Постанова № 67058396, 07.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року Справа № 904/6929/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Євсікова О.О.,

Іванової Л.Б.

за участю представників:

ТОВ "Родіна" - не з'явився,

ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Новий" - Тарапатова Д.С.,

ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2017

у справі № 904/6929/16 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Новий" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Родіна" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Новий" (далі - Банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (далі - Компанія) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.08.2016, укладеного відповідачами.

З врахуванням заяви про зміну та уточнення позовних вимог від 25.08.2016 підставами позову позивач зазначив:

- підписання договору неуповноваженою особою;

- відсутність реєстрації довіреності в реєстрі нотаріальних дій;

- відсутність в повідомленні Компанії про укладення договору про відступлення права вимоги інформації про те, що на момент переходу до неї права вимоги за кредитним договором у Банку, а потім у Компанії існувало право вимоги до відповідача в обсязі та на умовах, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, а також в п. 1.2 договору про відступлення права вимоги, що свідчить про погіршення становища боржника внаслідок укладення договору відступлення права вимоги;

- порушення положення ст. 513 ЦК України щодо нотаріальної форми договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 (суддя Соловйова А.Є.) позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги від 04.08.2016, який укладено відповідачами у справі. Рішення господарського суду мотивовано тим, що оспорюваний договір підписано неуповноваженою особою і подальше схвалення дій цієї особи Банком не відбулось. При цьому, господарський суд відхилив доводи позивача щодо недотримання сторонами форми правочину при укладенні договору про відступлення права вимоги, оскільки зазначений договір був укладений у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 513 ЦК України. Крім того, господарським судом зазначено про те, що доводи позивача про відсутність в повідомленні Компанії інформації щодо переходу до неї права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників та в п. 1.2 договору про відступлення права вимоги, не є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (колегія суддів у складі: суддя Широбокова Л.П. - головуючий, судді Антонік С.Г., Джихур О.В.) скасовано рішення господарського суду першої інстанції від 01.11.2016 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. Приймаючи таке рішення, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що ст.ст. 512-514, 1077, 1078 ЦК України передбачено право відступлення права вимоги у зобов'язанні іншим особам. Право на відступлення права вимоги обумовлено сторонами також і в п. 11.2. кредитного договору, а в разі такого відступлення за договором факторингу - згода іншої сторони не вимагається. Оспорюваний договір про відступлення права вимоги зі сторони Банку підписано радником голови правління банку з питань розвитку бізнесу в Дніпропетровському регіоні ОСОБА_3, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.02.2016, тоді як згідно з п. 3 цієї довіреності він був наділений правом підписувати будь-які документи, пов'язані з укладанням та виконанням таких договорів, в тому числі договори про внесення змін та доповнень до договорів, додаткові договори про розірвання договорів, тощо. Господарським судом апеляційної інстанції враховано, що на наявності повноважень у вказаного представника Банку ОСОБА_3 наголошується Банком протягом всього розгляду даної справи. У цьому зв'язку господарський суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок господарського суду першої інстанції про те, що довіреність від 23.02.2016 не уповноважувала представника Банку ОСОБА_3 на підписання оспорюваного договору. Крім того, апеляційною інстанцією встановлено, що в подальшому відбулося схвалення оспорюваного правочину, оскільки новий кредитор перерахував на рахунки Банку обумовлену договором суму, яку Банк отримав та прийняв, повернення вказаної суми як безпідставно зарахованої не відбулося, а отримані після укладення договору про відступлення права вимоги грошові кошти від боржника були перераховані Банком на рахунки нового кредитора. Також господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду першої інстанції про те, що інші підстави для визнання недійсним договору, які наведені позивачем, не є підставою для визнання його недійсним.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2017, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 193, 207 ГК України, ст.ст. 203, 215, 241 ЦК України. Так, на думку позивача, господарським судом апеляційної інстанції не встановлено:

- факту чи може відповідно до своєї діяльності ПАТ "АКБ "Новий" при здійсненні банківських та інших операцій укладати договори про відступлення права вимоги по кредитним договорам відповідно до положень Статуту ПАТ "АКБ "Новий", оскільки в матеріалах справи відсутній Статут Банку;

- факту наявності рішення ПАТ "АКБ "Новий" про відступлення права вимоги за кредитним договором від 15.04.2015, тобто рішення кредитного комітету Банку з визначеними Банком умовами укладання договору відступлення права вимоги та зазначенням уповноваженої особи Банку, яка від імені Банку мала право укладати договір відступлення права вимоги.

