Рішення № 67037013, 29.05.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2017р.Справа № 914/1027/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс», Рівненська область, м.Дубно

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід», Львівська область, Стрийський район, с.Кавсько

про стягнення 2619000 грн.

головуючий суддя Гоменюк З.П.

судді Щигельська О.І. та Мороз Н.В.

секретар судового засідання Зусько І.С.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність №16-12-20 від 20.12.2016р.);

відповідача: ОСОБА_2, представник (довіреність №1-12 від 21.12.2016 р.)

Учасникам процесу розяснено їхні процесуальні права та обовязки, зокрема, право заявляти відводи. Учасникам процесу права та обовязки зрозумілі, відводу не заявлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2016 р. у справі №914/1027/16 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2016 р. у справі №914/1027/16 скасовано, а справу №914/1027/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Після повернення матеріалів справи №914/1027/16 з Вищого господарського суду України до Господарського суду Львівської області відповідно до проведеного 12.01.2017 р. автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на новий розгляд судді Гоменюк З.П.

Ухвалою суду від 16.01.2017 р. справу прийнято до розгляду та призначено її до розгляду на 06.02.2017 р. Ухвалою суду від 06.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 01.03.2017 р. Ухвалою суду від 01.03.2017 р. продовжено строк розгляду спору, розгляд справи відкладено на 27.03.2017 р.

Ухвалою суду від 27.03.2017 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Ухвалою суду від 28.03.2017 р. справу прийнято до розгляду у складі колегії суддів та призначено її до розгляду на 26.04.2017 р. В судовому засіданні 26.04.2017 р. оголошено перерву до 17.05.2017 р. В судовому засіданні 17.05.2017 р. оголошено перерву до 29.05.2017 р.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, пояснив, що позивач поставив відповідачеві товар на підставі видаткових накладних та виставив відповідні рахунки на оплату товару, в яких зазначено реквізити рахунку постачальника в ПАТ «УкрСиббанк», проте відповідач здійснив переказ коштів на рахунок позивача в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», якими товариство не могло розпорядитися з причин наявних в банку проблем з платоспроможністю. У звязку з неналежним виконанням відповідачем свого обовязку щодо оплати товару, позивач просив стягнути з відповідача 2619000 грн. заборгованості.

Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову, ствердив, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем на суму 2619000 грн., станом на час здійснення переказів коштів в сумі 2619000 грн. рахунок позивача в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був відкритий та раніше використовувався позивачем при розрахунках між сторонами за іншими договорами, а кошти були зараховані на цей рахунок та не поверталися позивачем відповідачеві.

Крім того, представник відповідача зазначив, що відповідач ніколи не звертався до банку з вимогою повернути кошти як помилково зараховані, натомість позивач звертався до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з кредиторською вимогою, зокрема і щодо спірних коштів, яку було в подальшому включено до реєстру вимог кредиторів.

Також відповідач звернув увагу суду на те, що позивач після отримання першої оплати на рахунок у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» не заперечуючи проти такої оплати продовжив поставку наступних партій товару та не повідомив відповідача про оплату на неналежний рахунок аж до закінчення оплат. Окрім наведеного, відповідач пояснив, що на момент проведення та отримання оплати в ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» не було запроваджено тимчасову адміністрацію, а банком було припинено виконання платіжних доручень клієнтів лише через шість місяців з дати зарахування оспорюваних коштів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.04.2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» було направлено проект договору поставки №15-033, за яким постачальник (ТзОВ «Традєкс») зобовязується поставляти та передавати у власність покупця зернові та олійні культури (товар) у відповідності до специфікацій, які оформляються на кожну окрему поставку товару у формі додатка до договору і є його невідємною частиною, а покупець (ТзОВ «Галичина-Захід») зобовязується прийняти цей товар та оплатити його.

В розділі 11 проекту договору «Юридичні адреси і реквізити сторін» було зазначено банківські реквізити ТзОВ «Традєкс», а саме поточний рахунок в АТ Банк «Фінанси та Кредит».

