Рішення № 67039885, 06.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2017Справа №910/7038/17За позовом Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ»

про визнання договорів недійсними

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Кузнецов М.А. (дов. №108 «д» від 03.05.2017);

Якімчук А.В. (дов. №115 «д» від 04.05.2017);

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - не з'явився.

встановив :

28.04.2017 Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ», у якій просило визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ».

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачі, укладаючи договір відступлення права вимоги, вчинили удаваний правочин з метою уникнення необхідності його погодження із боржником, без дотримання вимог ЦК України та без дотримання письмової згоди на такі дії від боржника - ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7038/17, та справу призначено до розгляду на 25.05.2017.

25.05.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про уточнення (доповнення) позовних вимог та залучення співвідповідача, відповідно до змісту якої просить залучити до розгляду у справі №910/7038/17 співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери» та визнати недійсними договори відступлення права вимоги, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ», а також між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери».

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.05.2017 у зв'язку із неявкою представників відповідачів, невиконанням ними вимог ухвали суду від 03.05.2017, а також необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 06.06.2017.

02.06.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судове засідання 06.06.2017 прибули представники позивача, надав пояснення по справи.

Представники відповідачів 1, 2 у судове засідання 06.06.2017 не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні заяву позивача «про уточнення (доповнення) позовних вимог», подану 25.05.2017 через відділ діловодства суду, суд дійшов висновку, що вказана заява є заявою про зміну предмету та підстав позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (п. 3.12. зазначеної постанови ВГСУ).

Проаналізувавши зміст поданої позивачем заяви, суд дійшов висновку, що ним змінено підставу і предмет позову, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» «про уточнення (доповнення) позовних вимог».

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 06.06.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

29.04.2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник), ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та ДП «Київський облдорупр» (отримувач-платник) було укладено договір поставки № 1Т-К, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач-платник прийняти та оплатити відповідно до проведеної замовником процедури закупівлі згідно Положення «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» в порядку та на умовах, визначених цим договором, фарбу для розмічання доріг та склокульки (далі - товар) (п. 1.1. договору).

04.10.2011 між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський Облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник) було укладено договір поставки №523-ф, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність замовника, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити товар, вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

04.10.2011 між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський Облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник) було укладено договір поставки №524-ф, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність замовника, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити товар, вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» (відповідач-1, первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» (відповідач-2, новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне йому право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»:

1.1.1. Договором поставки № 1Т-К від 29.04.2009, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник), ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та ДП «Київський облдорупр» (отримувач-платник);

1.1.2. Договором поставки №523-ф від 04.10.2011, укладеним між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський Облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник);

1.1.3 Договором поставки №524-ф від 04.10.2011, укладеним між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський Облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник).

Згідно з п. 2.3 цього договору з моменту переходу до нового кредитора всіх прав кредитора у відношенні до боржника, новий кредитор має право розпоряджатись цими правами на власний розсуд, в тому числі і відступати право вимоги за договорами поставки без будь-яких обмежень.

31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 31/10-05, відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне йому на підставі договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»:

1.1.1. Договором поставки № 1Т-К від 29.04.2009, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник), ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та ДП «Київський облдорупр» (отримувач-платник);

1.1.2. Договором поставки №523-ф від 04.10.2011, укладеним між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський Облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник);

1.1.3 Договором поставки №524-ф від 04.10.2011, укладеним між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський Облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідачі 1, 2, укладаючи договір відступлення права вимоги, вчинили удаваний правочин з метою уникнення необхідності його погодження із боржником, без дотримання вимог ЦК України та без дотримання письмової згоди на такі дії від боржника - ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», у зв'язку із чим просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ».

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні унормовані статтею 512 Цивільного кодексу України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Як визначено пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Що стосується договору факторингу, то відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті Цивільного кодексу України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення між відповідачами 1 та 2 договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Як встановлено судом, пунктом 12.3 договору поставки № 1Т-К від 29.04.2009 сторонами було встановлено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із всіма сторонами.

Пунктами 11.7 договорів поставки №523-ф від 04.10.2011 та №524-ф від 04.10.2011 ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський Облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», було погоджено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження з іншою стороною.

Тобто, передача права вимоги, належної відповідачеві-1 можлива лише за умови отримання письмової згоди від боржника (позивача).

Доказів надання позивачем такої згоди відповідачами суду не надано.

Таким чином, оскільки п. 12.3 договору поставки № 1Т-К від 29.04.2009 та п.11.7 договорів поставки №523-ф від 04.10.2011 та №524-ф від 04.10.2011 встановлено заборону на вчинення вказаної вище дії без попередньої письмової згоди на те позивача Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та за відсутності такої згоди, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кліносол Тредінг Компані» не мало прав на укладання договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» за вказаними договорами.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 вчинений відповідачем-1 без попередньої письмової згоди на те позивача Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та відсутності такої згоди, порушує права і законні інтереси позивача та суперечить вимогам чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання його недійсним у відповідності до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 року, що було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, буд. 18, кв. 10; код 34048050) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 3, офіс 704; код 37063836).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, буд. 18, кв. 10; код 34048050) на користь Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А, код 33096517) судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 3, офіс 704; код 37063836) на користь Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А, код 33096517) судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 09.06.2017.

Суддя В.О. Демидов