Постанова № 67037124, 07.06.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа № 906/86/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Мельник О.В. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення господарського суду Житомирської області від 30 березня 2017 року у справі №906/86/17 (суддя Шніт А.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хортиця Нова"

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"

про стягнення 5 208 619 грн 39 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, представник згідно довіреності від 10 січня 2017 року.

відповідача - ОСОБА_2, представник згідно довіреності від 14 лютого 2017 року;

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хортиця Нова" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 5 208 619 грн 39 коп..

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30 березня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив поновити строк на апеляційне оскарження, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції необгрунтовано не застосовано до даного спору приписи статті 83 ГПК України, зокрема, з власної ініціативи не визнано недійсним договір про надання послуг №17/03/2016 від 17 березня 2016 року, який укладений між Позивачем та відповідачем.

Також, Відповідач у своїй апеляційній скарзі звертає увагу апеляційного суду і на те, що місцевим господарським судом було проігноровано клопотання Відповідача про призначення судової технічної та почеркознавчої експертизи, обгрунтовуючи це тим, що під час розгляду спору судом першої інстанції, представник Відповідача наголошував на тому, що низка документів, які надані Позивачем (а саме: Акт про надання послуг №10 від 14 жовтня 2016 року; Специфікація №2 від 07 листопада 2016 року до договору про надання послуг №17/03/2016 від 17 березня 2016 року; акт про надання послуг №12 від 07 листопада 2016 року) містять підписи від імені Відповідача, які хоча і мають зовнішню схожість з його справжнім підписом, водночас йому не належать, оскільки підписані ним документи мали інший зміст, а сам підпис - є лише наслідуваним зовнішніми ознаками.

Ухвалою суду від 05 травня 2017 року поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 05 травня 2017 року, Позивач надіслав на поштову адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с. 178-180), в якому, з підстав, викладених в ньому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

18 травня 2017 року на поштову адресу суду від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання від 07 червня 2016 року в режимі відеоконференції (а.с. 181).

Ухвалою суду від 19 травня 2017 року клопотання Позивача задоволено, судове засідання від 07 червня 2017 року призначено в режимі відеоконференції, з дорученням забезпечити її проведення господарському суду Запоріжської області (а.с. 184).

До початку судового засідання від 07 червня 2017 року, від Відповідача надійшло клопотання про призначення судової технічної почеркознавчої експертизи.

В обгрунтування даного клопотання Відповідачем зазначено, що низка документів, які надані Позивачем, містять підписи від імені Відповідача, які хоча і мають зовнішню схожість з його справжнім підписом, водночас йому не належать, оскільки підписані ним документи мали інший зміст, а сам підпис - є лише наслідуваним зовнішніми ознаками. Водночас, на переконання Відповідача, а ні він, а ні суд не мають необхідних знань в галузі технічної оцінки документів, почеркознавства, а відтак Відповідач позбавлений можливості довести свої твердження щодо фальсифікації доказів, а суд не має змоги самостійно, на власний розсуд, перевірити такі твердження.

До початку розгляду справи по суті, в судовому засіданні від 07 квітня 2017 року представником Відповідача було заявлено усне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, зокрема з відзивом Позивача на апеляційну скаргу, аргументуючи це тим, що даний відзив не був надісланий Позивачем на адресу Відповідача для ознайомлення. Для ознайомлення представник Відповідача просив надати йому тижневий строк.

В судовому засіданні від 07 червня 2017 року було частково задоволено вищеописане усне клопотання Відповідача та оголошено перерву до 07 червня 2017 року до 16:00 год..

Після ознайомлення з матеріалами справи, представник Відповідача підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить її задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Разом з тим, представник підтримав доводи, наведені в клопотання про призначення судової технічної почеркознавчої експертизи та просив його задоволити.

В судовому засіданні від 07 червня 2017 року в режимі відеоконференції, представник Позивача заперечив щодо доводів, викладених а апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, залишивши рішення господарського суду Житомирської області від 30 березня 2017 року без змін. Водночас, представник Позивача заперечив щодо заявленого Відповідачем вищевказаного клопотання, з посиланням на те, що: по- перше, дане клопотання є черговою спробою Відповідача затягнути розгляд даної справи; по-друге, Відповідач розуміє, що в разі задоволення судом поданого клопотання, це відстрочить ухвалення судового рішення у справі, оскільки справу буде направлено до експертної установи, після чого експертна установа виставить рахунок, який Відповідач може й не сплатити, після чого справа повернеться до суду, буде призначено судове засідання і лише тоді, ухвалено рішення.

Розглянувши клопотання Відповідача про призначення судової технічної почеркознавчої експертизи, колегія суддів прийшла до висновку, що в його задоволенні слід відмовити, з огляду на наступне.

Приписами статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу, користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 ГПК України.

Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23 березня 2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" визначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Суд констатує, що Відповідачем вже заявлялося подібне клопотання в суді першої інстанції, проте керівник Відповідача не прибув для відібрання підписів, що були необхідні для направлення справи для проведення експертизи, і зірвавши цю процедуру під кінець строку розгляду спору в суді першої інстанції, зробив це неможливим (з огляду на що суд констатує, що дані дії в сукупності свідчать не про бажання призначити експертизу, а лише бажання затягнути розгляд справи, з метою відтермінування сплати заборгованості, що має значний розмір).

Крім того, його дії пов'язані з заявленням клопотання про відкладення розгляду справи на тиждень для ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу, опосередковано підтверджують недобросовісність зі сторони Відповідача, з метою затягнення розгляду справи.

При цьому, суд також наголошує і на тому, що заявляючи клопотання про експертизу та знаючи, що для цього необхідна участь директора Відповідача для відібрання зразків підписів, сторона не вчинила жодних дій для того, аби директор був присутній в судовому засіданні. При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в справі існують не лише первинні документи, за якими заявлено позовні вимоги (і котрі необхідні для вирішення даної справи), але і опосередковані докази (податкові декларації з податку на додану вартість за жовтень та листопад 2016 року Відповідача), з котрих, з урахуванням усіх доказів, вбачається за можливе зробити загальний висновок про те, чи проводилися Відповідачем дані господарські операції.

Водночас, суд констатує неможливість відкладення розгляду даної справи у зв'язку із призначеними відпустками членів колегії суду (в тому числі головуючого судді Василишина А.Р. в період з 12 червня 2017 року по 17 липня 2017 року).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 17 березня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір про надання послуг №17/03/2016 (надалі - Договір; а.с. 6).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Відповідач доручає, а Позивач бере на себе зобов'язання з надання наступних сільськогосподарських видів послуг:

весна: культивація (кейс 500 + агрегат ґрунтообробний комбінований Carrier)- 696га; культивація (Massey Ferguson MF 8690 + агрегат ґрунтообробний комбінований Carrier ) - 255га; посів сої (кейс 340 + сіялка Kinze 3600 16-рядна) - 696га; посів кукурудзи (кейс 340 + сіялка Kinze 3600 16-рядна) - 255га.

осінь: обмолот сої (комбайн Case 7088) - 696га; міжрядна обробка (трактор Беларус 951 га*4) - 3804га та інші сільськогосподарські види послуг.

За умовами пункту1.2 Договору, Позивач зобов'язався виконати сільськогосподарські роботи (надати послуги), в обсягах та на умовах, передбачених Договором, власною технікою на власному пальному в обсязі, необхідному для надання сільськогосподарських послуг.

Документом, що підтверджує надання послуг, є акт приймання-здачі наданих послуг, підписаний представниками сторін (пункт 1.4 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору послуга вважається наданою після підписання Позивачем та Відповідачем акту приймання-здачі наданих послуг.

Позивачем та Відповідачем у пункті 3.3 Договору передбачено, що оплата за послуги здійснюється перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача до 31 грудня 2016 року або сільськогосподарською продукцією.

Приписами пункту 1.4 Договору, визначено, що загальна сума даного Договору, на момент його підписання, погоджується Позивачем та Відповідачем в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною, і може бути змінена відповідно до додаткових угод до даного договору.

Водночас, 14 жовтня 2016 року Позивачем та Відповідачем узгоджено та підписано Специфікацію №1 до вказаного Договору (а.с. 7), в якій передбачено наступні види та вартість послуг на загальну суму 4785320 грн 41 коп. (з ПДВ):

* культивація (кейс 500 + агрегат ґрунтообробний комбінований Carrier) - 696га, вартість - 508657 грн 68 коп.;

* культивація (Massey Ferguson MF 8690 + агрегат ґрунтообробний комбінований Carrier ) - 255га, вартість - 186361 грн 65 коп.;

* посів сої (кейс 340 + сіялка Kinze 3600 16-рядна) - 696га, вартість - 522000 грн;

* посів кукурудзи (кейс 340 + сіялка Kinze 3600 16-рядна) - 255га, вартість - 191250 грн;

* обмолот сої (комбайн Case 7088) - 696гa, вартість - 962797 грн 68 коп;

* міжрядна обробка (трактор Беларус 951 га*4) - 3804га, вартість 1616700 грн.

Разом з тим, 07 листопада 2016 року Позивачем та Відповідачем підписано Специфікацію №2 до Договору (а.с. 8), в якій передбачено послугу: обмолот кукурудзи (комбайн ОСОБА_3 9500) загальною вартістю 423298 грн 98 коп. (з ПДВ).

