Постанова № 67037248, 24.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2017 р. Справа№ 910/769/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

секретар судового засідання Борух А.С.

за участю представників:

від позивача: Царюк В.В. - за довіреністю оформленою належним чином;

від відповідача-1: Рубель І.В. - за довіреністю оформленою належним чином;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: не з'явився;

розглянувши апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017р.

по справі № 910/769/17 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод"

до відповідача-1 Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

відповідача-2 Міністерства юстиції України

відповідача-3 Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 2 397 356,22 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Миколаївський бронетанковий завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди в розмірі 2 397 356,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незаконними діями Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 2 397 356,22 грн., чим завдано шкоди позивачу у розмірі неправомірно стягнутої суми збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2017р. у справі №910/769/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод 2 397 356,22 грн. шкоди. Стягнуто з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в дохід Державного бюджету України 35 960,34 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Наводячи підстави, з яких порушено питання про перегляд оскаржуваного рішення, скаржником зазначено про прийняття судом першої інстанції рішення, яке не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставин справи.

На думку апелянта, завдана державним виконавцем шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету України, отже судом першої інстанції неправомірно задоволено позов і стягнуто за рахунок Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України шкоду у розмірі 2 397 356,22 грн. Крім цього, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є юридичною особою, а є структурним підрозділом Міністерства юстиції України.

Належним відповідачем апелянт вважав Державну казначейську службу України, яка не була залучена до справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017р. апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято до провадження, у визначеному складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 29.03.2017р.

29.03.2017р. до Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про долучення до матеріалів справи докази сплати судового збору.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

10.05.2017р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення, в яких його представник не погоджувався з доводами відповідача.

15.05.2017р. до Київського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ДП «Миколаївський бронетанковий завод», яка ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017р. прийнята до провадження та призначено до розгляду на 24.05.2017р.

На думку позивача, судом першої інстанції неправомірно було стягнуто шкоду в розмірі 2 397 356,22 грн. з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Позивач просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким cтягнути шкоду у вказаному розмірі з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь позивача.

Позивач стверджував, що Міністерство юстиції України, як центральний орган виконавчої влади є розпорядником бюджетних коштів, має відкриті рахунки в органах Державної казначейської служби України та відповідає за зобов'язаннями Департаменту державної виконавчої служи Міністерства юстиції України.

Згідно до статті 58 ГПК України, апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" необхідне об'єднати в одне провадження, оскільки вони подані на один і той же процесуальний документ в одній і тій же справі.

Відповідачі-2,3 до судового засідання, що відбулось 24.05.2017р., не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідачів-2,3 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи є можливим.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення сторін, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2015р. у справі № 915/270/15 стягнуто з Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" на користь Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" 2 990 363,74 дол. США (еквівалентно 23 900 482,19 грн.) боргу, 1 891 739,54 грн. 3% річних та 73 080,00 грн. судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2015р. у справі № 915/270/15 виданий відповідний наказ.

23.12.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) при примусовому виконанні вказаного наказу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 49707693.

21.01.2016р. ВДВС винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 299 036,37 дол. США та 196 481,95 грн.

16.02.2016р. ВДВС при примусовому виконанні вказаного вище наказу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову ВП № 49707693 про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку із затвердженням ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.02.2016р. у справі № 915/270/15 мирової угоди.

18.02.2016р. ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 502228861 з примусового виконання постанови ВП № 49707693 від 21.01.2016р. про стягнення 2 397 356,22 грн. виконавчого збору.

З платіжного доручення № 308/3-3 від 31.03.2016р. вбачається списання коштів з рахунку Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" в розмірі 2 397 356,22 грн. на рахунок Міністерства юстиції України банк отримувача Державна казначейська служба України (код 00015622; код банку 820172; кредит рах. №37319006000177).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду № 915/270/15 від 25.05.2016р., яка залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України № 915/270/15 від 29.11.2016р., ухвалу Господарського суду Миколаївської області № 915/270/15 від 13.04.2016р. скасовано частково. Визнано дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірними та скасовано постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 49707693 від 21.01.2016р. і про відкриття виконавчого провадження № 50228861 від 18.02.2016р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідачів з вимогами про повернення виконавчого збору по виконавчому провадженню № 49707693 на суму 2 397 356,22 грн. (№1416 від 17.06.2016р.; №1863 від 22.08.2016р.; №2452 від 29.11.2016р.; №2532 від 05.12.2016р.; №2529 від 05.12.2016р.; №128 від 20.01.2017р.; №144 від 23.01.2017р.).

У відповідь листом №5-08/1188-7765 від 05.07.2016р. Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві надані роз'яснення, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011р. «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Заява позивача залишена без виконання.

У відповідь листом №20.1/219/3 від 30.01.2017р. ВДВС повідомило позивача, що повернення коштів з державного бюджету, зарахованих в якості погашення виконавчого збору, не передбачено безпосередньо органом державної виконавчої служби, а вирішується органом Казначейства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (статті 1174 Цивільного кодексу України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Суд вважає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005р. у справі № 32/421.

У розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування (пункт 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.94. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»).

Протиправність дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 49707693 від 21.01.2016р. та постанови про відкриття виконавчого провадження № 50228861 від 18.02.2016 встановлена судом у справі № 915/270/15.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд погоджується з твердженнями позивача, що сума в розмірі 2 397 356,22 грн. є шкодою, яка має місце внаслідок неналежного виконання Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача та завданням шкоди позивачу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Враховуючи встановлене, позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи шкоду з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, судом першої інстанції не було враховано, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади. Відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету.

Наведена позиція зазначена у рішенні Конституційного суду України № 12-рп/2001 від 03.10.2001р. у справі № 1-36/2001 та у постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011р.

Відхиляючи твердження позивача, що шкода підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь позивача, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Приписами п. 2 ч. 9 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011р. (далі - Порядок), Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень (п.п. 2 п. 35 Порядку).

Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, а зі змісту статті 25 цього Кодексу вбачається, що державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Зі змісту пункту 36 Порядку випливає, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

У відповідності до Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015р., (п. 1) Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно положень пункту 7 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державної казначейської служби України.

Враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а саме до органу казначейства за місцезнаходженням органу, яким заподіяно шкоду. Територіальним органом у даному випадку у місті Києві є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги ВДВС, що належним відповідачем по даній справі є Державна казначейська служба України (а не Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві), є необґрунтованими, а тому відхиляються.

Відповідно до пункту 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону "Про державну виконавчу службу", частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що відповідач-1 не є юридичною особою та не може бути відповідачем у справі, підлягає припиненню провадження у справі щодо Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідач-1).

З огляду на встановлене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод", тоді як судовий акт місцевого господарського суду підлягає зміні за неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та постановлений з порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Судовий збір розподіляється відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017р. по справі № 910/769/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017р. по справі № 910/769/17 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" задовольнити. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, ЄДРПОУ 37993783) на користь Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" (54055, м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 120, код ЄДРПОУ 07856371) 2 397 356 (два мільйона триста дев'яносто сім тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 22 коп. шкоди, завданої незаконними діями Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Припинити провадження у справі до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Відмовити у задоволенні позову до Міністерства юстиції України».

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи № 910/769/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко