Ухвала суду № 67050095, 08.06.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/13/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

08 червня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України до "S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L." про стягнення митних платежів та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року Чернівецька митниця ДФС України звернулась до суду з позовом до "S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L." про стягнення митних платежів та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.01.2017 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції - змінити, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:

- стягнути з "S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L." (Румунія, Jud. IASI, COM.GORBAN Nr.88) на користь Чернівецької митниці ДФС митні платежі, а саме податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання (код 028) у розмірі 226593,12 грн (одержувач: УДКС у м. Чернівцях, р/р №31117031705002, МФО 856135, код ЄДРПОУ - 37978173) та компенсаційне мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання (код 025) у розмірі 219356,06 грн (одержувач: УДКС у м. Чернівцях, р/р №31118182705002, МФО 856135, код ЄДРПОУ- 37978173);

- зобов'язати "S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L." (Румунія, Jud. IASI, COM.GORBAN Nr.88) відповідно до вимог статті 302 Митного кодексу України самостійно нарахувати та сплатити пеню одночасно зі сплатою митних платежів.

У оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що відповідно до позовної заяви, поданої Чернівецькою митницею ДФС як суб'єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем є фірма-перевізник "S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L." (Румунія), тобто юридична особа іншої держави, яка в силу наведених вище приписів не належить до кола суб'єктів, які можуть бути відповідачем в адміністративній справі за зверненням суб'єкта владних повноважень. До того ж, суб'єктом владних повноважень у позові не було наведено норм (передбачених законом випадків), які дають право державному органу на звернення саме до адміністративного суду з позовом до юридичної особи іншої держави про стягнення митних платежів та зобов'язання відповідно до вимог статті 302 Митного кодексу України самостійно нарахувати та сплатити пеню одночасно зі сплатою митних платежів.

Отже, відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовну заяву суб'єкта владних повноважень - Чернівецької митниці ДФС України до юридичної особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, іншої держави - "S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L." (Румунія) про стягнення митних платежів та зобов'язання самостійно нарахувати й сплатити пеню не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками суду першої інстанції, а саме щодо відмови у відкритті провадження, у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, зокрема в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 6 ст. 6 КАС України визначено, що іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

Крім того, відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-ІV, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що іноземна юридична особа може бути відповідачем в адміністративному судочинстві, у справах визначених чинним законодавством України.

Крім того, за ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлено цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору. Аналогічне правило міститься і у ч. 6 ст. 9 КАС України - якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, відповідно до статті 8 Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) 1975 року, погодженої Законом України «Про участь України у Митній конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП 1975 року)» від 15 липня 1994 року № 117/94-ВР (далі - Митна конвенція) Гарантійне об'єднання бере на себе зобов'язання сплачувати належні ввізні або вивізні мито і збори, а також будь-які відсотки за прострочення, які можуть належати відповідно до митних законів і правил країні, в якій виявлено порушення у зв'язку з операцією МДП. Гарантійне об'єднання зобов'язується сплачувати згадані вище суми в порядку солідарної відповідальності разом з особами, з яких належать ці суми (п.1).

У тих випадках, коли законами і правилами тієї або іншої Договірної Сторони не передбачається сплата ввізних або вивізних мита і зборів, як це передбачено вище в пункті 1, гарантійне об'єднання зобов'язується на подібних умовах сплатити суму, що дорівнює сумі ввізних або вивізних мита і зборів та будь-яких відсотків за прострочення (п.2).

Пунктом 7 статті 8 Митної конвенції визначено, що коли настає строк платежу сум, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентні органи повинні, в міру можливості, вимагати сплати цих сум у особи або осіб, з яких безпосередньо належать ці суми, до того як пред'явити позов гарантійному об'єднанню.

Статтею 11 Митної конвенції визначено, що у разі неоформлення книжки МДП або якщо це оформлення було зроблено з застереженнями, компетентні органи не будуть мати права вимагати від гарантійного об'єднання сплати сум, зазначених у пунктах 1 і 2 статті 8, якщо протягом річного терміну, починаючи з дати прийняття книжки МДП для оформлення цими органами, вони не повідомили письмово гарантійне об'єднання про відмову в митному оформленні або про оформлення з застереженням. Це положення застосовується також у разі митного оформлення, отриманого протизаконним або обманним шляхом, однак у такому випадку термін встановлюється в два роки.

Вимога про сплату сум, зазначених у пунктах 1 і 2 статті 8, надсилається гарантійному об'єднанню не раніше як через три місяці з дня повідомлення цього об'єднання про відмову в митному оформленні книжки, про її оформлення з застереженням або про оформлення, одержане протизаконним чи обманним шляхом, і не пізніше, як через два роки, починаючи з того ж дня. Проте, що стосується справ, переданих на розгляд суду протягом зазначеного вище дворічного терміну, вимога про сплату перепроваджується протягом одного року з дня набуття чинності судового рішення.

У статті 57 Митної конвенції зазначено, що будь-який спір між двома або більше Договірними Сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції має бути, по можливості, розв'язаний шляхом переговорів між Сторонами, у яких виникли спори, або іншими засобами врегулювання.

Будь-який спір між двома або більше Договірними Сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не можна розв'язати способами, передбаченими в пункті 1 цієї статті, передається за проханням однієї із Сторін до арбітражного суду, що складається таким чином: кожний учасник спору призначає арбітра, арбітри призначають іншого арбітра, який стає головою. Якщо після закінчення трьох місяців з дня одержання прохання один з учасників не призначив арбітра або арбітри не могли обрати голову, будь-яка із Сторін може звернутися до Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй з проханням призначити арбітра або голову арбітражного суду.

Рішення арбітражного суду, призначеного відповідно до положень пункту 2, має обов'язкову чинність для Сторін, між якими виник спір. Арбітражний суд установлює свої правила процедури.

Стаття 47 Митної конвенції визначає, що положення цієї Конвенції не є перешкодою ні для застосування обмежень і контролю, що випливають з національних правил і основаних на міркуваннях суспільної моралі, громадської безпеки, охорони здоров'я або гігієни, чи на міркуваннях ветеринарного або фітопатологічного порядку, ні для стягнення належних на підставі цих правил зборів. Положення цієї Конвенції не перешкоджають застосуванню інших національних або міжнародних положень, що регламентують перевезення.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний спір повинен бути розглянути та вирішений відповідно до міжнародного законодавства, а не національного як заявлено позивачем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для відкриття провадження у справі, разом з тим, не у повному обсязі врахував зазначені вище обставини та невірно обрав мотиви для відмови у відкритті провадження.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 199, п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції вирішив змінити її, з підстав правильного по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 6,9,17,160, 167, 195, 197, 199, 201, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України до "S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L." про стягнення митних платежів та зобов'язання вчинити дії змінити в частині підстав відмови у відкритті провадження, з урахуванням обставин, зазначених в мотивувальній частині даного рішення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.