Апеляційний господарський суд констатує, що в матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками Позивача та Відповідача акти надання послуг: №10 від 14 жовтня 2016 року (а.с. 9), з якого вбачається, що Позивачем надано, а Відповідачем прийнято послуги, передбачені Специфікацією №1, на загальну суму 4785320 грн 41 коп. (з ПДВ): №02 від 07 листопада 2016 року (а..с. 10), відповідно до якого Позивачем надано, а Відповідачем прийнято послугу, визначену Специфікацією №2, загальною вартістю 423298 грн 98 коп. (з ПДВ).

Дані докази не лише підписані сторонами, але й містять відбитки печаток сторін.

Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору, Позивач на адресу Відповідача направив претензію (№2 від 03 січня 2017 року) з вимогою сплатити зазначену вище заборгованість (а.с. 11-13), яка залишена Відповідачем без відповіді.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до приписів статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 173 ГК України: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Частиною 1 статті 175 ГК України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору про надання послуг №17/03/2016 від 17 березня 2016 року, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Як визначено частиною 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано вище у даній судовій постанові, пунктом 3.3 Договору Позивач та Відповідач визначили, що оплата за послуги здійснюється перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця до 31 грудня 2016 року, або сільськогосподарською продукцією.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд констатує, що на виконання умов Договору Позивач надав, а Відповідач прийняв послуги, визначені Специфікаціями №1 від 14 жовтня 2016 року і №2 від 07 листопада 2016 року (а.с. 7-8), що підтверджується актами надання послуг №10 від 14 жовтня 2016 року та №12 від 07 листопада 2016 року (а.с. 9-10).

Крім того, на підтвердження надання Відповідачу послуг на загальну суму 4340516 грн 16 коп. (без врахування ПДВ) опосередковано свідчать надіслані до суду Бердичівською ОДПІ Головного управління ДФС у Житомирській області (Андрушівське відділення) податкові накладні №1/2 від 14 жовтня 2016 року і №3/2 від 07 листопада 2016 року (а.с. 133, 138), а також податкові декларації з ПДВ за жовтень і листопад 2016 року з додатками до них №5, №4 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів"(а.с. 129-132, 134-137). А саме вищевказані суми вбачаються в: розділі 2 (податковий кредит) таблиці 2 під №14 в декларації за жовтень 2016 року; розділі 2 (податковий кредит) таблиці 2 під №8 в декларації за листопад 2016 року.

Посилання апелянта на те, що вищевказані податкові накладні та декларації не є належним доказом надання Позивачем Відповідачу послуг, не приймаються колегію суддів апеляційного суду до уваги, з огляду на те, що суми, які вказані в акті та специфікації від 14 жовтня 2016 року тотожні сумам, які відображені в податковій декларації за 14 жовтня 2016 року та акті та специфікації від 07 листопада 2016 року тотожні сумам, які відображені в податковій декларації за листопад 2016 року, відповідно (а.с.136 ). При цьому ще раз суд констатує, що суд бере дані декларації до уваги не як первинні докази, а як додаткові докази на підтвердження заборгованості з огляду на докази, створені самим Відповідачем.

При цьому суд констатує, що пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Вищевказані норми вказують, що описані вище дії Відповідача щодо подачі податкових декларацій за жовтень-листопад 2016 року спрямовані ним на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, що є опосередкованим підтвердженням Відповідачем отримання від Позивача наданих послуг на суму 5 208 619 грн 39 коп..

При цьому, апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до пункту 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Також, судом враховано, що за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи усе вищенаведене, апеляційний господарський суд констатує, що у зв'язку із неналежним виконанням договірних зобов'язань у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість на загальну суму 5 208 619 грн 39 коп. (з ПДВ).

Відтак, колегія апеляційного суду приходить до висновку, що Позовні вимоги Позивача є підставними, обгрунтованими, підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, та є такими, що підлягають до задоволення.

Вищевказане у даній постанові спростовує доводи апелянта. Поряд з тим, з огляду на пояснення представника Відповідача, суд наголошує на неможливість прийняття будь-яких доводів з приводу можливості вчинення іншою стороною будь-яких спрямованих дій без підтвердження такого факту вироком у кримінальній справі.

Водночас, суд критично оцінює дані доводи на даній стадії, у зв'язку з тим, що Відповідач, з огляду на подачу декларацій за жовтень-листопад 2016 року, не ставив перед будь-якими органами питання про притягнення до відповідальності посадової особи свого підприємства.

Також суд звертає увагу Відповідача і на те. що такі доводи по суті є визнанням подачі до органів ДПС завищених даних по податковому кредиту, що ще раз ставить під сумнів такі твердження Відповідача.

Інші доводи Відповідача , висвітлені в апеляційній скарзі, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

З огляду на усе вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення господарського суду Житомирської області від 30 березня 2017 року у справі №906/86/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 30 березня 2017 року у справі №906/86/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/86/17 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Бучинська Г.Б.