Постанова № 67036853, 06.06.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Гладишевої Т.Я., Принцевської Н.М.

Секретар судового засідання: Маленкова О.П.

За участю повноважних представників сторін:

від відповідача: – ОСОБА_1, за довіреністю;

Представники Південного офісу Держаудитслужби та Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради у судове засідання не з’явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби

на рішення Господарського суду Херсонської області від 28 березня 2017 року

по справі № 923/1410/16

за позовом Південного офісу Держаудитслужби

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод»

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради

про стягнення 80 341, 01 грн.

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року Південний офіс Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод», за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради, в якому просило стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України грошові кошти в розмірі 80 341, 01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ч. 1 ст. 1, ст. 2, п. 3 ч. 2 ст. 11, ст. ст. 167, 170, главу 82 (відшкодування шкоди) Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016р. № 43.

14 березня 2017 року Південний офіс Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Херсонської області з клопотанням про зміну підстави позову, відповідно до якого позивач посилається на те, що головною підставою для виплати коштів є наявність асигнувань, які повинні бути затверджені Законом України «Про Державний бюджет» на 2014 рік. Оскільки асигнування на компенсацію не були передбачені Держбюджетом України на 2014 рік, у зв’язку з чим не було підстав для виплати відповідачу зазначеної компенсації за 2014 рік.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 28 березня 2017 року № 923/1410/16 (суддя Гридасов Ю.В.) відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для отримання відповідачем спірної суми компенсації та відсутність у його діях протиправних винних дій.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, Південний офіс Держаудитслужби звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті рішення суд першої інстанції не в повній мірі дослідив усі обставини справи, зокрема не прийняв до уваги правомірність висновків ревізії, відображені в акті № 04-17/04 від 20 липня 2016 року.

Крім цього, апелянт посилається на те, що бюджетні призначення на компенсацію середнього заробітку виділені лише на 2015 рік. Жодних змін до бюджетної програми та Закону щодо компенсації підприємствам середнього заробітку за 2014 рік не внесено.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод» висловило заперечення щодо викладених доводів апеляційної скарги та вважає рішення місцевого господарського суду таким, що не підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2017 року судовою колегією у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів: Гладишевої Т.Я., Принцевської Н.М., справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду на 06 червня 2017 року о 10:30 год.

Крім того, вищезазначеною ухвалою апеляційної інстанції відстрочено Південному офісу Держаудитслужби сплату судового збору в сумі 1 515, 80 грн. за розгляд апеляційної скарги до 06 червня 2017 року.

Представник Південного офісу Держаудитслужби у судове засідання та представник Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради, яке призначене на 06 червня 2017 року, не з’явились, не скористалися наданим їм ст. 22 ГПК України правом. Доказів виконання апелянтом вимог ухвали суду від 27.04.2017р. в частині надання доказів про сплату судового збору надано не було.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою.

Пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» роз’яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутністю вищевказаних представників.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

За приписами ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, статтею 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Положенням про Державну аудиторську службу України (Держаудитслужба), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 р. № 43, визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, інспектування (ревізії). Здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, у тому числі, шляхом звернення до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п.п. 3,9 п. 5 Положення від 03.02.2016р. № 43).

Підпунктами 19, 23 пункту 6 зазначеного Положення від 03.02.2016р. № 43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку; вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені під час проведення ревізій приховані, занижені валютні та інші платежі, порушувати перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування у разі, коли отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням законодавства.

Отже, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Відповідна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 15 квітня, 13 травня та 18 вересня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, 21-332а14 відповідно); від 20 січня 2015 року у справі № 21-601а14; від 21 квітня 2015 року у справі № 21-96а15.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» Державна фінансова інспекція в Херсонській області була реорганізована шляхом приєднання до Південного офісу Держаудитслужби. Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області є структурним підрозділом Південного офісу Держаудитслужби згідно «Положення про управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області», затвердженого наказом від 12.10.2016р. № 8 Південного офісу Держаудитслужби.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною фінансовою інспекцією в Херсонській області (правонаступником якої є Південний офіс Держаудитслужби України) відповідно до п. 2.5 Плану роботи Державної фінансової інспекції України на II квартал 2016 року, п. 1.1.2.1 Плану роботи Державної фінансової інспекції в Херсонській області на II квартал 2016 року та на підставі направлень від 25.04.2016р. № 256 та від 24.06.2016р. № 396 виданих начальником Державної фінансової інспекції в Херсонській області, заступником начальника відділу інспектування у соціальній сфері та культурі ОСОБА_2 проведено ревізію використання коштів, виділених з державного бюджету на компенсацію підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в Управлінні праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради (далі - УПСЗН, Управління, третя особа) за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2016 року, а також законності призначення нарахування та виплати усіх видів соціальної допомоги, пільг, субсидій та інших виплат, що здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів за 2014-2015 роки та січень-червень 2016 року, за результатами якої складено акт від 20 липня 2016 року за № 04-17/04 (а.с. 28-37, 38-39).