Також касатор вказав на те, що незважаючи на укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги ПАТ "АКБ "Новий" продовжувало отримувати від боржника грошові кошти в рахунок погашення кредиту, які не були повернуті як безпідставно отримані. На думку касатора, вказана обставина свідчить про відсутність схвалення договору відступлення права вимоги з боку ПАТ "АКБ "Новий".

У запереченнях на касаційну скаргу Банк просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На думку Банку, позивачем не доведено жодних підстав, які порушили його права як позичальника, укладеним між ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Новий" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" договором про відступлення права вимоги за кредитним договором. Крім того, Банк зазначив про те, що у касаційній скарзі касатором наведені підстави недійсності оспорюваного договору, які не були предметом розгляду в господарському суді першої інстанції.

До початку розгляду касаційної скарги до Вищого господарського суду України від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні 07.06.2017.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вирішив відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ст.ст. 69, 1118 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; при цьому в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; ухвалою про призначення даної справи до розгляду від 18.05.2017 сторони попереджалися про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи і позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості направлення іншого представника у судове засідання.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги з огляду на таке:

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступне:

- 15.04.2015 ТОВ "Родіна" (позичальник) та ПАТ "АКБ "Новий" (кредитор) укладено кредитний договір № 235315/К1 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор, за умови наявності вільних грошових коштів, зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у формі відкличної кредитної лінії в національній валюті України на умовах забезпеченості, повернення, строковості, відкличності, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - "кредит", а позичальник зобов'язується сплатити кредитору за користуванням кредитом проценти у розмірі 26% річних та повернути кредит у порядку та строки, визначені цим договором;

- згідно з п. 11.2 цього договору кредитор має право у будь-який час відступити свої права та обов'язки за цим договором третій особі, при цьому підписанням цього договору позичальник надає свою згоду на таке відступлення та додаткове погодження угоди про відступлення з позичальником не потрібне. Умови такого відступлення встановлюються угодою між кредитором та третьою особою з додержанням вимог чинного законодавства України;

- 04.08.2016 ПАТ "АКБ "Новий" (первісний кредитор) та ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 235315/К1 від 15.04.2015 (далі - договір відступлення права вимоги), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитним договором № 235315/К1 від 15.04.2015 зі всіма додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього, який укладений між первісним кредитором та ТОВ "Родіна";

- згідно з п. 1.2 договору відступлення права вимоги, загальна сума заборгованості боржника за договором кредиту на дату укладення цього договору становить 11 382 251,37 грн., з яких: сума основного боргу - 11 350 000,00 грн., сума нарахованих та не сплачених на дату укладення цього договору процентів - 32 251,37 грн.;

- моментом переходу права вимоги первісного кредитора за кредитним договором до нового кредитора вважається момент надходження загальної суми вартості відступлених прав, передбаченої п. 2.1 цього договору, на рахунок первісного кредитора відповідно до п. 2.2 цього договору. До нового кредитора переходять права вимоги в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі зазначеного у п. 1.1 цього договору кредитного договору (п. 1.4 договору відступлення права вимоги);

- договір про відступлення права вимоги зі сторони Банку підписано радником голови правління Банку з питань розвитку бізнесу в Дніпропетровському регіоні ОСОБА_3, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.02.2016;

- згідно з п. 1 вказаної довіреності ОСОБА_3 був наділений правом підписувати договори та правочини, які стосуються діяльності АКБ "Новий" при здійсненні банківських та інших операцій, тоді як згідно з п. 3 цієї довіреності він був наділений правом підписувати будь-які документи, пов'язані з укладанням та виконанням таких договорів, в тому числі договори про внесення змін та доповнень до договорів, додаткові договори про розірвання договорів, тощо;