Того ж дня Товариством з обмеженою відповідальністю «Традєкс» у відповідь електронною поштою було направлено відповідачеві проект договору із відповідними правками до договору, зокрема, вказаний відповідачем рахунок ТзОВ «Традєкс» в АТ Банк «Фінанси та Кредит» було змінено на розрахунковий рахунок товариства в ПАТ «УкрСиббанк».

01.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «Традєкс» довіреність №246/1 на отримання представником ОСОБА_3В цінностей від позивача.

Протягом квітня 2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Традєкс» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» товар на загальну суму 3823507,20 грн. Вказане підтверджується наступними видатковими накладними: №2 від 02.04.2015 р. на суму 494467,20 грн., №102 від 03.04.2015 р. на суму 470488,80 грн., №103 від 06.04.2015 р. на суму 805100 грн., №105 від 07.04.2015 р. на суму 622584,80грн., №106 від 08.04.2015 р. на суму 161563,20грн., №109 від 16.04.2015 р. на суму 797805,60 грн., №110 від 17.04.2015 р. на суму 471497,60 грн. У видаткових накладних містилося посилання на банківські реквізити ТзОВ «Традєкс» рахунок у ПАТ «УкрСиббанк».

Дані видаткові накладні підписані без зауважень представниками сторін та скріплені печатками відповідних юридичних осіб.

02.04.2015 р. ТзОВ «Традєкс» виставило ТзОВ «Галичина-Захід» рахунок на оплату №36 на загальну суму 3492000 грн., в якому було наведено реквізити рахунку постачальника в ПАТ «УкрСиббанк».

Платіжними дорученнями №3251 від 03.04.2015 р., №3349 від 08.04.2015р. та №3363 від 08.04.2015 р. (на суму 873000 грн. кожне) Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» кошти з посиланням на рахунок №36 від 02.04.2015 р.

Платіжним дорученням №3578 від 21.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» в ПАТ «УкрСиббанк» кошти в сумі 733009,60 грн. з посиланням на рахунок №44 від 16.04.2015 р. та платіжним дорученням №3749 від 24.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» в ПАТ «УкрСиббанк» кошти в сумі 471497,60 грн. з посиланням на рахунок №36 від 02.04.2015 р.

Як стверджує позивач, листами №172, №173 та №174 від 08.04.2015 р., що були надіслані електронною поштою, відповідач просив позивача повернути кошти, сплачені на рахунок ТзОВ «Традєкс» у АТ «Банк «Фінанси та Кредит» платіжними дорученнями №3251 від 03.04.2015 р., №3349 від 08.04.2015 р. та №3363 від 08.04.2015 р., як такі, що були перераховані помилково.

08.04.2015 р. ТзОВ «Традєкс» звернулося до Західного РД ПАТ «Банк «Фінаси та Кредит» з листом про повернення коштів, перерахованих на рахунок ТзОВ «Традєкс» платіжними дорученнями №3251 від 03.04.2015 р., №3349 від 08.04.2015 р. та №3363 від 08.04.2015 р., на рахунок, з яких ці кошти було помилково переказано.

30.11.2015 р. позивач направив відповідачеві претензію про сплату заборгованості у розмірі 3350108,24 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс», посилаючись на відповідні платіжні доручення та виписки по рахунку, які підтверджують прийняття та невиконання банком доручень, стверджує, що неможливість розпоряджатися коштами на рахунку в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виникла для нього з березня 2015 р. та існувала також і після здійснення оплат відповідачем.

30.12.2015 р. ТзОВ «Традєкс» звернулося до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з кредиторською вимогою про визнання його кредитором за заборгованістю, що виникла за всіма договорами, укладеними між товариством та банком, та за іншими видами заборгованості у розмірі всіх належних товариству коштів в сумі 2752411,93 грн.

У повідомленні ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» №9-321200/306 від 28.03.2016 р. на імя адвоката ОСОБА_4, зазначено, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» фактично припинило виконання платіжних доручень клієнтів щодо перерахування коштів з поточних рахунків/видачу грошових коштів з поточних рахунків з дати запровадження в банку тимчасової адміністрації, тобто, з 18.09.2015 року. До запровадження в банку тимчасової адміністрації фінансово-розрахункові операції припинені не були, хоча мали місце окремі випадки несвоєчасного та/або неповного здійснення банком грошових переказів, ініційованих клієнтами банку.

