Постанова № 67058399, 07.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Малетича М.М.,

Плюшка І.А.

за участю представників:

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" - Церанюк І.С.,

Національного банку України - Шевчука П.О.,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з'явився,

ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017

та на рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2017

у справі № 910/21037/16

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"

до Національного банку України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

2) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"

про визнання припиненими правовідносин, визнання припиненим договору та усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання припиненими правовідносин, визнання припиненим договору та усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правовідносини за іпотечним договором та сам правочин мають бути визнані припиненими на підставі ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки НБУ як іпотекодержатель не звернувся у встановлений законом строк у ліквідаційній процедурі банку з вимогами за іпотечним договором, а тому такі зобов'язання є погашеними.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.11.2016 залучено до участі у справі ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.01.2017 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 (колегія суддів у складі: суддя Мартюк А.І. - головуючий, судді Зубець Л.П., Алданова С.О.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. Приймаючи такі рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з відсутності доказів того, що основне зобов'язання за кредитним договором є погашеним чи припиненим, у той час як іпотечний договір або норми чинного законодавства України не містять такої підстави припинення іпотеки, яка визначена позивачем.

У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 14.03.2017, рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що рішення господарських судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а саме ст. 593 ЦК України, ст.ст. 2, 45, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. 28 Закону України "Про заставу". Зокрема, на думку касатора, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано, те що відповідач не заявив кредиторські вимоги в ліквідаційній процедурі, яка здійснюється щодо ПАТ "ВіЕйБі Банк", а відтак ці вимоги не можуть бути включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів. У цьому зв'язку касатор вважає, що на теперішній час іпотечний договір, укладений ПАТ "ВіЕйБі Банк" та НБУ, не породжує жодних зобов'язань ПАТ "ВіЕйБі Банк" перед НБУ та правовідносини між сторонами за іпотечним договором є припиненими.

У відзиві на касаційну скаргу НБУ просить постанову апеляційного господарського суду від 14.03.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, НБУ зазначив про те, що договір підписано уповноваженими особами, у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним та є обов'язковим до виконання сторонами. При цьому, ні іпотечний договір, ні норми чинного законодавства України не містять такої підстави припинення іпотеки, яка була визначена позивачем у позові.

07.06.2017 у судовому засіданні представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю участі представника ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" у засіданні Вищого господарського суду України та заслуховування його думки щодо даного спору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Згідно з роз'ясненнями наданими у п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вирішив відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ст.ст. 69, 1118 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; ухвалою про призначення даної справи до розгляду від 25.05.2017 сторони попереджалися про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи і позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості направлення іншого представника у судове засідання.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Господарськими судами попередніх інстанцій, з дотриманням вимог ст. 43 ГПК України, встановлені наступні обставини:

- 04.06.2014 ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" і НБУ було укладено кредитний договір № 12/09/6 (далі - кредитний договір);

- в забезпечення зобов'язань за кредитним договором, 10.06.2014 НБУ (іпотекодержатель) та ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору та будь-яких додаткових правочинів (договорів, угод, до нього, додатків та доповнень до нього), які можуть бути укладені після укладення цього договору (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування тощо), з: повернення кредиту в сумах та строками повернення, що обумовлені кредитним договором; сплаті процентів за користування кредитом, штрафних санкцій у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором (пункт 1 іпотечного договору);

- іпотекою за договором також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки, якщо витрати на страхування предмета іпотеки зроблені іпотекодержателем; збитків, завданих порушенням умов договору та кредитного договору (пункт 3 іпотечного договору);

- в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності відповідне нерухоме майно (далі - предмет іпотеки);

- іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором у випадку ліквідації юридичної особи іпотекодавця та/або позичальника (підпункт 14.8.2 пункту 14 іпотечного договору);

- звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами договору, відповідно до статті 33 та розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із пунктом 23 іпотечного договору (пункт 19 іпотечного договору);

- термін дії договору - до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, зазначеними в п. 1 договору, та всіма додатковими договорами до них. Ця іпотека припиняється у разі: припинення кредитного договору; закінчення строку дії договору за згодою сторін; реалізації предмета іпотеки відповідно до договору; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; з інших підстав, передбачених законодавством України та договором (пункт 24 іпотечного договору);

- договір підписано уповноваженими особами, у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним та є обов'язковим для виконання сторонами;

- на підставі постанови правління НБУ від 20.11.2014 № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким у банку з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в банку;

- на підставі постанови правління НБУ від 19.03.2015 № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації відповідача та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно;

- 26.03.2015 в газеті "Голос України" № 54 (6058) було опубліковано оголошення про ліквідацію позивача;

- рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.02.2016 № 213 продовжено строк здійснення процедури ліквідації банку та повноваження ліквідатора позивача строком на два роки до 19.03.2018 включно.

Надавши правову оцінку наведеним обставинам, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з приписів ст.ст. 526, 575, 599 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 17, 33 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також умов іпотечного договору.

З наведеним висновком господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України погоджується з огляду на таке:

Частиною 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Частиною 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Відповідно до ч. 3 статті 52 вказаного Закону майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

Отже, як правильно зазначено господарськими судами, вимоги Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містять такої автоматичної підстави припинення іпотеки, яка визначена позивачем, зокрема у випадку не звернення заставодержателя з відповідними кредиторськими вимогами до Фонду у ліквідаційній процедурі банку та не включенням відповідного майна до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Частиною 2 ст. 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене, та обставина, що кредитор не скористався своїм правом на звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ліквідаційній процедурі ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з метою задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", це не є підставою для припинення іпотеки.

При цьому, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що на спірні правовідносини в тому числі розповсюджуються вимоги ЦК України, вимоги Закону України "Про іпотеку" та умови укладеного сторонами іпотечного договору.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Співвідношення зазначених положень законодавства, зокрема ЦК України, Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону України "Про іпотеку" дозволяє дійти висновку про те, що Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення ст. 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст. 593 ЦК України.

Підстави припинення іпотеки передбачено ст. 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених ст. 17 Закону України "Про іпотеку. У цьому ж зв'язку господарські суди правильно відмовили в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування записів про обтяження речового права забороною відчуження, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання припиненою іпотеки.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2017 у справі № 910/21037/16 залишити без змін.