- додатковою угодою від 29.08.2016 до договору відступлення права вимоги внесені зміни в частині виправлення описки щодо дати нотаріального посвідчення довіреності;

- у ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" наявне свідоцтво від 28.11.2013, видане Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зокрема, щодо здійснення фінансових послуг з факторингу;

- на виконання п. 1.4 договору Компанія сплатила Банку вартість відступлених прав в сумі 11 382 251,37 грн. та направила позивачу повідомлення від 09.08.2016 про відступлення права вимоги;

- отримані після укладення договору про відступлення права вимоги грошові кошти від боржника були перераховані Банком на рахунки нового кредитора.

Враховуючи наведені вище обставини, висновок господарського суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позову Вищий господарський суд України вважає правильним з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст. 204 ЦК вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Частиною 1 ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За змістом ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Отже, зміст наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Господарським судом апеляційної інстанції правильно зазначено про те, що чинним законодавством передбачено право відступлення права вимоги у зобов'язанні іншим особам, зокрема ст.ст. 512-514, 1077, 1078 ЦК України. Крім того, право на відступлення права вимоги обумовлено сторонами в п. 11.2. кредитного договору і в разі такого відступлення згода позичальника на таке відступлення не вимагається.

Ствердженням позивача про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги зі сторони Банку підписано неуповноваженою особою, господарським судом апеляційної інстанції надано відповідну оцінку і встановлено, що оспорюваний договір підписано особою, яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.02.2016, тоді як відповідно до змісту цієї довіреності особа, яка підписала договір відступлення права вимоги мала відповідні повноваження, про що також стверджував Банк протягом всього розгляду справи.

У цьому зв'язку, апеляційна інстанція правильно вказала про помилковість висновку господарського суду першої інстанції про те, що спірна довіреність не уповноважувала представника банку на підписання оспорюваного договору.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України).

Господарським судом апеляційної інстанції враховано вказані вимоги ЦК України та встановлено, що новий кредитор перерахував на рахунки Банку обумовлену договором суму, яку Банк отримав та прийняв, повернення вказаної суми як безпідставно зарахованої не відбулося. Також отримані після укладення договору про відступлення права вимоги грошові кошти від боржника були перераховані Банком на рахунки нового кредитора, про що суду надані довідки від 03.02.2017 за підписом заступника голови правління АКБ "Новий" Ночвай А.В., тобто вказані дії банку свідчать про схвалення юридичною особою спірного правочину шляхом прийняття коштів, оскільки кошти надійшли на рахунки Банку, а не особисто ОСОБА_3, повернення вказаної суми як безпідставно зарахованої не відбулося.

Вищий господарський суд України вважає правильними висновки обох судових інстанцій про безпідставність доводів позивача відносно погіршення становища боржника у зв'язку з укладенням спірного договору про відступлення права вимоги, що відповідно до ст. 1082 ЦК України є підставою для визнання його недійсним, оскільки вказана норма не встановлює підстави недійсності правочинів про відступлення права вимоги, згода на яке надана боржником у кредитному договорі, і укладення якого відбулося на тих же умовах, що і був укладений кредитний договір.

Ствердження позивача про недотримання сторонами форми правочину при укладенні договору про відступлення права вимоги господарськими судами правомірно відхилені, оскільки зазначений договір був укладений у письмовій формі, з дотриманням вимог ст. 513 ЦК України, а відступлення прав вимоги за іншими договорами, зокрема, договорами іпотеки, не є предметом цього спору.

Наведені вище доводи касатора, щодо не встановлення господарськими судами попередніх інстанцій фактів, відхиляються Вищим господарським судом України, оскільки такі доводи фактично зводяться до припущення про наявність інших підстав для задоволення позову, які не були предметом розгляду господарських судів попередніх інстанцій, в силу того, що позивач у даній справі в порядку, визначеному ст. 22 ГПК України не заявляв про зміну підстав позову.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування оскарженої постанови господарського суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 904/6929/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: О. Євсіков Л. Іванова