати.

Відтак, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 72932,72 грн. пені як такої, що заявлена без належної правової підстави.

Як вищезазначено, відповідач у відзиві від 15.05.17р. на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовні просили розстрочити виконання рішення суду із щомісячним погашенням боргу в сумі 20258,81 грн., починаючи з червня 2017 року по травень 2018 року включно зв'язку з скрутним матеріальним становищем та здійсненням відповідачем часткової сплати боргу перед позивачем (а.с.122-124).

В обгрунтування даного клопотання відповідачем, зокрема, зазначено, що фактично господарська діяльність підприємства не приносить прибутків, що підтвердив звітами про фінансові результати, які відображені в балансових звітах підприємства за 2016 рік та за 1 квартал 2017 року (а.с.127-141).

Крім того, зазначив, що основною господарською діяльністю підприємства є розведення свиней і, що на даний час, на території підприємства запроваджено карантин у зв'язку із численною загибеллю свиней, що підтверджується реальним зменшенням поголів'я з (2016року - 9561) та (травень місяць 2017 року 3690 голів свиней).

Господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.12р. № 9, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом... Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання рішення суду, не є тією виключною обставиною, яка давала б підстави для розстрочення, оскільки кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву явища становлять один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною.

Тобто, у даному випадку, відсутні виняткові обставини, які мали б своїм наслідком розстрочення виконання рішення суду.

На цій підставі, а також, враховуючи заперечення представника позивача, господарський суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Сплата судового збору покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" (11642, Малинівська сільрада Малинського району Житомирської області, комплекс будівель та споруд № 4, ідентифікаційний код 37869460)

на користь Багатогалузевого приватного малого підприємства "Агро" (11500, м.Коростень Житомирської області, вул.Жовтнева 47, ідентифікаційний код 13551894)

- 229971,38 грн. заборгованості

- 3599,57 грн. судового збору

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн. за п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 12.06.17

Суддя Сікорська Н.А.

Друк: 1 прим. у справу.