Довідкою №9-331100/527 від 21.04.2016 р. Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» про те, що згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.04.2016 р. за №488 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому міститься інформація про включення кредиторської вимоги ТзОВ «Традєкс» на суму 2752411,93 грн. до сьомої черги вимог кредиторів.

Вважаючи, що відповідач, перерахувавши кошти на необумовлений сторонами рахунок, неналежно виконав свій обовязок з оплати отриманого товару, ТзОВ «Традєкс» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, в якій просило суд стягнути з ТзОВ «Галичина-Захід» 2619000 грн. заборгованості.

Дані позовні вимоги стали предметом розгляду у справі №914/1027/16.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2016 р. у справі №914/1027/16 в позові відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2016р. у справі №914/1027/16 рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2016р. у справі №914/1027/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2016 р. у справі №914/1027/16 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2016 р. у справі №914/1027/16 скасовано, справу №914/1027/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Вищий господарський суд України в прийнятій ним постанові зазначив, що при виконанні грошового зобовязання у безготівковій формі місцем виконання слід вважати банк, який відкрив кредитору розрахунковий рахунок, на який за умовами зобовязання повинен бути здійснений переказ грошових коштів.

Крім того, Вищий господарський суд України зазначив, що посилаючись на листи відповідача №№172, 173 та 174 від 08.04.2015 р. про повернення коштів та адресований ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» лист позивача №08-04/4 від 08.04.2015 р., суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки їм та не врахували, що сторони самі визнали перераховані за платіжними дорученнями від 03.04.2015 №3251, від 08.04.2015 №№3349, 3363 грошові кошти в загальній сумі 2619000 грн., що надійшли на рахунок позивача в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як помилково переказані, а не на виконання зобовязання, яке виникло внаслідок поставки товару.

Також Вищий господарський суд України зауважив, що звернення позивача з кредиторською вимогою щодо зазначених грошових коштів стосується правовідносин, які виникли між ним та банком у звязку зі здійсненням ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит», і визнання себе кредитором в тому числі на суму 2619000 грн. не свідчить про прийняття позивачем належно виконаного зобовязання відповідачем, однак і не спростовує обставин безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача у звязку з зарахуванням суми переказу в зазначеному розмірі на рахунок позивача.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно зі ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. (ч.1 ст.640 ЦК України)

В силу положень ч.1 ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.646 ЦК України, відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в день отримання від відповідача проекту договору поставки позивач направив йому проект договору із відповідними правками, в тому числі і щодо банківських реквізитів позивача. Таким чином, вказане свідчить не про прийняття позивачем пропозиції відповідача про укладення договору на запропонованих ним умовах, а про відмову позивача від одержаної пропозиції і водночас нову пропозицію відповідачеві укласти договір на інших, ніж було запропоновано умовах. Докази акцепту відповідачем такої оферти позивача сторонами не надано, а жоден з проектів договору поставки не було погоджено та підписано сторонами.

Суд вважає, що зобовязання між сторонами виникли на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що підтверджується відповідними рахунками на оплату та видатковими накладними, підписаними сторонами без зауважень.

Як встановлено ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені ст. 193 ГК України.

Суд вважає, що перерахування відповідачем коштів за товар на загальну суму 2619000 грн. на рахунок інший, ніж було вказано позивачем в рахунках на оплату та видаткових накладних, не свідчить про невиконання ним свого обовязку щодо оплати та не призвело до виникнення заборгованості перед позивачем на таку суму.

За визначенням п.1.23. ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» отримувачем є особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковим переказом є рух певної суми коштів, наслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. (п.1.24. ст.1 Закону).

Відповідно до п.30.1. ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Як розяснено п.1.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Оплата поставленого товару платіжними дорученнями №3251 від 03.04.2015 р. на суму 873000 грн., №3349 від 08.04.2015 р. на суму 873000 грн. та №3363 від 08.04.2015 р. на суму 873000 грн. здійснена відповідачем на рахунок позивача в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», який на момент здійснення таких оплат належав ТзОВ «Традєкс».

