Ухвала суду № 67050008, 06.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 р.Справа № 820/6349/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2017р. по справі № 820/6349/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України; третя особа - головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, скасувати пункт 7 з підпунктами 7.1, 7.2, 7.3 наказу Державної міграційної служби України № 103 від 23.05.16.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2017р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу було задоволено у повному обсязі.

Скасовано пункт 7 з підпунктами 7.1, 7.2, 7.3 наказу Державної міграційної служби України № 103 від 23.05.16, що стосується громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1.

Стягнуто з Державної міграційної служби України ( код ЄДРПОУ 37508470, 01001, м.Київ, вул. Володимирська, 9) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 61000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 551,20 грн. ( п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 копійок).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2017р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 06.06.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно висновку ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 27.06.2003, громадянка СРВ ОСОБА_1, 1963 р.н., у 1987 році прибула в Україну на працю по контракту згідно з Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 .

З 1987 по 1995 позивач працювала на канатному заводі м. Харкова, з 1995 до 1998 навчалась у ПТУ №37 м. Харкова. З 1998р. до 2001 р. навчалась у ПТУ №25 м. Харкова. З 2001р. до 2002р. продовжувала навчання у Харківському інституті управління бізнесом. З 2002р. по теперішній час навчається у ХНАДУ, одночасно з навчанням займається підприємницькою діяльністю. На даний час зареєстрована за ХНАДУ.

Вказаним висновком рекомендовано документувати громадянку Вєтнаму ОСОБА_1 посвідкою на проживання в Україні терміном "безстроково".

ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області оформило і видало позивачу посвідку на проживання серії НОМЕР_3 від 27.06.2003.

В подальшому, на підставі того ж рішення, ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області оформило і видало позивачу посвідку на проживання НОМЕР_2 від 24.03.2005 з проставлянням у її паспорті відмітки про дозвіл на постійне проживання в Україні.

04.07.2014 року представник позивача звернувся із заявою до начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням ОСОБА_1 45-річного віку.

Листом №12200 від 10.07.2014 року ГУ ДМС України в Харківській області представника позивача повідомлено про неможливість розглянути питання щодо обміну бланку посвідки, посилаючись на те, що особисту справу позивача вилучено співробітниками УБЗПТЛ ГУМВС України в Харківській області на підставі постанови СУ ГУМВС в Харківській області про здійснення виїмки (кримінальна справа №18090089). Також, повідомлено про необхідність з'явитися ОСОБА_1 до слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області.

Не погодившись з зазначеним, позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо здійснення обміну посвідки на постійне проживання в Україні, серія ХР, номер 12845, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із досягненням 45-річного віку; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, її посвідки на постійне проживання в Україні, серія ХР, номер 12845, у зв'язку із досягненням 45-річного віку.

Згідно відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2014 по справі № 820/13934/14, яка 25.09.2014 набрала законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, було задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо здійснення обміну посвідки на постійне проживання в Україні, серія ХР, номер 12845, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1), у зв'язку із досягненням 45-річного віку; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1), її посвідки на постійне проживання в Україні, серія ХР, номер 12845, у зв'язку із досягненням 45-річного віку.

ГУ ДМСУ в Харківській області, на виконання вказаного судового рішення , було здійснено позивачеві обмін посвідки, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 було отримано посвідку ІН № 082014 від 04.11.2014.

У серпні 2016 р. позивач через свого представника звернулася до ГУ ДМСУ в Харківській області із заявою щодо поставлення в її паспорт відмітки про видачу посвідки на постійне проживання в Україні ( а.с.13).

Згодом, ГУ ДМСУ в Харківській області позивачеві було надано листа з її запрошенням на прийом.

З'явившись на прийом до третьої особи для отримання свого паспорту з відповідною відміткою, позивач дізналась, що такі дії вчинено не було на підставі Наказу Державної міграційної служби України № 103 від 23.05.16 p., який, у свою чергу, був прийнятий на підставі висновку ГУ ДМСУ в Харківській області від 08.04.16 р. про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

Вказаним висновком від 08.04.2016 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання, ГУ ДМСУ в Харківській області, з огляду на той факт, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки остання звернулась за оформлення посвідки на постійне проживання у період, коли чинним законодавством вже не було передбачено вчинення таких дій без наявності дозволу на імміграцію, зазначало, що висновок ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 27.06.2003 про задоволення клопотання громадянки СРВ ОСОБА_1 про видачу посвідки на постійне проживання, прийнято з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" ( а.с.16-17).

Наказом Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання " № 103 від 23.05.2016, зокрема пунктом 7 визначено, що на підставі висновку ГУ ДМСУ в Харківській області від 08.04.2016 стосовно ОСОБА_1, скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 27.06.2003 про видачу посвідки на постійне проживання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, 20.07.1963р.н., видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання НОМЕР_3 від 27.06.2003, ХР № 12845 від 24.03.2005, ІН № 082014 від 04.11.2014 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню ( а.с.15).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відсутні законні підстави для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, висновок ГУ ДМСУ в Харківській області від 08.04.2016 суперечить дійсним обставинам справи, відтак, прийнятий на його підставі ДМС України спірний Наказ № 103 від 23.05.16 в частині пункту 7 з підпунктами 7.1, 7.2, 7.3, що стосуються ОСОБА_1 є таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

На підставі п. 18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

Як передбачає ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Тобто відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію», підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст. 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Колегія суддів зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу керувалося п. 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянки Республіки Вєтнам ОСОБА_1.

Згідно п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. ст. 12-15 цього Закону.

Так, з аналізу вказаної норми встановлено, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач не повинен був отримувати дозвіл на імміграцію.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що за цей період не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Слід також зазначити, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1987 році, а Закон України «Про імміграцію» прийнятий 07.06.2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб суб'єкт владних повноважень проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону ГУДМСУ в Харківській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 08.04.2016 року, на підставі якого ДМС України наказом № 103 від 23.05.2016 року скасовано як рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 27.06.2003 року, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що є неправомірним визнання громадянки Республіки Вєтнам ОСОБА_1 такою, що не мала права на отримання посвідки на постійне проживання в Україні з підстав пропуску шестимісячного терміну для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, ст. 12 Законом України «Про імміграцію» або чинним законодавством не було передбачено.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного наказу № 103 від 23.05.2016 року в частині, що стосується громадянки Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Разом з цим, суд критично ставиться до посилань відповідача на той факт, що з 8 лютого 2002 року, тобто, після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.

Дана позиція повністю узгоджується з ухвалами Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2013 року №К-36527/10, від 02 вересня 2011 року К-36529/10, від 04.10.2016 року К-800/16250/16.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не було надано жодних доказів, які спростовують вимоги адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2017р. по справі № 820/6349/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 12.06.2017 р.