Постанова № 67048022, 23.05.2017, Київський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 року № 810/898/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення від 03.10.2016 №000039/10-08-21-00/НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведені перевірки працівники контролюючого органу не перевіряли та не вимагали надати будь-які підтверджуючі документи, що засвідчують адресу та право на користування літнім майданчиком за адресою АДРЕСА_1. Також, ні Головним управлінням ДФС у Київській області ні Державною фіскальною службою України не надано будь якої оцінки документам які подані до первинної скарги, які підтверджують той факт, що холодильне обладнання яке розміщене на літній площадці біля магазину - кафе знаходиться за адресою АДРЕСА_1, тобто за тією ж адресою, що й місце торгівлі. Позивач стверджує, що холодильне обладнання яке використовується для реалізації алкогольних напоїв (пива) знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зазначає, що дійсно довідку з ЄДР на літню площадку яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 він не отримував по тій причині, що до Єдиного реєстру потрібно вносити тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі. В додаткових письмових поясненнях позивач стверджує, що актом перевірки не встановлено будь-якої іншої адреси місця зберігання алкогольних напоїв (пива) ніж місце здійснення торгівлі позивачем за адресою: АДРЕСА_1.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що до перевірки суб'єктом господарювання не надано будь-якого документа, що засвідчує адресу та право на користування літнім майданчиком та холодильним обладнанням біля магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1. ФОП ОСОБА_2 власноруч в поясненні зазначив, що довідку з ЄДР на літню площадку не отримував. У зв'язку з чим, до суб'єкта господарювання застосовано фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 грн.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 04.11.1999.

Відповідно до ліцензії серія НОМЕР_2 від 28.01.2016 ФОП ОСОБА_1 має право займатися роздрібною торгівлею алкогольними напоями.

Працівниками податкового органу 12.09.2016 на підставі ст. 80 Податкового кодексу України, Законів України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та виробів", від 01 червня 2000 року №1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», наказу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки», Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1

За результатами якої складено Акт від 13.09.2016 №2390/1000/14/НОМЕР_1 (бланк №003973) та зареєстрований у Вишгородській ОДПІ 21.09.2016 №0247/1008/21/НОМЕР_1.

В ході проведення фактичної перевірки встановлено, що за межами магазину-кафе, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, на літній площадці розміщено холодильне обладнання, в якому зберігаються алкогольні напої (пиво), чим, порушено ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

До перевірки суб'єктом господарювання не надано будь-якого документа, що засвідчує адресу та право на користування літнім майданчиком та холодильним обладнанням біля магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1. ФОП ОСОБА_2 власноруч в поясненні зазначив, що довідку з ЄДР на літню площадку не отримував.

За результатами проведеної фактичної перевірки встановлено порушення вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (з змінами та доповненнями) - зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру та податковим органом прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 03.10.2016 №000039/10-08-21-00/НОМЕР_1, за що згідно вимог ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до скаржника застосовано фінансову санкцію у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем 13.10.2016 до Головного управління ДФС у Київській області та 28.12.2016 до Державної фіскальної служби України подано скарги, які згідно рішення Головного управління ДФС у Київській області від 16.12.2016 №2350/14/10-36-10-01-04 та рішення Державної фіскальної служби України від 23.02.2017 №2663/Д9999-1 1-03-0125 рішення про застосування штрафних санкцій залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що до суд подано договір оренди №1 від 03.01.2016 року, державний акт на право власності на землю від 05.09.2002, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №02-25/055 від 17.01.2014, розпорядження від 03.02.2000 №11-а, Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 28.01.2000, генеральний план.

Як стверджує позивач, дані документи підтверджують факт, того що холодильне обладнання яке розміщене на літній площадці біля магазину - кафе знаходиться за адресою АДРЕСА_1, тобто за тією ж адресою, що й місце торгівлі.

Проте, суд зазначає, дані документи підтверджують право власності на земельну ділянку та оренду торгівельного павільйону - магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1.

На підтвердження оренди холодильника, позивачем надано договір суборенди від 28.09.2011 №18939-664 укладеного між позивачем та ТОВ «Л.К.О.», де позивачу надано в строкове платне користування холодильник Електролюкс V400Т «Нike», термін дії якого передбачено з 28.09.2011 по 28.02.2012 з правом пролонгації на один рік, тобто до 28.09.2013.