Зокрема, ревізією встановлено факт зарахування Управлінням праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради на рахунки підприємств, установ та організацій в грудні 2015 року коштів державного бюджету на компенсацію середнього заробітку мобілізованим працівникам за 2014 рік на загальну суму 3 452 515, 53 грн., які компенсовано 55-ти підприємствам, установам, організаціям, в числі й Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод» на загальну суму 80 341, 01 грн. в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу за 2014 рік, при відсутності затверджених та виділених асигнувань на 2014 рік.

З метою усунення виявлених порушень, на підставі п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю» позивачем направлено Управлінню праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради лист-вимогу № 21-04-14-14/3190 від 16.08.2016 р. про усунення порушення до 23 вересня 2016 р. та повернення коштів, яка була залишена без виконання (а.с. 17-27).

Враховуючи невиконання наведених вимог, позивач на підставі ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» звернувся до суду за захистом порушеного права Держави з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод».

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для отримання відповідачем спірної суми компенсації та відсутність у його діях протиправних винних дій.

Апелянт посилається на те, що Управління праці та соціального захисту населення здійснило виплату відповідачу із порушенням ст. ст. 2, 3, 57 Бюджетного кодексу України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст. 58 Конституції України, пункту 4 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 № 105 (далі Порядок № 105 від 04.03.2015р.), тобто за рахунок залишку невикористаних коштів, виділених за бюджетною програмою на 2015 рік, чим Державному бюджету України завдано збитків на суму 80 341, 01 грн.

При цьому, встановлені Державою соціальні гарантії дійсно є обов'язковими, але виплата з Державного бюджету цих компенсацій має здійснюватися з дотриманням та у відповідності з вимогами чинного законодавства, яким врегульовано порядок таких виплат.

Проаналізувавши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про безпідставність позовних вимог з огляду на наступне.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007).

08 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» № 1275-VII, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, у тому числі до Кодексу законів про працю України.

Частиною 3 статті 119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 1275-VII дію наведеної норми поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Тобто, відповідні компенсаційні виплати мали б проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак, у 2014 році Кабінет Міністрів України не затвердив необхідного порядку та не визначив відповідні кошти для виплати компенсації з Державного бюджету України.

Слід зазначити, що наведені норми не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам безпосередньо з Державного бюджету України. Також і Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не передбачає таких видатків, а тому виплати мобілізованим працівникам, у зв’язку з наявною бездіяльністю Уряду щодо затвердження відповідного порядку та призначення необхідних асигнувань, з метою фактичного забезпечення мобілізованих працівників засобами до існування проводилися Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод».

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подавалися до Управління соціального захисту Звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації у 2014 році та за рахунок власних коштів виплачено передбачені законом соціальні гарантії (а.с. 158).

Лише у березні 2015 року у відповідності до Порядку № 105 від 04.03.2015р. згадані вище правовідносини отримали відповідне врегулювання.

Зазначений Порядок визначив механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».

Судовою колегією встановлено, що оплачені у 2014 році Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод» соціальні гарантії Держави в сумі 80 341, 01 грн. були компенсовані.

При цьому, обов’язок здійснення компенсаційних виплат у Держави виник саме з моменту набуття чинності Законом України від 20.05.2014р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», тобто з 08.06.2014 р., а не з дати набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015р. № 105.

Таким чином, оскільки Кабінет Міністрів України у 2014 році не визначив порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, тоді як норми чинного на той час законодавства не передбачали прямої виплати, то вказані виплати могли бути здійснені роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2016 року у справі № 21-6126а15.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органів державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання (постанова Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі № 3-28гс14).

Стосовно відсутності порядку відшкодування у формі окремого законодавчого акту, то відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, принцип верховенства права вимагає, щоб держава забезпечила правові та практичні умови для виконання законів.

Якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства», заяви №№ 65731/01 та 65900/01).

Якщо ж вона є пасивною щодо цього та відмовляє особам у реалізації їх прав, мотивуючи це тим, що відсутній необхідний законодавчий механізм, відбувається порушення державою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції шляхом втручання у право особи (справи «Броніовський проти Польщі», № 31443/96, «Будченко проти України», № 38677/06). При цьому, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, справа «Кечко проти України», № 63134/00).

Більш того, Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

У даному випадку у Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод» виникли легітимні сподівання очікувати, що здійснені ним оплати встановлених законом соціальних гарантій, з урахуванням положень ст. 119 КЗпП України, будуть компенсовані Державою.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що кошти, що були сплачені відповідачем за Державу, та їх послідуюча компенсація у тому ж розмірі, - не може вважатися спричиненням шкоди Держави, а тому відсутні достатні правові підстави для задоволення позовних вимог Південного офісу Держаудитслужби.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження та не можуть бути підставою для скасування прийнятого рішення.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та наданим доказам, порушень норм матеріального і процесуального права не допустив, у зв’язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись cm.cm. 99, 101, 103 п. 1, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 28 березня 2017 року по справі № 923/1410/16 – залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 08.06.2017р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Т.Я. Гладишева

Суддя Н.М. Принцевська