Суд не може погодитися з доводами позивача щодо помилковості перерахування коштів відповідачем на рахунок позивача, який не було погоджено сторонами, оскільки ані платник, ані отримувач не є неналежними в силу існування правових підстав для такого перерахування (правовідношення, яке виникло з договору поставки).

Аналогічні висновки зроблено Вищим господарським судом України у постанові від 15.07.2015 р. у справі №910/17807/14 та у постанові від 19.07.2016р. у справі №920/1766/15.

У п.2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 зазначено, що кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Оскільки сплачена сума коштів не була повернена позивачем відповідачеві як помилково зарахована, а позивач після надходження таких оплат продовжував здійснювати поставку товару відповідачеві, що підтверджується відповідними видатковими накладними, суд приходить до висновку, що стягнення (повторно) суми оплати за поставлений товар призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача.

Судом не беруться до уваги посилання позивача на направлення йому відповідачем електронною поштою листів №172, №173 та №174 від 08.04.2015 р. про повернення коштів, сплачених на рахунок ТзОВ «Традєкс» у АТ «Банк «Фінанси та Кредит» платіжними дорученнями №3251 від 03.04.2015 р., №3349 від 08.04.2015 р. та №3363 від 08.04.2015 р. як таких, що були перераховані помилково, оскільки такі листи не підписані від імені ТзОВ «Галичина-Захід» жодною особою та позивачем не надано доказів скріплення таких документів електронним цифровим підписом. Все зазначене вище унеможливлює встановлення судом достовірності згаданих листів, а також не дає змогу ідентифікувати особу, яка здійснила їх надсилання.

Відповідно до положень ст.532 ЦК України, місце виконання зобовязання встановлюється у договорі. Зобовязання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

На думку суду, зобовязання відповідача щодо сплати коштів за поставлений товар могло бути виконане в іншому місці (в іншому банку), ніж те, яке було встановлено домовленістю сторін, оскільки з суті такого грошового зобовязання випливає, що його кінцевою метою є саме набуття кредитором коштів у власність, тобто отримання їх на належний йому рахунок з можливістю подальшого використання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» стверджує, що неможливість розпоряджатися коштами на рахунку в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виникла для нього з березня 2015 р. та існувала після здійснення оплат відповідачем, проте з повідомлення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вбачається, що банк фактично припинив виконання платіжних доручень клієнтів щодо перерахування коштів з поточних рахунків/видачу грошових коштів з поточних рахунків лише з дати запровадження в банку тимчасової адміністрації, тобто, з 18.09.2015 року. Таким чином, до запровадження в банку тимчасової адміністрації позивач міг скористатися коштами, наявними на його рахунку в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Крім того, внаслідок включення кредиторської вимоги ТзОВ «Традєкс» на суму 2752411,93 грн. до переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» позивач отримав можливість вимагати від банку виплати належних йому коштів в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд вважає, що задоволення позову про стягнення з відповідача вже сплачених ним на користь позивача коштів в розмірі 2619000 грн. призведе не до захисту прав та інтересів позивача, а до безпідставного збагачення позивача та до порушення прав та інтересів відповідача внаслідок подвійної оплати тієї ж суми за той же товар.

На переконання суду, сплата відповідачем коштів за поставлений товар на рахунок, інший, ніж узгоджений сторонами, проте належний на момент здійснення оплати позивачеві та подальше збереження таких коштів позивачем не може призвести до виникнення у відповідача повторного обовязку щодо оплати, право позивача не було порушено, а відтак, не підлягає судовому захисту.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено частиною шостою статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розяснено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Суд вважає, що судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.11, 15, 16, 509, 526, 530, 532, 599, 626, 627, 638, 640, 641, 642, 646, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 181, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 29.05.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 06.06.2017 р.

Головуючий суддяГоменюк З.П.

СуддяЩигельська О.І.

СуддяМороз Н.В.