Представником позивача на вимогу суду не надано ніяких інших доказів, окрім вищеназваних документів, які досліджено судом та встановлено наступне.

В договорі оренди №1 від 03.01.2016 укладеного між ОСОБА_1 (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) про тимчасове володіння торгівельним павільйоном - магазином-кафе та прилеглої території (земельну ділянку) що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зокрема в розділі 5 "Права та обов'язки орендаря", орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі. Разом з тим, в акті прийому-передачі торгівельного павільйону та прилеглої території який складено до договору оренди №1 від 03.01.2016, в п.1 зазначено, що орендар прийняв у безоплатне тимчасове володіння торгівельний павільйон - магазин-кафе та прилеглу територію (земельну ділянку) що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, позивача було зобов'язано надати до суду докази реєстрації вищезазначеного договору в податковому органі відповідно до норм чинного законодавства та докази оплати згідно розділу 5 договору оренди №1 від 03.01.2016.

Дані докази до суду позивачем надані не були.

Також в Акті прийому-передачі майна в суборенду від 28.09.2011 складеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Л.К.О." представлене філією "Л.К.О.-О" ТОВ "Л.К.О.", позивачем прийнято в суборенду вищевказане торгово-рекламне обладнання, а саме магазином "Ласунчик" по АДРЕСА_1.

Що стосується розпорядження інспекції ДАБК від 03.02.2000 №11-а, то суд зазначає, що даним розпорядженням затверджено Акт державної комісії по введенню в експлуатацію торгівельного павільйону в АДРЕСА_1, а не магазину-кафе, як стверджує представник позивача. Даним розпорядженням затверджено Акт про введення в експлуатацію торгівельного павільйону приватного підприємця ОСОБА_3.

Суд зазначає, що представник позивача в судовому засіданні стверджував, що позивач перебуває в родинних зв'язках з ОСОБА_3, а отже, надання позивачу в безоплатне тимчасове володіння торгівельний павільйон - магазин-кафе та прилеглу територію (земельну ділянку) що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є нормальною практикою.

Отже з вищенаданих документів суд не може встановити належний об'єкт оренди, оскільки з наданих документів вбачається, що об'єктом є і торгівельний павільйон, і магазин-кафе, так само і магазин "Ласунчик".

Жодних інших документів, окрім тих які досліджені судом, на підтвердження оренди об'єкта та права на користування літнім майданчиком та холодильним обладнанням до суду надано не було.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики щодо регулювання, зокрема, роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 року № 481 /95-ВР (далі - Закон №481).

Відповідно до вимог статті 15 Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру, а суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 19.12.1995 року №481/95-ВР місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Законом №481 не передбачено здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями (у тому числі на розлив) за межами торгових приміщень (будівель), у тому числі на літніх торговельних майданчиках, та передаванні ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та РРО, зазначених у додатку до ліцензії, в інше місце торгівлі, у тому числі на інші поверхи будівель.

Отже, судом встановлено, що ні до перевірки, ні до суду у ході судового розгляду справи не надано жодного документа, що належним чином засвідчує адресу та право на користування літнім майданчиком та холодильним обладнанням біля магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1, а надані документи підтверджують тільки право власності земельної ділянки та оренду магазину-кафе.

Позивачем не надано до суду докази реєстрації договору оренди №1 від 03.01.2016 в податковому органі відповідно до норм чинного законодавства, докази оплати згідно розділу 5 даного договору оренди №1 від 03.01.2016.

Також, суд зазначає, що позивачем в позовній заяви визнано, що довідку з ЄДР на літню площадку яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, як це передбачено нормам чинного законодавства не надано.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.

Як встановлено судом, факт права на користування літнім майданчиком та холодильним обладнанням біля магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належним чином не підтверджується документально.

Отже, судом встановлено, що відповідачем було правомірно за зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру застосовано до позивача штраф у розмірі 17000 грн.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів суду порушення своїх прав та інтересів з боку відповідача і жодним доказом не обґрунтував неправомірність дій та рішення відповідача.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач надав суду всі докази на підтвердження правомірності своїх дій і прийнятого рішення.

У зв'язку з викладеним підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись статтями 11,14,70,71, 72,86,94,159-163,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лиска І.Г.